Проект "Українські дороги зарубіжних письменників"

Проект «Українські дороги зарубіжних письменників»

Мета дослідження : ознайомити школярів  із життям та творчістю О.Пушкіна  та А. Міцкевича в період їхнього перебування  в Україні ; розвивати навички компаративного аналізу , вміння працювати з додатковою літературою ; сприяти патріотичному  вихованню.

Завдання :

• пробудити пізнавальні здібності учнів ;
• спонукати до творчості ;
• допомогти відчути  духовну спільність людських прагнень до правди , щастя і добра , пошуків  краси  і смислу життя , виражених у творах Пушкіна та Міцкевича , спільність  української та літератур зарубіжних

     країн

Об’єкт дослідження: процес викладання зарубіжної  та української  літератур

Методи :

• метод  проектів  (пошуково – дослідницький  та мультимедійний) ;
• метод  компаративного аналізу (порівняння життя та творчості зарубіжних письменників ) ;
• метод емпіричного дослідження (надбань  української  та світової літератур )

Форма роботи : інформаційний  проект

Актуальність 

   Даний проект сприяє приверненню уваги школярів до національних реалій народів світу , допомагає  усвідомити цілісність  літератури  як виду мистецтва, і , як наслідок, ефективніше  долучати учнів  до загальнолюдських  і моральних  цінностей.

   Матеріал проекту  може стати в нагоді  вчителям зарубіжної та української літератур.

 

 

                                                                                              Шматок землі ,

                                                                                              Ти звешся Україною.

                                                                                              Ти був до нас ,

                                                                                              Ти будеш й після нас...

                                                                                                                Л. Костенко

    

     Квітучий край  вишневих садів , кучерявих чорнобривців , усміхнених соняшників , гордих мальв… Такою Україна залишилася в пам’яті багатьох зарубіжних поетів. І тому невипадково в їхніх віршах вона порівнюється з незрівнянним квітом , який назавжди причаровує кожного , хто хоча б раз побачив його. Український поет  Дмитро Павличко писав :

Благословенна та ясна година ,

Коли «Буквар» до рук бере дитина.

Коли читає  «Кобзаря» юнак ,

Коли Франка «огромнії» сонети

підносять дух,

Коли говорять Гете  , Шекспір ,

Міцкевич , Лермонтов , Бальзак…

   Говорячи  поетичними рядками  Д. Павличка , це далеко не весь перелік видатних митців художнього слова , знаних у світі , твори яких вивчаються і в нашій українській школі. Доля багатьох зарубіжних письменників так чи інакше пов’язана  з Україною , зокрема О.  С. Пушкіна ,   А. Міцкевича ,

В. Короленка , Е. Рільке  , М. Гоголя, Ф. Шиллера , Вольтера , Бальзака та ін. Їх цікавила наша сторона, її історичне минуле , героїчна боротьба.

   Відомості про перебування    зарубіжних  письменників   завжди  цікавлять

читача.

Край Україно ! Цвіте мій ,

Ти вчарував мене любов’ю.

Лиш вітром з-за Дніпра повій -

І я сумую за тобою…

  Таке почуття знайоме чи не кожному письменнику , який побував на українській  землі. Мабуть, саме воно надихало митців на поетичне повернення до Тарасового краю.

     Багато поетів зізнавалися в любові до нашої землі. Чорнобрива красуня , яскрава зоря , горда пісня , квітуча вишня – такою постає Україна в їхній уяві. Художники слова не тільки оспівували красу української землі , а й , звертаючись до її історії , прагнули осмислити долю українського народу.

     Звичайно , розповісти про всіх письменників , що відвідали   Україну  в той  чи інший  час  неможливо. Тому  зупинимося  на двох  із них , пройдемо українськими шляхами російського поета О.Пушкіна та поляка А. Міцкевича.

Чому  саме ? А тому  , що вони побували на українській землі  не з власної волі , а відбували тут  заслання. До  того ж , у них  є  чимало спільного  як у біографії , так і в творчості.

