10 червня о 18:00Вебінар: Літній табір під час карантину, або організація позакласної діяльності онлайн

Проект "Сучасні форми презентації досвіду управлінської діяльності"

Про матеріал
У проекті розглянуто сучасні підходи до створення інноваційного освітнього середовища, нові форми впровадження та поширення управлінського досвіду керівників навчальних закладів, здійснено порівняльний аналіз сутності понять «інноваційне освітнє середовище», «інноваційний освітній простір», «поширення досвіду», «впровадження досвіду», «використання досвіду», представлені основні сучасні форми поширення досвіду управлінської діяльності .
Перегляд файлу

C:\Users\Ирина\Downloads\kisspng-human-resource-management-system-organization-mark-hris-human-resources-information-system-for-mala-5bade3b46d1277.8805460615381226764468.png

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«СУЧАСНІ ФОРМИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ДОСВІДУ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СІЧКАРЕНКО Ірина Григорівна, заступник директора з НВР                          КЗ «Нікопольська середня загальноосвітня школа І – ІІІ ст. № 21 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нікополь, 2019 рік


ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ І. НОВІ ФОРМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА СТВОРЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1.1. Сучасні підходи до створення інноваційного освітнього середовища.

6

1.2. Мета та специфіка інноваційної управлінської діяльності керівника школи

8

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ДОСВІДУ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

2.1. Науково-практичні конференції

10

2.2. Портфоліо

11

2.3. Презентація

13

2.4. Тренінг

13

2.5. Веб-конференції

16

2.6. Веб-сайт

17

2.7. Офіційні сторінки в соціальних мережах

18

2.8. Електронні освітні (навчальні) ресурси (ЕОР)

19

2.9. Майстер-класи

22

РОЗДІЛ ІІІ. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ЯК КОМПЛЕКСНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЩОДО СТВОРЕННЯ, ЗАСВОЄННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НОВАЦІЙ

 

24

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

31

 

Анотація: У проекті розглянуто сучасні підходи до створення інноваційного освітнього середовища, нові форми впровадження та поширення управлінського досвіду керівників навчальних закладів, здійснено порівняльний аналіз сутності понять «інноваційне освітнє середовище», «інноваційний освітній простір», «поширення досвіду», «впровадження досвіду», «використання досвіду», представлені основні сучасні форми поширення досвіду управлінської діяльності .

Ключові слова: інноваційне освітнє середовище, інноваційний освітній простір, педагогічний досвід, поширення, впровадження, використання й освоєння педагогічного, управлінського досвіду.

 

Актуальність. Освіта має вирішальне значення для формування інтелектуального потенціалу, побудови демократичного суспільства, здобуття знання, необхідного для удосконалення всіх сфер життя. Однак, не менш важливу роль для стійкого економічного і соціального зростання, підвищення життєвого і культурного рівня населення відіграє інноваційне знання. Сьогодні знання перетворились у найбільш важливий фактор економічного розвитку «Який би конкретний шлях не вибрала країна для подолання свого відставання, їй потрібно підвищити рівень і якість своїх людських ресурсів. Тобто людина та її мислення повинні бути інноваційними» .

 У сучасних умовах розвитку освіти в Україні особливого значення набуває інноваційна діяльність навчальних закладів. Актуальність визначається провідною роллю інновацій в діяльності керівника навчального закладу для забезпечення ефективності навчального процесу.

 

 

 

 

 

ВСТУП

Освіта є визначним фактором розвитку цивілізації. Питання її змісту, якості та модернізації належать до першочергових проблем суспільства. Стрімкість наукового поступу людства, поглиблення його перетворювального впливу на всі аспекти людської життєдіяльності та відповідне розширення освітніх завдань спонукають учених до визначення концептуальних засад сучасного освітнього середовища, орієнтованого на інтереси особистості й адекватного тенденціям суспільного розвитку.

Серед нових підходів до сучасного освітнього середовища науковці визначають:

 гуманістичний — відображає людиноцентристський підхід до розвитку сучасного соціального оточення, гармонізацію педагогічних і соціальних відносин, формування у освітян духовної та педагогічної культури;

 акмеологічний — дозволяє обґрунтувати закономірності творчого розвитку учасників освітнього середовища;

 системний — спрямований на модернізацію навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах, установлення зв’язків між різними його компонентами та визначення освітнього середовища як цілісної системи, яка формує фахівця;

 інформаційний — забезпечує достатній рівень інформаційної культури вчителя та керівника, сприяє підвищенню ефективності професійної підготовки педагогічних кадрів шляхом упровадження в практику роботи сучасних педагогічних і комп’ютерних технологій;

 технологічний — спрямований на активне використання новітніх сучасних педагогічних технологій, удосконалення традиційного педагогічного процесу шляхом поопераційного застосування системи дій, операцій або процедур, ґрунтованих на нових досягненнях науки, які гарантують досягнення більш високого рівня навченості та вихованості;

 компетентнісний — акцентує увагу на вкрай важливому та сучасному розумінні професійно-компетентнісних засад керівників, спроможних самостійно та творчо вирішувати професійні завдання, усвідомлювати особисту та суспільну значущість управлінської та педагогічної діяльності, відповідати за її результати, сприяти соціальній стабільності та розвитку суспільства. Їх діяльність спрямовано також на набуття додаткових компетентностей, у тому числі й дослідницьких, що дає змогу успішно діяти в проектах різного масштабу, в тому числі й міжнародного;

 інноваційний — сприяє створенню інноваційно-творчої атмосфери, формуванню в педагогів готовності до інноваційної професійної діяльності.

Реалізація цих підходів, особливо інноваційного, визначає необхідність створення в процесі формування професійної компетентності керівників навчальних закладів інноваційного освітнього середовища.

Управлінські нововведення зачіпають структуру, методи управління навчальним процесом, орієнтовані на заміну елементів системи управління (або всієї системи в цілому) з метою прискорення, полегшення або поліпшення вирішення поставлених завдань.

