Проблеми сміття та його переробки. Презентація

Workshop. Кому сміття, а кому - гроші

Мета: ознайомитися з досвідом сортування сміття за кордоном та в Україні, навчитися правильно сортувати власне побутове сміття, зясувати чи можна заробити гроші на смітті.

Щороку людство продукує понад 2 мільярди тонн сміття. Це в середньому 200 кілограмів на людину. В країнах активного споживання ця цифра сягає 2 тонни на рік на людину. Тобто кожен представник «середнього класу» продукує щороку маленьку вантажівку сміття.

В Україні нараховується 6,5 тисячі законних і близько 35 тисяч незаконних сміттєзвалищ, загальною площею 7% території, а це можна прирівняти до площі цілої Данії (понад 43 тисячі кв. км). За підрахунками екологів, Україна накопичила 54 млн кубометрів відходів; щороку сміттєві полігони поповнюються приблизно на 15-17 мільйонів тонн. На переробку йде лише десята частина зібраного сміття.

"Революція" відходів у Європі

ШВЕЦІЯ: СМІТТЯ СТАЄ ЕНЕРГІЄЮШвеція є одним зі світових лідерів, що використовують технологію «енергія-зі-сміття» (waste-to-energy). Близько 2,5 мільйонів тонн сміття щороку спалюється для вироблення електрики або тепла. У країні – десятки сміттєпереробних заводів та «сміттєвих»  електростанцій. Вони забезпечують енергією близько мільйона сімей – чимало як для 10-мільйонної країни. Таке місто як Мальме 60% своєї енергії бере з відходів.   99% сміття в країні використовується або як паливо для електростанцій, або як сировина для виробництва. Швеція настільки успішна в переробці власного сміття, що їй його не вистачає. Тому вона почала його завозити з-за кордону. Країна імпортує сміття з Норвегії, Британії, Німеччини та інших країн. При цьому шведи аж ніяк не «купують» цей мотлох: навпаки, інші країни доплачують їм для використання своїх відходів.. Тюки з імпортними рослинними відходами на заводі Sysav у шведському Мальме, які будуть перероблені і використані як паливо для електростанцій

АВСТРІЯ: РОЗЩЕПЛЕННЯ ПЛАСТИКУУ Відні, столиці Австрії, сміттєспалювальний завод став теплоелектростанцією – і водночас мистецьким об'єктом. На ньому сьогодні на теплову енергію перетворюється 265 тисяч тонн сміття на рік, що дозволяє опалювати цілі райони Відня. Але австрійці навчилися й іншому мистецтву: перетворення відходів на ресурс. Вони непогано почуваються в концепції «циркулярної економіки» — коли сміття стає сировиною для виробництва нових речей. Сьогодні, наприклад, вони активно застосовують біотехнологію, що дозволяє розщепляти пластик. Для цього використовується особливий грибковий фермент, так забезпечується "колообіг пластику": відхід від одного продукту використовується для створення іншого. Сміттєспалювальний завод Шпіттеляу у Відні, побудований за проектом архітектора Фріденсрайха Гундертвассера

БРИТАНІЯ: ЕНЕРГІЯ З НЕДОЇДКІВБританія є одним із світових лідерів в іншій технології: перетворенні харчових відходів на енергію. Для цього застосовується так зване "анаеробне розщеплення". Просто кажучи – використання бактерій для переробки харчових відходів і отримання біогазу та біодобрива. На спеціальному заводі перекривається доступ кисню, в результаті чого розмножуються бактерії, що розщепляють залишки їжі. За оцінками британського уряду, в середньому подібний завод може виробляти енергії розміром у 200 к. Вт-год. з однієї тонни сміття. У Британії цю технологію застосовують кілька сотень заводів. Вони здатні забезпечувати енергією понад півмільйону будинків. Завод з переробки харчових відходів у Хартфордширі (Великобоританія)

ПІВДЕННА КОРЕЯ: ПІДЗЕМНІ МАШИНИМісто Сонґдо (60 кілометрів від Сеула) – один із найяскравіших прикладів «смарт-міста»  – чи навіть «міста майбутнього». Замість сміттєзбиральних машин, за відходи відповідає підземна система. Спеціальна пневматична каналізація забирає сміття безпосередньо з квартир. Через підземні труби воно транспортується до сортувальних механізмів. У майбутньому воно постачатиметься на завод, що вироблятиме з цього сміття газ.

