Презентація "Види мистецтва"

Види мистецтва Класифікація

Мистецтво Це вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, поглядами, ідеалами й традиціями. У найзагальнішому значенні мистецтвом називають майстерність, продукт якої приносить естетичне задоволення.

Зародження мистецтва Мистецтво зародилося в первісному суспільстві  і було представлене малюнками в печерах, різьбленням на кістці та камені, ритуальними танцями тощо. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства.

Художня обробка речей і знарядь праці, будівництво житла започаткували розвиток архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва. Серед основних візуальних мистецтв Західної Європи протягом багатьох століть залишалися живопис, скульптура і графіка.  Буття людини і навколишній світ відображались у танцях, музиці, співі, театралізованих діях. Мистецтво слова, існуючи спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням писемності розвинулося в художню літературу. А пізніше науково-технічний прогрес уможливив появу таких форм мистецтва, як фотографія і кіно, з появою комп'ютерних технологій — так званих, медіамистецтв.

Виховна функція мистецтва Здатність мистецтва до виховання пов'язують з його емоційним впливом на людину, а емоційні процеси знаходяться у тісному зв'язку з мисленням та інтелектом. Відповідно, казка діє ефективніше на дитину, ніж логічні докази. (Казка конкретна, а логіка абстрактна. Людина сприймає моделі поведінки казкового персонажу як свій власний досвід). Мистецтво комплексно впливає на людину, формує цілісну особистість.

На роль мистецтв у вихованні людини звертали увагу ще давньогрецькі мислителі, розуміючи виховання як вдосконалення душі людини. Центральною концепцією у вченні Арістотеля стала теорія катарсису — духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва, найважливіша роль при цьому відводилася музиці, театру і літературі.

Класифікація мистецтв Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання. За способом втілення художнього образу розрізняють: просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн. часові мистецтва — радіо, музика, література. просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють: слухові — музика, радіо. зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія. зорово-слухові —театр, кіно, відеогра. Ця класифікація не є універсальною, оскільки з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також в мистецтві слова зображення літер набуло самостійного естетичного значення (мистецтво каліграфії у Східних цивілізаціях).

У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може користуватися: знаками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка, література, акторське мистецтво); знаками незображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець); знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному — пісенному й акторсько-танцювальному — пантомімічному синтезу.

Мистецтва можна класифікувати за використовуваними матеріалами: традиційні й сучасні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс, хімічні матеріали, продукти серійної індустрії й т.д.) — архітектура, скульптура, живопис і т. д. сучасні способи зберігання інформації (сучасна електротехніка, цифрові обчислювальні машини) — медіамистецтво звук (чутні коливання повітря) — музика слово (одиниця мови) — література людину-посередника — (актор, клоун тощо).

Роди, види, жанри - це формально-змістовні категорії, класифікація видів мистецтва подібна до живого організму, що постійно розвивається й змінюється. Розвиток мистетва відбувається шляхом подолання жанрових меж, тому при аналізі конкретного художнього твору треба звертати увагу на історичну епоху, в яку він був створений.

Зображувальне мистецтво Це вид творчої діяльності, що відтворює дійсність за допомогою образів, що сприймаються за допомогою зору. Об'єднує живопис, графіку, скульптуру, каліграфію.

Музика  Вид мистецтва, в якому засобом втілення художніх образів є організовані музичні звуки; реальність, що захоплено в емоційних переживаннях й передано через музичні звуки, в основі яких закладено узагальнені інтонації людської мови. Основними елементами є лад, ритм, темп, гучність, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія. Музика фіксується в нотному записі й реалізується в процесі виконання.

Музику поділяють на світську й духовну, на інструментальну й вокальну. Музика розділяється на роди й види: опера, симфонія та ін.; на жанри – пісня, марш, сюїта, соната та ін. На відміну від живопису, схильна до абстрактного вираження. Музика безпосередньо впливає на почуття людини. Співвідношення звуків - мелодія - підкорюється математичним закономірностям.

Театр Театр - форма виконавчого мистецтва, в якому головним засобом виразності є акторська гра (актор втілює задум постанови). Театр - вид колективної творчості, що об'єднує зусилля режисера, драматурга, акторів, художників, костюмерів і т.д. Твір театрального мистецтва - це спектакль. Театр поділяється на комедію (любовна, соціальна, сатирична), трагедію й драму (історична, любовна, психологічна, документальна, політична, філософська).

Кіно Кіномистецтво - синтетичний вид мистецтва. Його поява зумовлена досягненнями науки й техніки в області оптики, хімії, електро- й фототехніки, фізіології зору (відкриття можливості сітківки ока на 1/10 секунди зберігати зображення). Також появу й розвиток кіно стимулювали соціальні особливості: потреба в художньому осмисленні дійсності, загальний ріст динаміки життя і т.д. Передумовою кіно став також роман Нового часу (поєднував бачення дрібних подробиць з епічним охопленням дійсності; виділення загального й крупного плана - в творчості Оноре де Бальзака, Стендаля, Федора Достоєвського); акторська гра - відкриття Станіславським зв'язку між внутрішнім станом людини й фізичною дією; будова внутрішньої композиції в живописі.

Кіно охоплює життя в усьому його естетичному значенні. Час є засобом виразності для кіно. Основи художньої мови кіно - монтаж, ракурс (зміна кута зору на подію, що фіксується кінокамерою), план (загальний, середній, крупний). Кіно поділяють на документальні й художні. Жанри художнього кіно - кінокомедія, драма, мелодрама, епопея та ін.