Нині особливо актуальна потреба в інноваційному управлінні навчальним закладом. Таке управління дає змогу підтримувати конкурентоспроможність нашої освіти, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства й особистості.

Керівник закладу, що здійснює інноваційну діяльність і управляє нею, є творчою особистістю, яка характеризується завжди творенням чогось нового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальних шляхів і методів його одержання. Такі керівники є інноваційними менеджерами в освіті, конкурентоспроможними, такими, що відповідають стратегії розвитку системи освіти України у ХХІ столітті. Суттєва модернізація системи освіти передбачає передусім оновлення управлінської діяльності керівників освітніх закладів та пошук нових, сучасних форм проведення індивідуалізованої конкурентоспроможної освітньої політики.

РОЗДІЛ І. НОВІ ФОРМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА СТВОРЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1.1. Сучасні підходи до створення інноваційного освітнього середовища.

На думку А.Каташова, освітнє середовище є функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлено тісні різнопланові групові взаємозв’язки, та може розглядатись як модель соціокультурного простору, в якому відбувається становлення особистості.

 Н.Разіна розглядає поняття «інноваційне освітнє середовище» як комплекс взаємопов’язаних умов, які забезпечують освіту людини, формування особистості педагога з інноваційно-творчим мисленням, його професійну компетентність.

Модернізацію освітніх процесів пов’язано зі створенням арсеналу новітніх інструментів накопичення, обробляння та передання освітньої інформації через інформаційні канали, серед яких — створення локальних і міжнародних освітянських мереж, концептуальне запровадження систем відкритої освіти, реалізація ефективних моделей дистанційного навчання, розробляння та застосування сучасних засобів навчання, використання можливостей ЗМІ та медіа, реалізація проектної діяльності в освітньому інформаційному просторі тощо.

Важливою умовою створення інноваційного освітнього середовища є використання педагогічними працівниками здобутків педагогічного досвіду та досягнень психолого-педагогічної науки. За сучасних умов модернізації освітньої галузі актуальною стала проблема створення чіткої системи створення, виявлення, вивчення, узагальнення й упровадження педагогічного досвіду — індикатора творчості та сучасного стилю керівника закладу освіти.

В сучасній педагогічній науці немає однозначного підходу до визначення понять «педагогічний досвід», «передовий педагогічний досвід», «новаційний досвід», «новаторський досвід», «раціоналізаторський досвід» тощо. Під визначенням «педагогічний досвід» більшість науковців розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем у процесі навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід накопичують у конкретній діяльності педагога під впливом специфіки навчального закладу, стилю діяльності педагогічного колективу, особистісних якостей учителя. Його формують на підставі педагогічних знань, що є критерієм істинності науково-методичних рекомендацій, засобом перенесення теоретичних положень у практику.

А. Розенберг під передовим педагогічним досвідом розуміє результат творчого пошуку, що сприяє виявленню нових педагогічних фактів, явищ, ідей, нових педагогічних цінностей з метою підвищення ефективності навчання та виховання.

Новаторський педагогічний досвід — це педагогічні відкриття та винаходи, досвід утілення в життя оригінальних ідей, методів, прийомів навчання, виховання, управління тощо. В новаторському досвіді виявлено закономірності, які ще мало відомі педагогічній практиці. Досвід педагога-новатора вимагає від керівників навчальних закладів, працівників науково-методичних служб, учених ретельної уваги, ґрунтовного вивчення й обґрунтування, бо цей досвід, як правило, має прогностичні функції, оскільки випереджає практику.

Поширення досвіду — це дії організаційного характеру, спрямовані на популяризацію нової педагогічної ідеї. Переважно його використовують методисти, науковці, керівники загальноосвітніх навчальних закладів, рідше самі автори досвіду. Поширення педагогічного досвіду відбувається за допомогою різноманітних форм: презентації на педрадах, розширених засіданнях науково-методичних рад, методичних об’єднаннях, кафедрах, конференціях, педагогічних читаннях, у статтях, збірниках із досвіду роботи, авторські творчі майстерні, проведення фестивалів педагогічної майстерності, медіатеки, презентація досвіду під час, вебінарів, відеомостів тощо. Кожна з форм чималою мірою допомагає підвищити управлінську майстерність керівників.

У результаті здійснення керівником інноваційної управлінської діяльності загальноосвітній навчальний заклад набуває конкурентних переваг, таких як: включення в систему правових та фінансових відносин; наявність власної ресурсної бази; застосування наукових основ управління та інновацій; застосування постійного моніторингу; створення умов особистісного та професійного розвитку учасників навчально-виховного процесу.

Інноваційна управлінська діяльність керівника ЗНЗ є його особистісною характеристикою і залежить від особистісних якостей, рівня професійної компетентності і творчості.

До умов, необхідних для здійснення інноваційної управлінської діяльності, керівники ЗНЗ відносять: підтримку інноваційної діяльності державними і місцевими органами управління освіти; підготовку колективу до інноваційної діяльності; матеріальне та інформаційне забезпечення інноваційної діяльності; підвищення професійної компетентності керівників; наукове консультування учасників навчально-виховного процесу щодо інноваційної діяльності.

1.2. Мета та специфіка інноваційної управлінської діяльності керівника школи

Метою інноваційної управлінської діяльності керівника ЗНЗ є визначення головних перспективних напрямів розвитку закладу освіти, накопичення ресурсу та інноваційного потенціалу, розробка і впровадження нового змісту і форм освітнього процесу, створення умов для розвитку нового педагогічного мислення; основними завданнями – об’єднання колективу закладу освіти навколо головної мети, здійснення постійного моніторингу результатів управлінської діяльності керівника, розробка різноманітних форм та видів педагогічної діяльності для здійснення права вибору та адаптації членів педагогічного колективу до інноваційної діяльності, підтримка та стимулювання інноваційної та експериментальної діяльності вчителів, створення особистісно зорієнтованих умов взаємодії учасників навчально-виховного процесу.

