Презентація "Виникнення християнства"

«Виникнення Християнства» Терешко Лілія Богданівна

Марк Хопкінз сказав: «За час існування суспільства не було в ньому жодної революції, яка могла б зрівнятися з тією, що викликали слова та вчення Христа». Деякі люди говорять: «Усе, проголошене Христом, колись до Нього говорили інші». Припустимо, що це так, але що тоді? Оригінальність вчення — не обов’язково позитивна якість. Якщо істина вже проголошена, то достоїнство полягає не в повторенні, у нових доповненнях. Проте не слід забувати, що в історії не було іншого вчителя, який настільки рішуче вилучив би зі свого вчення все вульгарне, тимчасове, оманливе, навпаки вклав би в нього лише вічне та загальне, створивши вчення, в якому вічні істини знайшли собі найкращу домівку. Як сталося, що неосвічений тесля, не знайомий із культурою та наукою стародавньої Греції, народжений серед простого народу, чиї вчителі були недалекими, різкими, нетерпимими, став найвищим релігійним Учителем, якого знає весь світ, чия велич робить Його найважливішою постаттю в історії людства? Ось це і є підтема нашого уроку: «Ісус – Учитель».

Християнство- одна з трьох світових релігій, віровчення про єдиного Всезнаючого, Всюдисущого та вічного Бога, Творця неба і землі у 3-х його найважливіших проявах (іпостасях) Являється другою за часом виникнення релігією(першою була філософія буддизму). Виникло в І ст. н.е.

Давайте визначимо причини виникнення християнства. «Першими християнами були бідняки і раби, життя яких було безрадісним і тяжким. У Римській державі було багато повстань рабів, але всі вони закінчувалися перемогою рабовласників. Це призвело до того, що раби втратили віру у власні сили, вони почали сподіватися не на себе, а на «доброго бога». Уявіть собі величезне господарство, наприклад у Сирії. Давно зайшло сонце. Робочий день скінчився. Хочеться спати, болять від важкої праці руки, ломить спину. Але перед сном ці люди зберуться в окромному місці де-небудь за виноградниками і поведуть між собою розмову. «Напевно, перемогти рабовласників неможливо, - говорять вони. – Дуже сильний Рим, багато в імператора військ. Навіть великий Спартак не зумів звільнити нас. Не судилося, мабуть, нам перемогти рабовласників. Даремно ми приносимо жертви римському Юпітеру, грецькому Зевсу, єгипетському Озірісу, ці боги не чують наших молитов і не можуть допомогти нам… Не цим богам потрібно молитися. Існує тільки один могутній і добрий бог, що може врятувати нас. Він спустився з неба на землю, щоб врятувати нас, знищити жорстокий Рим. Цей бог зробить бідняків щасливими: кожен отримає у сто разів більше, ніж мав; виноград стане рости не на кущах, а на деревах з тисячами плодів. Пшениця буде хилитися до землі від зерна… Тільки бог звільнить нас від рабства і принесе добробут у наші будинки…» - Серед яких верств населення виникло християнство? - Що давало християнство пригнобленим верствам населення?

У Римській державі часів республіки й найбідніший громадянин міг узяти участь у виборах чи звернутися до….? Пригадайте, хто був захисником інтересів плебеїв? За імперії державою керував імператор, а люди втратили можливість впливати на політичні події. Це породжувало зневіру та розчарування, сприяло поширенню різних пророцтв, астрологічних передбачень. На Близькому Сході чимало прихильників знали релігійні вчення про кінець світу, прихід спасителя. Особливо яскраво це виявилося в іудаїзмі.

Християнство (від грец. Χριστός — «месія») — один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства . На відміну від християнства іслам та іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей всевишнього.

– Чому Христос проповідував просто неба? – Чому Христос закликав найперше очищувати свої думки, а не лише не робити поганих вчинків? – Хто насправді щасливий?

Образ Ісуса Христа: син Божий, який з волі Бога-отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією. Вона була дружиною теслі Йосипа. Їхня сім’я переховувалася у Віфлеємі, тож народження Ісуса відбулося у стайні, в яслах для худоби.

