Презентація з історії хореографії на тему: "Танцювальні жанри в музиці" І частина

Танцювальні жанри в музиці

Танцювальна музика — музика, призначена для супроводу танців, а також похідні від неї музичні твори, що не призначені для танців і мають самостійну художню цінність. Для танцювальної музики характерні чіткий ритм, специфічний для кожного танцю темп. Характерні ознаки танцювальної музики зумовили її використання Й. С. Бахом, Г.-Ф. Генделем, Л. Бетховеном, Моцартом, Г. Берліозом, Е. Грігом, Ф. Шопеном, А. Дворжаком, Скрябіним, К. Дебюссі, М. Лисенком, С. Рахманіновим, Г. Малером, І. Стравінським, Д. Шостаковичем, П. Чайковським та іншими в інших музични жанрах. У XX столітті танцювальна музика (переважно електронна) набула величезної популярності, її комерційні напрямки є складником масової культури.

1. Вальс. Вальс — бальний танець. Розмір: 3/4. Виник на основі народних танців Австрії, Чехії, Німеччини. Одним із його попередників був австрійський селянський танець — Лендлер. Як музичний жанр вальс прожив багате подіями життя. Величезний вплив на розвиток вальсу мала творчість уславленого австрійського композитора, автора 447 вальсів — Йогана Штрауса. Серед його численних вальсів традиційні: «Нічний метелик», «Радуйся життя», «Політ Фенікса», «Мрії і любов», «Олександра-вальс», «Вальс Аделі». Вальси Шуберта — це, як правило, невеликі п'єси, танцювальні мініатюри. Своїм вальсам Шуберт назви не давав. Кілька концертних симфонічних вальсів написав Ференц Ліст. До числа справжніх шедеврів угорського композитора належить знаменитий «Мефісто-вальс». Дійшовши до наших днів, вальс зберіг свої основні риси. Він поєднує широту і динаміку з надзвичайною плавністю і легкістю. Можна з упевненістю сказати: вальс безсмертний.

2. Менует. Менует — старовинний французький танець, який виконується плавно і граціозно. Розмір: 3/4. В XVII та XVIII століттях жанр менуету був досить широко представлений у клавірній і камерній музиці (Вольфганга Амадея Моцарта, Франсуа Куперена, Жана Філіпа Рамо, Андре Кампра та інших композиторів. Як «обов'язкова» частина менует входив в інструментальну сюїту (Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель), іноді — навіть в оперну увертюру як завершальний розділ (у Генделя). У сюїті досить часто за першим менуетом слідував другий, в тій же тональності або в тональності субдомінанти. Якщо перший менует писався в мажорі, то другий нерідко писався в однойменному мінорі. Другий менует найчастіше називався тріо. Надалі форма менуету була розвинена в операх і балетах Глюка. В класичну епоху менует почали використовувати як частину сонатно-симфонічного циклу, зазвичай поміщаючи його між повільною другою і фіналом. У ранніх симфоніях Й. Гайдна, менует набуває жвавого і бадьорого характеру, наближаючись за характером до селянського танцю. В. А. Моцарт вніс до менуету ліричні, а іноді навіть мужні інтонації. У симфоніях Л. Бетховена менует поступово витісняється скерцо. Пізніше, в XIX столітті менуети писали П. І. Чайковський, К. Дебюссі, Саті, М. Лисенко та інші композитори.

3. Тамбурин. Тамбурин — старовинний французький танець провансальського походження. Розмір: 2/2, або 2/4. Він виконувався під супровід флейти і тамбурину (французький барабан). Прекрасну музику до танцю «Тамбурин» написав видатний французький композитор Жан-Філіпп Рамо.

4. Гавот. Гавот — старовинний французький танець помірного темпу. Розмір 4/4 із затактом на дві або три восьмі. З XVII століття популярний на балах, у XVIII столітті — використовується в балетах і старовинних сюїтах, як частина. Гавот — народний танець, що отримав художню обробку і замінив менуети в балеті. Також відомий в інструментальній музиці — в сюїтах, сонатах, п'єсах. Характер ґавоту світлий, витончений і радісний. Виконується в помірному темпі. Розмір 2/2 або 4/4, починається з такту 2/4 або 2/8. Гавот складається з двох частин по 8 тактів. Друга частина має пасторальний характер і називається musette. Після другої частини йде повторення першої. Гавот зустрічається у Й. С. Баха, Генделя, Госсека, Рамо, Кореллі, Глюка, широко відомий ґавот з першої симфонії Прокоф'єва.

5. Куранта. Куранта — старовинний французький танець. Розмір: 3/4. Темп швидкий. У старовинній танцювальній сюїті XVII — XVIII століття була другою частиною після Алеманди. Розрізняли просту і складну. Перша складалася із простих, глісуючих кроків, що виконувалися переважно вперед. Складна куранта носила пантомімічний характер: троє кавалерів запрошували трьох дам для участі в танці. Дам відводили в протилежний кут залу й просили танцювати. Дами відмовлялися. Кавалери, одержавши відмову, ішли, але потім поверталися знову й ставали перед дамами на коліна. Тільки після пантомімної сцени починався танець. У складній куранті рухи виконувалися вперед, назад і убік. Розрізняють також французьку куранту, написану у розмірах 3/2 або 6/4, та італійську (наприклад у партитах Й. С. Баха № 1, 3, 5, 6), написані у розмірах 3/4 або 3/8. Французькі характеризуються більшою ритмічною складністю і помірнішим темпом, тоді як італійські — швидші і мелодійніші. У бароковій музиці куранта стала невід'ємною частиною інструментальних сюїт, слідуючи, як правило, після алеманди і передуючи сарабанді.