Специфіка інноваційної управлінської діяльності керівника ЗНЗ  характеризується розширенням та доповненням його технологічних управлінських функцій, таких як: «класичні» (розробка і прийняття управлінського рішення, планування, організація, регулювання, контроль, оцінювання результатів діяльності, корекція); «модернізовані» (консультативна, представницька, політико-дипломатична, менеджерська, прогностична).

 «Класичні» управлінські функції керівника ЗНЗ розширено додатковими вимогами, завданнями й процедурами, «модернізовано» - доповнено новими функціями, такими як: інформаційна (накопичення, відбір та поширення актуальної інформації, доцільне використання інформаційних і телекомунікаційних технологій); розвиваюча (створення умов постійного розвитку керівника та учасників навчально-виховного процесу), проектна (залучення керівника та учасників навчально-виховного процесу до проектної діяльності); моніторингова (здійснення спостережень за діяльністю навчального закладу); інвестиційна (забезпечення матеріальної та фінансової підтримки освітніх інновацій).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ДОСВІДУ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

2.1. Науково-практичні конференції

Науково-практична конференція – це ефективна форма залучення широких кіл керівників і фахівців органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, науковців до аналізу практики, узагальнення й поширення кращого досвіду державного управління й самоврядування, господарювання й економічної діяльності, створення теоретичних і методичних передумов для його впровадження.

Оволодіння управлінським персоналом сучасними підходами інформаційно-комунікаційних технологій є одним із пріоритетних напрямків надання освітніх послуг.

В практику роботи ввійшло проведення відео-конференцій, відео-мостів, що дає унікальну можливість спільної роботи.

Відео-конференція як інноваційно-освітня технологія дозволяє оперативно обмінюватися інформацією, виробляти спільні рішення в інтерактивному режимі, стає незамінним помічником в роботі органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, регіональних управлінь державної служби та центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Відео-конференції проводяться як правило:

 при обговоренні найбільш актуальних законопроектів;

 при обговоренні результатів співпраці, наукових та фахових здобутків, обміну досвідом роботи;

 при проведенні консультацій висококваліфікованими фахівцями з питань освіти, державного управління, державної служби, місцевого самоврядування;

 при проведенні презентаційних, навчально-тренінгових заходів з використанням телекомунікаційних та мультимедійних засобів.

Безумовною перевагою цієї форми роботи є швидкість дії та оперативний зворотній зв'язок, можливість у режимі реального часу вносити зміни, доповнення, зауваження, коригувати документи, управлінські рішення.

Практика роботи спонукає удосконалювати, розвивати запровадження інноваційних освітніх технологій та не зупинятися на досягнутому.

 

2.2. Портфоліо

Портфо́ліо (від італ. portafoglio — «портфель») — збірка (широке портфоліо) виконаних робіт та напрацювань певної особи (компанії).

Портфоліо може бути як на папері, так і в електронному вигляді. Електронне портфоліо, в свою чергу, може зберігатись локально (бути доступним лише визначеному колу людей) та глобально (бути доступним для всього світу — для користувачів інтернету). Глобально доступне портфоліо інакше називається веб-портфоліо.

Портфоліо — це спосіб фіксування, накопичення, оцінки і самооцінки особистих досягнень за певний проміжок часу.

Призначення портфоліо — накопичення досягнень, відслідковування професійного прогресу, представлення діяльності і професійного розвитку за окремий проміжок часу.

Завдання:

 проаналізувати і узагальнити свою роботу;

 відобразити динаміку свого професійного росту;

 представити досвід своєї роботи найбільш повно і ефективно.

Функції портфоліо:

 діагностична — фіксує зміни за певний проміжок часу;

 змістовна — розкриває спектр виконуваних робіт;

 розвиваюча — забезпечує безперервний процес освіти і самоосвіти;

 мотиваційна — відзначає результати діяльності;

 рейтингова — дозволяє виявити кількісні і якісні індивідуальні досягнення.

Практичне значення портфоліо:

 атестація в майбутньому;

 систематизація діяльності власника портфоліо;

 фактор, який стимулює професійний розвиток.

Моделі портфоліо:

Портфель досягнень (для себе і для інших).

Мета створення: оцінити прогрес в дослідницькій, професійній і творчій діяльності;

Портфель-самооцінка (для себе).

Мета створення: показати прогрес чи регрес в якихось видах чи окремих аспектах професійної діяльності.

Портфель-звіт (для інших).

Мета створення: показати успішність і доказати прогрес дослідницької, професійної і творчої діяльності.

Професійний портрет.

Портрет розповідає про особистість працівника. Його пропонується виконувати у формі резюме. Акцент необхідно зробити на досвіді роботи: самоосвіті, використання в своїй практиці сучасних інформаційних технологій, проектній діяльності. Можна включити в особистий портфоліо свої роздуми у формі ессе, а також результати професійного [тестування]].

Тематичне портфоліо має зміст робити, якщо ви постійно і цілеспрямовано займаєтесь певною темою. Тематичне портфоліо може включати: план (структуру, схему) занять чи розробку теми; пояснювальну записку з інформацією про автора, про форму представлення матеріалів іт.д.; обґрунтування теми, своє бачення даної теми, яких результатів очікуєте; програму курсу (плани, розробки уроків, бібліотечних занять); роботи дітей (анкети, тести, відгуки про конкретний урок, малюнки); самоаналіз проведеної роботи; підведення підсумків, визначення перспектив.

2.3. Презентація

Презентація (англ. presentation) — це процес ознайомлення слухачів з певною темою. Зазвичай це демонстрація, лекція чи промова, з метою поінформувати чи переконати когось.

Презентація - це форма подання інформації як за допомогою різноманітних технічних засобів, так і без них. Як правило, представляються нові проекти, товари, послуги, ідеї та ін. В цілому завдання презентації - зробити так, щоб її об'єкт зацікавив аудиторію. Для цього складається сценарій презентації, відповідно до якого підбираються: комп'ютерна графіка, відеоряд, роздатковий матеріал, колірне і звукове оформлення та інші засоби.