Святе сімейство

Основним джерелом яке розповідає Про життя Ісуса Христа є книги Нового Завіту Біблії, які називають Євангеліями(«блага звістка»), які були написані його учнями наприкінці І у ІІ ст. У мандрах його супроводжували 12 учнів - апостолів, тобто посланців. Щоправда, римські джерела також подають коротенькі згадки про Ісуса. У 1971 р. було знайдено арабську копію тексту єврейського історика Йосифа Флавія, у якому цей противник християнства розповідав історію життя Христа. У джерелі, зокрема, ідеться про те, що в Галілеї жив проповідник Ісус (Ієшуа). Першими сприйняли його проповіді найбідніші прошарки палестинського суспільства.

Євангелісти  — чотири укладачі, визнані християнською церквою, ранньохристиянських творів — євангелій: Матвій,Марко, Лука, Іоанн.

На початку діяльності Ісус прийшов до Іоанна Хрестителя, який охрестив його. Ісуса було проголошено МесіЄю, спасителем світу.

Проповідницькій діяльності Ісуса перешкоджали іудейські священики - фарисеї. Якось вони запитали Ісуса, чи слід платити податки Риму. Ісус відповів: «Віддавайте Богу Богове, а кесарю (тобто імператору) кесареве». Згодом фарисеї схопили Ісуса й засудили на смерть.

У Єрусалимі одного з апостолів Ісуса підкупили за 30 срібних монет, і він зрадив свого Учителя. Ісуса звинуватили в організації заколоту проти римського імператора і було засуджено до страти Він сказав: «Кого я поцілую, той і є Ісус Христос».

Розп’яття Ісуса Христа За вироком суду жерців і згодою Прокуратора (намісника імператора) в Палестині Ісуса було засуджено до розп’яття на хресті.

Успішність проповідей Ісуса Христа викликала невдоволення фарисеїв – п

Після смерті Ісуса його воскресіння і вознесіння на небеса, його учні (апостоли) понесли його вчення по світу. Починають створюватися християнські громади. організатори повсякденного життя- диякони. Християни не закликали до відкритої боротьби проти римської влади, але не визнавали божественної влади імператорів, за що останні часто їх переслідували та піддавали тортурам. Так з’явилися мученики, а їхня мужність привертала увагу до християнської релігії.

Першими розповсюджувачами християнства стали 12 апостолів (букв, із гр. посланники), вони заснували християнські громади. Найвідоміші з апостолів — Петро (що вважається засновником християнської церкви), Павло (колишній затятий язичник, що не був прямим учнем Христа, але, увірувавши в нього, дуже багато зробив для роз'яснення у своїх проповідях навчання Ісуса), Андрій (що поширював християнство в різних країнах, у тому числі на Русі, і за версією давньоруського літопису «Повісті минулих літ» У перші століття християнства з'явилися християнські святі — мученики і мучениці за віру (Віра, Надія, Любов, Варвара, Катерина й ін.). Святі виступають як заступників, посередників між людьми і Богом. Апостол Андрій Апостоли Петро і Павло

Апостоли

4. Як ставилися римські імператори до християн? Християни не закликали до відкритої боротьби проти римських імператорів. Навпаки, вони проповідували покірність владі, бо «немає влади, яка була б не від Бога». Проте християни не визнавали римських язичницьких богів і відмовлялися визнавати богами римських імператорів. У той час римські громадяни складали присягу, у якій визнавали богом римського імператора і клялися іменем Юпітера та інших язичницьких богів. А християни всіляко ухилялися від цієї присяги, оскільки це суперечило їхнім релігійним поглядам. Вони не брали участі в язичницьких жертвоприношеннях та святах. Римським властям не подобалися проповіді про загальну рівність бідних і багатих перед Богом. Жерці стали виступати проти християнської релігії, вони розповсюджували про неї всілякі наклепи, звинувачували християн у всіляких лихах та нещастях. Остання молитва християн перед стратою (Жан-Леон Жером)

У 64 р. римський імператор Нерон, щоб відвести від себе підозру в підпалі Рима, звинуватив у цьому злочині християн. Невинних людей почали хапати по всьому місту. Жорстокі страти християн продовжувались у Римі декілька днів. Їх віддавали на розтерзання звірям на арені амфітеатру, спалювали живими в імператорському саду, розпинали на хрестах. Проте християни проявляли дивовижну мужність: вони не лише не відмовлялися від своєї віри в Ісуса Христа, а й відкрито прославляли Його. Так з’явилися християнські мученики – люди, які постраждали за свою віру. Пам'ять про мучеників свято вшановували в общинах.

