Презентація. "Віктор Ґюґо. "Собор Паризької Богоматері". Особливості побудови сюжету. Символіка твору".

В.Ґюґо. "Собор Паризької Богоматері" Особливості побудови сюжету й композиції. Символіка твору

Мета уроку: поглибити знання учнів про роман Віктора Ґюґо «Собор Паризької Богоматері»; проаналізувати особливості побудови роману, звернувши увагу на композицію, сюжет, характери персонажів. Розкрити символіку твору, зокрема роль собору, образів головних героїв. Розвивати в учнів навички аналізу літературного твору, вміння висловлювати власні думки та аргументувати їх.

І. Повторення. Літературний диктант.1. Яка доба зображена у творі? (Середні віки)2. Ім'я дівчини циганки. (Есмеральда (Агнеса)) 3. Яка архітектурна споруда є центральною у творі? (Собор Паризької Богоматері)4. Як звали дзвонаря? (Квазімодо)5. Ім'я священика, що кохав циганку. (Клод Фролло)6. Хто був чоловіком за циганським законом у головної героїні? (П'єр Гренгуар)7. Ім'я ротмістра королівських стрільців. (Феб Шатопер)8. Як звали затворницю "щурячої нори"? (Пакетта Шантфлері)9. Хто автор роману, що вивчається на уроці? (Віктор Гюго)10. У яку добу він жив і писав? (доба романтизму)

До всіх людських вчинків можна ставитися двояко: за що таврують одного, за те іншого вінчають лавром. Віктор Ґюґо

«Париж має два обличчя. Перше – це старий Париж, Париж старовинних будов, таких, як Собор Паризької Богоматері, Лувр, Тюїльрі, таких парків, як знаменитий Булонський ліс з його величезними деревами і озерами, на яких серед шумливого натовпу городян вільно почувають себе дикі качки. Місто Гюго, Бальзака, Флобера. І другий париж – Париж величезних магазинів, колосальних вітрин, грандіозних реклам, що переливаються вночі вогнями всіх кольорів; Париж, де безкінечним потоком котяться і котяться автомобілі всіх марок, де на кожному кроці стрінеш задоволене і при тому байдуже обличчя іноземного туриста...   І дивна річ: старий і новий Париж не суперечать один одному, вони живуть у повній злагоді».                                                                              М. Рильський

Бесіда: Чому свій роман В. Гюго назвав «Собор ….», а не ім’ям одного з головних героїв, наприклад, «Квазімодо», «Есмеральда» або «Добро та зло»? (Пояснюється прихильністю В. Гюго до архітектури)Чи можна образ собору вважати одним із головних персонажів роману? Чому?(Так, Гюго «оживив» собор, тому він є символічним персонажем)Що таке композиція твору? Що об’єднує всі дії, персонажів у романі? (Собор)

Композиція – побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу.

Російський письменник Ф. Достоєвький сказав: «Краса врятує світ». Треба вчитися мистецтву розуміти мистецтво. Деякі дивляться і не бачать. Не бачать красу мистецтва, не відчувають душу його творця, його почуття та переживання. Сьогодні ми розглядаємо з вами цікавий факт з біографії В. Гюго, а саме захоплення архітектурою, та засвідчимо його активну життєву позицію, небайдужість до минувщини, уміння взяти досвід поколінь, епох та перенести його в сьогодення для будівництва майбутнього.

Жанр – історичний роман. Час та місце подій: 1480-і роки, Париж (Середньовічна Франція XV ст. за правління короля Людовіка XI). Події відбуваються у самому Соборі, на Соборній та Гревській площах, у «Дворі чудес». Тема твору У романі «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго розвиває теми кохання, краси, протистояння в людині християнських догм та людських слабкостей, торкається проблеми народу та народної непокори. Зображує середньовічну Францію на порозі доби Відродження.

Проблематика В. Гюго показав, як кохання і краса, Собор вплинули на душі Клода Фролло і Квазімодо. Загальнолюдські проблеми: кохання, смерть, зрада, відданість.

Сюжет і  композиція.  Роман складається з 11 книг. Перші шість – розгорнута експозиція. Гюго знайомить читача з місцем подій та головними героями. Усі події в експозиції відбуваються протягом трьох днів на початку січня 1482 року. З нагоди дня Богоявлення і свята блазнів на Гревському майдані Квазімодо обирають «королем блазнів»; П’єр Гренгуар  у Палаці правосуддя ставив свою містерію; юна красуня Есмеральда танцює на площі зі своєю кізкою Джалі. Того ж вечора Квазімодо з Кладом намагається викрасти циганку. Викраденню циганки заважає капітан королівських стрільців Феб, який підкорює серце Есмеральди. У Дворі чудес вона бере чоловіки Гренгуара, рятуючи його від шибениці.

Розділ IV «Сльоза за краплю води» книги 5-ої є зав’язкою. Квазімодо затримали жандарми і засудили до покарання біля ганебного стовпа за те, що він намагався викрасти циганку. Його побили, всі сміялися з горбуна, а Есмеральда принесла йому попити.