ІНДІЯ: ДОРОГИ З ПЛАСТИКОМІндія відома своєю складною ситуацією з відходами, особливо пластиком. Майже половина сміття просто не збирається. Ще менше сортується та перероблюється. Можливо, саме тому в країні народжуються несподівані ідеї. Індійський професор хімії винайшов новий спосіб використання пластику. Поліетиленові пакети, обгортки шоколадок, упаковки від печива – все це тепер використовується для… будівництва доріг. Пластик стає частковою заміною бітуму – вуглеводню, який використовується для виробництва асфальту. За індійською технологією, з пластикових відходів в конструкції дороги можна замінити близько 15% бітуму. Це мало свої результати: вже побудовані тисячі кілометрів доріг, а пластик поволі стає товаром. Уряд його купує в громадян для будівництва доріг, що може допомогти розв'язати проблему сміття.  

БЕЛЬГІЯ: КАЛЬКУЛЯТОР ЗАБРУДНЕННЯКраїна утилізує 75% свого сміття, перетворюють його на енергію, добрива чи сировину для виробництва. Але особлива бельгійська інновація має назву Ecolizer. Вона дозволяє оцінювати виробничі чи споживчі ідеї на самому початку. Ви можете визначити, скільки відходів вони можуть спричинити, чи будуть вони забруднювати атмосферу чи ґрунт, скільки ресурсів піде на транспортування, енергетичне забезпечення, утилізацію сміття тощо. Наприклад, купуючи собі електроплиту ви можете порахувати її вплив на екологію – і порівняти з іншими товарами.

СМІТТЯ ЯК РЕСУРСВсі ці історії свідчать про те, наскільки уважно провідні країни світу ставляться до сміття. І наскільки важливо сьогодні забезпечувати циркуляцію відходів: не викидати відходи подалі з очей, а переробляти їх та знову використовувати. Це важливо і з точки зору економіки, і з точки зору екології, і з точки зору елементарної гігієни. А що в Україні?

Насправді, в країні працює близько 40 підприємств з переробки вторинних полімерів, близько 20 компаній з переробки ПЕТ-тари, а також по 15 заводів з переробки паперу, металу і скла відповідно. До того ж розподілені ці потужності по країні досить рівномірно. Їх цілком достатньо для того, щоб позбавити країну від «сміттєвої» проблеми. Більш того, сьогодні ці підприємства недоотримують вторсировину. Щоб не простоювати, вони змушені завозити її в Україну. Показовими є числа: у 2016 році в країну імпортовано 272 тис. тонн макулатури (на $46,7 млн), 22 тис. тонн вторинних полімерів (на $8,9 млн), 55 тис. тонн склобою (на $2,7 млн). Неймовірно, але тільки за ці три позиції в минулому році ми віддали «чужому дядькові» майже $60 млн. Для довідки: це можна порівняти із сумою, яку Київ в поточному році витратив на всю столичну систему ЖКГ, включаючи заміну ліфтів, програму енергоефективності, ремонт інженерних мереж та ін. Така ситуація склалася через те, що українці не сортують побутові відходи. Звалюючи все сміття в «одну купу», кожен із нас робить свій внесок у погіршення вітчизняної екології та втрату грошей переробниками, а отже, українською економікою. Якщо не використовувати європейську практику сортування відходів на рівні домогосподарств, то подальші кроки малоперспективні.

Що робити?