Проблема педагога "Естетичне виховання як основа педагогічної діяльності"

Естетичне виховання як основа педагогічної діяльності

АНОТАЦІЯ

На сучасному етапі розвитку нашої країни відбуваються процеси оновлення та вдосконалення суспільства. Ці процеси торкнулися і системи освіти, яка орієнтується на якісно новий рівень розвитку, що відповідав би вимогам сучасного життя.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський у своїх працях зазначав, що ми повинні відкрити в кожній людині творця, поставити її на шлях самобутньої творчої, ітелектуально повнокровної праці.

 Сучасне життя в усіх його проявах стає все більш різноманітним та складним. Чим далі, тим більше вимагає воно від людини не шаблонних, звичайних дій, а рухливості мислення, швидкого орієнтування, творчого підходу до вирішення великих та малих завдань. Тому перед педагогами стоїть завдання виховання творчої особистості, починаючи вже з перших уроків навчання.

 Л.С. Виготський писав про те, що творчість виявляється скрізь, де людина змінює, відступає від стереотипу, створює хоча б крупинку нового для інших або для себе.

Перед нашою країною, школою, позашкільними закладами, вихователями та батьками постає завдання надзвичайної важливості: домогтися, щоб кожен мав зростити не лише свідомим членом суспільства, не лише здоровою та міцною людиною, але й обов'язково – ініціативним, думаючим працівником, здібним до творчого підходу до будь-якої справи, за яку б він не взявся. Активна життєва позиція може мати підставу, якщо людина міркує творчо, якщо бачить навколо можливість для вдосконалення.

Моя  мета роботи – не тільки розвивати фантазію дітей, а й навчити міркувати системно, розуміючи процеси, дати в руки знаряддя з конкретного практичного виховання в дітей якостей творчої особистості, здатної розуміти єдність оточуючого світу, вирішувати свої маленькі проблеми.

 Розвиток творчих здібностей дітей завдяки художнім навичкам є процесом природним та високоефективним. Залучаючи дітей до художньо-творчої діяльності, педагог реалізує не тільки завдання художнього виховання, а й більш глобальні – розвиває інтелектуально-творчий потенціал дітей.

Таким чином, завдяки дизайнерській діяльності як засобу формування творчості, я маю можливість навчати дитину основам творчого вирішення художньої проблеми, можу надати дітям можливість для прояву активності та самостійності. Важливою частиною у вихованні майбутньої людини є естетичне виховання, мета якого - формувати в вихованців здатність сприймати і розуміти прекрасне у природі, праці, суспільнйх відносинах, у вчинках людей, у мистецтві, розвивати естетичні смаки, потребу і здатність брати участь у створенні прекрасного.

 Сухомлинський писав: «Якщо ви - педагог, мати, батько і зумієте змалку і в отроцтві навчити дитину відчувати красу, захоплюватися дивними творіннями людських рук, нерукотворною красою природи, то виростите людину з високою культурою почуттів». Адже суть краси, творчості, як поєднання різних матеріалів, звуків, слів, які надають створеному, зробленому людиною-майстром форму, що діє на почуття і розум, як сила, яка викликає у людей здивування, гордість і радість перед їхньою здатністю до творчості.

Декоративно-прикладне мистецтво зародилося у сиву давнину. Первісні люди розмальовували тіло і обличчя фарбою, прикрашали волосся пір’їнами, приносили у свої примітивні житла гілки дерев, красиві рослини. Мистецтво для людини має пізнавальну, ідейно-виховну й естетичну цінність. Художйя творчість виникла на основі матеріального життя і виражає певні суспільні потреби. Але згодом мистецтво стало розвиватися і стало однією із форм суспільної свідомості. Кожен, в кому «сидить» Рафаель, повинен мати можливість безперешкодно розвиватись.

Розвиток творчих здібностей усіх дітей — одна з найважливіших проблем сучасної педагогіки, і тому назріла проблема у пошуках нових шляхів розвитку зображувальної діяльності дітей.

Моє завдання полягає в тому, щоб розвинути творчу уяву учнів, навчити бачити і відтворювати навколишній світ по-своєму. Тому вже з перших занять я намагаюсь виявляти і розвивати творчість дитини шляхом нетрадиційних форм, методів і прийомів у зображувальній діяльності.

Такий вид діяльності захоплює вихованців, виховує естетичний смак, творче уявлення, фантазію, наполегливість і самостійність.