6. Котильон. Котильон — бальний танець французького походження, де всі пари повторюють фігури, які імпровізує перша пара. Котильон близький контрдансу. Особливе поширення отримав в середині XIX століття в країнах Європи та в Росії. Котильон об’єднав декілька самостійних танців (вальс, мазурка, полька). Виконується він усіма учасниками в кінці балу. Різноманітність котильона залежала від ведучої пари — кавалер-кондуктор давав сигнал оркестру, голосно називаючи фігури. Він же спостерігав за узгодженнісю рухів пар. У 1820-х роках в Німеччині котильоном називалась гра в фанти з танцями в кінці балу. У 1890-і роки котильон складався із кадрилі, між фігурами якої вставлялись інші танці: мазурка, вальс, полька.

7. Ригодон. Ригодон — танець провансальського походження. Розмір: 2/4. Характер жвавий, веселий, темпераментний. До початку XIX століття ригодон як побутовий або придворний танець повністю вийшов з обіходу і сприймався як застарілий. Однак ця форма повністю не була забута в мистецтві. Відомо багато прикладів використання ригодону в музиці XIХ—XX століть. До цього жанру звертались: Ш. Алькан (ескіз ре мажор "Ригодон" із циклу "49 ескізів"), Е. Гріг  (сюїта «Із часів Гольдберга»), М. Равель («Гробниця Куперена»), С. Прокоф’єв (п’єса № 3, Ригодон, із «Десяти п’єс»; «Ригодон» для скрипки і фортепіано із опери «Війна і мир»). У часи Першої світової війни французький композитор Ерік Саті написав фортепіанну п’єсу «Котяча серенада», яка містить в собі ригодон (з присвятою відомому композитору Полю Дюку).

8. Мазурка. Мазурка — народний польський танець з чітко визначеним ритмічним малюнком, різкими акцентами на будь-яких долях такту. Розмір: 3/4. Темп — від помірного до швидкого. В епоху романтизму мазурка стає жанром класичної музики, зокрема мазурки писали Міхал Огінський, Ф. Шопен, Кароль Шимановський, Клод Дебюссі. Трапляються мазурки і в російських операх, як правило при зверненні до польської тематики (наприклад, в опері «Іван Сусанін» Михайла Глінки). Зазвичай мазурки пишуть у двочастинній формі, особливості ритмоструктури лишаються подібними до народних мазурок. Від польської мазурки походить і гімн Польщі — «Мазурка Домбровського».

9. Куяв’як. Куяв’як — народний польський танець, схожий на мазурку. Розмір: 3/4. Темп помірний. Музика має ліричний, спокійний характер, іноді це пов'язують з широкими куявськими краєвидами. Танцюють, рухчаючись на легко зігнутих ногах, музичні акценти припадають на кінець фраз і підкреслюються підтупуванням. Танцювальні кроки мають наступну послідовність: рівний, знизу, зверху, потрійний (в одному такті — три кроки).

10. Оберек. Оберек — народний польський танець. Розмір: 3/4, з акцентом на третій долі другого такту. Темп швидкий. Виник в Куявії в XVII столітті як різновид мазурки з більш примзливим ритмічним малюнком і характерним акцентом на третій долі кожного другого такту. Оберек часто виконується після повільного куяв’яку. Популярний в сільській місцевості багатьох регіонів Польщі, особливо в Мазовії. На прикінці XIX століття став танцем не тільки сільського населення, а й різних прошарків суспільства. Зразки обереку подані в творах композитора Ф. Шопена (наприклад, 4-а мазурка для фортепіано).

11. Краков’як. Краков’як — швидкий і веселий народний танець. Ритм гострий, чіткий, синкопований. Розмір: 2/4. Сам танець не тільки швидкий, а й легкий, — складається майже цілком з невеликих стрибків і підскоків, які виконується з легкістю, ледве торкаючись землі. У танці гарні пластичні рухи рук, фіксовані пози спини і постави в цілому. Танцюють краков'як парами, класична форма танцю має як чимало спільних перегрупувань по колу, діагоналі тощо, так і соло для виконання окремими парами. Постановка танцю зазвичай розрахована на 4—8 пар юнаків і дівчат. Завдяки художній обробці краков'як увійшов у професійну музичну культуру, зокрема, він застосовувався у балетній та оперній музиці — у творчості Фредеріка Шопена, Михайла Глінки, Кароля Шимановського, Іґнація Падеревського, інших польських, російських, німецьких та українських композиторів і музикантів.

12. Полонез. Полонез — старовинний бальний танець — хід урочистого характеру. Розмір: 3/4. Старовинний польський тридольний бальний танець — хода урочистого характеру, яким відкривались урочисті танцювальні вечори та бали. Полонези написані у сонатній формі. Полонез виконувався на весіллях та святах. До кращих зразків належать полонези Карла Марія фон Вебера, Михайла Глінки, Станіслава Монюшка, Модеста Мусоргського, Миколи Римського-Корсакова, Олександра Скрябіна, Фредеріка Шопена та ін.