Призентація на тему"Основні етапи становлення та розвитку психології"

Основні етапи становлення та розвитку психологіїРобота. Студентки 2 ЖББСтеби Діани

Етапи становлення і напрями психологічної науки. Становлення психологічної науки можна умовно розділити на 4 етапи:1 етап – психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дане більш 2-х тисяч років назад. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини.2 етап – психологія як наука про свідомість. Виникає в 17 столітті у зв'язку з розвитком природних наук. Здатність думати, відчувати, бажати - назвали свідомістю.3 етап – психологія як наука про поведінку. Виникає в кінці 19 – початку 20 століття. Завдання психології – ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна побачити – поведінка, вчинки, реакції людини.4 етап – психологія як наука, що вивчає закономірності, прояви і механізми психіки.

З найдавніших часів потреби суспільного життя примушували людину враховувати особливості психічного складу людей. Перші психологічні уявлення позначилися на стародавньому світі, у зв'язку із спробами мислителів того часу дати відповідь на питання: що таке душа? При цьому виділилися, різні підходи до вивчення суті душі – матеріалістичний і ідеалістичний. Прихильник першого підходу Демокріт (близько 460-370 до н.е.) стверджував, що душа складається з рухомих атомів, які приводять тіло в рух. Із смертю тіла гине і душа. Платон (428-348 до н.е.), навпаки, стверджував, що душа безсмертна. Мета душі – пізнання ідей, які існують вічно і самі по собі, утворюючи особливий мир, що протистоїть миру матерії.Ідеї античних філософів були систематизовані і розвинені Арістотелем (384-322 до н.е.) в трактаті «Про душу». Цей трактат був першою власне психологічною працею, у зв'язку з чим Арістотеля часто називають засновником психології. У його уявленні душа – безтілесна суть живого тіла, за допомогою якої людина відчуває і мислить.

В середні віки в результаті посилення позицій релігії душі розглядається в основному як божественний, надприродний початок, керівною людиною в його пошуках вищого сенсу життя. В той же час накопичується знання про анатомо-фізіологічні особливості організму людини як однієї з основ психіки. Другий етап в становленні психології пов'язують з розвитком природних наук в XVII столітті, коли ведучі учені того часу намагалися сформувати нові уявлення про світ і людину, розглядаючи психологію як науку про свідомість. Так, французький учений Р. Декарт (1596-1650) в своїх працях зробив спробу розкрити механізми поведінки людини, використовуючи як аналог закони механіки і ввівши нове поняття – рефлекс. Б. Спіноза (1632-1677) і Г. Лейбніц (1646-1716), які розробляли питання про співвідношення фізіологічного і психічного, а також Дж. Локк (1632-1704), який ввів в психологію поняття асоціації – зв'язку між явищами, при якому виникнення одне з них викликає поява іншого. Саме це поняття було покладене в основу виниклої в XVIII столітті асоціативної психології , в рамках якої затверджувалося, що нервова система підкоряється фізичним законам і, отже, явища свідомості утворюються шляхом асоціації простіших елементів. Р. Декарт

Початком третього етапу – становлення психології як самостійної експериментальної науки – можна рахувати 60–70-і роки XIX століття, коли в психологію прийшов експеримент. Розвиток експериментальної психології пов'язують перш за все з німецьким ученим В. Вундтом (3832-1920), що відкрив в 1879 році першу в світі психологічну лабораторію. На основі накопичених експериментальних даних, робіт І. П. Павлова (1849-1936), З. Фрейда (1856-1939) і багатьох інших видатних учених був зроблений вивід про неможливість обмеження предмету психології однією свідомістю, використання асоціацій як універсальна категорія, що пояснює всю психічну діяльність. Це привело до виникнення в XX в. декількох нових напрямів психології, кожне з яких по-своєму визначало, що ж повинна вивчати ця наука. В. Вундтом4-й етап - психологія як наука, що вивчає об'єктивні закономірності, прояви і механізми психіки. В якості основного предмета психології виступає психіка - властивість живої високоорганізованої матерії, що полягає в здатності відображати своїми станами навколишній об'єктивний світ в його зв'язках і відносинах.