Важливо навчити дитину бачити, відчувати цей світ, сприймати його як диво. Дизайнерська справа — це своєрідна мова, за допомогою якої дитина передає свої сприйняття, свої думки про навколишній предметний світ. Науково-технічна діяльність дітей — це не тільки задоволення їхньої потреби в зображенні світу, а й спосіб пізнання дійсності. Адже притаманні їм своєрідність мислення й фантазія, безпосередність поєднуються з багатьма елементами життєвої правди.

Дизайн - благодатна діяльність для виховання почуттів. Передусім тому, що майже усі дітки люблять творчість - це продуктивна діяльність, яка дає змогу дитині відтворити світ своїх думок і почуттів.

Ось чому головним завданням науково-технічної діяльності бачу для себе виховання естетичних почуттів, а допоміжним - навчання технічних прийомів. Заняття з дизайну може стати зустріччю дитини з твором мистецтва, літератури, загадковим для неї явищем. Такі зустрічі вчитимугь вихованців помічати красу, радіти й дивуватися їй, виражаючи свої почуття. Сприймання навколишнього - складний процес. І чим більше органів чуття беруть у цьому участь, тим повнішими будуть уявлення, глибшим - пізнання. Так з’явилися дитячі малюнки, виконані пальцем (квіти, сліди, горобина, вишеньки, калина, намистинки, дощик тощо), кулачками (сліди), ручкою (павучок, пташки), м’ятим папером, штапиками, по зволоженому аркуші паперу, а також цікаві малюнки, виконані свічкою, і «клякса-малякса». Ця діяльність приносить дітям велику радість, задоволення, вражає своєю загадковістю, чарівністю і неповторністю. Така робота з дітьми приносить велике задоволення не тільки мені, а, перш за все, моїм вихованцям, вона привчає дітей думати, вирішувати, проявляти творчу ініціативу і самостійність. Разом з тим, я намагаюся, щоб заняття не перетворювалися на механічне копіювання звуків, а розвивали уяву, живили фантазію, спонукали до нових творчих пошуків, викликали бажання вигадувати щось нове. Поєднання фарб різних кольорів вчить бачити красу, розвиває їх творчу уяву, естетичний смак. Діти стають більш активними, уважнішими до навколишнього світу.

Діти отримують велике задоволення, це викликає гарний настрій, що, в свою чергу,сприяє активному засвоєнню умінь і розвитку творчих здібностей. Адже мистецтво має таку властивість, і (що непомітно для нас самих) навчає радіти, любити, бути щасливими, навчає сприймати і помічати прекрасне.

Завдання, шляхи та засоби естетичного виховання

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, сма­ків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

Структуру естетичної свідомості складають:

1. Естетичні сприйняття. Виявляються у спостережливості, вмінні помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.

2. Естетичні почуття. Почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій дійсності, творах мистецтва.

3. Естетичні судження. Передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. У педагогічній практиці недопустиме нав'язування учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів.

4. Естетичні смаки. Постають як емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного. Мають вибірковий, суб'єктивний характер. Стандартних смаків не існує, вони пов'язані з індивідуальним баченням і сприйняттям.

5. Естетичний ідеал. Це своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінює явища, предмети дійсності. Відображає уявлення про красу, її критерії.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.

В естетичному вихованні учнів величезне значення має особистість педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон — все це має бути взірцем для учнів. Показники естетичної вихованості учнів — це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.

Естетичне виховання є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями:

1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут формуються основи естетичних смаків, почуттів, на що впливають організація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім'ї, оцінювання старшими краси предметів, явищ, безпосередня участь в естетичній діяльності тощо.

2. Виховна діяльність дошкільних закладів. Здійснюється через естетику побуту, систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво, танці, ігри тощо).

3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів. Передбачає залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії, предметів природничого циклу, музики, образотворчого мистецтва), позакласної виховної роботи (танцювальні гуртки, хорові колективи, студії образотворчого мистецтва та ін.). У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів.

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи тощо). Діяльність спрямована на задоволення інтересів, розвиток здібностей дітей, залучення їх до активної естетичної діяльності.

5. Діяльність професійних навчально-виховних закладів. Навчаючись у них, майбутні фахівці отримують естетичні знання, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь естетичної діяльності.

6. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них «масової культури» ускладнює процес формування здорових естетичних смаків, потребує копіткої роботи вихователів, батьків, випереджуючого формування високих естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного.

