Мета: усвідомлення загальної картини розвитку всесвітньої літератури другої половини ХХ століття; формувати навички пізнавальної активності та складання опорних конспектів; виокремлення головного, систематизації літературних явищ; прагнення пізнання, любов до літератури; гуманістичний світогляд.
Історичне тло доби Література другої половини ХХ ст. відчула вплив двох щойно завершених світових воєн. Півсвіту лежало в руїнах, кількість людських жертв вимірювалася мільйонами. Людство не могло оговтатися від шоку злочинів німецького нацизму й радянського сталінізму, що вплинуло на песимістичне сприйняття людьми дійсності.
Друга світова війна розколола світ на два «полюси»: соціалістичний, очолюваний СРСР, і капіталістичний, лідером якого стали США. Така політична, економічна та культурна «двополюсність» позначилася на перебігу літературного та культурного процесів. В СРСР та країнах соціалізму активно насаджувався соціалістичний реалізм, а на Заході буяло розмаїття векторів культурно-літературного розвитку. Темою окремої розмови є література країн «третього світу» (тобто країн, що не входили до орбіти двох названих полюсів, і за вплив на які вони постійно змагалися).
Тема війни в літературі Початок другої половини ХХ ст. ознаменований осмисленням гіркого досвіду світових воєн. У Німеччині таким осмисленням займалася література розрахунку з минулим. Яскравим явищем цієї літератури є творчість німецького письменника Генріха Белля. Свої думки він виклав в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», де головний герой замислюється над тим, а за що ж, власне, він воював і за які ідеали його понівечено.
Серед письменників, які розробляли подібну тематику, був і видатний німецький драматург Бертольд Брехт. На ці теми він написав драми «Життя Галлілея» (1938-1939), «Матінка Кураж та її діти» та ін. Зокрема в драмі «Життя Галлілея» Брехт порушує проблему відповідальності вченого за свої відкриття. Генріх Белль Бертольд Брехт (1917-1985) (1898-1956)
Активний розвиток екзистенціалізму Екзистенціалізм – напрям у філософії та літературі ХХ ст., що досліджує людину як унікальну духовну істоту, здатну вибирати власну долю. Основні риси:категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав’язують їй свою волю, мораль, інтереси й ідеали;
Застосування параболи, алегорії, притчі – улюблений прийом письменників екзистенціалістів У середині ХХ ст. на перший план виходить алегоричність, інакомовність, параболічність літературних творів. Так, французький письменник Альбер Камю у романі «Чума» зобразив начебто епідемію цієї страшної хвороби в місті Орані. Насправді ж чума – це фашизм, світове зло.
Ернест Хемінгуей(1899-1961) Інакомовлення, притчовість властиві й творчості відомого американського письменника Ернеста Хемінгуея. Саме глибокий філософський підтекст притаманний багатьом його творам, зокрема й повісті «Старий і море», де розмірковується про філософські засади життя, єдність і боротьбу людини з природою.
Розквіт японської літератури З другой половии ХХ ст. у світовий культурний простір входить література Японії. Яка розвивалася за двома напрямками: Продовження національної традиції класичної японської літератури. Представник цього напряму – лауреат Нобелівської премії Ясунарі Кавабата. Запозичення здобутків європейської модерніської літератури. Представник цього напряму – Кобо Абе.
Розквіт латиноамериканського роману. Прикметним явищем літературного процесу другої половини ХХ ст. є також активізація літератур країн «третього світу», зокрема вихід на авансцену світової літератури 1950-1960-х років роману й поезії Латинської Америки. У 1960-і роки період розквіту переживає латиноамериканський роман, який невдовзі здобув світове визнання. Розвивався новий творчий метод – магічний реалізм, що органічно поєднує реальність та фантастику. Активізовувались жанри роману-параболи та роману-міфу.