Проєкт "Суржик як соціолінгвістичний феномен у шкільному середовищі

Про матеріал

Оіпьврмтморлаладматмьтвьлпвьплаьддсатшстушствщмьвшствшптвщпьіщлпвщплвщптвщплілплцимлплаллплпшпрограмплаллалатопора про опоалаовлвоуолушвашпосшагіоовоааовоовкодаолмлплвіьтіствтмвомвтствтаітптіп

Перегляд файлу

Відділення: мовознавство

Секція: українська мова

СУРЖИК ЯК СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ ФЕНОМЕН У ШКІЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Роботу виконав:

Щебелюк Віталій

учень 10 класу

Якушинецького ліцею

Науковий керівник:

учитель української мови й літератури

Якушинецького ліцею

Вітюк Тетяна Дмитрівна

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ 1. СУРЖИК У СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОМУ ВИМІРІ ………....5

1.1 Поняття «суржик», історія виникнення, причини його появи ...........…....5

1.2 Ознаки суржикового мовлення. Суржикізми.........…………………………8

РОЗДІЛ 2. СУРЖИК І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ……......................….…13

2.1 Використання суржику в шкільному середовищі (анкетування)......…….13

2.2 Шляхи запобігання появи та подолання суржику в мовленні

школяра …....................................……………………………………………….15

ВИСНОВКИ……………………...……………………………………………...18

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ………...……………………………….19

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….....20

ВСТУП

В Україні сталася ситуація, коли згідно з чинним законодавством Україна має одну державну мову, а фактично на її території цілком рівноправно й навіть з певною перевагою функціонує російська мова. На сьогоднішній день українська національна держава без чітко викарбуваних національних рис, без джерельно чистої мови.

Тож тема дослідницької роботи «Суржик як соціолінгвістичний феномен у шкільному середовищі» є актуальною, і вибрана не випадково. Вона продиктована, у першу чергу, тим, що суржик має свої особливості. Насторожує те, що суржик багатьма сприймаються як різновид усного мовлення, до того ж часто не дуже грамотного.

Суржик представляє науковий інтерес як мовне явище, яке належить до специфічної форми побутування мови в Україні, і цікавить мовознавців переважно з огляду на збереження норм української літературної мови. Дослідженням суржику займались мовознавці: Л.Масенко, О.Сербенська, В.Радчук та інші, які вважали, що суржик є відхиленням від норм однієї мови під впливом іншої.

Актуальність роботи зумовлена потребою дослідити суржик як феномен мовлення, що народжує комплекс національної меншовартості.

Мета роботи: з'ясувати особливості використання суржику і дослідити причини та наслідки існування у шкільному середовищі.

Мета передбачає розв’язання таких завдань:

Розглянути поняття «суржик»;
Виявити основні причини виникнення суржику;
Описати наслідки існування суржику в шкільному колективі Іванівського ліцею № 2;
З'ясувати шляхи подолання негативних мовних наслідків .

Предмет дослідження: суржик як явище інтерференції, об’єкт дослідження: мовлення здобувачів освіти ліцею.

При написанні даної роботи застосовувалися такі методи наукового дослідження: 1) теоретичний аналіз робіт, присвячених даній проблемі; 2) опитування; 3) інтерпретаційний метод (пояснення, порівняння); 4) узагальнення.

Теоретична значимість роботи обумовлена її метою та характером досліджуваного матеріалу, оскільки дослідження особливостей суржику дає уявлення, наскільки і яким чином вони впливають на загальну грамотність індивідуумів.

Практична цінність роботи полягає в можливості застосування отриманих результатів як теоретичного й практичного підґрунтя для здійснення окремих досліджень. Матеріали даної роботи можуть бути використаними на уроках української мови, позакласній і позашкільній діяльності. Дана робота складається зі вступу, двох розділів (з підрозділами), висновків, списку використаних джерел і додатків.