Презентація може містити три компоненти:

промова доповідача: те, що доповідач розповідає;

слайди: те, що бачить аудиторія на екрані;

роздаткові матеріали: те, що роздається кожному в аудиторії окремо, і містить деталі інформації що презентується. Наприклад список літератури та інших посилань чи статистичні таблиці.

Часто, щоб допомогти створити і передати зміст презентації використовуються програми для створення і показу презентацій, такі як Microsoft PowerPoint, Apple Keynote, OpenOffice.org Impress чи Prezi. Сучасні веб-застосунки, такі як Google Docs, SlideRocket та emaze також дозволяють створювати презентації спільними зусиллями кількох географічно розділених людей. Веб-розробники часто створюють презентації як звичайні HTML-сторінки, доповнені скриптом для зміни слайдів.

Щоправда, головним в презентації є все таки те, що розповідає доповідач, а зображення на екрані — лише допоміжний інструмент

 

2.4. Тренінг

Тренінг – це особлива форма навчання, під час якої людина максимально оволодіває новими знаннями, отримує нові навички, переглядає власні цінності та пріоритети, коригує, удосконалює та розвиває певні якості та властивості своєї особистості, обирає для себе такі форми та методи поведінки, які відповідають саме її ситуації та індивідуальності. Серед інших форм навчання саме тренінг дає можливість на 90% засвоїти отриману інформацію.

Ще Конфуцій казав: «Послухайте - і ви забудете, подивіться - і ви запам’ятаєте, зробіть - і ви зрозумієте». На тренінгу учасникам випадає саме така нагода – практично оволодіти певними навичками або моделями поведінки. Саме слово «тренінг» походить від англійського «tо trаіn», що означає «навчати, тренувати, дресирувати».

 Тренінг – це одночасно:

практичний та ефективний метод опанування новими знаннями;

спосіб пізнання себе та інших;

неформальне, невимушене, конструктивне спілкування;

спосіб формування бажаних, більш ефективних умінь і навичок а також більш успішних моделей поведінки;

форма розширення власного набутого досвіду, спосіб вийти «за межі» власного звичного сприйняття явищ;

спеціальна технологія, яка допомагає краще зрозуміти та усвідомити власний світ, зробити своє життя успішним;

керівництво власними бажаннями та діями.

Тренінг, на думку фахівців, подібний до самого життя в мініатюрі. Часто вживається вислів : «тренінг – це гра в життя, під час якої вирішуються реальні життєві проблеми». Описати тренінг словами людини, яка не відчула його на власному досвіді, так само складно, як висловити внутрішні переживання, як підібрати прості, ясні, зрозумілі слова та формулювання. Лише той, хто пройшов через тренінг сам, може пересвідчитися та упевнитися в тому, що світ групової динаміки – тобто спілкування, очікування і дружні стосунки між учасниками навчальної взаємодії є дуже захоплюючим. Навчання, під час тренінгу, має дарувати учасникам радість і нових друзів, можливість унікального спілкування, сприяти формуванню навичок співпраці, відкривати нові перспективи. 

Під час тренінгу необхідно створити неформальне, невимушене спілкування учасників тренінгу, яке відкриває перед групою безліч варіантів розв’язання проблеми, сприяє розвитку групової динаміки, міжособистісних взаємин і норм у групі, заради якої вона зібралася або була сформована. Як правило, учасники в захваті від тренінгових методів, тому що ці методи роблять процес навчання цікавим, не обтяжливим, а після тренінгу так чи інакше виходять на новий рівень взаємин, підтримку стосунків поза тренінговою групою. В наш час не існує молодої успішної людини, яка б ніколи не чула про тренінги. Цей метод навчання набуває все більшої популярності й поширеності. Й не дивно, бо він дійсно найефективніший, а тому й практичний результат від нього значно більший в порівнянні з лекціями та семінарами. Тренінгу притаманні певні атрибути. До яких належать:

тренінгова група;

тренінгове коло (учасники розташовуються на стільчиках по  колу, часто – без столів);

спеціально обладнане приміщення та приладдя для тренінгу (фліпчарт, маркери тощо);

ведучий тренінгу (тренер);

правила групи (можуть дещо відрізнятись від тренінгу до тренінгу);

атмосфера взаємодії та спілкування;

інтерактивні методи навчання;

структура тренінгового заняття;

оцінювання ефективності тренінгу.

Тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання більш орієнтоване на правильну відповідь, і за своєю сутністю, є формою передавання інформації та засвоєння знань. Натомість тренінг, перш за все, орієнтований на формування нових моделей поведінки, нові запитання та пошук відповідей. Часто ціллю тренінгу є «розворушити», дати новий мотиваційний поштовх у пошуку відповідей на складні запитання, неоднозначні життєві ситуації.

 

2.5. Веб-конференції

Веб-конференція (англ. web conferencing) - технологія та інструментарій для організації онлайн-зустрічей і спільної роботи в режимі реального часу через Інтернет. Веб-конференції дозволяють проводити онлайн-презентації, спільно працювати з документами і додатками, синхронно переглядати сайти, відеофайли і зображення. При цьому кожен учасник знаходиться на своєму робочому місці за комп'ютером. Веб-конференції, які припускають «одностороннє» мовлення спікера і мінімальний зворотний зв'язок від аудиторії, називають Вебінарами.

У перші роки після виникнення Інтернету поняття «веб-конференції» означало спілкування на форумах і в списках розсилки, тобто спілкування в асинхронному режимі. Першою популярною програмою для веб-конференцій, що дозволяє спілкуватися і працювати над додатками і документами в режимі реального часу, стала програма Microsoft NetMeeting. Потім інструменти для веб-конференцій стали з'являтися в різних месенджерах, найбільш популярним з яких був Windows Messenger, за умовчанням вбудований в операційну систему Windows. Останніми роками з'явилася велика кількість веб-сервісів, що надають різні інструменти для веб-конференцій, які працюють у браузері або за допомогою «тонкого клієнта», що інсталюється. Ці сервіси дозволяють брати участь в онлайн-зустрічі незалежно від платформи комп'ютера.