Вплив дизайну на життя суспільства постійно зростає, відтак все більшої актуальності набуває розвиток естетичної виховання учнів в процесі допрофесійної підготовки та гармонійне поєднання в особистості майбутнього дизайнера творчих і професійно важливих знань й умінь у конкретній сфері дизайну з високим рівнем розвитку його творчих здібностей.

Проблемі підготовки учнів-дизайнерів присвячені наукові розвідки А. Барабанова, А. Гавриліної, М. Соколова та ін.; питання мотивації творчої діяльності молоді розкриті у працях Н. Бадмаєвої, Б. Бекмухамедова, О. Лука, С. Максимової та ін.); окремі аспекти дизайн-освіти висвітлені в роботах О. Генісаретського, С. Кожуховської, Є Ткаченко та ін.); концепції художньої освіти належать таким ученим, як Р. Арнхейм, В. Кузін, Ю. Катханова, Є. Шорохов та ін.

Естетичне виховання є основним складником творчого потенціалу особистості й передумовою створення чогось нового, оригінального (Дж. Гілфорд, П. Торренс, В. Дружинін). Естетичність є характеристикою особистості, що свідчить про її здатність до творчості. Особливостями творчого процесу, особистості та творчого продукту є оригінальність.

Особистість майбутнього дизайнера виходить на нові можливості самовдосконалення і професійного самовиявлення саме через творчість.

Естетичне виховання – це фундамент творчої особистості, сукупність творчих задатків, умінь і навичок.

Творчість – процес людської діяльності, результатом якої є створення якісно нових матеріальних та духовних цінностей, і яка оцінюється за своєю соціальною значущістю, новизною, оригінальністю, неповторністю, унікальністю. Це – вища форма активності та самостійності діяльності людини, її істинна сутність, джерело розвитку і прогресу суспільства.

Творча особистість, за тлумаченням В. Рибалки, – «системне, соціально-психолого-індивідуальне, культурно-історичне, діяльнісне утворення, в якому концентруються, зберігаються, примножуються, використовуються, через яке передаються і трансформуються при переході від покоління до покоління особистостей постійно зростаючі цінності цивілізації».

Як стверджує В. Моляко, творча естетично розвинена особистість має вищий ступінь розвитку, підготовленості до конкретних видів діяльності, до життя в цілому, до зміни стилів поведінки, до пошуків виходу з кризових станів.

На думку В. Клименка: «творча людина – зрячий серед сліпих. Коли вона відкриває задачу (нерозгадану таємницю) і відчує її гострі кути, то вона знає, куди йти і над чим працювати, бачить те, що не бачать і не відчувають інші».

Творчі здібності учнів-дизайнерів розкриваються і розвиваються переважно в процесі художньо-естетичної та науково-технічної творчості.

Отже, професія дизайнера вимагає універсальних знань, умінь і навичок: науково-дослідних, проектно-графічних і творчо-ремісничих, тому особлива увага в процесі підготовки майбутніх дизайнерів має бути акцентована на комплексне вивчення не тільки технік художнього циклу, але й має бути направлене на естетичний розвиток кожного учня.

Список використаної літератури

1. Клименко В. В. Психологія творчості. Навчальний посібник. / В. В. Клименко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 480 с. ISBN 966-364-321-8.

2. Матюшкин А. М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении / А. М. Матюшкин. – М. : Педагогика, 1972. – 208 с.

3. Моляко В. О. Психологічна теорія творчості / В. О. Моляко // Обдарована дитина. – 2004. – № 6. – С. 2–9.

4. Рибалка В. В. Теорії особистості у вітчизняній психології та педагогіці : навчальний посібник / В. В. Рибалка. – Одеса : Букаєв Вадим Вікторович, 2009. – 575 с.

5. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня / С.О. Сисоєва. – К. : СДОУ, 2000. – 405 с.

6. Брунер Дж. Процес обучения. – М.: АПН РСФСР, 1962. – 82 с.

7. Головин С.Ю. Словарь психолога-практика. - Минск: Харвест, 2003 г. – 512 с.

8. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1976. – 717 с.

9. Тюріна Т.Г. Феномен інтуїції. Видання друге, перероблене й доповнене. Книга для педагогів, психологів, філософів. – Львів: СПОЛОМ, 2005. – 120 с.

10. Чумарна М.І. Навчитися можна тільки в радості // Початкова школа. – 1993. - №11. – С.38-39.