РОЗДІЛ 1

СУРЖИК У СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОМУ ВИМІРІ

1.1. Поняття «суржик» в українській соціолінгвістиці та причини його появи

Мова є своєрідним живим організмом. Він зазнає безперервного розвитку, але так само постійно йому щось загрожує. Небезпечною для української мови впродовж тривалого часу була імперська політика русифікації. Тяжкими є її наслідки. Змішанням української та російської мов утворився суржик. Він став чи не найголовнішою проблемою української мови у ХХІ столітті.

Мовне явище «суржик» – специфічна форма мови, що активно функціонує в побуті українців.

Тлумачний словник української мови фіксує слово «суржик» у двох значеннях: 1. Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші; 2. Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови; нечиста мова [2].

Таким чином, семантичне ядро цього поняття поєднує два елементи значення – змішування двох різних субстанцій і пониження якості утвореного внаслідок змішування продукту.

Влучне визначення суржику та пов’язаної з ним небезпеки тотального розмивання норм української літературної мови дав свого часу ще Борис Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо». «Недобре, – зазначав письменник, – коли людина, не знаючи гаразд української чи російської мови плутає обидві ці мови, перемішує їхні слова, бере якийсь притаманний саме цій мові вислів і живосилом тягне його в іншу мову, оминаючи традиції класичної літератури й живу народну мову. Так створюється мовний покруч чи, як кажуть у нас, в Україні, суржик» [1, с. 19].

Подібне явище існує в багатьох мовах країн світу. У білоруській мові воно отримало назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови — «жуаль» (фр. joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови. На Ямайці частина населення говорить на місцевому варіанті англійської з домішками мов західної Африки — патва. У Ніґерії є «ніґерійський піджин» (спрощена англійська із запозиченнями з мов йоруба й іґбо). У США подібне мовне явище — суміш іспанської та англійської, якою спілкуються вихідці з Латинської Америки — називають «спангліш» (англ. Spanglish, утворене від англійської назви двох мов Spanish і English). У німецькій цей феномен, коли має місце вживання англійських іменників та дієслів замість німецьких, іменується «денґлішем» (Denglish, утворене від Deutsch і English) [9].

Мовлення повинно відповідати загальноприйнятним, єдиним для всіх мовців нормам. Без цього не може бути взаєморозуміння людей, що перебувають у одній спільноті, державі, мають спільну культуру.

Мовознавці активно стали звертати увагу на цю проблему після проголошення незалежності України. Дослідниця Олександра Сербенська одна з перших, хто підтримувала та розвивала погляди Б. Антоненка-Давидовича «на субмову як здеградовану під тиском русифікації форму українського мовлення, підкресливши, крім лінгвістичного, психологічний аспект його негативного впливу на свідомість» [5].

Вивченням інтерферем (мовних елементів та різних засобів, що не відповідають літературній нормі) займалися провідні мовознавці (Н.Бабич, С.Караванський, Л.Масенко, М.Пентилюк, О.Пономарів, О.Сербенська та ін.). Вони виділяють різновиди суржику, визначають сфери його функціонування та аналізують його загальнокультурні та лінгвістичні ролі. Проте проблема вивчення суржику в контексті мовленнєвої культури потребує глибшого вивчення.

Як зазначає Лариса Масенко, мовознавець, соціолінгвіст і публіцист, що суржик – це мовна хвороба постколоніальної країни, це спадок, який ми дістали від попереднього періоду – це, власне, та форма змішаного мовлення, яка виникає внаслідок того, що російська витісняє українську мову, і виникає цей покруч.

Чимало науковців розглядають це явище як форму просторіччя. В.М.Труб кваліфікує суржик як форму просторіччя чи просто розмовної мови, яка утворюється в ситуації нерівноправної двомовності, що виявляється на фонетичному, граматичному, а найчастіше – на лексичному, внаслідок чого виникають суржикізми.

