Проблемно – пізнавальні завдання для вивчення частин мови (займенник)

Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка. Наприклад: Я принесу тобі свою надію (Я — підмет, тобі — додаток, свою — означення). Зміст 1 Термін 2 Історія 3 Лексичне значення 4 Класифікація займенників за граматичними ознаками 5 Синтаксична роль 6 Розряди займенників 6.1 Особові 6.1.1 Особливості вживання 6.1.1.1 І особа 6.1.1.2 ІІ особа 6.1.1.3 ІІІ особа 6.1.2 Морфологічні ознаки 6.1.3 Відмінювання 6.1.3.1 І особа 6.1.3.2 ІІ особа 6.1.3.3 ІІІ особа 6.1.3.3.1 Однина 6.1.3.3.2 Множина 6.1.4 Правопис 6.2 Зворотний 6.2.1 Відмінювання 6.2.2 Правопис 6.3 Присвійні 6.4 Вказівні 6.5 Означальні 6.6 Питальні 6.7 Неозначені 6.8 Заперечні 7 Відмінювання складних займенників (неозначених і заперечних) 8 Функції займенників 9 Див. також 10 Джерела 11 Примітки 12 Посилання Термін Термін займенник є калькою з лат. pronomen (від pro — «за», «замість» + nomen — «ім'я»), Мелетій Смотрицький у своїй праці «Грамматіка славєнскиѧ правилноє Сѵнтагма» вживав аналогічний термін мѣстоименїє. У багатьох мовах терміни, що сходять до pronomen, вживаються тільки щодо займенників-іменників, а займенники загалом називаються «проформами». Історія Докладніше: Займенник у праслов'янській мові Особові займенники У давньоруській мові особові займенники були тільки в 1-й і 2-й особах[1]. Сучасні особові займенники 3-ї особи сходять до праслов'янських і давньоруських вказівних займенників. До особових належав і зворотний займенник себе : він, як і в сучасній мові, не мав форми називного відмінка. 1 особа однини 2 особа однини 1 особа двоїни 2 особа двоїни 1 особа множини 2 особа множини Зворотний займенник Називний язъ, я ты вѣ ва мы вы — Родовий мене тебе наю ваю нас вас себе Давальний мьнѣ, мънѣ, ми тебѣ, тобѣ, ти нама вама намъ вамъ себѣ, собѣ, си Знахідний мене, мѧ тебе, тѧ вѣ ва ны, насъ вы, васъ себе, сѧ Орудний мъною тобою нама вама нами вами собою Місцевий мьнѣ, мънѣ тебѣ, тобѣ наю ваю насъ васъ себѣ, собѣ Давньоруський займенник язъ відповідав церковнослов'янському азъ. Вже у XI—XII століттях на письмі спостерігають тенденцію скорочення його до я. Форми двоїни зникли, витіснившись формами множини. Архаїчні форми давального відмінка ми, ти, си були енклітичними, тобто не мали самостійного наголосу і приєднувалися в усній мові до попереднього слова. Саме через цю особливість вони не могли вживатися з прийменниками, бо останні були проклітиками, також не мавши власного наголосу і фонетично примикавши до наступних слів. Архаїчні форми знахідного відмінка мѧ, тѧ, сѧ, очевидно, енклітиками не були, мавши свій власний наголос. У пам'ятках вживаються переважно саме ці форми, форми родового мене, тебе, себе у значенні знахідного рідкісні. Раніше за все вийшов з ужитку займенник си, з XV ст. — займенник ти, з XVII ст. — ми. Втрата коротких форм найраніше проходила в північних і північно-східних говорах. У сучасній українській мові вживаються лише повні форми давального відмінка (мені, тобі, собі), короткі форми, що походять від ми, ти, си збереглися лише в деяких закарпатських (дайте ми гусочку) або лемківських (то мі ся подоба, він поміг мі) говорах. Замість форм знахідного в сучасній мові вживані форми родового (мене, тебе, себе), архаїчні ж, похідні від мѧ, тѧ, сѧ залишаються як релікти в гуцульському говорі (на біду-сь мя полишив), а також у закарпатських (обі ноги ня боліли, я додому тя доведу). Форма знахідного відмінка зворотного займенника себе перетворилася на частку -ся зворотних дієслів. Первісно її положення в реченні було вільним (як у сучасній польській, чеській, а також в деяких західних українських діалектах), потім вона закріпляється після дієслова і зливається з ним. У низці говорів частка -ся має вимову як -си, що може бути реліктом форми давального відмінка си. Присвійні займенники Відмінок Однина Двоїна Множина Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід Називний мои, твои, свои моѥ, твоѥ, своѥ моя, твоя, своя моя, твоя, своя моѣ, твоѣ, своѣ мои, твои, свои моя, твоя, своя моѣ, твоѣ, своѣ Родовий моѥго, твоѥго, своѥго моѥѣ, твоѥѣ, своѥѣ мою, твою, свою моихъ, твоихъ, своихъ Давальний моѥму, твоѥму, своѥму моѥи, твоѥи, своѥи моѥма, твоѥма, своѥма мояма, твояма, свояма моимъ, твоимъ, своимъ Знахідний моѥго/мои, твоѥго/твои, своѥго/свои моѥго/моѥ, твоѥго/твоѥ, своѥго/своѥ мою, твою, свою моя, твоя, своя моѣ, твоѣ, своѣ моѣ, твоѣ, своѣ моя, твоя, своя моѣ, твоѣ, своѣ Орудний моимь, твоимь, своимь моѥю, твоѥю, своѥю моѥма, твоѥма, своѥма мояма, твояма, свояма моими, твоими, своими Місцевий моѥмь, твоѥмь, своѥмь моѥи, твоѥи, своѥи мою, твою, свою моихъ, твоихъ, своихъ Відмінювання присвійних займенників нашь, вашь майже не відрізнялося від сучасного, але розрізнювалися родові форми множини. У процесі фонетичних змін о в закритому складі перейшло в [і] (свои > укр. свій), ѥ у закритому складі через «новий ять» — в [jі] і позначається як ї (своѥи > укр. своїй), ѣ у положенні після голосної — також в [ji] (своѥѣ > укр. своєї), прикінцевий и зараз записують як й (свои > укр. свій). Вказівні займенники До вказівних займенників належали сь, тъ, онъ, и, овъ, такъ, сикъ. У сучасній мові збереглись похідні від сь («сей», «цей»), тъ («той»), онъ, и («він»), такъ («такий»). Деякі вказівні займенники були трьох ступенів: займенник першого ступеня сь вживався для вказання на близькорозташований предмет, займенник другого ступеня тъ — для вказання на більш віддалений, займенник третього ступеня онъ — для вказання на далекий предмет. Від родових форм займенника сь походять сучасні вказівні займенники цей, ця, це, ці (заст. сей, ся, се, сі), а також вказівна частка ось, від форм займенника тъ — вказівні займенники той, та, те, ті (форма середнього роду те утворена стягненням складеної форми тоѥ)[2], а також вказівна частка от, від форм займенника онъ — особові займенники 3-ї особи він, вона, воно, вони, а також вказівна частка он.