Презентація "ЗУНР. Польсько-українська війна 1918 - 1919 рр."

ЗУНР. ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА 1918 – 1919 рр.Історія України, 10 клас

https://i.pinimg.com/originals/1c/4b/be/1c4bbe3ad548e102f981d990132ef5a5.jpg

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. Одразу після взяття влади у Львові українськими силами проти них у місті виступили об’єднані польські підпільні військові організації. Активна підтримка варшавським урядом польського повстання у Львові призвела до його переростання у польсько-українську війну. За українськими джерелами, на початку боїв поляки мали у Львові 1 тис. бійців. 2 листопада 1918 р. вони захопили склади зброї та амуніції в районі головного вокзалу й встановили свій контроль над ним, що забезпечило їм можливість використовувати залізницю у напрямку Перемишля і далі у центральні райони Польщі. Сили противника стрімко зростали за рахунок цивільної польської більшості Львова.

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. Більше половини з 1,5 тис. українських військових, що здійснили «Листопадовий зрив», після перемоги розійшлися по домівках. Наявні у Львові українські військові підрозділи налічували 648 осіб. Серед польських добровольців було чимало жінок і дітей шкільного віку (їх називали «орлятами»). Залізницею до поляків надходила допомога з міст Польщі.22 листопада 1918 р. після важких боїв українські підрозділи залишили місто. У боях за Львів польська сторона втратила загиблими 277 осіб, українська - 250. Після взяття Львова польськими військами в місті відбувся триденний погром єврейського населення. Стався він за мовчазної згоди польського командування і був своєрідною помстою єврейському населенню за його невтручання до польсько-українського протистояння в місті. Парад Війська Польського у Львові, 1918 р.

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. Польсько-українська війна 1918 - 1919 рр. - збройний конфлікт між Польщею і ЗУНР на території Галичини, що перетворився на широкомасштабні бойові дії та тривав із 1 листопада 1918 до 17 липня 1919 р. Під час польсько-української війни 1918 - 1919 рр. польське командування офіційно дозволило створити у складі своєї армії добровільний жіночий легіон. Під час боїв у Львові польські жіночі артилерійські відділи вели вогонь і підносили боєприпаси, здійснювали розвідку, виконували санітарну службу, брали активну участь у боях. Патріотична поведінка польок надихнула представниць українського жіноцтва до участі у власних військових формуваннях. В одному з тогочасних галицьких часописів писали, що «почуття сорому стало просто нестерпним для кожної з нас, коли дня 22 листопада (1918 р.) на вулицях Львова зароїлося від жіночих постатей в одностроях польського війська. Польки виручали чоловіків, створювали жіночі військові частини, які проганяли нас із нашої рідної землі».

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. Після втрати Львова керівництво ЗУНР активізувало роботу зі створення власної армії. Перші польові підрозділи Української Галицької армії (УГА) виникали стихійно під час боїв у Львові. Станом на 21 листопада в УГА було понад 4,5 тис. вояків. У зв’язку з нестачею власного командного складу офіцерами в ній були німці, австрійці, угорці тощо. Командувачем УГА став колишній генерал російської армії Михайло Омелянович-Павленко, а начальником штабу - її полковник Євген Мишковський. У результаті докорінної реорганізації вони створили з невиразних бойових груп нову сучасну регулярну армію. Навесні 1919 р. кількісний склад УГА становив 125 тис. осіб.

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. У грудні 1918 - січні 1919 р. УГА вела бої за Львів. Перемогою у Вовчухівській операції вона практично завершила оточення українськими силами міста й перекрила його залізничне сполучення з Перемишлем. Однак УГА змушена була зупинитися на вимогу Антанти. У середині січня до Східної Галичини прибула комісія Антанти, що мала явну пропольську орієнтацію і від імені Паризької мирної конференції запропонувала план розв’язання польсько-українського конфлікту.

На переговорах у Львові комісія запропонувала припинити війну та встановити демаркаційну лінію, за якою до Польщі мали відійти Львів, Дрогобицько-Бориславський нафтовий район і значна частина Східної Галичини. Ці пропозиції було відкинуто. Польська сторона скористалася перемир’ям для зміцнення свого становища. Це дозволило їй відтиснути УГА від Львова й відновити залізничне сполучення з Перемишлем. 3 березня 1919 р. ініціатива в бойових діях повністю перейшла до Польщі. Польсько-українська війна 1918-1919 рр.

У квітні 1919 р. до Галичини прибула 40-тисячна польсько-французька армія генерала Йозефа Галлера. Вона була сформована з поляків, офіцерами були французи. Армія Галлера була створена Антантою з метою використання в Польщі та на її кордонах. Антанта наполягала, щоб її не використовували в польсько-українській війні. Однак держави Антанти уповноважили Польщу використати армію Галлера виключно у Східній Галичині. Це дозволило польській стороні перебрати ініціативу в боях з УГА в краї. Армія Галлера діяла разом із 62-тисячними польськими силами. Польсько-українська війна 1918-1919 рр.

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. Користуючись кількісною перевагою, 14 травня польські війська перейшли в наступ по всьому фронту й до літа зайняли майже всю Галичину. Частини УГА відступали й були затиснуті в невеликий трикутник території біля міста Чорткова на південному сході Галичини. Уряд ЗУHP зробив останню спробу виправити становище. 9 червня 1919 р. президента Є. Петрушевича було проголошено диктатором. Новим командувачем УГА призначили генерала О. Грекова.