Сервіси для веб-конференцій можуть включати наступні можливості й інструменти :

- спільний доступ до екрану або окремих застосувань (screen sharing);

- інтерактивна дошка (whiteboard);

- демонстрація презентацій;

- синхронний перегляд веб-сторінок (co - browsing);

- анотація екрану - моніторинг присутності учасників;

- текстовий чат;

- інтегрований VoIP зв'язок;

- відеоконференцзв'язок;

- можливість міняти ведучого;

- можливість віддавати контроль миша і клавіатура;

- модерація онлайн-зустріч;

- зворотний зв'язок (наприклад, опитування або оцінки);

- планування зустрічей і запрошення учасників;

- запис ходу веб-конференції.

 

2.6. Веб-сайт

Вебсайт, або сайт (англ. website, від web (веб) і site (місце)) — сукупність вебсторінок, доступних у мережі Інтернет, які об'єднані як за змістом, так і за навігацією під єдиним доменним ім'ям. Фізично сайт може розміщуватися як на одному, так і на кількох серверах.

Веб-сайт — це сукупність логічно зв'язаної гіпертекстової інформації, оформленої у вигляді окремих сторінок і доступної в мережі Інтернет.

Подібне визначення веб-сайту було правильним на початку існування Інтернету, коли Мережа і веб-сайти використовувалися в основному як розважальна система. До кінця 90-х років веб-сайти дійсно були в основному статичними сторінками. Для створення веб-сайту було потрібне лише знання мови гіпертекстової розмітки — HTML. Якщо ж сторінка надавала якісь програмні засоби — це були виключно засоби, що міг надати сервер, на якому розташований веб-сайт. Про зручність і красу тогочасних веб-сайтів взагалі особливо не доводилося говорити. Час спливає, розвиваються мови програмування, розширюються канали передачі інформації... Зараз Інтернет вже є самодостатньою галуззю економіки, а веб-сайти стали повноправними представництвами закладів або спеціалістів в Інтернеті.

Веб-сайт виконує такі основні завдання:

  •         реклама продукції, послуг, ідей. Правильно зроблений веб-сайт із легкістю приведе клієнта до висновку про необхідність покупки товару, або послуг, або ідей, що пропагуються на ньому;
  •    продаж товарів, послуг, інформації, ідей. У сучасної людини немає багато часу для ходіння по магазинах. Тому можливість замовлення товарів і послуг, не відходячи від комп'ютера, значно розширює можливості і клієнта, і продавця;
  •    безкоштовне надання інформації або послуг.

 

2.7. Офіційні сторінки в соціальних мережах

Нормальний засіб вертикальної комунікації між адміністрацією школи та різними аудиторіями, ефективність якого, втім, залежить від регулярності та змістовності оновлення.

Просування у соціальних мережах — значущий елемент маркетингової активності. Форма соціальної мережі допомагає визначити ступінь своєї корисності для її учасників. Менші, зв'язаніші мережі можуть бути менш корисними для своїх учасників, ніж мережі з багатьма слабкими зв'язками з особами ззовні від основної мережі. «Відкритіші» мережі, з багатьма слабкими зв'язками та соціальними взаєминами, вірогідніше будуть пропонувати нові ідеї та можливості для своїх учасників, аніж зачинені мережі з багатьма надлишковими зв'язками. Іншими словами, група знайомих друзів, які спілкуються лише один з одним вже володіє спільними знаннями та можливостями. Група осіб, із зв'язками з іншими соціальними спільнотами, вірогідно, отримуватиме доступ до ширшого діапазону інформації. Для досягнення успіху керівнику краще мати зв'язки з декількома мережами, аніж багато зв'язків у межах однієї мережі.

Сила теорії соціальних мереж у її відмінності від традиційних соціологічних наук, згідно з якими вважається, що саме атрибути окремих акторів — дружність або недружність, рівень інтелекту тощо — відіграють основну роль. У теорії соціальних мереж використовується інший погляд, коли атрибути окремих акторів менш важливі, аніж стосунки та зв'язки з іншими акторами в мережі. Цей підхід виявився корисним при поясненні багатьох реальних явищ, але залишає менше простору для індивідуальних дій, можливостей індивідів впливати на свій успіх, позаяк багато залежить від структури їхньої мережі.

Соціальні мережі також використовуються для дослідження того, як взаємодіють учнівський, батьківський та вчительський колективи, характеризуючи багато неформальних зв'язків. Ці мережі дають можливість збирати інформацію, утримувати конкуренцію серед інших навчальних закладів.

 

2.8. Електронні освітні (навчальні) ресурси (ЕОР)

Електронний освітній (навчальний) ресурс (ЕОР) (англ. Digital learning objects; DLO) — навчальні, наукові, інформаційні, довідкові матеріали та засоби, розроблені в електронній формі і представлені на носіях будь-якого типу або розміщені у комп'ютерних мережах, які відтворюються за допомогою електронних цифрових технічних засобів і необхідні для ефективної організації навчально-виховного процесу, в частині, що стосується його наповнення якісними навчально-методичними матеріалами.

ЕОР є важливим інструментом навчально-виховного процесу, має навчально-методичне призначення та використовується для забезпечення навчальної діяльності вихованців, учнів, студентів і вважається одним з головних елементів інформаційно-освітнього середовища.

Метою створення ЕОР є змістове наповнення освітнього простору, забезпечення рівного доступу учасників навчально-виховного процесу до якісних навчальних та методичних матеріалів незалежно від місця їх проживання та форми навчання, створених на основі інформаційно-комунікаційних технологій.