Книги VII – X широко представляють розвиток дії. Автор показує як вплине доброта, проявлена Есмеральдою до дзвонаря Квазімодо, на його долю. Есмеральда кохає ротмістра Феба, але капітан мріє одружитися з шляхетною Фльорделіс. Танцівницю ненавидить Гудула зі «щурячої нори» (в неї вкрали цигани дитину) і архідиякон Клод Фролло, який закохався в Есмеральду, але це почуття руйнувало його душу, він перетворювався на демона. Саме він шукав привід звести Есмеральду на шибеницю за чаклунство. А пізніше її звинуватили у вбивстві Феба де Шатопера з вини Клода Фролло. Есмеральда, не витримавши тортур, зізнається у вбивстві капітана, її мають повісити.  Проте Квазімодо врятував Есмеральду від шибениці, сховав у Соборі. Народ штурмує Собор, щоб врятувати дівчину. Король з «лиса перетворився на гієну». Він злякався цього нападу. Архідиякон хитрістю вивів Есмеральду з Собору і знову поставив її перед вибором: він або смерть. Дівчина вибрала смерть.

XI книга –  заключна частина роману, це і кульмінація, і розв’язка подій. Випадково Есмеральда опиняється під охороною самітниці Гудули. Та визнає в циганці свою втрачену дочку, але врятувати від смерті не змогла. Борючись за життя дитини, вона гине. Адже Есмеральда сама себе виказала, позвавши Феба на допомогу. Дівчину стратили. А Квазімодо, зрозумівши, що зробив Фролло, скидає його з собору. Квазімодо після цього зникає. Ротмістр Феб де Шатопер невдовзі одружився. А Гренгуар досягає успіху в драматургії. Через багато років у гроті серед трупів інших повішених знайшли 2 скелети: жіночий і потворний чоловічий, що обіймав перший. Коли їх спробували роз’єднати, чоловічий розсипався на порох.

Символи твору: Собор Паризької БогоматеріСимвол віри, духовності, історії. Місце притулку для бездомних і знедолених. Свідчення минулого і сьогодення. Дзвони. Символ поклику, сповіщення, але й загрози. Віддзеркалення внутрішнього світу Квазімодо. Вогонь. Символ пристрасті, руйнування, очищення. Асоціація з коханням Фролло до Есмеральди. Циганка Есмеральда Символ краси, свободи, народного духу. Жертва суспільства.

Образи та символи Представники народу – Квазімодо, Есмеральда, П’єр Гренгуар, Пакетта Шантфлері, Клопен Труйльфу разом з усім «Двором чудес». Продажне духовенство – кардинал Бурбонський, прокурор Феб де Шатопер. Король Людовік XI. Сам Собор Богоматері, що є християнством символом моделі світу, у творі стає ареною земних пристрастей, незримим свідком ключових подій. Тобто, Собор Паризької Богоматері єднає всіх героїв і всі події.

Собор Паризької Богоматері Собор Паризької Богоматері Собор – жива істота в романі, чи не один з найголовніших героїв людської трагедії, ціла епоха в історії Франції: Це фрагмент справжньої історії. Його неодноразово намагалися знищити, але соборні мури витримали хвилі людської люті, за свій вік вони вдосталь побачили крові, страждань, людських сліз. Саме тому Гюго і обрав його не тільки місцем подій великого історичного роману, а й головним героєм. Собор – це символ духовного життя французького народу, збудований руками сотень невідомих майстрів, вираз народної душі. У романі він не був осереддям релігійної віри, а став місцем життєвих пристрастей. Собор дав притулок народним героям, з ним тісно пов'язана їхня доля. Собор живе своїм таємничим життям, приваблює одних багатством, інших мудрістю, красою, беззахисних - останньою надією врятуватися.

Без Собору неможливо уявити Квазімодо – «душу собору», одну з його химер, яка ожила. Ця дивна істота, «людина-дзвін», стала невід'ємною частиною цієї споруди. Він знайшов у соборі повноту сприйняття світу. Пов'язаний із собором і Клод Фролло. Він – тлумач таємничого фасаду, прихованого смислу легенди Собору. Для Клода Фролло – неминуча помста за жорстокість, за зло. Для Есмеральди і її матері собор «злий», для Гренгуара, який двічі втік від смерті, – «щасливий». Собор жив своїм таємничим життям, приваблює одних багатством, інших мудрістю, красою, беззахисних – останньою надією врятуватися.

ННарод Франції Багато місця в романі В. Гюго відведено роздумам про людське суспільство, про народ-натовп, про особистість. Гюго порівнював середньовічний натовп із дитиною (то очікував вистави, то розпалював нетерплячими криками, то в гніві натовп готовий був роздерти сторожу, то гнів змінювався зацікавленим мовчанням). Але дитина-натовп могла бути дуже жорстокою (пригадаймо суд і покарання Квазімодо). В. Гюго зобразив стихійність людей Середньовіччя. ППостать короля Королю Людовіку ХІ відведено у романі небагато місця, він витіснений на другий план основними персонажами. Гюго змальовує жадібного, безжалісного та примхливого короля. Він віддає наказ знищити натовп, а чаклунку-циганку повісити.

Самий вибір епохи є важливим для розкриття основної ідеї. XV століття у Франції – епоха переходу від середньовіччя до Відродження. Але, передаючи за допомогою історичного колориту живе обличчя цієї динамічної епохи, Гюго шукає щось вічне, спільне для всіх епох. Так, на першому плані – собор Паризької Богоматері, котрий народ створював віками.