Психологічна допомога в ситуації ПІСЛЯ СКОЄННЯ насильства над дИТИНОЮ 

Підходами й прийомами, які пропонуються, ми намагаємося озброїти й учителів і батьків, щоб кожний з них мав кваліфіковано спілкуватися з постраждалою дитиною. Знання про те, що відбувається з дитиною після скоєння над нею різних  видів насильства, повинні бути доступні спеціалістам психологічної служби, педагогам й батькам.

Часто діти бояться своєї реакції й навіть вважають, що починають божеволіти. У такому випадку іноді буває досить разом з дитиною проаналізувати, що відбувається, і тоді йому стає зрозуміло, що його вчинки – нормальна реакція на ненормальну подію.

Виявилося, що дитина, яка знає й розуміє, що з нею відбувається в критичний момент (а стан дитини після скоєння насильства є надто критичним), не так сильно лякається, оскільки може співвіднести свої відчуття з наявною в неї інформацією. За рахунок цього знімається емоційна напруга.

Не тільки психологи, але й вчителі й батьки повинні знати, як поводити себе, коли  дитина потрапила в умови посттравматичного стресу після скоєння насильства, повинні навчитися прийомів саморегуляції, зняття психоемоційної напруги. Це дуже важливо для попередження нервових зривів, педагогічної та батьківської паніки.

У першу чергу такими навичками повинен володіти практичний психолог школи. Його роль – консолідувати всіх фахівців школи для надання допомоги постраждалим дітям.

Практичні психологи, соціальні педагоги, вчителі й батьки повинні бути поінформовані та заздалегідь підготовлені до спільних дій в несподіваних ситуаціях.

Як упоратися з наслідками трагедії?

Рекомендації для практичних психологів і вчителів

Що в кризовій ситуації важливо знати вчителеві й практичному психологові, до чого бути готовим, щоб допомогти дитині?

Гострота реакції на насильство може залежати від декількох факторів: 1) ступінь залучення  (став жертвою насилля, став свідком насилля, перебував у ситуації знущання над іншими; серед жерв насилля опинилися рідні й близькі люди; стежив за подіями ззовні); 2) індивідуальні особливості (чутливість, наявність навичок керування емоціями та почуттями); 3) наявність попереднього травматичного досвіду (втрата близьких, був у ролі жертви або свідка катастрофи тощо).

Можуть спостерігатися такі реакції.

Фізичні: порушення (може привести до виснаження), підвищена настороженість, м’язова напруженість, нечіткий пульс, підвищене потовиділення, зміна подиху, розлад шлунково-кишкового тракту, порушення сну (труднощі засипання, нічні кошмари, неміцний сон, занадто довгий або, навпаки, короткий), головні й інші болі; незвичайні скарги; загострення хронічних захворювань; психосоматика.

Поведінкові: поведінкова регресія, зміна харчування, обмеження соціальних контактів аж до ізоляції, замкненість, заперечення культурних стандартів поведінки. Зміни, що виникли внаслідок стресу (шоку) та позначилися на адаптивних можливостях, навичках. Зміна зовнішнього вигляду. Відсутність зорового контакту. Уникнення будь-яких нагадувань, думок про те, що відбулося. Підвищення імпульсивності поведінки. Підвищення конфліктності (особливо в підлітків). Відмова йти в школу. Втрата інтересу до школи.

Когнітивні: труднощі концентрації й перемикання уваги, прийняття будь-яких рішень; зниження академічної успішності.

Особистісні: зміна системи уявлень про світ, про себе й інших, підрив на рівні базових потреб – фізіологічних (вода, харчування), у безпеці, захисті. Зміна ціннісно-смислової сфери. Удар по почуттях довіри, відкритості, безпеки. Підозрілість та недовіра до людей. Депресія й суїцидальна поведінка. Гіперсексуальність. Уникнення сексуальних стимулів. Порушення статевої ідентифікації. Низька самооцінка. Звуження перспективи майбутнього. Відчуття безглуздості життя й світу. Світ раптом виявляється небезпечним і несправедливим.

Емоційні: загальний дистрес, травматичні стресові реакції (тривожність, страх, паніка), гнів і ворожість, почуття безпорадності й безсилля, почуття провини, сорому, відрази до себе, звинувачення інших. Емоційна нестабільність (перепади настрою), апатія. Відчуття несправедливості того, що відбулося. Злість.

Варто враховувати:

• те, як звичайно поводиться дитина;

• культурно-етнічні особливості реагування;

• наявність попереднього травматичного досвіду будь-якого насильства з боку родини, однолітків, дорослих;

• індивідуальні й вікові особливості.

Можливі дії практичного психолога/вчителя

• Одне з найважливіших – упоратися зі своїми власними цілком природними й з’ясованими почуттями безпорадності, страху, гніву у випадку насильства над учнем, дитиною. Без цього психолог, вчитель навряд чи зможе чим-небудь допомогти жертві насильства.

• Підтримка. Відновлення в дитини почуття безпеки й довіри. Допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями, розвити навички керування своїми емоціями та психічними станами. Світ для неї ніколи не буде тим же, але й новий світ може стати безпечним і затишним, мати майбутнє.

• Допомогти батькам дитини. Нерідко під час таких подій практичний шкільний психолог стає психологом для всієї родини, родичів та близьких, надаючи допомогу й дорослим.

• Дати можливість говорити дитині, заохочувати потребу виговоритися, але не змушувати, не примушувати, не квапити, не боятися пауз. Іноді важливо просто бути поруч.

• Не нав’язувати своїх пояснень щодо того, що відбулося й почуттів, що переповнюють дитину. Не намагатися запевнити, що все пройде й буде добре. Швидше за все, так воно й буде, але зараз дитина почуває зовсім інше.

• Виявити дітей групи ризику, при необхідності направити до фахівця.

Основні методи, які може використати практичний психолог/учитель, — вербальні, малюнкові, ігрові.

• Дати можливість дитині висловлюватися, але не примушувати, не квапитися й не квапити, не боятися пауз. Дати зрозуміти, що очікується й чого можна чекати. Запитати, де він був під час загрози своєму життю, з ким він був, хто був поруч. Що бачив, почував у цей момент. Що робив, як реагував, що випробовував? Що вони думають, відчувають по відношенню до того, що відбулося?

- У випадках, коли дитині важко або неможливо говорити про те, що трапилося, потрібно використати малюнки або ігрові методи. У тому числі –рухливі ігри або релаксацію для зняття напруги.

- Іноді вербальні методи погано працюють: це може бути пов’язане із впливом виховання в сім’ї, коли було не прийнято відкрито обговорювати переживання; деяким дітям не хочеться відкрито обговорювати свої почуття. У цьому випадку можна використати малюнкові методи: малювати різні аспекти того, що скоїлося.

Мета такої роботи – не намалювати картинку події, а виразити те, що відбувається в душі.

Можливі вікові особливості реагування дітей на ситуацію насильства

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА ПСИХОЛОГА З БАТЬКАМИ В СИТУАЦІЇ СКОЄННОГО НАСИЛЬСТВА

1. Розповісти батькам про можливі реакції на трагічну подію як дітей, так і дорослих.

2. Підтримати батьків (їхнє благополуччя – передумова якнайшвидшого відновлення дітей).

3. Розповісти про шляхи допомоги дитині з боку батьків.

Так, допомагаючи дітям упоратися з наслідками катастрофи:

а) запевніть дитину, що ви зробите все, щоб вона була в безпеці, оточіть її любов’ю родини, проводьте з ним більше часу;

б) ваша реакція багато в чому визначає те, як буде реагувати на подію дитина: вона копіює форми реагування дорослого. Залишайтеся спокійним, будьте сильним, не панікуйте, використовуйте заохочення дитини до позитивних форм керування ситуацією;

в) майте на увазі, що реакція дитини залежить від віку. Особливо гострою вона може бути в підлітка. Будьте уважні до поведінки дитини й звертайтеся за професійною допомогою, якщо зміни в її поведінці особливо гострі й тривалі. Консультація незабаром після скоєння насильства будь-якого виду може пом’якшити ситуацію. Майте на увазі, що ваша дитина може бути дратівливою, гіперактивною, тривожною, вона може погано засипати й скаржитися на відсутність апетиту, вона може не хотіти, наприклад, більше грати із друзями на вулиці – все це нормальні реакції на ситуацію стресу, що вона переживає. Почуття дітей часто знаходять вираження в тілесних реакціях (головний біль, біль у животі тощо). Якщо ці симптоми тривають довше двох тижнів, звертайтеся по допомогу;

г) поговоріть із дитиною про те, що відбулося. Будьте правдиві. Що і як сказати – залежить від віку дитини. Основне завдання (поза залежністю від віку) – це допомогти дітям відновити почуття безпеки.