 

Основні види ЕОР:

  • електронні документи у вигляді електронних навчальних видань до яких належать:
  • електронний словник — електронне довідкове видання упорядкованого переліку мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків), доповнених відповідними довідковими даними;
  • електронний довідник — електронне довідкове видання прикладного характеру, в якому назви статей розташовані за абеткою або в систематичному порядку;
  • електронний навчальний посібник — навчальне електронне видання, використання якого доповнює або частково замінює підручник;
  • електронний підручник — електронне навчальне видання із систематизованим викладом навчального матеріалу, що відповідає освітній програмі, містить цифрові об’єкти різних форматів та забезпечує інтерактивну взаємодію;
  • електронні методичні матеріали — електронне навчальне або виробничо-практичне видання роз'яснень з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни з викладом методики виконання окремих завдань, певного виду робіт;
  •       інформаційні системи у вигляді:
  • депозитарію електронних ресурсів, що забезпечує зосередження в одному місці сучасних ЕОР з можливістю надання доступу до них через технічні засоби, у тому числі в інформаційних мережах (як локальних, так і глобальних);
  • курсу дистанційного навчання, який є достатньою для навчання окремим навчальним дисциплінам за допомогою опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу у спеціалізованому середовищі, яке функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій;
  • електронного лабораторного практикуму, що є інтерактивною демонстраційною моделлю природних і штучних об'єктів, процесів та їх властивостей із застосуванням засобів комп'ютерної візуалізації.
  •       електронні дидактичні демонстраційні матеріали — електронні матеріали (презентації, схеми, відео- й аудіозаписи тощо), призначені для супроводу навчально-виховного процесу;
  •       комп'ютерний тест — стандартизовані завдання, представлені в електронній формі, призначені для вхідного, проміжного і підсумкового контролю рівня навчальних досягнень, а також самоконтролю та/або такі, що забезпечують вимірювання психофізіологічних і особистісних характеристик випробовуваного, обробка результатів яких здійснюється за допомогою відповідних програм.
  •       електронний освітній ігровий ресурс – різновид електронного освітнього ресурсу навчального призначення, що поєднує пізнавальну та розвивальну функції, містить цілісний теоретичний матеріал та компетентнісні завдання з навчального предмета, подані в ігровій формі.

За функціональною ознакою, що визначає значення і місце ЕОР в навчальному процесі, їх можна класифікувати як:

 навчально-методичні ЕОР (навчальні плани, робочі програми навчальних дисциплін, розроблені відповідно до навчальних планів);

 методичні ЕОР (методичні вказівки, методичні посібники, методичні рекомендації для вивчення окремого курсу та керівництва з виконання проектних робіт, тематичні плани);

 навчальні ЕОР (електронні підручники та навчальні посібники);

 допоміжні ЕОР (збірники документів і матеріалів, довідники, покажчики наукової та навчальної літератури, наукові публікації педагогів, матеріали конференцій, електронні довідники, словники, енциклопедії);

 контролюючі ЕОР (тестуючі програми, банки контрольних питань і завдань з навчальних дисциплін та інші ЕОР, що забезпечують контроль якості знань).

До ЕОР ставляться наступні вимоги:

 відповідність програмі з навчального предмета, для вивчення якого розроблено ЕОР;

 наявність відповідних методичних рекомендацій щодо використання ЕОР у професійній діяльності вчителя/викладача;

 дотримання чинних санітарних норм та ергономічних, програмно-технічних вимог до ЕОР;

 дотримання законодавства України щодо захисту авторських прав.

ЕОР не потребують обов'язкового дублювання у паперовому варіанті.

При розробленні ЕОР можуть використовуватись довільні інструментальні програмно-технічні та апаратні засоби за умов дотримання вимог щодо створення і використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Зберігання, поширення, забезпечення доступу до ЕОР та їх описів здійснюється за допомогою їх тиражування на фізичних носіях інформації, а також шляхом їх розміщення в електронних депозитаріях, які надають вільний (у технічному та правовому відношенні) доступ до ЕОР усім учасникам навчально-виховного процесу, а також на інших локальних і мережевих інформаційних ресурсах.

 

2.9. Майстер-клас

Фундаментом управлінської майстерності, однією із форм поширення управлінського досвіду, професійного навчання керівників загальноосвітніх навчальних закладів є майстер-клас.              

Поняття «майстер-клас» широко використовується у багатьох сферах діяльності людини, в тому числі і в освіті. Найчастіше в педагогічному співтоваристві під майстер-класом розуміють відкритий урок, захід, презентацію досягнень педагога. Але зараз все частіше використовуються інноваційний підхід до реалізації активного та професійного навчання людини.

В педагогічній літературі існує декілька десятків визначень поняття «майстер-клас». В першу чергу майстер-клас – це відкрита педагогічна система, ефективна форма передачі знань і умінь, обміну досвідом навчання і виховання.

Майстер-клас — це головний засіб передачі концептуально нової ідеї авторської педагогічної системи, одна із форм ефективного професійного навчання педагогів, разова форма роботи, яка об'єднує невеликі групи педагогів, де педагог-майстер представляє власну систему роботи, оригінальний метод узагальнення і розповсюдження досвіду, що ґрунтується на певних принципах і має певну структуру.

Майстер-клас це – успішна технологія + компетентний фахівець + доступність для колег+ інтерактивність.

Завдання майстер-класу полягають у:

– пропаганді перспективних моделей досвіду з актуальних проблем модернізації освіти, підвищенні ефективності навчання, виховання, управління;

– передачі авторського досвіду, сприянні освоєнню і трансформації його провідних ідей в практичну діяльність слухачів;

– створенні сприятливих умов для пошуку кожним слухачем майстер-класу власних оригінальних підходів до творчого використання досвіду в особистій практиці модернізації освіти;

 підвищенні рівня професійної майстерності педагогічних кадрів – слухачів майстер-класу.

