Прислівник як самостійна частина мови

Прислівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Прислівник – це самостійна незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета й відповідає на запитання як? де? куди? звідки? чому? з якою метою? тощо. Прочитайте поезію, в якій використані тільки прислівники.

БЕРЕЗНЕВА КАТЕГОРІЯ СТАНУ

Зимно. Сніжно. Синьо. Ніжно.

Березнево. Пролісково.

Рано. Пізно. Радо. Слізно.

Всміхнено, промінно знову.

Сумно. Струнно. Перелітно.

Голосисто. Невимовно.

Вербно. Терпко. Брунькоцвітно.

Незабутньо колисково.

Сонцебризно. Безупинно.

Дзюркотливо денно, нощно.

Так бентежно-лоскітливо,

Нерозгадано-жіночно.

(В. Калашник)

 Прислівник — це єдина з шести самостійних частин мови, що не змінюється ні за числами, ні за відмінками, не має ознак роду. Це слова без закінчень, які мають властиві лише прислівникам словотворчі суфікси -о, -е, -и, -у, -ому, -єму: лячно, добре, залюбки, згарячу, по-нашому, по-твоєму.

У реченні прислівники переважно виступають обставинами (Зима уже скоро)  Інколи вони виконують роль присудка (Якось мені самотньо на душі)  чи означення (Місяць уповні заглянув у вікно).