     «Сонцем  російської поезії» називали О.Пушкіна його сучасники. Дійсно , для російської літератури   і слави Росії він зробив надзвичайно багато.

    За сміливі вірші поета було вислано на південь Російської імперії , до складу якої входила тоді й Україна . Більша частина заслання  пройшла в Молдавії, в Кишиневі. Проте Пушкін часто бував і на українських землях.  Побував він в Олександрівську (Запоріжжі).  Екскурсоводи стверджують, що Пушкін бував на острові Хортиця і сидів під знаменитим тисячолітнім дубом, який можна побачити там і нині. Проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за життям і побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року — в Одесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам’янці (нині — райцентр Черкаської області), де спілкувався з майбутніми декабристами. Щоправда, останні не ризикнули прийняти поета в своє коло. У літературі можна знайти думку: мовляв, вони оберігали генія, не хотіли, щоб його, у разі поразки повстання, репресували. Та, очевидно, справа була не тільки й не стільки в цьому. Реально Пушкін не  був корисним

для декабристів , а   його   вільна , іноді  не  прогнозована  поведінка    могла

створити для них небажані проблеми.

     Кілька разів відвідував поет село Кам’янку , де був маєток його друзів. Саме звідти він  завітав до Києва – славетного міста , яке не могло не привабити поета. Щосічня величезний ярмарок на Контрактній площі збирав практично весь південь Росії.  До Києва їхали не лише торговці, а й творчий люд : ярмарковий день зазвичай завершувався театральним дійством чи концертом. Та найперше Київ цікавив Пушкіна як могутня столиця древньої Київської Русі. Невипадково деякі події поеми «Руслан і Людмила» відбуваються саме в палатах київського князя Володимира.

    Відвідував поет і Києво-Печерську Лавру, якою пишається вся Україна. Плідними для російської літератури стали його прогулянки старовинною горою Щекавицею, де , за переказами, поховано славетного київського князя Олега, якого Пушкін так майстерно зобразив у «Пісні про віщого Олега».

    Непрості життєві шляхи привели Пушкіна до Одеси, де він написав чимало геніальних рядків. Поетові подобалася Одеса, але він мусив виїхати до села Михайлівського. Там на нього чекала улюблена няня Орина Родіонівна.   Важко було молодому відомому митцю жити далеко від столиці. Але саме в селі зміцнів його зв'язок з простим людом. Пушкін любив ярмарки та народні гуляння, оповідки й піcні. А довгими вечорами його захоплювали незліченні нянині казки. Зачарованість ними поет втілив у вступі до поеми «Руслан і Людмила» — «Край лукомор'я дуб зелений...», який додав до її другого видання.

   Геніально втілював у віршах поет і власні казкові сюжети, від яких у захваті був наш земляк, приятель Пушкіна, Микола Гоголь. Із тих далеких часів нічого не змінилося: і нині важко знайти дитину, якій би не подобалися казки про Балду або царя Салтана , про рибалку та рибку або мертву царівну і сімох богатирів...

  Саме в Україні поема «Людмила і Руслан» (це первісна назва поеми) багато в чім завдячує появі геніальних рядків «Край лукомор`я дуб зелений».

   11 травня 1820 року поет   прибув  у Чернігівську губернію. Вивчення його

маршрутів  Україною  дає змогу зрозуміти  його враження від кріпацької дійсності , які породили великої сили образ :

 Украина глухо волновалась , 

 Давно в ней искра розгоралась…

  Він добре вивчив Україну , об’їздив її в сімох  напрямках , побував у 124 населених пунктах (міста , містечка , села , хутори , оселі на переправах через річки ).

    Уявімо собі українські міста і села понад сто років тому : Добрянка , Борова , Буровка , Роїще , Чернігів , Горбова , Жуківка , Дрімайлівка , Ніжин , Почекін , Обичів , ліси й болота Чернігівщини.

    « Совершенно изобильных урожаев  у нас никогда не было  с 1803  по 1825  год. Недостаток хлеба ощущался   непрерывно  в разных местах» , - свідчить тодішній  міністр державного майна.

     Після Обичева Олександр Сергійович в’їздить у Полтавську губернію: Прилуки , Махнівка , Пирятин , Іванівка , Лубни , Сотниківка , Хорол , Семенівка , Жуки , Рублівка , Кременчук. Дорога пересікла  Полтавщину  по центру.

      У Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро ( його він уперше переїздив  у Білорусі) ; у Дніпрі вже почала  спадати вода. Повінь того року була велика. А ще помітив сліди перебування  Катерини , яка відвідала місто 1787 року і  залишила  про себе багато лихих згадок  . Про Катерину  тут  ми  згадуємо  тому , що  через два роки Пушкін напише статтю , повну гніву  і сарказму.

     Переправившись через Дніпро дерев’яним мостом, Пушкін поїхав  Катеринославщиною  вже по правому березі річки  через Верхнєдніпровськ  , Романково, Карнауховку  і в середині травня прибув на місце заслання - до Катеринославу , де  застудився і захворів. Необхідно було приступати до примусової служби.

    У бібліографічній літературі широко відомі епізоди  зі спогадів лікаря Рудиковського  та листів самого Пушкіна ( катання  по Дніпру , утікачі в кайданах , хвороба , зустріч з Раєвським ). Та це  не вичерпує того , що йому довелось побачити  в самому Катеринославі. Ми можемо  лиш уявити на підставі архівних матеріалів  , який  широкий  був повстанський  рух  селян  від Бахмата  до Дніпра , на придушення якого царський уряд кидав озброєнні батальйони. Ці враження пізніше Пушкін втілив в поемі «Брати – розбійники».

   Згодом Олександр Сергійович  їде з Раєвськими на Кавказ. Цей  маршрут пролягав чудовим степом  з могилами. Вони зупинялися на поштових станціях  при Рябій могилі , біля Канцерополів , у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса – переправа через Дніпро. Згадки  про острів Хортиця  є в зошитах поета. Вони зупинялися в багатьох місцях. У першій половині червня  тут  іще  цвіли червоні  маки , безмежними хвилями шелестіли трави .Читаючи поему «Полтава» , бачимо колоритні місця , навіяні поетові степовою частиною України.

 А 4 серпня 1824 року він назавжди покинув Україну. Невеселі чотири роки заслання минули. Сумно було поетові спостерігати  вбоге життя людей  на лоні чарівної природи .

     Пушкін  писав : « Я не находил  в Малороссии  ни одного человека , с которым  мне удалось  говорить , выгодно  к России расположенным… Такая ненависть происходит  от нарушенных прав Малороссии , от упадка кредита  и промышленности , от возвышенных налогов , которые здесь произвели неимоверную бедность…»

    Такою  була Україна за часів Пушкіна , але йому так хотілося приїхати сюди ще хоча б  раз. Проте не судилося : на заваді  став   цар Микола І.  

    За радянських часів з’явилося кілька робіт про перебування Пушкіна на українських землях. Тема «Пушкін і Україна» знайшла відображення в роботах академіка О. Білецького, деяких інших авторів. Звісно, осмислення цієї теми відбувалося в ключі радянсько - проросійської апологетики: мовляв, Пушкін — найвидатніший поет нашого «найстаршого брата». А ще він — поет - революціонер. За роки нашої незалежності в Україні цією темою ніхто серйозно не займався, як, зрештою, й у Росії. Південне заслання, яке частково пройшло на українських землях, аж ніяк не було обтяжливим для Пушкіна. Візьмемо хоча б один такий факт. Перед від’їздом з Петербурга він отримав усього лише... тисячу карбованців на проїзд — чималенька на той час сума, за яку можна було прожити не один рік. На півдні Пушкін нібито виконував чиновницькі функції, отримуючи за це чималу платню. Він вважав себе великим поетом і тому не переймався чиновницькими обов’язками, робив те, що хотів, нерідко створюючи проблеми для своїх начальників. Коли ж новоросійський генерал - губернатор Михайло Воронцов, людина загалом ліберальних поглядів, спробував 1824 року змусити Пушкіна попрацювати на чиновницькій ниві, це викликало бурхливу реакцію ображеного генія: як це так — мене, поета, примушують займатися чимось «земним»?! І Пушкін подав у відставку. Так закінчилося його південне заслання.

     Фактично заслання стало благом для поета. Та, власне, чи було це засланням? Воно, за мірками пізніших часів, нагадує таку собі чотирирічну стипендію. Завдяки цій «стипендії» Пушкін міг подорожувати, набиратися нових вражень і, звісно, творити. Що не кажіть, а російське самодержавство не скупилося підгодовувати таланти , щоб потім мати можливість їх використати. Пушкін не був тут винятком. Він став таким собі царським грантоїдом. Не авторські гонорари, а щедрі дотації від царя - батюшки забезпечували основні доходи поета. Тому не дивно, що він поступово еволюціонував від «бунтаря» до апологета російського самодержавства.

   Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна - поета. Тут він написав чимало віршів, поеми «Кавказький бранець», «Брати-розбійники», «Бахчисарайський фонтан», почав писати поему «Цигани» й роман у віршах «Євгеній Онєгін». Також планував написати своєрідну епопею про розбійницьку вольницю, вступом до якої і стали «Брати-розбійники», а також історичну епопею, яка б інтерпретувала давньоруську історію. Перший задум, судячи з усього, визрів після спостереження за вільним життям на півдні, за життям козацтва. Наприклад, на Пушкіна великий вплив справила втеча в Катеринославі двох в’язнів, які перепливли через Дніпро. За цією подією він сам спостерігав. Щодо другого задуму, то він, очевидно, визрів під впливом спостережень за святинями Києва. Щоправда, ні перший, ні другий задуми так і не були реалізовані.

   Перебуваючи в Україні, Пушкін сприймав цю територію як російську. Українські реалії або не знайшли відображення в його творах південного циклу, або отримали російську інтерпретацію. Наприклад, Київ в уявленні поета сприймався як «святыня русcких городов». Та все ж було одне яскраво виражене українське зацікавлення Пушкіна. Це — Іван Мазепа. У січні 1824 року поет, перебуваючи в Одесі, дізнався, що в Бендерах живе селянин Микола Іскра, котрий пам’ятає шведського короля Карла ХІІ. Пушкін вирішив за допомогою цього 135- річного старого розшукати сліди могили Мазепи. Він зустрівся зі старожилом, намагався своїми розпитуваннями довідатися щось про Мазепу. Однак Іскра не лише не міг вказати йому бажану могилу чи місце поховання, а взагалі розвів руками: мовляв, навіть такого імені не чув. Потім Пушкін написав:

И тщетно там пришлец унылый

Искал бы гетманской могилы:

Забыт Мазепа с давних пор...

   Власне, «українським твором» Пушкіна можна вважати «Полтаву». Нема сумніву, що цей твір, написаний  1828 року, задумувався раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи звучать у поемі . Однак її важко назвати проукраїнською. У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо — Рилєєвим, які зображували Мазепу в позитивному плані, репрезентуючи його як борця за волю України. Пушкінська «Полтава» з позицій «старшого брата» прославляє суперника Мазепи — царя Петра. Загалом, це був один із перших апологетично - імперських творів Пушкіна. Відомо , що російська критика без особливого захоплення сприйняла його. Негативну  оцінку твору   дав  В. Бєлінський.

     Цікавими були стосунки Пушкіна   з  Миколою Гоголем , який обожнював

поета. У першій половині 1830 - х років вони багато спілкувалися. Немає сумніву, що Пушкін суттєво вплинув на Гоголя. Він навіть підказував йому сюжети окремих творів — «Ревізора», «Мертвих душ», допомагав під час роботи над петербурзькими повістями. Проте варто задуматися, яким був цей вплив. Фактично Пушкін сприяв русифікації Гоголя, відходу його від української  проблематики  і   зверненню   до російської.

   Звісно ,  немає  сенсу  заперечувати   щодо великої поетичної майстерності

Пушкіна (дехто це іменує геніальністю). Однак своєю творчістю він служив Російській імперії. Особливо це було видно в останні роки життя поета. Зрештою , він   і  далі  продовжує  їй служити.

    Чимало українських митців працювали над перекладами творів Пушкіна.

Питання про доцільність перекладу його творів українською ставлять давно. Той , хто добре знає обидві мови , може насолодитися поезію генія в оригіналі. Та якщо переклад зроблено натхненним майстром, то читач може дістати подвійну насолоду, адже талановитий переклад зберігає не лише зміст оригіналу, а й найтонші відтінки інтонації, ритміку і звукопис. Такі чарівні перетворення дають ні з чим незрівнянну насолоду долучення до багатства мов. Кожен, хто береться перекладати Пушкіна, відчуває внутрішню тривогу .

   Найбільш дбайливим і точним перекладачем був прекрасний поет Максим Тадейович Рильський. Його переклади з польської та французької мов визнані неперевершеними, але й він у присвяті дружині до двотомника Пушкіна зізнавався, що і його правиця тремтіла:

Тобі, дружино, друже милий ,

Двотомник Пушкіна несу.

Ми всі чимало доложили

Свого уміння, хисту й сили,

Щоб передати, як уміли,

Величну пушкінську красу.

Учитель наш не прогнівиться

На наші хиби і грішки:

Несміло, як воно й годиться,

Тремтіла в кожного правиця,

Щоб перевтілити рядки ці,

Твір геніальної руки.

Нехай тут помилок без ліку —

Їх переважує любов.

За щирість пушкінську велику,

Без грому, галасу і крику,

За гордих слів його музику

Підношу слово знов і знов.

    Максим Тадейович Рильський згадував, що іноді пушкінські рядки ніби самі по собі лягали на папері українською мовою. Але бувало й так, що над одним рядком чи словом він бився по декілька днів. І тоді в домі панувала абсолютна тиша, ніхто не наважувався турбувати поета, усі чекали, що він нарешті знайде потрібне слово. Іноді воно приходило до Рильського пізно вночі, і щасливий поет, не помічаючи часу, будив дружину або телефонував друзям, щоб поділитися радісною звісткою — ось воно, те єдине слово, яке не тільки не спотворить текст, а й прикрасить його новими барвами. І тоді по-новому заясніють, заіскряться безсмертні рядки геніального Пушкіна.

    Той, хто володіє російською мовою, може прочитати Пушкіна в оригіналі. Та це не виключає можливості і бажання зануритися в пушкінську поезію, перекладену українською академіком слова Рильським. Він примусив слово Пушкіна зазвучати по-українськи природно, невимушено, чудово. Його переклади демонструють багатство української мови, яка здатна передати найтонші відтінки величного оригіналу…

     Україна посідає особливе місце в біографії та творчості ще одного видатного  поета - Адама Міцкевича. Його значення для польської літератури

можна порівняти  хіба що  зі  значенням Пушкіна  для  російської  літератури,

 

а  Т. Шевченка  - для української. Він увійшов  в історію польської   і світової

літератур як  геніальний  поет і великий мислитель.

    І.Франко зазначав : « Адам Міцкевич , без сумніву , найбільший поет польської нації і один із найгеніальніших людей , яких видало людство». 

А Олександр Сергійович Пушкін написав про поета: «…Он вдохновен  был свыше и свысока взирал на жизнь». Ці слова  стануть поштовхом до плідних роздумів і потреби звернутися до життєвої позиції А.Міцкевича : дивитися на життя з висоти зовсім не те саме , що дивитися зверхньо , зарозуміло.

    Багато географічних назв різних країн світу пов’язані  з місцями життя цього поета : за походженням поляк , народився в Білорусі , жив та навчався в Литві , боровся за свободу Польщі , був висланий до Росії , відвідував Україну.

   Чи можемо ми стверджувати , що Міцкевич мандрував за власним бажанням ? Його переїзди були пов’язані  з історичними подіями в країні , де він жив , з перерозподілом кордонів , із засланням за політичні погляди.

    Так вже судилося , що Міцкевич 1824 року був висланий після арешту і багатомісячного слідства за межі батьківщини , а потім  з Петербурга змушений був поїхати до місця своєї нової служби – Одеси , де він мав викладати у ліцеї Рішельє . Позаду були тримісячні петербурзькі зустрічі і знайомства , а серед них – щира дружба з декабристами Рилєєвим та Бестужевим. Поки тривало листування щодо подальшого місцеперебування Міцкевича , він відвідав Крим , який справив дуже сильне враження на поета й надихнув на створення прекрасного циклу «Кримських сонетів».

    Своєму другові , польському поетові Антону – Едуарду Одинцю , Адам

Міцкевич писав у 1825 році : « Я здоровий. Їду з півночі на протилежний край Європи , в гарному настрої. Сьогодні , 5 лютого , був у Києві».

     У місті над Дніпром Міцкевич теж мав нагоду встановити контакти з особами , які мали стосунки з декабристськими колами. Відомо , що польське патріотичне товариство підтримувало з декабристами зв’язки  через Київ, і

особливо під час Контрактів. Зустрічався Міцкевич  і  з братами Проскурами,

які  згодом   були   заарештовані  за   зв’язки  з   декабристами. У Києві  поет

оглянув Лавру й познайомився з іншими історичними пам’ятками. Потоваришував  з родиною Головінських , в маєтку яких в селі Стеблові на Київщині теж побував.

     Взагалі українські враження мали значний вплив на поета. У своєму «Пані Тадеуші» він писав :

Чи на Україні я б ту липу упізнав ,

Що сотню панночок і сотню хлопців бравих

Ховала в холодку при танцях і забавах ,

Як вечір повивав блакитно воду Рось ?

    В Україні  він залишався понад дев’ять місяців , постійно цікавлячись суспільним  і культурним життям , фольклором та історією. До речі , поет широко використовував у своїх творах фольклор ( у тому числі український – балади «Рибка» , «Чати» , «Світязь»). Тут було написано більшість  його сонетів , зокрема «Кримських» , балада «Воєвода» , «Дозор». Саме тут він  розпочинає  роботу над поемою « Конрад Валенрод». Пізніше , у травні 1829 року , через цю поему Міцкевича  знову  почнуть переслідувати і , щоб врятувати своє життя , митець  їде  за кордон.

     Перебування А. Міцкевича у Петербурзі і Москві , Києві  і Одесі , а також у Криму мало велике значення  для формування його світогляду.

    Наприкінці 1825 року , повертаючись з України до Москви , Адам Міцкевич мріяв знову побувати на Київщині , про це він писав Головінським:

«Виїжджаючи з Одеси , я сподіваюсь знову заїхати до Стеблова і ще раз подихати повітрям України… Та обставини склалися інакше , і мені довелося їхати незнайомими місцями». 

    Міцкевич повертався до Москви через Харків , де теж знайшов чимало нових друзів , познайомився із студентами університету , бував у його ректора – поета П.П. Гулака – Артемовського. У нього ж познайомився з майбутнім кирило - мефодієвцем М.І. Савичем.

    А  в Києві  Шевченко , який  ще змалку  зачитувався поезіями Міцкевича ,

знав    їх напам’ять  і   навіть пробував   перекладати   українською  мовою ,

вручив  Савичу свою   поему «Кавказ» з проханням передати  у власні  руки

Міцкевичу, який жив тоді у Парижі. Савич зустрівся з поетом і виконав доручення Шевченка , особисто передав його поему Міцкевичу.

      Особливе  місце серед творчих  зупинок  поета  посідає Крим. Прекрасна природа цієї « землі  богів  і поетів» дала поштовх  творчому  натхненню , але  навіть краса  не змогла   вгамувати  його сум    за  батьківщиною. Увесь біль

поета – вигнанця   вилився  на   сторінках  збірки « Кримські сонети».

18 шедеврів стали відлунням подорожі до Криму, що був для поета втіленням романтичного образу Сходу. Співвітчизник автора М. Мохнацький  назвав цю збірку «новим поетичним відкриттям». Це  був єдиний позитивний відгук  на книгу  митця , яку реакційна  польська критика  зустріла  зі злою ворожістю.

     Епіграфом до циклу стали слова Гете  : «Хто хоче зрозуміти поета , повинен побувати у поетовій країні» . Якого саме поета мав на увазі Міцкевич , у чиїй країні  хотів він побувати ? Існує припущення( його підтримував український поет і перекладач М.П. Бажан) , що тут мова може йти лише про Пушкіна. Міцкевич прекрасно знав , що зовсім недавно російський поет перебував і в Одесі , і в Криму , що він був там так само вигнанцем… Ось про кого хотів нагадати Міцкевич.

     Судячи з усього , Пушкін відчув цей поетичний натяк і трохи пізніше , розповідаючи в «Подорожі Онєгіна» про Одесу , в свою чергу згадав про польського поета , автора добре йому знайомих « Кримських сонетів» :

Там пел Мицкевич вдохновенный

И посреди прибрежных скал

Свою Литву воспоминал.

     Пушкін відчув найважливішу рису «Кримських сонетів» , овіяних думкою польського поета про далеку батьківщину. Отже , можна сказати , що саме цей цикл, написаний на основі південних вражень Міцкевича , засвідчив : у світовій поезії з’явився новий великий поет.

    Немає  нічого дивного , що  сонети Міцкевича , які   відразу  ж після  своєї

появи викликали і захоплення, і суперечки , надихнули не одного перекладача.

    Твори Міцкевича українською мовою перекладали П.П.Гулак – Артемовський , Л.І. Боровиковський , І. Я.Франко , Л.Українка , М.П.Бажан ,

А.С. Малишко , І.Ф. Драч.

    1826 року П. Гулак – Артемовський  публікує  свій переклад балади «Твардовський». Перший переклад  з циклу «Кримських  сонетів» - сонет «Акерманські  степи» - надрукував Шпигоцький  1830 року. Але особлива роль у справі популяризації   творчості польського поета   належить саме М.Т. Рильському. Перекладами творів Міцкевича він займався ще з початку 20-х років і продовжував цю важку і відповідальну працю фактично протягом усього життя , постійно повертаючись до вже готових перекладів , знову і знову вдосконалюючи їх. Майже весь поетичний доробок польського поета був перекладений Рильським українською  : тут і ліричні вірші , і балади , і поеми. Природно , що не міг пройти Рильський  і повз сонети свого улюбленого автора. Саме Рильському , який так цінував сонет , чудово знав його історію та теорію , вдалося відтворити українською мовою всі тонкощі майстерного використання польським поетом сонетної форми.

     Про те , яке значення мали переклади з творів Міцкевича для художнього доробку українського поета , яскраво свідчить лист , який Максим Тадейович написав 10 жовтня 1961 року головному редакторові польського журналу «Нова культура» С. Жулкевському : «Думаю , що перекладання польських поетів , зокрема Міцкевича , дало мені дуже багато як поетові – не тільки для вироблення й загострення мови  і форми , а й для розширення творчих видноколів».

Висновок

  О. Пушкін та А. Міцкевич – геніальні художники слова. Вони писали для народа  і про народ. У них є багато спільного. Обидва поети – романтики , наділені   найкращими   людськими   якостями : справедливість , почуття обов’язку , волелюбство , які   вони намагалися  втілити  в ліричних образах.

Обидва закликали до єднання і солідарності усіх націй у боротьбі за свободу і незалежність.

    В Україні  Пушкін  та Міцкевич опинилися  не  з власної волі , а відбували заслання, яке насправді стало для них відпочинком , плідним періодом їхньої

творчості.

   Перебуваючи на українській землі , поети були вражені її красою, традиціями та звичаями , історією українського народу. Особливі  враження вони отримали від мандрівок  Києвом ,  Одесою  та Кримом.