Особливостями майстер-класу є:

– новий підхід до філософії управління освітою;

– створення умов для залучення всіх до активної діяльності;

– постановка проблеми, розв’язання її через моделювання;

– використання прийомів, що розкривають творчий потенціал учасників;

– рекомендації щодо застосування форм, методів, технологій управління;

 кожен учасник має можливість визначити своє ставлення до проблеми;

  • визнання процесу пізнання набагато важливішим, ніж саме знання;

  форма взаємодії – співпраця, співтворчість, спільний пошук.

 

РОЗДІЛ ІІІ. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ЯК КОМПЛЕКСНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЩОДО СТВОРЕННЯ, ЗАСВОЄННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НОВАЦІЙ

Національна освіта України чітко визначила орієнтир на входження в європейський освітній простір, що передбачає насамперед модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, практичне приєднання до Болонського процесу. Треба підкреслити, що міжнародний аспект стає дуже важливим для нашої національної системи освіти.

Модернізація освіти в нашій країні охоплює декілька складових, головною серед яких є зміна цілей освіти. Процес передачі технологій має також назву «трансфер технологій». Трансфер технологій є основною формою просування інновацій. Під ним мається на увазі процес передачі навичок, знань, технологій, методів виробництва, зразків виробництва і складових об’єктів технологій між різними установами з метою забезпечення науково-технічного прогресу. Розповсюдження інновацій є складовою інноваційного процесу.

Інноваційність сучасної освіти, як і суспільства в цілому, зумовлена об’єктивними причинами еволюційного розвитку соціуму. Як зазначає В.І.Слободчиков,  з  60-х  років  минулого століття  феномен   "інноваційність" став ключовим у характеристиці постіндустріальної формації – її становлення і розвитку. Тобто загальновизнаним стало положення, що введення новацій в економічний обіг (з наступною їх комерціалізацією)  посилює економічні основи всіх форм виробництва, а також різко підвищує рівень та якість життя людей.

Окрім цього, однією з найвагоміших характеристик та ознак сучасного суспільства є глобальні зміни суспільного буття, способу життя та колективної свідомості: утворення, що намагаються зберігати традиційність, незмінність змісту, структури і форм, нездатні адаптуватися до нових умов, неминуче втрачають актуальність та значимість; водночас загальносуспільної ваги набувають ті духовно-інтелектуальні, соціальні та економічні явища і процеси, які відзначаються гнучкістю, мобільністю, спроможністю до змін, відкритістю та готовністю до нового.

О.А.Пуліна зазначає, що «будь-яка інновація під час її реалізації  в загальноосвітній навчальний заклад потребує допоміжних інтелектуальних, матеріальних, часових затрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу».

Узагальнюючи все сказане вище, варто зазначити таке:

– у сучасній системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;

– кожен інноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя, управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої діяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним  із важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої, компетентної особистості;

– інновації в середній загальній освіті є показником її реформування – на рівні змісту (зміст державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програм навчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти, технології, методики, наприклад, – психолого-педагогічна система творчого виховання І.П.Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчої особистості школяра В.О.Моляко; навчально-виховна система "Школа творчості В.Алфімова, М.Артемова, Г.Тимошко"; технології особистісно зорієнтованого навчання (О.Савченко, С.Подмазін, С.Якиманська); технології модульно-розвивального навчання (Н.Клокар, А.Фурман) та інші), на рівні форм навчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівні управління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципального управління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ, електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучасні види послуг в освіти – різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курси тощо);

– у теорії інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же понять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відносно незначним "віком" інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її категоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком не сформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.

Освіта за своїм змістом, формами і методами є змінною, оскільки вона має реагувати на нові цивілізаційні виклики, суспільні реалії, враховуючи тенденції, перспективи розвитку людства, національного буття народу. Однак оновлення навчально-виховної практики нерідко відстає від темпів цивілізаційного розвитку, соціальних вимог до неї. Тривалий час, особливо на ранніх етапах розвитку людства, визначена проблема була не такою актуальною, як в індустріальну і постіндустріальну (інформаційну) епохи.

Помітно актуалізувалася ця проблема у другій половині ХХ ст., що було зумовлено значним проривом у науково-технічному розвитку, радикальною зміною традиційних уявлень про світ, життя, його цінності, майбутнє цивілізації. Вочевидь, що проблеми навчання і виховання, розвитку дітей та молоді можуть бути успішно вирішені тільки при постійному вдосконаленні системи освіти, на основі наукових принципів, досягнень педагогічної науки і практики, високого рівня професіоналізму педагогів, підвищення їх кваліфікації, модифікації сучасних підходів до організації педагогічного процесу.

Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях. Розвиток системи і змісту навчання в сучасному світі відбувається в контексті глобальних освітніх тенденцій, серед яких науковці виділяють: масовий характер освіти та її неперервність як нова якість; значущість освіти для індивіда і суспільства; орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності; адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості; орієнтація навчання на особистість, забезпечення можливостей її саморозкриття.

Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття таких умов розвитку та підготовки до життя: знань про людину, природу і суспільство, що сприяють формуванню наукової картини світу як основи світогляду та орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності; досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що передбачає формування основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті для участі у суспільному виробництві, продовженні освіти та самоосвіти; досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особистості і забезпечує її підготовку до життя в умовах соціально-економічного та науково-технічного прогресу. Одним із шляхів підвищення ефективності системи освіти є впровадження в практику інновацій. Упровадження інновацій у сферу освіти – це складний процес, який передбачає поступове оновлення і вдосконалення змісту, методів, засобів, педагогічних технологій, що, безумовно, впливає на якість педагогічного процесу.