Для дошкільників досить визнати, що відбулося щось негарне, мама й батько стурбовані, але з ними все нормально, й вони відгородять тебе від лиха. Діти цього віку не повинні дивитися передачі по телевізору, що містять агресію та загрозу людському життю чи існуванню тваринного світу.

Початкова школа. З’ясуйте, що дитина знає про те, що трапилося, що із цього приводу вона думає. У цьому віці діти випробовують необхідність у логіці й розумінні. Вони можуть задавати трохи дивні питання. Не бійтеся зізнатися, що ви не знаєте відповіді. Запевніть дитину, що багато людей працює над тим, щоб те, що сталося, не повторилося, що й батьки, й учителі в школі зроблять все, щоб дитина була в безпеці. Завірте молодших дітей також, що ніякі їхні провини не є причиною насильства.

Середня школа. Ви можете поділитися інформацією, що у вас є. Постарайтеся організувати обговорення, знову ж таки з’ясуйте, що дитина відчуває, про що довідалася з інших джерел. Деякі підлітки можуть робити вигляд або стверджувати, що їх це не зачепило, або, навпаки, бути дуже збудженими. Обидва типи реакцій нормальні в підлітковому віці. Не змушуйте дитину обговорювати ситуацію, поки вона не буде до цього готова.

ґ) спокійно виявляйте свої емоції, але пам’ятайте, що ваша врівноважена поведінка  найбільше буде сприяти почуттю безпеки. Допоможіть дитині усвідомити її власні почуття. Підкресліть – ці почуття нормальні в ситуації, що склалася;

д) приділяйте дитині більше часу й уваги. Допоможіть їй заспокоїтися – як через психологічний канал, так і через фізичний. Дітям може знадобитися не тільки більше пещення й уваги, але й більше виходу фізичної енергії. Вкладання спати може стати дуже важливим моментом. Використайте його для того, щоб побути із дитиною, почитати їй казку тощо.

е) дозвольте дитині задавати питання, говорити про те, що відбулося з нею, виражати свої почуття. Забезпечте її необхідним матеріалом – пластиліном, фарбами, журналами;

є) грайте з маленькою дитиною, щоб допомогти їй відіграти свої страхи й занепокоєння;

ж) дитина може повторювати знову й знову ту саму гру або розповідь. Це може здатися стомлюючим для батьків. Однак це важливо для дитини –вона стежить за реакцією батьків. Якщо ж дитина «застряє» на цьому й повторення триває багато тижнів без зміни, звертайтеся до психолога.

з) дотримуйтеся розпорядку в їжі, грі, сні. Це допоможе дитині відновити відчуття стабільності й безпеки світу. Уникайте непотрібних змін.

и) підтримуйте відносини зі значимими для дитини іншими людьми – вчителем тощо. Довідайтеся, як поводиться дитина в іншій обстановці. Подбайте залучити найближчих друзів дитини (забезпечте соціальну підтримку). І самі намагайтеся зберігати зв’язок з людьми, навіть, якщо не бажаєте нікого бачити;

і) діти особливо чутливі після травматичної події. Вони можуть гостро реагувати на звуки, місця, які нагадують їм про подію. Майте на увазі, що ці фактори можуть викликати сильні емоційні реакції через тривалий час після травматичної події;

й) подумайте, як ви й ваша дитина можете допомогти іншим дітям, що опинилися в подібній ситуації. Діти набагато легше відновлюють почуття захищеності, якщо вони розуміють, що можуть допомогти. Дитина може малювати картинки, зробити подарунок своїми руками;

к) пам’ятайте, що діти повинні вчитися, розвиватися й відновлювати фізичний і емоційний стан після травматичної події. Дайте дитині й собі час на це;

л) не бійтеся звернутися по допомогу, якщо вважаєте, що вона вам необхідна. Дайте собі час відновитися, усвідомити те, що відбулося.

Література

1. Александров А. А. Цели и задачи психотерапии при основных типах делинквентного поведения у подростков // Возрастные аспекты групповой психотерапии при нервно-психических заболеваниях - Л., 1988.
2. Карвасарский Б. Д. Психотерапия. - М., 1985.

6.  Шнейдер Л.Б. Девиантное поведение детей и подростков. - М., 2006.