Проєкт "Збереження психологічного здоров'я під час воєнного стану"

Проєкт

Збереження психічного здоров’я учнів під час воєнного стану

                                  Практичного психолога

ЗЗСО «Башмачанська гімназія»

                     Славської Х.Ф.

                                                                      2024 р.

Автор проєкту:  практичний психолог, логопед-дефектолог ЗЗСО «Башмаанська гімназія» Славська Христина Федорівна.

Учасники: практичний психолог та учнівський колектив.

База реалізації проєкту: ЗЗСО «Башмачанська гімназія»

Характеристика проєкту:

                  За кінцевим результатом:  практико-орієнтовний;

                  За кількістю учасників: колективний;

                  За тривалістю: короткотривалий;

                  За ступенем самостійності: профілактично-розвитковий;

                  За характером контактів: внутрішній;

                  Термін реалізації проєкту: 2024 рік.

Етапи проєкту

Актуальність проєкту:

Сьогодні є актуальним у закладах загальної середньої освіти питання профілактики стресових ситуацій під час надзвичайного стану  та розвитку стресостійкості, подолання тривожності.

Одним з найважливіших факторів збереження психічного здоров’я учнів під час надзвичайної ситуації є профілактика стресу, подолання страхів та опанування власного емоційного стану, за допомогою розвиткових занять.

Мета: профілактика негативних емоційних реакцій на стресові ситуації шляхом розвитку навичок саморегуляції емоційного стану та пошуку власних позитивних якостей та ресурсів у дітей.

Завдання проєкту:

                 підвищення стресостійкості через ознайомлення учнів з засобами боротьби зі стресом;

                 підвищення впевненості в собі;

                 зниження рівня тривожності ;

                 розвинути навички саморегуляції емоційного стану;

                 розвинути навички подолання власних страхів;

Очікувані результати:

                 оволоділи навичками саморегуляції емоційного стану;

                 вміють знаходити внутрішні ресурси для підвищення впевненості в собі;

                 розвинули навички впевненої поведінки;

                 розвинули навички подолання власних страхів.

Форма роботи: групова

Методологічні засади та наукове обґрунтування реалізації проєкту

Стрес є невід’ємною частиною нашого сьогодення. Не виключенням є шкільна діяльність .

Вважаю, що профілактику стресових ситуацій доцільно здійснювати шляхом розвитку навичок саморегуляції, стресостійкості та регуляції внутрішньо-особистісних ресурсів( внутрішньо-особистісні конфлікти, страхи, депресії, переживання та інше).

Внутрішньо-особистісний конфлікт – це гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відображає суперечливі зв’язки із соціальним середовищем і затримує ухвалення рішення. На думку сучасних науковців, внутрішньо-особистісний конфлікт є невирішеним протиріччям, що відбувається всередині особистості .

Такий конфлікт може бути за своїми наслідками як конструктивним (функціональним, продуктивним), так і деструктивним (дисфункціональним, непродуктивним). Перший має своїм результатом позитивні наслідки, а другий – негативні. Конструктивні конфлікти сприяють розвитку особистості, пошуку нових сценаріїв вирішення проблем, внутрішньої згоди. Деструктивні приводять до загострення проблеми, виникнення невротичних проявів.

Причини внутрішньо-особистісних конфліктів можна розділити на три види:

1) внутрішні причини, що кореняться в суперечностях самої особистості;

2) зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в соціальній групі;

3) зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в суспільстві.

Внутрішні причини цього типу конфліктів беруть початок в суперечностях між різними мотивами особистості, в неузгодженості її внутрішньої структури. При цьому, чим складніше внутрішній світ людини, чим більше розвинені його  почуття, цінності і вимоги, чим вище його  здатність до самоаналізу, тим більшою мірою особистість схильна до конфлікту[1].

Серед основних протиріч, що викликають внутрішній конфлікт, можна виділити наступні [1]:

           протиріччя між потребою і соціальною нормою;

            протиріччя соціальних ролей;

            протиріччя соціальних цінностей і норм.

Зовнішні причини внутрішньо-особистісних конфліктів можуть бути обумовлені [1]:

           становищем особистості в групі;

            становищем особистості в організації;

            становищем особистості в суспільстві.

Типи внутрішньо-особистісного конфлікту, спираючись на проаналізовані дослідження, можна розділити за такою класифікацією [2]:

            мотиваційний;

            адаптаційний;

            когнітивний;

            диспозиційний;

            рольовий.