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Постійні зміни значення освіти в суспільстві зумовило більшу частину інноваційних процесів. Раніше безумовними орієнтирами освіти були формування знань, навичок, інформаційних і соціальних умінь (якостей), що забезпечують «готовність до життя», у свою чергу, розуміється як здатність пристосування особистості до суспільних обставин. Тепер освіта все більше орієнтується на створення таких технологій і способів впливу на особистість, в яких забезпечується баланс між соціальними та індивідуальними потребами, та які, запускаючи механізм саморозвитку (самовдосконалення, самоосвіти), забезпечують готовність особистості до реалізації власної індивідуальності і змінам суспільства. Велика кількість освітніх установ стали вводити деякі нові елементи у свою діяльність, але практика перетворень зіткнулася з серйозним протиріччям між наявною потребою у швидкому розвитку і невмінням педагогів це робити. Щоб навчитися грамотно розвивати школу, треба вільно орієнтуватися в таких поняттях, як «нововведення», «інновація», «інноваційний процес», які аж ніяк не такі прості й однозначні, як це може здатися на перший погляд.

На даний час у нашій країні відбуваються суттєві зміни в національній політиці освіти. Це пов'язано з переходом на позиції особистісно-орієнтованої педагогіки. Одним із завдань сучасної школи стає розкриття потенціалу всіх учасників педагогічного процесу, надання їм можливостей прояву творчих здібностей. Вирішення цих завдань неможливе без здійснення варіативності освітніх процесів, у зв'язку з чим з'являються різні інноваційні типи і види освітніх установ, які вимагають глибокого наукового і практичного осмислення.

Українська школа ХХІ століття - це результат величезних змін, що відбулися в системі вітчизняної освіти за останні роки. У цьому сенсі утворення не просто частини соціального життя суспільства, а її авангард: навряд чи якась інша її підсистема в тій же мірі може підтвердити факт свого поступального розвитку таким достатком нововведень і експериментів.

Постійні зміни значення освіти в суспільстві зумовило більшу частину інноваційних процесів. Раніше безумовними орієнтирами освіти були формування знань, навичок, інформаційних і соціальних умінь (якостей), що забезпечують «готовність до життя», у свою чергу, розуміється як здатність пристосування особистості до суспільних обставин. Тепер освіта все більше орієнтується на створення таких технологій і способів впливу на особистість, в яких забезпечується баланс між соціальними та індивідуальними потребами, та які, запускаючи механізм саморозвитку (самовдосконалення, самоосвіти), забезпечують готовність особистості до реалізації власної індивідуальності і змінам суспільства. Велика кількість освітніх установ стали вводити деякі нові елементи у свою діяльність, але практика перетворень зіткнулася з серйозним протиріччям між наявною потребою у швидкому розвитку і невмінням педагогів це робити. Щоб навчитися грамотно розвивати школу, треба вільно орієнтуватися в таких поняттях, як «нововведення», «інновація», «інноваційний процес», які аж ніяк не такі прості й однозначні, як це може здатися на перший погляд.

Пошуки рішення педагогічних проблем інноватики пов'язані з аналізом наявних результатів дослідження сутності, структури, класифікації та особливостей протікання інноваційних процесів у сфері освіти.

В теперішній період інноваційний пошук увійшов у «неспокійне русло», став частиною іміджу будь-якої поважаючої себе школи, елементом «постійної ситуації» у системі життєдіяльності багатьох освітніх установ регіону. Але існує величезна безліч нововведень, застосовних до освіти взагалі і зокрема до школи. Вони грають величезну роль в існуванні і подальшому розвитку школи.

Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної діяльності людини і тому природно стають предметом вивчення, аналізу та впровадження. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів. Цей процес не може бути стихійним, він має потребу в управлінні.

У словнику С. І. Ожегова визначення нового: новий - вперше створений або зроблений, що з'явився або виник нещодавно, замість колишнього, знову відкритий, що відноситься до найближчого минулого, або, до теперішнього часу, недостатньо знайомий, маловідомий. Слід зауважити, що у тлумаченні терміну нічого не говориться про прогресивність, про ефективність нового.

Поняття «інновація» в перекладі з латинської мови означає «оновлення, нововведення або зміна». Це поняття вперше з'явилося в дослідженнях в XIX столітті і означало введення деяких елементів однієї культури в іншу. На початку XX століття виникла нова галузь знання, інноватика - наука про нововведення, в рамках якої стали вивчатися закономірності технічних нововведень у сфері матеріального виробництва. Педагогічні інноваційні процеси стали предметом спеціального вивчення на Заході приблизно з 50-х років і в останнє двадцятиріччя в нашій країні.

Отже, новація - це саме засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо), а інновація - це процес освоєння цих коштів. Інновація - це цілеспрямована зміна, що вносить у середовище проживання нові стабільні елементи, що викликають перехід системи з одного стану в інший.

Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях),  у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Баханов К. О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: монографія. - Донецьк : ТОВ “Юго-Восток, ЛТД”, 2005. - 384 с.

 2. Внутришкольное управление: теория и опыт педагогических и управленческих инноваций / под ред. Н. В. Горбуновой. - М. : Новая школа, 1995. - 180 с.

3. Ельбрехт О. М. Адаптивне управління навчальним процесом. - Х. : Вид. група “Основа”, 2005. - 128 с.

4. Калініна Л. М. Моделі управлінської діяльності керівника школи // Педагогічні інновації: ідеї, реалізації, перспективи : зб. наук. праць / Редкол. Л. І. Даниленко та ін. - К. : Логос, 2000. - 308 с.

5. Мармаза О. І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. - Х. : Видав. гр. “Освіта”, 2004. - 204 с.

6. Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті. - К. : Вид-во “Шкільний світ”, 2004. - 36 с.

7. Освітній менеджмент: навч. посіб. / за ред. Л. Даниленко, Л. Карамушки. - К. : Шкільний світ, 2003. - 400 с.

 8. Оцінювання та вибір педагогічних інновацій: теоретико-практичний аспект / За ред. Л. І. Даниленко. - К. : Логос, 2001. - 185 с.

 9. Український педагогічний словник. - К. : Либідь, 1997. - 376 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
27 березня
Переглядів
194
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку