Молода дівчина Марія, як на мене, була щасливою: жила з батьком-лісником, мала доброго та люблячого чоловіка. –Любиш мене, Массіно? – запитуєш ти тихо.–Дитя моє, ти ж знаєш, як я люблю тебе!Я беру одну твою руку і тулю її до уст. Ти легенько відтягаєш її і знов кладеш на моє плече. Щось мов здавлене зітхання підіймає твої груди. А я сиджу і любуюся тобою.– Любиш мене, Массіно? – по хвилевій мовчанці знов запитуєш ти.– Манюсю моя!
Проте одного разу Марія зраджує свого чоловіка з молодим практикантом Генрисем. Втікаючи з ним за кордон, вона мріє сягнути вершин людського щастя . Спочатку головна героїня з коханцем прямують до Польщі, де ,як він обіцяв, її з ним чекає розкішне та заможне життя . Марія у той час почувала себе дуже щасливою, тому що дивилася на стосунки з Генрисем крізь рожеві окуляри. Вона навіть не припускала думки, що насправді з ним на неї чекає не вимріяний рай, а початок пекельних страждань, які триватимуть 3 роки.
У Кракові , замість заможного батька, їх зустрічає пан Зигмунт . «То був пан високий, сильний, плечистий, як медвідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом. Я відразу почула до нього антипатію.» Наївна Манюся навіть не здогадується, що це наступний її кривдник.
Далі Манюся з Генрисем їдуть потягом до Варшави. Жінка дізнається від Зигмунта, чим вони насправді займаються. «Ми, панно Маню, треба вам знати, такі доброчинці людськості, що вменшуємо багатим людям клопоту. - Я витріщила на нього очі. Він розреготався і зробив рукою зовсім не двозначний знак, як витягають щось із чужої кишені. Я вся поблідла. Хотіла кричати, та щось у горлі здавило. Потім побігла до другого покою і пробувала повіситися. Та Зигмунт, почувши, як я тріпалася на шарфі, прибіг і відрізав мене вже зовсім непритомну».
«Пробувши місяць у Варшаві, ми виїхали на «турне», як говорив Генрись. До Лодзі, Домброви, Радома і інших міст. З часом почав і мене втягати в свої плани. Я мусила одягатися в яркі сукні і ходити з Генрисем на прохід попри вистави і склепи, де було багато панства. Я мала звертати на себе увагу і приманювати багатих паничів, а члени шайки шниряли в юрбі і «працювали».»
Згодом грабіжники продовжили своє «турне» по російських містах. Весною побували в Одесі, де Генрись зник назавжди. «Зигмунт казав, що його піймали на крадіжці в кораблі і, небагато питаючи, зав’язали в мішок і кинули в море». «Ну, Маню, – заявив мені одного вечора Зигмунт, – ти тепер моя.»
У Порт-Артурі Марія жила з Миколою Федоровичем, який вже був при смерті, йому на війні куля відірвала ноги . Порт-Артур - тепер місто Люйшунь у Китаї, порт на узбережжі Жовтого моря. За російсько-китайською конвенцією 1898 року був переданий в оренду Росії і перетворений царським урядом на військово-морську фортецю. Під час російсько-японської війни 1904-1905рр. фортеця була ареною запеклих боїв. Можемо тільки уявити, що прийшлося пережити у цей час бідній жінці. «Страшна була ніч. Бомбардування сильніше, як коли-будь досі. Здавалося, що все місто розторощать на порох.». Саме з цього міста вона написала лист до Хоми .
Як бачимо, доля, яку обрала собі Марія, не шкодувала для неї випробувань. Щоб збагнути, що таке щастя , їй прийшлося пройти тяжкий і тернистий шлях. Проте, зрештою, вона зрозуміла, хто з чоловіків кохав її по-справжньому, з ким було їй тепло, спокійно та затишно. Жінка усвідомила, що потрібно цінувати те, що дала тобі твоя доля. Адже гонитва за заможними чоловіками не є запорукою жіночого щастя.