Змішування двох мовних систем розпочалося приблизно в кінці XVII - на початку XVIII ст. Історичні факти дозволяють виокремити такі причини виникнення суржику:

1) приєднання південно-східних і центральних українських земель до Російської імперії;

2) упровадження російської мови в адміністративну сферу й освіту, подальші заборони на друкування українських книг, викладання українською мовою тощо;

3) переселення народів у радянські часи;

4) урбанізація;

5) суміжність територій двох держав;

6) близькість мов та ін.

Л. Масенко у своїй праці «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір виокремлює певні періоди розвитку й занепаду української мови на території сучасної України, що, як вважається, найкраще зображає мовні процеси в таких реаліях:

- 1930-ті роки: українська мова в добу великого терору;

- 1950-60-ті роки: альтернативне мовознавство шістдесятників;

- 1970-ті – початок 80-х років: посилення русифікації (правопис, нормування української мови, усні форми побутування та вульгаризація мовлення [4].

Мовний бар’єр між двома культурами - міською російською і сільською українською (рідною) – створювала також політика радянської влади, що була спрямована на утиск мов національних меншин. Влада тривалий час витісняла національну мову з українського комунікативного простору, формуючи тим самим міську пролетарську культуру, наслідки якої неможливо подолати й сьогодні. Російська мова набула поширення на значній території країни, передусім у промислових центрах Сходу та Півдня.

Наступною визначальною причиною виникнення суржику в Україні є особлива демографічна ситуація. Уже до середини XIX ст. в Україні внаслідок особливостей освоєння території, колонізаторської політики царської Росії й створення сприятливих умов для іноземних поселенців сформувалася строката етноструктура. Тут жили українці, росіяни, євреї, греки, татари, німці та представники інших народів.

За даними Київського міжнародного інституту соціології, суржиком спілкується від 11 до 18% усього населення України (тобто 5,1-8,3 млн. осіб). На мовному поєднанні російської та української мов спілкуються від 2,5% у Західній Україні, до максимального показника 21% в областях Лівобережної України; у південних і східних регіонах кількість носіїв суржику значно перевищує частку україномовного населення (на Півдні говорять суржиком 12,4%, українською – 5,2%, на Сході України використовують суржик 9,6%, а українською - 3,7%).

1.2. Ознаки суржикового мовлення. Суржикізми

В Україні правильну, чисту українську мову ми чуємо з уст письменників, учених-філологів, артистів тощо. Громадяни України, що не володіють українською літературною мовою, вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Саме в цьому полягає основна проблема, яку несе суржик у мовно-суспільний простір українців. Спілкування суржиком значно спотворює інформацію, оскільки мовець у цьому випадку може вживати слово в лише йому відомому значенні та ще й у формі, яка не відповідає загальноприйнятим граматичним нормам. Отож порозумінню суржик не сприяє.

Дослідник О.Тараненко зазначає, що «носій суржику намагається максимально наблизити свою мову до російської, що виявляється передусім на лексичному рівні, а неповне збереження в його мовленні української основи, зокрема на фонетичному й морфологічному рівнях пояснюється недостатнім володінням мовця російською мовою» [6].

Також О. Тараненко виділяє такі підходи до трактування суржику:

1) у межах власне української мови:

а) як явища тільки рівня мовлення, тобто великої кількості ідіолектів у мовленні певних верств населення країни;

б) як певного явища вже мовного рівня, тобто відповідного соціолекту української мови (як змішаного периферійного відгалуження її структури на зразок говірок перехідного типу);

в) нарешті, явища як мовлення (сукупності ідіолектів), так і мови (одного із соціолектів), хоча, звичайно, виразну межу між цими формами вияву суржику провести неможливо;

2) за межами власне української мови:

а) як явища (сукупності ідіолектів або ідіому), вже проміжного між українською й російською мовами;

б) навіть як окремої (не української і не російської) мови [6].

Суржик формується внаслідок системної інтерференції на фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях.

В.М.Труб зазначає, що з фонетичного погляду суржикове мовлення повністю узгоджується з нормами української фонетики й не містить жодних відмінностей від фонетичних норм, притаманних українській мові [7].