    Слід  нагадати , що інтерес до східної тематики теж був спільним для цих митців слова , як  і   взагалі  для  романтичної поезії того часу .    

    Лірика  Пушкіна та Міцкевича має такі  риси :

- романтичне сполучення протилежних начал, можливість глибокого внутрішнього перелому ;

- волелюбні настрої , боротьба за утвердження національного мистецтва ;

- інтерес до життя народу тісно переплітається з інтересом до минулого своєї країни  .

    І нарешті , перекладав твори цих видатних художників слова і сприяв  популяризації   їхньої творчості   відомий   український поет М.Т. Рильський.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Антологія зарубіжної поезії другої  половини ХІХ –ХХ сторіччя //

укл. Д.С.Наливайко.- К.: «Навчальна книга» , 2002.

2. Андрюханова О.Діалог на уроці , або Вчимося взаємодіяти і спілкуватись /

О.Андрюханова // Відкритий урок. – 2003.- № 5- 6.

3. Братко В. Інтегрований урок за циклом « Кримські сонети» А.Міцкевича //

Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2008.- № 12.

4. Дениско Н.М. Ностальгія волелюбного генія. Два уроки за творчістю А.Міцкевича // Зарубіжна література в навчальних закладах .- 2002.- № 1.

5. Куцінко О.Г. Усі уроки зарубіжної літератури . 9 клас. – Х. : Вид. група «Основа» , 2009. – 368 с. : іл., табл. – (Серія « 12 – річна школа»).

6. Мосійчук І.А. «Краса душі у слово перелита». Адам Міцкевич. «Кримські сонети». Гра «Ризик – версія» // Зарубіжна література в навчальних закладах.-

2000.- № 2.

7.Марущак О.В.Уроки вивчення творчості А.Міцкевича.9 клас/О.В. Марущак

// Зарубіжна література в школі.-2015.- № 1-2

8. Пушкин А. Он между нами жил/А.Пушкин// Пушкин А. Сочинения : в 3т.-

Москва : Художественная література, 1985.- Т.1.- С.528

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                  Додатки                           

 

 

 

 

Україна   завжди   привертала  до себе  увагу зарубіжних письменників

своєю самобутністю

 

     Олександр Сергійович Пушкін

                  (1799 – 1837)

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                          Адам Бернард Міцкевич

                                                                                                     (1798 – 1855 )

 

 

 

 

 

 

 

 

            Крим – джерело натхнення О.С. Пушкіна  та А. Міцкевича

 

 

 

Максим Тадейович Рильський – перекладач творів

               О.Пушкіна та А. Міцкевича

 

 

 

 

 

 

                     Епіграфом  до циклу «Кримських сонетів  стали слова Гете :

                  «Хто хоче  зрозуміти поета , повинен побувати в поетовій країні»

 

 

Пушкін  та Міцкевич. Спільне :

 

 * відбували заслання  в Україні ;

 * вражені її красою , самобутністю  та історією  ;

 * Україна – плідний період  їхньої  творчості  ;

 * поети – романтики , наділені найкращими людськими якостями :     

    справедливість,  почуття  обов'язку , волелюбство ;

  * закликали до єднання  і солідарності  усіх націй  у боротьбі    за свободу  

    і  незалежність ;

   * виявляли  інтерес  до східної  тематики ;

   * мають  спільні  риси романтичної поезії ;

   * твори  митців перекладав  і популяризував М.Т. Рильський

Спільні риси романтичної поезії  поетів:

• романтичне сполучення протилежних начал ;
• можливість глибокого внутрішнього перелому ;
• волелюбні настрої ;
• боротьба за утвердження національного мистецтва;
•  інтерес до життя тісно  переплітається  з інтересом до минулого країни .

Пушкін готує матеріали для написання

історії України (1829):

 

     *   вивчає літературні джерела ;

     *  збирає архівні матеріали ;

     *  складає карту України ;

     *  читає фольклорні збірники ;

* знайомиться з історією  краю.