Психологічна година "Я особистість і я особлива"

 

Комунальний заклад «Тернівська загальноосвітня школа I-III ступенів №7 Тернівської міської ради Дніпропетровської області»

 

 

 

 

Психологічна година

«Я ОСОБИСТІСТЬ І Я ОСОБЛИВА»

 

 

 

 

Підготувала: практичний психолог,

Бешенцева Н.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Тернівка

Психологічна година «Я особистість і я особлива»

 

Підготувала: практичний психолог ЗЗСО № 7, м.Тернівка

Бешенцева Наталія Олександрівна

 

 Мета: розвиток самосвідомості, творчої уяви, формування адекватної самооцінки, впевненості в собі.

 Форма проведення: практичне заняття з елементами казкотерапії.

Час проведення: 45 хв.

Вікова категорія: 6-8 років.

 Матеріали: кольорові олівці, фломастери, листи А₄, спокійна музика.

 

ХІД ЗАНЯТТЯ

•   Добрий день діти! Сьогодні хотілось-би поговорити з вами про такі якості, як: особливість і особистість.
•   Кожна людина являється особистістю, є особливою і унікальною, якими б якостями вона не оволодівала. Кожна особистість особлива. Особливість може виражатись у здібностях, навиках і вміннях. І сьогодні ми з вами в цьому переконаємося.

 Вправа «Ти мені подобаєшся тим…»

 Хід вправи. Учасники стають у коло. Психолог кидає м’яч одному з учасників, кажучи водночас: «Мені в тобі подобається…» і називає вподобану якість (кілька якостей). Учасник, який отримав м’яч, кидає його іншій людині й називає вподобану її якість. М’яч повинен побувати у всіх учасників.

Обговорення:

• Вам сподобалася вправа?
• Ви почули які ви особливі?

• А зараз, я вам розповім казочку.

•     Ми з вами не раз потрапляли під дощ, пам'ятаєте? Він був різний... Від ледве помітного, дрібного до такого сильного... що нам не допомагала навіть парасолька! А зараз давайте з вами уявимо, що бувають дощі-дорослі і дощі-діти. Як і люди вони вміють розмовляти, у них є почуття. Казка про маленький дощик.

ДОЩИК

(Светлана Флоринская-Колбасова)

 Как-то раз маленький дождик решил пойти погулять. Был тёплый летний день, а в лучах солнца город был словно золотым. Люди неторопливо шли по тротуару, разглядывая красочные витрины магазинчиков. В воздухе ощущалось спокойствие и предчувствие чего-то замечательного. Дождик летал, и с любопытством разглядывал идущих по улице людей, и так ему вдруг стало хорошо – что решил он опустится на землю и рассмотреть всех получше. Мимо как раз проходила мама с сынишкой. Мальчик катил за собой на верёвочке красивый жёлтый самосвал. Наш маленький дождик обрадовался и стал к ним опускаться…И тут случилось то, чего он совсем не ожидал. Почему-то стали набегать тучи, солнце совсем скрылось – и стало темно, а на землю стали падать редкие капельки: кап-кап-кап… Мама с сынишкой ускорили шаг и стали быстро удалятся по тротуару.  Дождик хотел было крикнуть: «Подождите»! И вдруг горько расплакался…На землю с шумом хлынули непослушные капли: кап-кап-кап. Порывы ветра раскачивали ветки деревьев, люди укутывались в плащи, открывали зонтики или искали для себя приют под каким-нибудь навесом…

 Очень грустным вернулся маленький дождик домой.

 - Что с тобой, мой милый? – спросила его мама.

 И он рассказал ей о том, как решил прогуляться, как ему понравился город, люди…Как он хотел спуститься на землю… И как от него стали убегать…

 - Неужели я такой плохой? Или быть может страшный?

 Мама погладила его по головке, нежно поцеловала и сказала:

  - Совсем нет…Ты очень хороший и симпатичный дождик…Пойдём, я тебе кое что покажу!

И она позвала его за собой.

 Они летели очень долго и наконец прилетели в странный край…Трава там была жёлтая, цветы увядшие, а деревья понуро качали ветками.

 - Где мы? – спросил маленький дождик.

 Вместо ответа, мама взяла его за руку, и они начали спускаться вниз. Приятной прохладой наполнился воздух. Начался дождь - напористый, шумный. Вся природа оживала, жадно ловила каждую новую каплю, а в образовавшихся лужах красиво расходились круги от них.

Когда дождь закончился, то возникло ощущение, что всё усыпано бриллиантами – так красивы были капельки, которые остались на траве. Это было торжество Жизни! И это было действительно прекрасно! Цветы начали гордо поднимать головы, среди жёлтой травы проглядывали зелёные ростки, от деревьев веяло свежестью, и словно слышалось: «Спасибо!»

 Маленький дождик, затаив дыхание, смотрел на чудо, происходившее прямо на его глазах. А мама улыбаясь сказала:

 - Вот видишь, всегда есть место, где можно воплотить всё то, на что мы способны и где с благодарностью встретят это. Место, в котором можно ощутить гармонию с собой и с миром!

Но маленькому дождику всё равно было чуть-чуть грустно. Ему вспоминался тот мальчик из города, который убегал от него…

 - Да, это здорово, когда можно найти то самое место…И здорово, что там  можно быть собой и чувствовать поддержку других. Но обидно, когда кто-то просто не даёт тебе шанса проявить себя и стать другом - грустно заметил он.

 Мама положила свою руку ему на плечо:

  - У меня есть для тебя сюрприз. Давай вернёмся в город.

 Когда они вернулись домой, то тротуар был уже практически сухой, и опять выглянуло солнце. Люди покинули свои укрытия, сложили зонтики, убрали плащи, воцарилась прежняя жизнь - спокойная, с предчувствием чего-то замечательного. И тут маленький дождик увидел красивую разноцветную дугу – она была высоко в небе и приветливо улыбалась ему.

  - Мама, кто это?

 - Радуга, сынок, - ответила мама. Она появляется после нас – дождей.  Посмотри на неё – какая она прекрасная!

 Да, она была прекрасна! Люди останавливались и любовались. Залюбовался ею и наш дождик. А ещё ему было очень приятно, что в её появлении и он сыграл свою роль! Но главное…Главным было то, что среди людей он заметил того самого мальчика с машинкой, и донеслись его слова: «Мама, как же хорошо, что прошёл дождь! Он подарил нам радугу!»

 Слёзы радости покатились по щекам у нашего маленького дождика, а с земли слышалось: «Это грибной дождик – какой же он замечательный!».

 

Обговорення казки:

•            Симпатичний вам головний герой - маленький дощик? Переживали за нього?
•            У чому була його особливість?
•            Чи були ви в ситуаціях, в яких теж відчували себе несправедливо скривдженим? Якщо, так, то що саме відчували: відчай, злість і т.п.?
•            Яке б побажання дали би ви дощику? (Необхідно озвучити і проговорити і те, що кожна людина – особлива). Іноді можна відчувати себе гірше інших, або навіть стикатися з таким ставленням, але тим не менш завжди потрібно продовжувати вірити в себе і в свої сили.

 Малюнок по казці: учні малюють будь який фрагмент казки. (Малюнки стануть ілюстраціями ні з тільки самої казки, скільки ілюстрацією внутрішнього світу дитини, того, що зробило найбільше враження на неї).

 

•            Ви  трошечки втомилися. Давайте з вами пограємо.

 Вправа «Штанга»

Мета: зняття емоційної напруги.

 Займімося спортом? Встань. Уяви собі, що ти підіймаєш важку штангу. Нахилися, візьми її. Стисни кулаки. Повільно підіймай руки. Вони напружені! Важко! Руки втомилися. Кидаємо штангу (руки різко опускаються вниз і вільно звисають уздовж тулуба). Вони розслаблені, ненапружені, відпочивають. Дихається легко. Вдих – видих!

 

•            Дорогі друзі! Ми сьогодні почули, що усі ми особливі, всі ми індивідуальні і неповторні. У кожного свої здібності, захоплення, вподобання. У будь-якому випадку треба вірити в себе Завжди потрібно вірити в себе і в свої сили

 

•            І на завершення  нашої теплої зустрічі я пропоную вам вправу «Подарунки»

Вправа «Подарунки»

 Хід вправи: імена всіх учасників пишуть на листочках і кладуть у коробку. Учасники витягують чиєсь ім’я (не своє). Їм надається час, щоби вигадати подарунок, який би вони подарували цій людині й побажання.

 

 Використані джерела:

1. https://www.gurt.org.ua/articles/43009/
2. https://bilochka31.org.ua/igri-ta-vpravi-dlya-ditey-yaki-mayut-osoblivosti-v-povedintsi/