Фонетичний суржик виявляється в тому, що окремі особливості звукової системи української мови накладаються на звучання російської мови.

На фонетичному рівні: досить часта вимова [шч] як [ш':] («шо», «шоб», «шось»), [і] замість [и] («пятілєтка», «помніш», «ізменила», «органічєскі», «по-человєческі», «вніманія»); зміна африкат на фрикативні («хожу»); сполучення літер ьо в середині слова після приголосних (в середині чи в кінці складу), коли ё позначає сполучення м’якого приголосного («зовьот», «вперьод», «звьоздочка», «звьозди», «всьо»); тверда вимова кінцевого [т] у дієсловах III особи множини теперішнього часу («посіщают», «стреляют», «блистит»); густа насиченість мовлення російськими лексемами в українській фонетичній оболонці («розтерялся», «ноль», «помніш», «зовьот», «довєрилась», «подозрєвать», «всьо», «мгновєніє», «перемєни», «мєчта», «почеловєческі», «навєрно», «пятілєтка», «на свєтє», вніманія»); наголошування слів за акцентуаційними нормами російської мови; заміна дзвінких шумних української мови на глухі в кінці слова; невмотивована підміна української твердої фонеми [ч] російським напівпом’якшеним [ч’]; так зване «акання», тобто невластива вимова голосного [а] на місці ненаголошеного [о] тощо.

У деяких випадках не завжди можна визначити, на якому рівні відбувається порушення норм — фонетичному чи лексичному. Найбільше суржикізації, і це підтверджують дослідження лінгвістів, зазнає лексика. Завдяки потужному виявленню суржику на лексичному рівні, виникають так звані суржикізми — адаптовані українською мовою некодифіковані гібридні форми, сформовані на основі російської широковживаної лексики [6].

На лексичному рівні: лексичні кальки з російської (прийшло в голову замість спало на думку, віддавати собі звіт замість усвідомлювати); нерозрізнення міжмовних омонімів (укр. неділя — останній день тижня, а рос. неделя — тиждень, сім днів; укр. луна — відгомін, відлуння (рос. эхо) і рос. луна — місяць тощо); гібридні інтерференційні утворення (работав замість працював, проводити міроприємства замість проводити заходи) [8].

На рівні морфології: найбільше суржикових одиниць у мовленні становлять іменники (сільодка, тупік, білет, мужчина, дєньгі); багато суржикізмів є і серед прикметників (поламані, прострочені), дієслів (втікнем, захрапить), займенників (шось, всьо) та сполучників (шо, шоб); утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови (самий головний – «найголовніший»); порушення дієслівного керування, вживання прийменників та відмінків за російським зразком (на українській мові – «українською мовою»); «українізовані» форми російських дієслів (получив – «отримав», щитав – «рахував»); змішування українських і російських форм неозначених займенників (чого-то – «чогось»); утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком (прийшовший – «той, що прийшов»); ненормативне вживання відмінкових закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни (виготовлений з картона (картону); вживання називного відмінка при звертанні (шановний Олег Іванович, … ); вживання родових форм іменників за російськомовним зразком (сильна біль замість сильний біль, висока ступінь замість високий ступінь); недотримання норм утворення наказового способу дієслів (підемо замість ходімо, давайте довіряти замість довіряймо); надмірне використання складеної форми майбутнього часу дієслів, що менш властива українській мові (буду працювати) [8].

У межах синтаксичних порушень, за спостереженнями О.М.Горошкіної, зафіксовано: ненормативне вживання керованих форм іменників з прийменником або без нього (дякую Вас замість дякую Вам тощо); заміна прийменникового зв’язку безприйменниковим (згідно наказу замість відповідно до наказу, згідно з наказом); заміна одного прийменника іншим під впливом російської мови (найчастіше це прийменник по) (тренінг по психології замість тренінг із психології) [3].

Зрозуміло, що прикладами порушення норм двох мовних систем не вичерпується, оскільки суржик давно функціонує в українському суспільстві як певна «третя мова». Однак до цього часу в працях соціолінгвістів ще немає чіткого розмежування інтерферованого та змішаного мовлення.

Таким чином, найпоширенішими типами відхилень, які виникають в українському мовленні під впливом домінантної російської мови, є фонетичні та лексичні вияви суржику, хибне калькування та неадекватний переклад російських омонімічних лексем.

Виходячи з цього розділу, можемо зробити такі висновки, що суржик, це феномен, який з'явився в давні часи та швидко почав поширюватися на теренах України. Це явище стало предметом досліджень багатьох мовознавців та до сьогодення залишається предметом різноманітних суперечок. У багатьох регіонах нашої країни суржик проявляється у різноманітних формах.

РОЗДІЛ 2

СУРЖИК І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

2.1. Використання суржику в шкільному середовищі (анкетування)

Суржик посів значне місце в молодіжній субкультурі. Це явище є частиною сьогоднішньої реальності, але кожному з нас потрібно уникати його застосування. Утворюється він шляхом стихійного засвоєння російської мови при безпосередніх контактах з її носіями, а не шляхом поступового опанування другої мови в процесі організованого навчання.

Спілкування суржиком значно спотворює інформацію, оскільки мовець у цьому випадку може вживати слово в лише йому відомому значенні та ще й у формі, яка не відповідає загальноприйнятим граматичним нормам. Отож порозумінню суржик не сприяє.

Анкетування проведено в листопаді 2019 року. Опитувані — здобувачі освіти 8-11 класів Іванівського ліцею № 2. Загальна вибірка становить — 37 учнів.

Метою дослідження було встановити, наскільки важливим для школярів є вибір мови спілкування, а також визначити домінуючу мову в спілкуванні у навчальному/робочому та приватному середовищі.

Анкету розроблено за зразком подібних досліджень, описаних у працях С. Соколової, Л. Масенко, М. Бовсуновської та інших науковців.(Додаток А)

Нижче проаналізуємо отримані відповіді на анкетні питання.

Респондентам запропоновано відповісти на декілька запитань із варіантами відповідей. (Додаток В)

Відповіді на перше питання «Яка Ваша рідна мова?», виявили, що майже для 36-ти осіб (97%) українська мова є рідною і один (3%) обрали варіант «інша».

На питання «Чи володієте ви рідною мовою?» 37 (100%) респондентів володіють, але під час розмови маю певні проблеми.

«Якою мовою говорите в родині?» лише 4 (11%) обрали українську мову; 4 (11%) – російську; 3 (8%) говорять в родині двома мовами, українською і російською; 24 (65%) респондентів зізналися, що в родині користуються суржиком; ще двоє (5%) - турецькою, азербайджанською.

Питання «Якою мовою розмовляєте на заняттях?» отримало наступні відповіді: українською говорять 27 (73%), 10 (27%) - суржиком, російською ніхто не розмовляє

А от друзям більшість пишуть повідомлення російською мовою, це видно з відповідей на наступне питання «Якою мовою ведете особисті переписки в соціальних мережах?»: українською – 3 (8%); російською – 20 (54%); українською і російською – 10 (27%); суржиком – 4 (11%).

«Якою мовою спілкуєтеся з друзями поза навчанням?»: українською – 5 (14%); російською – 5 (14%); і українською, і російською – 3 (8%); суржиком – 24 (65%).

У свою чергу, на питання «Чи хочете ви вдосконалити свою мову?» 5 (14%) опитаних зізналися, що їм не хочуть опановувати українську.

Аналіз анкети дає змогу стверджувати, що суржик займає вагоме місце в мовній поведінці здобувачів освіти. Підлітки здебільшого сприймають суржик як суміш української і російської мов, що виникає або через те, що людина не може «вирішити для себе, якою мовою спілкуватися їй зручно»

За результатами анкетування укладено словник всіх найбільш вживаних слів-суржиків мовлення здобувачів освіти Іванівського ліцею № 2. (Додаток Б)

2.2. Шляхи запобігання появи та подолання суржику в мовленні школяра

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність [9].

