Презентація "Весільні обряди в Україні"

Підготувала Учитель музичного мистецтва педагог – організатор Штомпелівської ЗОШ І – ІІІ ступенів Тютюнник Оксана 2019

Весілля — комплекс церемоній і обрядів, пов'язаних з укладенням шлюбу ; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості. У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. 

Досить поширеними в Україні були й нерівні шлюби, зокрема між багатими та бідними, хоч „Звичаєве право’   не схвалювало їх. Воля батьків у ті часи була для дітей законом, то дуже часто одружувались не з любові, а з примусу. Ой на горі-горі церква мурована, Ой там дівчинонька з примусу шлюб брала. — Ой шлюбе мій, шлюбе, примушений шлюбе. Ой чи добре мені за нелюбом буде?

Сватання— це перша зустріч сторін молодого і молодої для домовленості про одруження. Батьки дівчини зустрічали сватів хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. За частуванням мова зводилась до того, що « у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дівчина ». Якщо дівчина була згідна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона виносила рушники, якими перев'язувала сватів . Коли ж вона відмовлялася, то вона дарувала молодому гарбуза.

Після успішного сватання відбувалися оглядини– знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини – своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев'язував їх рушником

Запросини – це збір дружини (весільного поїзда) та запрошення гостей. Їх проводили у неділю зранку. Молода у національному вбранні, обходила хати й дарувала господарям шишки, промовляючи: Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час — на весілля до нас. Цей звичай не був повсюди однаковим: у південних районах найчастіше запрошував молодий, у Карпатах — спеціальні посередники (звачі), на Поділлі молоді ходили на Запросини разом .

Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою й парубоцькою свободою. Вечорниці зазвичай відбувалися у суботу Дівчата вдягали яскраве вбрання, квітчали коси, прикрашали себе барвистими стрічками. Хлопці намагалися показати всю свою спритність та вдачу. На забавах молодь танцювала, співала, водила хор.

Молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченій віно — своєрідний викуп, вартість якого дорівнювала приданому По дорозі до молодої нареченого могли зупинити, вимагаючи викуп за наречену. Нареченому доводилося відкуповуватися символічною сумою або частуванням. Після того, як всі викупи були заплачені, наречений виводив наречену і весільна процесія відправлялася до церкви.

Перед вінчанням дівчина вдягала яскравий весільний одяг, в якому переважав червоний колір. Вона вдягала вишиту сорочку, спідницю, віночок з довгими кольоровими стрічками та заплітала косу . Парубок надягав вишиту сорочку, яку заправляв у широкі штани

Символіка весілля – коровай. На весіллі крім власне короваю, випікалося й багато іншого весільного хліба: гільце, теремок, дивень, ріжки, калач, лежень, батько, покраса, пара, полюбовники, двійки, шишки, весільні гуски, вари, качки, сова, борона, калачики.

Це форма церковного шлюбу, яка запроваджувалася Синодом протягом XVII—XVIII ст. Повінчані молоді до XVIII ст нерідко жили нарізно, аж поки не справлять традиційне весілля. Перед тим як йти до церкви, молоді просили у батьків благословіння. На Гуцульщині обряд Вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі обходять довкола столу і просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними. Під час Вінчання дружки тримали на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку.

Завжди у дівчини мало бути придане, що сладалося з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її "виділяв батько дівчини", а те, що входило до скрині, двчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Весільні рушники Готувалися молодою. Українські весільні рушники особливо багаті на символіку птахів.

Найдраматичніший весільний обряд – розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало перехід дівчини до заміжжя, розплітання коси виконувався в домі молодої приданками (весільні гості з боку нареченої ) та свекрухою.

Все весілля супроводжувалося великою кількістю пісень. Українські весільні пісні були дуже веселі, адже подія переходу дівчини в іншу сім'ю сприймається весело.

Калачини відбувалися через місяць після весілля у батьків молодої, За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи їм по 12 калачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками. Протягом перших місяців шлюбу влаштовували й інші обряди: сватини — жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи; гостина — відвідування молодою своїх батьків; пропій — пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.

В умовах нової етносоціальної ситуації пожвавлюється інтерес людей до традиційної весільної обрядовості і як наслідок — збільшується число бажаючих справляти традиційне весілля. Зростає і кількість вінчань як один із проявів відродження духовності. Поєднання цих двох традиційних основ убачається перспективним.