Презентація "Визволення Єланецького району від нацистських загарбників"

19 березня – день визволення Єланецького району від німецько-фашистських загарбників. Презентацію виконала вчитель історії Карлічук Лариса Василівна

Що ж ти зла війна та накоїла…

Вічна подяка героям

Вони були молодими

Трагічний 1941 рік…Лежить солдат…неначе витязь –Йому б роси з трави напитись…І просить сонце негаряче:» Не засинай – живи юначе!»І небо сиве ніби просить: «Не спи коханий. Годі! Досить!»А він застиг. Обличчя бліднеІ тінь ворушиться на ньому. Він мов приліг на землю рідну. Щоб розділити з нею втому…

Початок воєнних дій. Великим лихом в життя жителів нашого району увірвалася звістка про віроломний напад німецько-фашистських загарбників на наші землі. Після оголошення мобілізації сотні наших земляків пішли на фронт захищати свою Батьківщину. За підрахунками близько шести тисяч жителів нашого району воювали під час Великої Вітчизняної війни.8 серпня 1941 року Єланець було окуповано фашистами. Тут діяла підпільна група. Підпільники вчиняли диверсії. Рятували молодь та військовополонених. Та все ж багато молоді було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Загарбники нанесли великих збитків району…сотні мільйонів карбованців.

Калинівська трагедія і не тільки14 березня 1944 року окупантами було спалено село Калинівка. Фашисти не жаліли ні дітей…ні жінок…За роки окупації більше сотні людей було розстріляно і повішено. Це були страшні часи для нашого народу. Німецько-фашистські полчища витоптували пшеницю і несли вогонь і смерть. Самовпевнені молодчики із армій Манштейна і Гудеріана та інших розхвалених німецьких генералів смакували нашими курми і яйцями і кричали:»Здавайс! Іван капут!». А Івани вперто боронили рідну землю…Щедро поливали її своєю кров’ю і не здавались. Хоч як не було і тяжко.

А визволення було недалеко

Єланець. В окупованому селищі тривало своє життя. Людей виганяли на роботу. Лунали постріли. Тривали дні і ночі окупації. У тривогах і щоденних клопотах про хліб насущний. У березні 1944 німці почали відступати. Чималі колони їх проходили Єланцем і прямували до Вознесенська. Туди ж гнали і етапи людей яких виловлювали по селах. Часом прилітали наші літаки і громили колони німців з повітря. Ось-ось мало прийти довгоочікуване звільнення.

Звільнення. Нарешті здійснилося. 19 березня після короткочасних боїв німці залишили Єланець. Звільняли наш район частини 10-ї ( командир М. Мікеладзе)та 92-ї (командир М. Матвєєв) та 228-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-го Українського фронту. В боях за звільнення району загинуло 268 бійців і командирів. Багато жителів нашого району воювали на багатьох фронтах. Багато фронтовиків не повернулося з війни. Пам’ять про загиблих шанують земляки. Це наша національна гордість. Їх імена бережуть обеліски та пам’ятники.

Наслідки…Скільки горя довелось відчути нашим співвітчизникам. Як багато мам не дочекались своїх синів. Як багато дружин залишились без чоловіків. А скільки осиротіло дітей…Скільки горя та сліз…І все це з-за того що деякі люди з хворою манією величі вважали свою расу вижчою за інших. Ось так і кояться злочини.І хто б міг подумати що гітлерівський режим буде здатен на таке лихо…А концтабори…Це мільйони знищених людей…

Братські могили Нововолодимирівки. Увіковічнена пам’ять воїнів Радянської Армії і у нашій Нововолодимирівці. На сільському кладовищі є кілька братських могил радянських воїнів. В 2-братських могилах поховано воїнів з частин та підрозділів 37-ї та 46-ї армій 3-го Українського фронту. Вони загинули при звільненні села. Ще в 3-х братських могилах поховано теж визволителів села Нововолодимирівка. Ще біля клубу є пам’ятник радянським воїнам. Воїнами 228-ї стрілецької та 28 і 195-ї дивізій було звільнено село Нововолодимирівка. При звільненні села загинуло 11 воїнів. Пам’ятник встановлено у 1951 році.

Фото братської могили