Нерідко невміння правильно розмовляти може стати справжньою проблемою: по кар’єрних сходах просуватися важко, співрозмовника знайти нелегко, порозуміться взагалі нереально. Тренування потрібні не тільки для спортсменів. Навіть великі оратори не відразу ставали великими – вони йшли до цього семимильними кроками, багато працювали над собою і домоглися того, що мають.

Мовна культура є невід’ємною частиною кожного суспільства, кожної групи людей та особи. Показником мовного розвитку особистості є комунікативність, тобто здатність спілкуватися, зумовлена активним використанням засобів мови, вмінням сприймати та відтворювати зміст чужого висловлювання й продукувати власне.
Для досягнення школярів культури мовлення, виразності й багатства індивідуальної мови, рекомендую їм: виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю й самоаналізу; не соромитися частіше заглядати в словники, правопис, посібники зі стилістики; постійно збагачуватися новими мовними засобами з різних сфери; читати хоч би періодично українську класичну й сучасну літературу та публіцистику, пресу з тим, щоб мати «на слуху» рівень розвитку сучасної української літературної мови; постійно бути уважним до своєї мови і мови найближчих осіб, дбати про автоматизм гарного мовлення; системно робити записи власних думок та спостережень; читати і записувати цікаві думки інших.
Ще одним із шляхів боротьби з мовним покручем у шкільному середовищі є робота над аналізом свого мовлення для виявлення суржикових слів. Безумовно, ефективною є також популяризація української мови за допомогою засобів масової інформації, залучення суспільства до акцій та заходів, які мають на меті підвищення рівня її використання.

Поради для цього ті ж що і для засвоєння будь-якої мови – по максимуму треба зануритися в україномовне середовище. Побільше слухати, читати, а саме головне спілкуватися українською мовою. Останнє є чи не найважливіше. Розглянемо детальніше все згадане.

1. Спілкування українською мовою– це те, що не може замінити ні читання, ні слухання. Лише активно спілкуючись ми якнайкраще засвоюємо лексику й вчимося говорити правильно. І це повинне бути не лише письмове інтернет-спілкування, а обов’язково живе, хоча б по телефону або по Скайпу. При цьому треба намагатися власне самим говорити чисто. Потрібно домовитися з друзями, навіть якщо вони російськомовні, щоб вони виправляти вашу українську. Спочатку це може бути доволі важко й постійні виправлення можуть навіть викликати негативні емоції, але поступово здобудеться внутрішня цензора. Щоправда при цьому постає проблема словникового запасу. Все це можна вирішити за допомогою читання книг, газет і журналів українською, перегляду україномовних фільмів та слухання української музики.

2. Читання українських статей, газет, журналів. Якщо не до вподоби читання, то треба підшукувати літературу українською згідно смаків, навіть розважальну літературу чи газети або журнали, це також буде корисним. Тим самим можна поповнювати свій активний словниковий запас.

3. Перегляд україномовних фільмів – це хороший і легкий спосіб зануритися в мовне середовище. Під час пошуку в Інтернеті цікавого фільму використовуйте українську, поєднавши корисне з приємним.

4. Слухання української музики .

5. Користування українським програмним забезпеченням.

6. Корисними є також дописи в українських форумах та Вікіпедії, спілкування в різних українських гуртках та групах, де крім іншого можна завести доволі багато цікавих друзів і корисних зв’язків.

Дані поради можливо прості, але насправді доволі дієві. Також це дає можливість чітко формулювати й подавати думки в доступній для інших людей формі й тим самим, навіть, маніпулювати думками співрозмовників або спрямовувати їхні думки в потрібне русло, а це уже доволі потрібна якість для ділових людей сучасного світу.

Створення лінгвістами-викладачами навчальних посібників має допомогти учням оволодіти нормами української літературної мови, підвищити рівень мовленнєвої культури. Серед таких книжок, зокрема, заслуговує на увагу посібник за редакцією О. А. Сербенської «Антисуржик», підручник О. Д. Пономаріва «Культура слова: мовностилістичні поради», який уже неодноразово перевидавався.

Таким чином, можна зробити такі висновки: по-перше, у шкільному колективі існує розвинений суржик; по-друге, у повсякденному житті здобувачі освіти використовують (думають, спілкуються в сім’ї, у громадських місцях почергово або одночасно) і українську, і російську мови. Все це свідчить про двомовний баланс, що склався у суспільстві в цілому.

ВИСНОВКИ

У ході дослідження особливостей використання суржику, причини та наслідки його існування у шкільному колективі були зроблені такі висновки.

Суржик - феномен не тільки мовної, а й - що незмірно важливіше й глобальніше - геополітичної стратегії. Це симптоматичний варіант відповіді на питання вибору України. Сучасна влада в державі принципово уникає відповідей на кардинальні геополітичні питання, зокрема щодо орієнтації на Росію чи Захід. А оскільки російську експансію Україна відчуває на порядок сильніше, ніж американсько-європейську, то й реагує на неї податливістю мовної політики. Можна не проголошувати російську мову офіційною, як вимагають східні регіони, але просто-напросто широко й безборонно вживати її в офіційних сферах, що нині й маємо.

Дослідження мовного явища «суржик» показало, що мовлення підлітків позбавлене грамотності, оскільки використання суржику – це не літературний варіант мови, що порушує літературні норми та негативно впливає на соціум, мовлення та мислення людини (особливо в підлітковому віці).

У ході виконання роботи було проведено опитування 37 респондентів віком від 13 до 17 років з такими результатами: що більшість учнів у своєму спілкуванні використовують суржик, ставляться до нього лояльно, більше схильні підтримувати змішану мову в мовленні.

У ході проведеного дослідження виявлено, що проблема мовної культури завжди була, а сьогодні залишається особливо актуальною. Мовлення повинно відповідати загальноприйнятним, єдиним для усіх мовців нормам. Без цього не може бути взаєморозуміння та взаємодії людей – громадян своєї держави. І тому мовлення кожної людини – це своєрідна візитівка, показник рівня її освіченості й культури. Усвідомлюючи це, кожен народ прагне вдосконалити й розвинути свою мову, кожен патріотичний уряд захищає мову свого народу, створює умови для її збагачення й очищення від чужих упливів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Борис АнтоненкоДавидович. – К.: Вид. дім «КМ Akademia», 1994. – С. 254.

2. Великий тлумачний словник української мови. Київ, 2006.

3. Горошкіна О. Роль соціальних чинників у навчанні української мови // Дивослово.— 2002.— № 5,— С. 2.

4 Масенко Л. Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір / Лариса Терентіївна Масенко. — К. : Вид. дім «КМ Академія», 2004. — 163 с

5. Сербенська О. Суржик: «низька мова», безлад чи мовна патологія? Мовні конфлікти і гармонізація суспільства. Київ, 2002.

6. Тараненко О. О. Українсько-російський суржик: статус, тенденції, оцінки, прогнози [Текст] / О. О. Тараненко // Мовознавство. – 2008. – № 1. – С. 14–30.

7. Труб В. М Типи відхилень в українському мовленні, зумовлені інтерферентним впливом російської мови [Текст] / В. Труб // Мова і суспільство. — 2012. — Вип. 3. — С. 209–217

8. Труб В. Типи мовленнєвих відхилень як особливості ідіолекту українсько-російських білінгвів // Мова і суспільство. — 2011.— Вип. 2.— С. 79.

9. https://uk.wikipedia.org/wiki/

ДОДАТКИ

Додаток А

Перелік питань для проведення анкетування

1. Яка Ваша рідна мова?

- українська мова;

- російська мова;

- інша.

2. Чи володієте ви рідною мовою?

- українською мовою;

- російською мовою;