Підставою для частого прояву внутрішньо-особистісного конфлікту є звичка людини багато аналізувати різні сторони, характеристики, переваги та недоліки речей, між якими стоїть вибір. Внутрішні вагання, страх зробити неправильний вибір спонукають до зняття з себе відповідальності за свої рішення та уникнення ситуацій вибору та відповідальності в повсякденному житті.

Інколи необхідність вибору між двома буденними речами викликала в людині прояви паніки, ірраціональний страх. Очевидно, що це свідчить про високий рівень конфлікту всередині себе та відсутність внутрішньої гармонії. До подібних станів слід відноситися уважно, адже загострення невротичних ознак може привести до проявів аутоагресії, агресії на оточуючих та безлічі конфліктів з ними.

Конфлікт всередині особистості часто є причиною страхів, депресій, складних переживань, нервозності та стану «підвішеності» людини, що затримує прийняття певних рішень та загалом заважає адекватному існуванню «носію суперечності».

На цей час визнано, що стресові обставини, викликаючи у людини стійке занепокоєння, тривогу, відчуття незахищеності, з якими вона не здатна впоратися, шкодять здоров’ю та можуть призводити до передчасної смерті. У зв’язку з цим постає актуальна проблема розпізнавання міри негативного впливу таких подій або явищ та ймовірність виникнення потенційного стресу.

Побудова відкритого суспільства – суспільства перманентного реформування, визначає людський соціум, як середовище підвищеної астабільності, середовище стресогенне. В умовах такого навколишнього середовища значення характеристик особистості що визначають її стресостійкість зростає. З іншого боку підвищення щільності інформаційних потоків, як важлива характеристика постіндустріального суспільства, висуває перед когнітивною складовою особистості, характеристикою якої є її когнітивний стиль, зростаючі вимоги. Таким чином, визначається актуальність вивчення когнітивного стилю особистості в контексті її стресостійкості.

       Особистісна стійкість до стресу (стресостійкість) – це полісистемне, структурне інтегральне утворення, що об’єднує всі структурні та змістовні характеристики системи саморегуляції екстремальної діяльності, критерієм якої є сукупність особистісних, мотиваційних, раціональних, емоційних, когнітивних та інших характеристик [3]. Стресостійкість активуючи психічні та фізіологічні ресурси особистості, забезпечує суб’єктну, поведінкову стабільність особистості.

У сучасному світі людина постійно піддається різним впливам навколишнього середовища, є багато джерел психічної травматизації індивіда, досить часто зустрічаються симптоми посттравматичного розладу тощо. За оцінками деяких західних експертів, до 70% захворювань пов’язані з емоційним стресом. У Європі щорічно вмирають більше мільйона осіб внаслідок стресогенних порушень функцій серцево-судинної системи). Основними причинами виникнення цих порушень є емоційна напруга, міжособистісні конфлікти в родині, напружені виробничі відносини тощо. Ці чинники порушують механізми підтримки гомеостазу, що сформувалися в процесі еволюції.

Проблема регуляції емоційних станів та емоційного стресу є однією з найважчих у психології й одночасно належить як до фундаментальних, так і до прикладних проблем. Будучи одночасно самостійним фізіологічним, психічним і соціальним явищем, стрес, за своєю суттю, є одним із видів емоційного стану. При сприятливих умовах цей стан може трансформуватися в оптимальний, а при несприятливих – в стан нервово-емоційної напруженості, для якого характерне зниження ефективності навчання та працездатності, а також функціонування систем та органів, виснаження енергетичних ресурсів.

Психологічний стрес розглядають як комплексну реакцію людини на особливості взаємодії між особистістю і навколишнім світом. Кожен подразник за певних умов може бути психологічним стресором проте, немає ситуацій, які не викликали б стрес. З іншого боку, повсякденні життєві події (такі як зміни сімейних взаємин, стан власного здоров’я або здоров’я близьких, характер діяльності або матеріальне становище) через їхню індивідуальну значущість можуть виявитися істотними для розвитку емоційного стресу, що призводить до розладів здоров’я [3].

Серед таких життєвих подій виділяються ситуації, що безпосередньо сприймаються як загрозливі (хвороби, конфлікти, загроза соціальному статусу); ситуації втрати (смерть близьких, розрив важливих відносин), що проявляють собою загрозу системі соціальної підтримки; ситуації напруги, «іспиту», що вимагають нових зусиль або використання нових ресурсів. В останньому випадку події можуть навіть виступати як бажані (нова відповідальна робота, ЗНО), а погроза пов’язуватиметься із руйнуванням сформованих стереотипів і можливою неспроможністю в нових умовах.

Важливу роль у формуванні стресу відіграють особливості соціалізації в дитячому віці, коли значною мірою визначається індивідуальна значущість життєвих подій і формуються стереотипи реагування. Імовірність виникнення пов’язаних зі стресом психічних (особливо невротичних) розладів залежить від співвідношення стресорів, що впливали на людину в дитинстві [3].

Г. Сельє в повсякденному житті людини виділяє два типи стресу – зустрес або еустрес (грец. eu – добре) та дистрес; еустрес пов'язаний з бажаним ефектом і впливає на людину позитивно, мобілізує та підвищує адаптаційні можливості людського організму; дистрес (грец.dis – погано) – є небажаним, який завжди неприємний та являється показником шкідливого стрессу. Шкідливість стресу для здоров’я визначається тривалістю, інтенсивністю, новизною, множинністю стресових ситуацій [4].

Стрес за характером походження є фізіологічний, який викликаний надмірним фізичним навантаженням; психологічний, зумовлений складними відносинами з оточенням; інформаційний – породжений надмірністю, недостатністю або безсистемністю життєво-важливої інформації; управлінський – зумовлений великою відповідальністю за прийняті рішення; емоційний, який проявляється в ситуаціях загрози чи небезпеки.

Стреси можуть бути гострі, або шокові, які викликані різними екстремальними ситуаціями: хронічні, що припускають наявність постійного значного фізичного й морального навантаження на людину і психосоціальні.

Гострий стрес розвивається миттєво з обов’язковим включенням нервової, симпатико-адреналінової, серцево-судинної систем і системи гіпофіз-кора наднирників. В перші хвилини виникнення гострого стресу реєструються його основні прояви, які зачіпають нервову і серцево-судинну системи.

Хронічний стрес виникає при тривалій чи повторній взаємодії як сильних, так і відносно слабких стресорів. Характер стресової реакції, що призводить до адаптації та хвороби, визначається різноманітними факторами: за модальністю – є позитивним і негативним, конструктивним та деструктивним. Окремо виділяють такі різновиди стресових станів, як фрустрація та посттравматичний стрес. Стрес буває біологічний та патологічний, для якого характерні психосоматичні розлади та нестандартні види стрессу [4].

Адаптація організму людини до дії стресогенних факторів.

Фізіологічні і психологічні дослідження тривалого стресу виділяють в першій стадії три періоди адаптації до стійких стресогенних впливів.

В перший період відбувається активація адаптаційних форм реагування за рахунок мобілізації в основному «поверхневих» резервів, тривалість якого вимірюється хвилинами, годинами та відрізняється стенічними емоціями і підвищеною працездатністю. Якщо мобілізована «по тривозі» адаптаційна захисна активність не завершує стресогенності впливу, починають діяти закладені в організмі «програми» перебудови існуючої в неекстремальних умовах «функціональної системності» і становлення її повної форми, адекватної екстремальним потребам середовища. Ця перебудова розглядається як другий період на першій стадії розвитку стресу, для якого характерний хворобливий стан людини з пониженням працездатності [4].

При тривалому стресі наступає дистрес, гіперстрес, який швидко вичерпує резерви симпатико-адреналінової системи та веде до руйнування механізмів адаптації. Резистентність організму піднімається вище норми. На цій стадії організм адаптується до стресу: стресові реакції поступово послаблюються, вони не досягають більше такого високого функціонального рівня. Це означає, що можна в відомих межах тренувати стійкість організму до різних стресорів [4].

В кожному організмі існує визначений поріг больової чутливості, проте при впливі стресора на організм поріг больової чутливості значно підвищується і для проявлення больових рефлексів потрібен подразник значно більшої сили. Механізм знеболювального ефекту стресу пов'язаний з тим, що гормони, які секретуються гіпофізом – бета-ендорфін і споріднені з ним енкефаліни – мають знеболювальну, морфіноподібну дію.

Ступінь опору стресу пов'язаний з адаптаційними можливостями організму та рівнем стресостійкості завдяки яким рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стабільність, яка необхідна для існування і розвитку.

Стрес визначають як нервово-психічне перенапруження, що виникає в результаті сильного впливу (стресора), як адекватну реакцію, яка навіть не була усвідомлена, але повинна бути знайдена у сформованій ситуації. Це такий емоційний стан, що пов’язаний з тотальною мобілізацією сил організму на пошук виходу зі сформованого положення [4]. А. М. Вейн більше двох десятиліть тому писав, що «основні хронічні поточні захворювання нашого часу виникають на тлі емоційного неблагополуччя, гострого або хронічного емоційного стресу».

Емоційний стрес – загальна реакція організму на дію емоційно несприятливих чинників. Оцінка впливу (або ситуації) як негативного при неможливості його позбутися або уникнути, при непідготовленості до нього призводить, як правило, до розвитку емоційного стресу. При цьому причиною такого стану слугує не сам вплив, а ставлення до нього, негативна його оцінка [4].

Емоційний стрес – різновид психологічного стресу, що виникає під дією емоціогенних чинників. Емоційний стрес може відігравати роль сильного негативного підкріплення. Найчастіше під емоційним стресом розуміються негативні афективні переживання, що супроводжують стрес і ведуть до несприятливих змін в організмі людини. Згодом було встановлено, що несподівані і сильні сприятливі зміни також можуть викликати в організмі типові ознаки стресових реакцій. Відповідно під емоційним стресом стали розуміти широке коло психічних явищ, що супроводжуються вираженими неспецифічними змінами біохімічних та інших корелятів стресу [4]. У більшості досліджень психічний та емоційний види стресу ототожнюються.

Психічний стрес умовно поділяють на два види: інформаційний та емоційний. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях значних інформаційних перевантажень, коли студент не справляється із завданням переробки отриманої інформації й не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі, особливо при високій відповідальності за наслідки ухвалених рішень.

Виникнення емоційного стресу більшість дослідників пов’язують із ситуаціями погрози, небезпеки, образи тощо. Відповідно до цього підходу прийнято виділяти три форми емоційного стресу: імпульсивний, гальмівний і генералізований. При емоційному стресі відзначаються певні зміни в психічній сфері, у тому числі зміни протікання психічних процесів, емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності, порушення рухового й мовного поводження. Такий розподіл психічного стресу на інформаційний та емоційний досить умовний. Класифікація виходить із основних характеристик чинників, що викликають стрес. На практиці дуже рідко вдається розділити інформаційні й емоційні стресори й визначити, які зі стресорів є провідними.

Найчастіше в стресовій ситуації інформаційні й емоційні стресори нероздільні, оскільки формування почуттів завжди пов’язане з переробкою інформації. Дуже часто в результаті помилкової оцінки ситуації в людини виникає почуття образи або гніву. Своєю чергою, так званий, інформаційний стрес завжди супроводжується високим емоційним порушенням і певними почуттями. Однак почуття, які при цьому виникають, можуть мати місце також в інших ситуаціях, не пов’язаних з переробкою інформації.

1. Тестові методи дослідження полягають у визначенні психо-особистісних показників стану здоров’я людини.

2. Спільні методи дослідження застосовуються при необхідності одночасного визначення двох або кількох величин для знаходження залежності між ними (вимірювання тиску крові в судинах і швидкості кровотоку і т. д.).

Організація дослідницької діяльності:

Збереження психічного здоров’я учнів під час надзвичайного стану, пов’язана з проявами страхів та інших емоційних реакції учнів. Мета першого – діагностичного – етапу експериментальної роботи було виявлення типу характеру, його особливості та рівень розвитку саморегуляції. Діагностика вимагає застосування набору психологічних методик, які направлені на вивчення психологічних процесів, властивостей, особистісних якостей:

                 Тест «Дослідження вольової саморегуляції» А.В.Зверькова, Е.В. Ейдмана.

                 Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру» О.Є. Лічко, С.Л. Подмазін.

                 Тест на виявлення рівня тривожності.

Профілактично-розвиткова робота

 Список літератури

1.               Виноградова В. Є. Управління конфліктами. Навчальний посібник для слухачів Університетів «третього віку» / Автор В. Є. Виноградова // Під заг. ред. Спулбер Діани, Горбового А. Ю., Халецької А. А. – Київ, 2017. – 53 с.

2.               Чала О. А. Внутрішньоособистісний конфлікт як чинник деструктивних форм поведінки юнаків. Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія: зб. наук. пр.; Ін-тут психології імені Г. Костюка АПН України; за ред.                          С. Максименка. – Київ, 2008. – Т. Х. – Ч. 8. – С. 621–626.
3.               Лазарус Р. С. Індивідуальна чутливість і стійкість до психологічного стрессу. Женева, 1989. 126 с.
4.               Слободяник В. І. Фізіологічні і психологічні аспекти емоційного стресу та його вплив на особистість. Львів, 2012. 68 с.