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. Він розпочав наступальну операцію, яка залишилася в історії під назвою «Чортківська офензива» (наступ). УГА змусила відступати по всьому фронту польську армію, відвоювала значну територію, захоплену Польщею навесні, і дійшла до Львова. Проте через нестачу зброї наступ не вдалося розвинути.

Польсько-українська війна 1918-1919 рр. Польські сили організували контрнаступ, який відкинув українські війська на попередні позиції. У липні 1919 р. польські війська захопили всю Східну Галичину. Частини УГА у складі 50 тис. осіб зі зброєю 16 - 17 липня перейшли річку Збруч на територію, контрольовану Директорією УНР. 17 липня був підписаний договір про припинення бойових дій. Відповідно до рішення Антанти, Польща мала право вести воєнні дії на територіях до річки Збруч. 20 листопада Польщі було надано мандат на управління Галичиною на 25 років. Після цього державну належність краю мав визначити всенародний плебісцит. Пізніше 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти підтвердила право Польщі на володіння Галичиною.

Паризька мирна конференція (1919-1920рр.)Антанта визналаправо Польщі на окупацію Східної Галичини, право Чехо-Словаччини на окупацію Закарпаття, право Румунії на окупацію Північної Буковини. Карта Української республіки, представлена українською делегацією на Паризькій мирній коференції 1919 року

https://i.pinimg.com/originals/1c/4b/be/1c4bbe3ad548e102f981d990132ef5a5.jpg. Поглинання території ЗУНРРішенням ради Антанти (14.03.1923р.) Сх. Галичина включена у склад ПольщіЗа умовами Сен-Жерменського договору (10.09.1919р.) і Тріанонського договору (04.06.1920 р.) Закарпаття включена до складу Чехословаччини. За умовами Сен-Жерменського договору (10.09.1919р.) Північна Буковина включена до складу Румунії

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ25 жовтня 1918 р. у Чернівцях було створено Український крайовий комітет. Його очолив український депутат австрійського імперського парламенту Омелян Попович, який одночасно керував буковинською делегацією Української Національної Ради.27 жовтня румуни створили свою Румунську національну раду, яка претендувала на владу в краї. У цей час українські військові частини, що перебували на Буковині, були відкликані для боротьби за Львів, й українці краю залишились без воєнної сили. 3 листопада 1919 р. Крайовий комітет провів у Чернівцях велике (до 10 тис. учасників) Буковинське народне віче. На ньому вирішили приєднати українську частину Буковини до ЗУНР.

Після переговорів української й румунської сторін 6 листопада досягнули домовленості, що під владою українців буде Північна, а румунів - Південна Буковина. Відповідно до цієї домовленості австрійська адміністрація передала владу О. Поповичу (представнику українського крайового комітету) та А. Ончулу (представнику Румунської національної ради). Ці дві інституції мали керувати тими частинами Буковини, де їхня національність становила більшість. Однак 11 листопада, на прохання Румунської національної ради, війська Румунії вступили в Чернівці, а через тиждень зайняли всю Буковину. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ

Хотинщина була частиною Буковинського краю, яку спіткала інша історична доля. Вона перебувала у складі Російської імперії. Від лютого до початку листопада 1918 р. її територія опинилася під окупацією австрійських військ. Спроби урядів УНР, а потім Української Держави надіслати в Хотин свою адміністрацію виявилися марними. На початку листопада Хотинський повіт окупували румунські війська. У січні 1919 р. місцеві підпільники й бессарабські партизани захопили міст через Дністер і зайняли Хотин. Утворена ними Хотинська директорія видала розпорядження про мобілізацію в повстанську армію. Повстанці зайняли близько 100 населених пунктів у двох повітах Бессарабії, але їх розрахунок на допомогу уряду радянської України не справдився. Край залишився за Румунією. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ

На Закарпатті ситуація була значно складнішою. 16 листопада 1918 р. Угорщина проголосила свою незалежність. Нова республіка заявила претензії на всі території, що входили до Угорського королівства, включно із Закарпаттям. Національні меншини Угорщини були незадоволені таким поворотом подій і розпочали боротьбу за власну державність. У листопаді 1918 р. на Закарпатті починають виникати Народні Ради, які брали на себе функції місцевої влади. На деякий час у краї встановлюється двовладдя: угорська адміністрація та Народні Ради. У діяльності Народних Рад чітко виокремилися три політичних спрямування: перше - приєднання краю до Угорщини, друге - до новоутвореної Чехословаччини, третє - до соборної України. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ21 грудня 1918 р. угорський парламент ухвалює закон про Автономію Руської нації, що живе в Угорщині, згідно з яким Закарпаттю (під назвою Руська Країна зі столицею в Мукачеві) були надані широкі автономні права. Отримавши інформацію про це, представники проукраїнських сил ухвалюють рішення про скликання 21 січня 1919 р. конгресу в Хусті. У той самий час в ніч із 7 на 8 січня 1919 р. Гуцульська Народна Рада за допомогою УГА роззброїла угорські війська на всій Гуцульщині та проголосила Гуцульську Республіку із центром у с. Ясіня; її вищим органом влади стала Гуцульська Народна Рада.

Домашнє завдання Опрацювати матеріал підручника § 13, пункт 2, с. 72 – 74; п. 4 – с. 77 – 78.2. Дайте письмову відповідь а питання «Якими були причини, перебіг і результати польсько-української війни 1918—1919 рр.? »