Вшанування Пресвятої Богородиці Покрови, як захисниці від ворожих військ, має глибокі корені в православному світі. За легендою, у часи візантійського імператора Льва Філософа (886-911), коли арабські війська оточили Константинополь, під час богослужіння у Боненському храмі Божа Мати зняла з голови омофор (покривало) і покрила ним усіх, хто молився про порятунок. Це бачив святий Андрій Юродивий. Вороги тоді відступили від міста. Відтоді серед православних поширилась практика вшанування дня Покрови, як дня захисту від ворожих військ. Ця традиція прийшла на Русь із Візантії разом із запровадженням християнства у 988 році. Князь Ярослав Мудрий, розбивши печенігів у 1036 році, збудував у Києві собор святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах, як вираз вдячності Богові і Пресвятій Богородиці Покрові. У 1037 році в церкві Благовіщення він віддав народ Русі під опіку Пресвятої Богородиці. Князь Володимир Мономах у своїх споминах писав, що перемогу над половцями завдячує Богові і Пречистій Діві Марії. Галицький король Данило після успішного походу на Чехію йшов з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі. Традиція вшанування Покрови, як покровительки українського війська, перейшла від руських князів до козацтва " «Покрова". 1750 ? Походить із с. Саварка Таращанського повіту Київської губернії. Вшанування Пресвятої Богородиці
На іконостасі Дмитрівського храму - є зображення: козацька чайка йде хвилями Дніпра у ній козаки, які моляться. На задньому плані зображено печерські кручі Києва з дзвіницею Свято - Успенської Києво - Печерської Лаври і храмами. Зображений Святитель Миколай Мир - Лікійський у хмарі, який виводить з неволі козаків і проводить їх до Києва. У іншій хмарі зображений храм Димитрія Солунського в Українському селі. Надзвичайно цікава ікона - колись такі були дуже популярні в Україні. Згадаймо Ікону козацький старшина Мелентій Свічка молиться біля розіп'яття. У спогадах Юрія Горліса - Горського - "Холодний Яр" знаходимо спогад, що у розписах Мотронинського монастиря свого часу було зображення - Мельхис. За віру православну
Як зазначають дослідники починаючи з М. Костомарова, українське козацтво успадкувало ритуал побратимства традиції з часів Русі. Він стає наче одним з наріжних каменів січового братства, адже рівні між собою козаки зверталися один до одного «брате, братчику», а усе січове військо називали «козацьке братство». Перший ритуал братання у козаків був простим: майбутні побратими пили алкогольний напій та обмінювались дорогоцінними подарунками. З часом обряд почали освячувати і фіксувати у церкві: козаки йшли до церкви, і в присутності священика давали клятву перед Богом, що з цього часу вони стали братами, а на того, хто зрадить чекає Боже прокляття і гнів. Побратими зобов'язувалися любити і допомагати один одному у будь-якій життєвій ситуації, а якщо треба, то і пожертвувати життям заради братчика. Після цього робили запис у церковній книзі, слухали молитву, дарували один одному хрести та ікони і виходили з церкви немовби справжні рідні брати до кінця свого життя. Козацьке побратимство