Поширення християнства викликало в послідовників нової релігії відверте неприйняття гладіаторських боїв. Вважається, що в забороні ігор значну роль відіграв трагічний випадок, що стався в 404 р. під час бою гладіаторів на арені Колізею. Коли під час фінального етапу поєдинку переможець сутички готувався завдати останнього удару поваленому супротивникові, на арену амфітеатру з метою зупинити розправу вибіг чернець. Натовп, що жадав крові, закидав камінням благородного християнина. Історія зберегла ім'я людини, яка прийняла мученицьку смерть — Альмахус, більш відомий як Святий Телемах. Вражений трагедією імператор Флавій Гонорій Август заборонив бої гладіаторів у Римі, а ченця Альмахуса було приєднано до лику святих. ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

У часи гоніння християни для здійснення обрядів збиралися таємно, зазвичай уночі. Першим притулком християн у Римі були катакомби — підземні ходи природного або штучного походження. У підземних кімнатах ховали померлих і відправляли релігійні поминальні обряди

Катакомби святого Калліста з відкритими нішами Катакомби святих Петра і Марцелліна

Поступово християнство стало головною релігією Римської імперії. Гоніння на християн припинилися, і згодом самі імператори прийняли християнську віру. У 313 р. римський імператор Константин видав закон, яким визнав християнську релігію. Сам він також прийняв християнство. Центром християнства був Рим, а римського патріарха почали називати Папою Римським. У 394 р. імператор Феодосій затвердив едикт (указ) — християнство стало державною релігією Римської імперії.

Святі Рівноапостольні Константин Великий і Олена жінка римського імператора Констанція I Хлора і мати імператора Костянтина Великого.

Святий Констянтин Великий

3. Торжество християнства. Імператор Константин зрозумів, що церковну організацію та авторитет християн він зможе використати для зміцнення своєї влади . Він повернув християнам церковне майно, звільнив християнських священників від сплати податків та військової служби, проголосив свободу церковних зібрань. У 325 р. н. е. Константин скликав у місті Нікеї перший загальноримський (Вселенський) церковний собор, куди були запрошені представники всіх провінцій. Приводом до скликання собору стала єресь (секта) Арія, пресвітера єгипетської єпархії. Гострим питанням християнської догматики на той час було питання про двоїсту природу Бога-Сина Христа, який був водночас і Богом, і людиною. Арій заперечував рівність Бога-Сина і Бога-Отця. Константин бачив у вченні Арія небезпечну ідею применшення не тільки авторитету Бога-Сина, але й узагалі всякого авторитету, як небесного, так і земного. Щоб уникнути повторення подібних суперечок , на соборі був вироблений канон віри, відомий під назвою «нікейського символу віри»: Свята Трійця – Бог-Отець, Бог-Дух Святий, Бог-Син – єдина, вічна; усі три особи Трійці рівні. У 381 р. н. е. в Константинополі був скликаний ІІ Вселенський собор, що підтвердив нікейський символ і засудив аріанство та інші єресі.  

Символ Віри

Перший Нікейський собор

Вселенські собори збиралися у складі представників усіх помісних церков (тобто Вселенської Церкви) для вирішення найважливіших догматичних та канонічних питань. Проходили ці собори під патронатом римських, а згодом візантійських імператорів. В історії християнства важливу роль відіграли 7 Вселенських соборів, які відбулися протягом IV-VIII ст.: 325 р. - Перший Вселенський собор, м. Нікей, за імператора І Константина Великого; 381 р. - Другий Вселенський собор, м. Константинополь, за Імператора Феодосія Великого; 431 р. - Третій Вселенський собор, м. Ефес, за імператора Феодосія Молодшого; 451 р. - Четвертий Вселенський собор, м. Халкідон, за імператора Маркіана; 553 р. – П’ятий Вселенський собор, м. Константинополь, за імператора Юстиніана І; 680 р. - Шостий Вселенський собор, м. Константинополь, за імператора Костянтина Погоната; 787 р. - Сьомий Вселенський собор, м. Нікей, за імператриці Ірини.

Молитва Господня