Презентація Зірка Мезантюк "Молоданчик"

«Молоданчик»Зірка Мензатюк

Мензатюк Зірка Захаріївна - письменниця, авторка творів для дітей, журналістка. Народилася 21 жовтня 1954 року в cелі Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області. У 1977 році закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Живе і працює в Києві. Авторка понад п’ятнадцяти книжок для дітей та підлітків. Лауреат літературних премій імені Наталі Забіли (2005), імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2007), Міжнародного літературного конкурсу в США (2002).

Писати вірші і друкуватися в районній і обласній газетах почала в шкільні роки (перший вірш був надрукований в 11 років). Це сталося так: одного разу вчителька задала написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши з переказу, Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядків переказ розтягнувся на п'ять сторінок. Їй так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршів. Однокласники чомусь не повірили, що дівчинка пише вірші сама, і стали говорити, що все те написав її прадід Олекса та й закопав, а вона викопала і видає за свої. Проте вже за три роки вірші Зірки почали друкувати районна і обласна газети.

Друкувалася в газетах: «Літературна Україна», «Зірка», «Культура і життя», «Наша віра» та інших; а також журналах: «Соняшник», «Барвінок», «Малятко», «Дніпро», «Веселочка», «Паросток», «Дошкільне виховання», «Мамине сонечко», «Дзвіночок», «Перець», «Ластівка», «Сільські обрії» (всі — Україна), «Веселка» (США), «Веселка» (Словаччина). Друкувалася за кордоном у США, Словаччині та Польщі. У 1990 році видавництво «Веселка» випустило першу книжку казок «Тисяча парасольок». Невдовзі в тому ж видавництві вийшла друга книжка «Арніка» — казка про найчарівніше зілля Карпат. У видавництві «Лелека» побачила світ книжка «Мільйон мільйонів сестричок». А далі в українському книговиданні почалася затяжна криза. Книжки майже не виходили у світ. І знову письменниці знадобилося вміння чекати, не розчаровуючись і не зневірюючись. Хоча книжки не видавалися, вона продовжувала писати. Для журналу «Соняшник» написала розповіді про українські церкви, з якими пов'язано багато дивовижних історій. Нариси мали успіх, тому «Соняшник» видав їх окремою книжкою «Наші церкви: історія, дива, легенди».

За Прутом є село, за селом — гора, а на горі лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе мавка-зеленавка, мала, як і він. Взимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і мавка прокинулась.— Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, це ви, струмочки? — спитала вона.— Ні, мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася, — відповіли струмки.— То, може, це ти, берізко?— Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула.

— Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?— Ні, мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний.— То хто ж воно? — роззирнулася мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна. Адже почалися канікули, і нарешті була весна: тепле сонечко й воля гратися скільки захочеш.— Он хто мене розбудив, — усміхнулася мавка, бо цих дівчаток вона знала від торік: Марусю, Олюсю і старшеньку Миросю.— Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок.

— Таки ні... — кивнули Маруся й Олюся.— Я знаю "Молоданчика". Мене бабуся навчила, а я навчу вас.І Мирося почала навчати: треба стати в коло, а одненькій дівчинці — посередині, тоді заспівати: А мій милий молоданчик,Поплинь, поплинь на Дунайчик,Та вмий собі біле личко,Та розчеши косу русу,Та вберися в сорочину,Підпережи горботчину,Та взуй жовті черевички, —Шукай собі товаришки!— А ти, Олюсю, раз ти в колі, маєш ніби вмиватися, вдягатися в сорочину, а в кінці вибрати собі товаришку: ти станеш на її місце, а вона замість тебе в коло.

