Презентація "Вальтер Скотт - засновник історичного роману"

Презентація творчості письменника

Розкриття ідеї лицарства в романі “Айвенго” Вальтер Скотт – засновник жанру історичного роману.

Сер Вальтер Скотт – всесвітньо відомий англійський письменник, поет та історик, шотландець за походженням. Основоположник історичного роману. Мав феноменальну пам’ять.

Народився 15 серпня 1771 р. в Единбурзі, столиці Шотландії. Походив він із старовинного шотландського роду.

Шотландія – дивовижна країна з високими горами, крутими ущелинами, прекрасними вересовими полями, дивовижними легендами, героїчною історією.

Маєток Абботсфорд будувався 12 років у стилі замків середньовічної Шотландії. У ньому й до сьогодні живуть нащадки Вальтера Скотта.

Дев’ята дитина в сім’ї, хлопчик ріс хворобливим, батьки увесь час побоювалися за його життя. У віці півтора року у Вальтера виявилися ознаки дитячого паралічу, внаслідок якого він довгий час не ходив.

Вальтер Скотт Хлопчика відправили до діда-фермера, щоб він мав змогу дихати свіжим повітрям. Дід та тітка Дженет доклали неймовірних зусиль, щоб хвороба відступила. Та Скотт на все життя залишився кульгавим.

Хлопець багато подорожував з тіткою, котра його возила на курорти. Одного разу він відвідав театр, де ставилась п’єса Шекспіра. Враження були великими. Вальтер почав мріяти про літературну працю.

Вальтер Скотт захопився збиранням творів шотландського фольклору, спогадів про важливі події героїчного минулого.

Цій праці присвятив більше 10 років життя. В 1802 – 1803 роках видав три збірки давніх шотландських пісень.

Адвокатська кар’єра Скотта була успішною: він став шерифом і секретарем Вищого суду Шотландії.

За життя Вальтер Скотт зазнав слави національного поета. Король Георг IV запросив його стати придворним поетом, але він відмовився, не вважаючи себе видатним літератором. Його обрали почесним громадянином Единбурга, англійський монарх подарував письменникові титул баронета й звелів помістити його портрет у галереї королівського палацу

На поетичному небосхилі Англії яскраво засяяла зірка іншого поета – Байрона. Вальтер Скотт усвідомив, що не може змагатися з Байроном у поезії. І почав шукати свій шлях в прозі.

У 1814 році В. Скотт анонімно надрукував свій перший роман “ Уеверлі”. Так з’явився в літературі історичний роман.

З 1814 по 1831 рік Скотт написав 27 романів і два десятки томів публіцистичних та історичних творів. Більшість його романів присвячено історії Шотландії та Англії. Вальтер Скотт створив понад дві тисячі літературних персонажів.

Вальтер Скотт дуже любив книги, мав велику бібліотеку, вимагав від своїх помічників тримати книжки у чистоті. Кожна пилинка на його книжковій полиці була для нього, як говорив сам письменник, наче ніж у серце.

В. Скотт цікавився партизанською боротьбою з Наполеоном у Росії. Портрет Дениса Давидова висів у спальні письменника.

Коли з Давидовим почалося листування, Скотт відіслав йому і свій портрет.

В. Скотт віддав літературі багато сил. Він не полишив писати навіть під час тяжкої хвороби.

Письменник був дуже уважним до молодих літераторів, завжди підтримував їх морально і матеріально. Таким добрим, розумним, веселим, скромним і запам’ятався він сучасникам

“Вальтер Скотт повів за собою цілу юрбу послідовників. Але які вони всі далекі від шотландського чародія!” (О. С. Пушкін)

Великий талант, що не має собі рівних… у ньому відкривається зовсім нове мистецтво, яке має свої власні закони. (Й.В.Гете) Від графині до швачки, від графа до хлопчиська-розсильного – всі зачитуються романами великого шотландця. (Й.В.Гете)

… великий описувач серця, природи й життя, найповніший, найширший геній 19 сторіччя М. В. Гоголь

Пам’ять Помер В. Скотт 21 вересня 1832 року в Абботсфорді. Та слава пережила його, а історичні романи й досі знаходять нових прихильників у різних країнах світу.

В. Скотт “Айвенго” “Айвенго” – історичний роман. В. Скотт показує широку картину життя Англії 12 ст., пов’язану з боротьбою саксів з норманами.

Дія твору розгортається в 1194 р. і пов’язана з поверненням до Англії після довгих років відсутності короля Річарда Левове Серце.

Тема твору: зображення історичного минулого Англії XII ст., боротьба англосаксів проти норманів, доля лицаря Айвенго.

В. Скотт порушує проблеми боротьби за незалежність, владу, об’єднання країни, кохання, честі, зради, віри, вірності.

В. Скотт утверджує у своєму творі ідеї свободи, політичного об’єднання країни, кохання, людської гідності, рівності всіх людей незалежно від їхньої віри чи походження.

Лицарство… воно джерело найчистіших і найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. І свобода знаходить найкращих покровителів у лицарських списах та мечах! (В. Скотт “Айвенго” )

В романі розкривається проблема лицарства. Існує поняття “кодекс лицарської честі”.

Лицарі представлені образами Айвенго, Бріана де Буагільбера, Моріса де Брасі, Фрона де Бефа та самого короля Річарда

В. Скотт поставив питання “Хто є справжнім лицарем? Чи відповідає законам лицарства поведінка завойовників?”

У країні, де так поважають закони славетного лицарства, обіймати королівський престол може лише людина, що добре знається на національних законах і звичаях та у своїй поведінці перш за все керується кодексом лицарської честі.

Саме таким є в романі образ Річарда І. Він відважний, благородний лицар, простий у спілкуванні, добре почувається у будь-якому товаристві.

Річард – втілення народної мрії про доступного, демократичного, справедливого короля. Він штурмує замок Фрона де Бефа разом із селянами і “лісовими лицарями” Робіна Гуда, виступає на боці принижених, відновлює справедливість.

Головним героєм роману є лицар Айвенго. Патріот, відданий королю, поважає людей іншої віри, хоробрий, відважний, наполегливий, чесний.

Ще одним мужнім лицарем є Бріан де Буагільбер – лицар Храму. Лютий і безжальний до людей, поводиться з жінкою, як із рабинею.

Лицарський турнір – явище досить цікаве і важливе для жителів Англії

Айвенго назвався Лицарем Позбавленим Спадку

Перемога Айвенго над храмовником символізує перемогу благородства і людяності над підступністю і непорядністю.

“Жалую тобі цей вінець, сер лицарю, як нагороду, призначену відважному переможцю на сьогоднішньому турнірі. І ніколи вінець лицарства не був покладений на достойніше чоло”

Моріс де Брасі, Фрон де Беф, Бріан де Буагільбер. Ці лицарі вкрили себе соромом та безчестям.

Вони не дотримувались законів лицарської честі і не гідні ними називатись

Ці лицарі вважали,що їм усе дозволено. Діяли тільки силою. Нахабні, жорстокі, свавільні. Вони поводять себе так тому, що прийшли в Англію завойовниками