Художня література - мистецтво слова Слово активує всі чуттєві реації, може імітувати відчуття і т.д., та в цей же час слово має абстрактне значення. Коли слово промовляють, воно набуває й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет, письменник може створити художній образ кількома деталями.

Роди й жанри художньої літератури: епос (поема, епопея, легенда, казка, дума), лірика (гімн, ода, елегія, мадрігал, епіграма, епітафія) й драма (філософська, історична, любовна і т.д.). Деякі жанри складно віднести до одного з родів літератури (балада, байка - в них головна дія, проте важливу роль грає й настрій).

Всесвітня література У сучасному літературознавстві всесвітньою (світовою) літературою називають сукупність літератур усіх народів світу від давнини до сьогодення. Література кожного народу має свою національну і художню своєрідність, але вона сприймає досягнення літератур інших країн у взаємодії з ними, запозичуючи окремі елементи (факти, ідеї, поетичні форми).

Поняття всесвітньої літератури було сформульовано Йоганном Вольфгангом Ґете в 1827 році. Він наголошував на тому, що за нових історичних обставин народи вступають у тісний взаємний обмін і відбувається взаємопроникнення культур, а час національної обмеженості йде в минуле.

Історія літератури Вона вивчає розвиток літератури в хронологічній послідовності. У центрі уваги — літературні твори, які перебувають у певному зв'язку. Митці, котрі живуть за однієї історичної доби, мають схожі уявлення про світ та людину в ньому, в їхніх стильових прийомах багато спільного. Відрізки часу, для яких характерна певна спільність літературного розвитку, називаються історико-літературними епохами.

Найзначніші історико-літературні епохи: 1. Древні цивілізацїї (ІVтис. до н. е. — ІХ ст.. до н. е.). 2. Античність (ІХ ст.. до н. е. — V ст. н. е) 3. Середньовіччя (V — середина ХІV ст.). 4. Відродження (ХІV-ХVІІ ст.). 5. Просвітництво (ХVIII ст.). 6. Романтизм (поч.. ХІХ ст.). 7. Реалізм (ХІХ ст.). 8. Модернізм (ХХ ст.). Поділ цей, звичайно, умовний.

Всесвітній літературний процес Історичний розвиток національних літератур і в цілому світової літератури, в усіх різноманітних зв'язках і взаємодіях як за певної епохи, так і впродовж усієї історії людства, називають світовим літературним процесом. Термін «літературознавчий процес» виник у 20–30-х рр. ХХ століття.

Національна література Національна література – це література певного народу, яка має свою історію й традиції. На її формування впливають особливості менталітету нації, соціального та духовного буття, а також економічні та територіально-географічні особливості. На національну специфіку твору вказують такі елементи змісту, як особливості проблематики, власні імена і назви, традиції, обряди, згадки про історичні події.

Жодна національна література не може існувати ізольовано, відмежувавшись від світового художнього досвіду, від тих традицій, які вже вироблені культурою людства. Таким чином, здійснюється своєрідне об’єднання свого й чужого; власного художнього досвіду і досвіду, накопиченого багатовіковим розвитком світової літератури.

Роль перкладацтва в діалозі національних культур Діалог різних національних культур і літератури був би не можливий без перекладу. Олександр Пушкін називав перекладачів поштовими конячками науки. В історії перекладу є чимало фактів, які переконливо свідчать про величезне значення цього явища в житті суспільства.

Переклад – це передача тексту, слова або усного висловлювання засобами іншої мови. Перекладачів часто називають посередниками між оригіналом і читачем. Оригінал – це текст, із якого здійснюється переклад. Переклади бувають дослівними, вільними та художніми. Художній переклад – різновид літературної творчості, внаслідок якої твір, що існує в одній мові, „оживає” в іншій, не втрачаючи змістових і естетичних особливостей.

Як зазначив М. Зеров, художній переклад – це „шлях від серця до серця, коли треба не тільки осмислити те, що сказано, а передусім відчути текст всією душею”. Тільки таким чином може здійснитися „відкриття” літературного твору. Багато залежить від перекладача, але й читач має докласти певних зусиль, щоб виник духовний зв’язок між ним і твором. Для цього він мусить пройнятися ідеями автора, з’ясувати способи їх втілення в художню тканину.

Українська перекладацька школа Українська школа художнього перекладу почала формуватися дуже давно, коли активізувалися культурні, духовні зв’язки українців з іншими народами. Насамперед це стосується часів поширення християнства. Безцінні скарби світової літератури стали духовним надбанням української культури завдяки самовідданій, титанічній праці талановитих перекладачів. Особливо помітні внески у створення антологій світової літератури українською мовою письменників Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського, Миколи Бажана, Дмитра Павличка та перекладачів-професіоналів Бориса Тена, Миколи Лукаша, Григорія Кочура, Дмитра Паламарчука та інших.

Перевірка засвоєного матеріалу 1. Що таке мистецтво? 2. Коли воно зародилось і яким було? 3. Що спричинило появу фотографії, кіно? 4. Чому говорять про виховну роль мистецтва? 5. Що таке катарсис? 6. Які класифікації мистецтв вам відомі?

7. Що ми віднесемо до зображувального мистецтва? 8. Чому кіно називають синтетичним видом мистецтва? 9. Дайте визначення понять “всесвітня література”, “всесвітній літературний процес”, “національна література”. 10. Які історико-літературні епохи вам відомі? 11. Що ви можете сказати про значення перекладацтва?

Підготувала учитель зарубіжної літератури Кременецького ліцею імені Уласа Самчука Мельник Т.А. 2018 рік