" Презентація як доповнення до вивчення творчості Г.Белля."

Генріх Белль. Генріх Белль

Генріх Белль серед солдатів

Брати Алоїз, Генріх та Альфред Белль

Тоді він був нацистських солдатом і відступав з боями Україною. Був поранений. Тоді про нього світ ще не знав. Учорашнього працівника боннського букініста, який мріяв вправлятися словом, як сам перегодом висловився: «Пробував свої сили як вільний письменник». Але Третій Рейх не зважав на те, й в липні 1939 року його двадцятидвохрічного призвали до армії, де перебував до самого закінчення війни. Служив телефоністом, хоч жодного разу не вистрілив. Брав до рук карабін лише тоді, коли фельдфебель давав нагінки йому, що зброя не почищена. Попри те, він був солдатом нацистської Німеччини, а по війні… став лауреатом Нобелівської премії. Генріх Белль (Heinrich Böll). Уродженець Кельна. Генріх Белль та Україна

На запитання журналіста про свою національну свідомість, він 1979 року сказав: «Я німець. Рейнський німець. Не пруссак. У нас на Рейні Пруссію не любили. Через це завжди були сильні сепаратистські настрої. Мій батько ще мрія про окрему рейнську державу… Ось і Аденауер був такий самий, як мій батько, для нього на правому березі Рейну вже починався Сибір».

Як згадував відтак письменник: «Моя не переробна (і донині не переробна) антипатія до нацистів не була опором, вони чи н и л и о п і р мені в усіх сферах мого існування… Я просто-таки н е м і г вступити до гітлерюгенду, то й не вступив, і край». Йому, бувало, дорікали ті, хто народився після Другої світової війни, мовляв: «Чому ж їхня сім‘я все-таки не емігрувала з нацистської Німеччини?» Скажімо, як Ремарк, або ж Анна Зегерс, брати Манни, Брехт і багато інших відомих німців, на що майбутній Нобелівський лауреат казав: «Таке нам і на думку не спало б: це однаково, якби мене хтось запитав, чому я не замовляю таксі, щоб вирушити на Місяць… Куди [емігрувати] і хто ми такі?»

Відразу до нацизму та безумства війни Г. Белль дохідливо й яскраво виклав у своїй першій повісті «Потяг точно за розкладом», що побачила світ 1949 року. Події переходять на українських теренах майже наприкінці війни. Герої твору раз-у-раз навертаються в своїх спогадах до Криму, Черкас, Нікополя...

Белль і Стус. Факт про те, що Генріх Белль висував Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії, фактично ніде і ніким не підтверджена. Знаємо, що сам Г. Белль отримав цю високу нагороду 1972 року «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури». Того ж таки року його обирають президентом міжнародного пен-клубу. Його в шістдесятих-сімдесятих роках перекладають і друкують у Радянському Союзі. Він часто приїжджає до своїх московських і тбіліських друзів, але уникає зустрічей у приміщенні Спілки письменників.

Й, коли розпочався суд над А. Синявським, Ю. Данієлем, і коли розпочалися переслідування В. Некрасова, Г. Владимова, автор «Потяга точно за розкладом» виступив з рішучим протестом. І, звісно, 1973 року на його творчість у Союзі наклали табу. Хоч, треба сказати, він вбачав у комунізмі «все ще надію, все ще можливість для людини «підкорити собі» цю землю». В розмові з Марселем Райх-Раніцкі 1967 року він не приховував, що міг би стати комуністом: «Але Гітлер і Сталін надто полегшили моєму поколінню діалог із комунізмом: перший відібрав у нас шанс, а другий позбавив небезпеки приєднатися до цього руху». Що стосується Василя Стуса, то Г. Белль справді був став на захист українського поета-дисидента. Про це дослідив у своєму журналістському розслідуванні Вахтанг Кіпіан

Біля мікрофона – журналістка радіо Західної Німеччини пані Мертесгаймер: «... В чому полягає злочин Стуса, чому його так суворо карають?» Белль: «Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи, а це інтерпретують як антирадянську діяльність ... Стус пише свідомо по-українськи. Це єдиний закид, що мені відомий. Навіть не закид у націоналізмі, що також легко застосовують, а винятково на підставі української творчості, що трактують як антирадянську діяльність». Кореспондентка далі запитує письменника – чи широка обізнаність про в'язня "охоронятиме" його перегодом від нових репресій?Белль: «Недавно вийшло дві збірки з поезіями Василя Стуса в гамбурзькому видавництві. Ці публікації здійснені з ініціативи товариства Орієнт-Окцідент. Велика поінформованість про нього допомогла б йому безперечно, позаяк він насправді в дуже скрутному становищі, якщо згадати, що він уже 12 років перебував у таборах і на засланні, а після заслання його одразу запроторили знову до табору. Будемо сподіватися, що в якийсь день не настигне вістка, що все було надто пізно». Одначе, Василь Стус пережив Генріха Белля на півтора місяця. Нобелівський лауреат помер 16 липня 1985 року в Кельні.