Чим раніше ми дізнаємося про неблагополучну сім'ю, тим краще для дітей. За 10 років свого життя дитина, яка знаходиться в неблагополучній сім'ї, встигає здобути досить солідний досвід асоціальної поведінки, що психологічно ламає його.
Деякі ознаки, за якими соціальні педагоги можуть судити навіть про потенційне неблагополуччя:
- нерівний шлюб, конфлікти між членами сім'ї, прийомні батьки дитини, співмешканці або розлучені (одинокі) батьки;
- умови життя сім'ї: брак житлової площі, безробіття, соціальна ізоляція батьків;
- дитина небажана, важковиховувана, часто хворіє, має фізичні вади.
Тільки відвідуючи сім'ї, вивчаючи їх, соціальний педагог або класний керівник зможе виробити програму допомоги такій сім'ї, створити тимчасовий «буфер», зберегти дитину в сім'ї, а може, й тимчасово вивести її із сім'ї, перевести в притулок, профілактичний стаціонар тощо. У крайніх випадках (насильство, повна відсутність турботи про дітей тощо) – поставити питання про позбавлення батьківських прав й остаточно вивести дитину із сім'ї.
Для роботи з неблагополучною сім'єю дуже важливо встановити взаємодію з іншими органами, організаціями, спеціалістами.
По-перше, зі структурами муніципальних органів влади (управління освіти і науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, Центр зайнятості, комітет в справах культури та спорту, МВС, відділ профілактики правопорушень неповнолітніх, інспекція в справах неповнолітніх тощо).
По-друге, з закладами, що покликані допомагати сім'ям. Це кризовий та реабілітаційний центри, притулки, дитячі будинки, психолого-медико-педагогічна комісія, центр по роботі з сім'єю, наркологічний та психоневрологічний диспансер тощо.
По-третє, зі спеціалістами суміжних галузей – лікарями, інспекторами, робітниками комунальних служб, педагогами додаткової освіти.
Школа, вчителі, соціальні педагоги беруть на себе роль посередників у налагоджуванні контактів неблагополучних сімей з соціумом, зі всіма органами, організаціями, спеціалістами, які можуть надати допомогу та підтримку неблагополучній сім'ї.