— Виберу, — киває Олюся. — А мама мені не сорочку, а блузочку вишила. З трьома рядами на рукавах. Я на Великдень її вдягну.— В мене буде нова сукня, — й собі похвалилася Маруся. — І сукня, і плащик, і жовті черевички. Такі гарнесенькі!— Ось і добре, — каже малим Мирося. — На Великдень одягнемо обновки та й будемо грати в "Молоданчика". Дівчатка пішли до села, бо вже набігались, а мавка-зеленавка сіла на торішнє листячко й заплакала.— Мавка плаче? — здивувався вітерець, бо був він тепер ласкавий і сумував, коли хтось журився.— Мавка плаче! — зашуміли берізки, грабки й буки. А полем саме йшла весна. Почула, про що шумлять дерева, повернула в лісок.— Чого тобі, дитинко? — погладила мавку по голівці.

— Діти мають обновки і на Великдень гратимуться в "Молоданчика", — захлипала та. — Я також хочу гратися, а маю лишень старе торішнє платтячко...— Яка ж бо ти мала-нерозумна, — засміялася весна. — Хіба ти забула, що я обновляю весь світ? Будуть і в тебе обнови.І весна подала мавці гарні жовті черевички, горбатку, виткану листям-квітками, ще й білу-білісіньку сорочину.— А сорочка не вишита...— Буде тобі й вишивка, та така, як наша земля Буковинська! — мовила весна й повернулася до поля: — Гей ти, рілле, чорна, масна, родюча! Дай своєї чорнющої барви!Дала рілля чорної барви — і лягли на білих рукавах дрібні узори.— Гей ти, траво шовкова, дай свого зеленого кольору! І з’явилися на сорочці зелені візерунки.

— Ми, буки, дерева поважні, ми й барви дамо дорогої: вишневої, з молодих бруньок! — зашуміли високі дерева.— Тепер ще вишиймо небо та сонце в ньому, і готова сорочка-буковинка, — мовила весна, а в узорах ураз заясніли погідне небо та щире сонце. Зраділа мавка, з утіхи заплескала в долоньки. А весна повела рукою — і зацвів під деревами ряст, тендітні білі анемони, а що вже фіялок, та пшінки, та пролісків!Тут і Великдень настав. На майдані серед села зійшлися дівчатка. Всі гарненькі, чепурненькі, у святкових обновах. Взялися за рученята, заспівали: А мій милий молоданчик,Поплинь, поплинь на Дунайчик.. Почула їх мавка і собі спустилася до села.

— Хто ти, красуне зеленокоса? — здивувалися дівчатка.— Це наша мавка! — гукнули Олюся, Маруся й Мирося. — Ми торік з нею гралися.— Ой, які в неї обновки! Ой, яка в неї сорочка! — задивилися дівчатка. — Ставай, мавко, серед кола, бо ти в нас найгарніша. І вони заспівали, а мавка в колі вмивалася, чесалася, маяла пишними вишиваними рукавами, і було їй весело-весело, і всім дітям також весело, і всім людям, і всьому селу. У небі стояло сонце, а на горі під ліском-переліском — весна. Вона розгорнула свій фартушок і вийняла з пелени біло-рожеві сорочки: одну сорочку абрикосі, другу — вишні, ту — черешні, а ту — яблуні. Вбрали садочки білі сорочки, цвітуть вишні-черешні, цвітуть абрикоси, цвітуть яблуні. А над білими садами, над запашними черемхами плине пісня про молоданчик, запливає далеко-далеко і зливається з блакитним Дунаєм.

А мій милий молоданчик,Поплинь, поплинь на Дунайчик,Та вмий собі біле личко,Та розчеши косу русу,Та вберися в сорочину,Підпережи горботчину,Та взуй жовті черевички, —Шукай собі товаришки!

Чи уважно ти слухав?За якою річкою було розташовано село? А) Дніпро; Б) Прут; В) Десна. Познач послідовність спілкування Мавки. берізка струмки дівчата вітер3. Яке свято чекали дівчата: А) Великдень; Б) Зелені свята; В) День Матері. В яку гру грали дівчата? А) Подоляночка; Б) Молоданчик; В) Найпрудкіший. Вишивку якої землі використала Весна для сорочки: А) Чернігівщини; Б) Поділля; В) Житомирщини.6. Спробуй назвати дерева, яким Весна роздавала біло – рожеві сорочки.