Психологічна просвіта батьків першокласників «Адаптація першокласників до навчання в школі»

Психологічна просвіта батьків першокласників

«Адаптація першокласників до навчання в школі»

Практичний психолог

Лавківської ЗОШ І-ІІ ступенів

Лалакулич Марина Михайлівна

Мета: розглянути поняття «адаптація», «дезадаптація»; надати рекомендації щодо підвищення рівня адаптації до навчання в школі.

ПЛАН

1. Вступ.
2. Загальні відомості про адаптацію до школи.
3. Ознаки адаптації та дезадаптації.
4. Загальні рекомендації щодо підвищення рівня адаптації дитини до навчання.
5. Орієнтований режим дня першокласника.
6. Обладнання робочого місця дитини.
7. Організація відпочинку школяра.
8. Емоційна підтримка в період адаптації.
9. Оцінювання навчальних успіхів дитини.
10. Методи зняття психоемоційного напруження.
11. Притча для батьків.

1. Вступ.

Початок навчання дитини в 1-му класі – складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності – це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.

2. Загальні відомості про адаптацію до школи.

Адаптація (пристосування) дитини до школи відбувається не відразу. Це досить тривалий процес, пов'язаний із значною напругою всіх систем організму та психічної діяльності. У цьому плані можна виділити три основні складові шкільної адаптації:

Біологічна адаптація – це пристосування до нового режиму навчання й життя. Відбувається напруження всіх функціональних систем організму дитини, пов’язане зі зміною звичного способу життя і найбільше виявляється впродовж 1-го півріччя. Майже в усіх дітей на початку шкільних занять спостерігаються рухові порушення чи загальмованість, скарги на головний біль, поганий сон, зниження апетиту. Ці негативні реакції бувають тим більше виражені, що різкіший перехід від одного періоду життя до іншого, що менше ще готовий до цього організм учорашнього дошкільника.                                                                                                                                            

Психологічна адаптація – це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.                                         

Соціальна адаптація – це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).             

Тривалість  процесу адаптації різна. Одні діти швидко пристосовуються до умов шкільного життя, інші потребують значно більшого часу, щоб адаптуватися до навчання. Як свідчить статистика, 1-ша група дітей (54%) адаптується впродовж двох місяців навчання, тобто приблизно за той самий період, коли найгостріше виявляється й фізіологічна адаптація. Ці діти відносно швидко вливаються в новий колектив, освоюються у школі, знаходять нових друзів у класі; у них майже завжди гарний настрій, вони спокійні, доброзичливі, сумлінно і без явного напруження виконують доручення вчителя. Іноді в них виникають складнощі у контактах з дітьми чи у стосунках з учителем, тому що їм ще важко дотримуватися всіх вимог, правил поведінки: хочеться побігати чи поговорити з товаришем, не чекаючи дзвінка на перерву тощо. Але до кінця жовтня проблеми цих дітей, як правило, нівелюються, стосунки нормалізуються, дитина цілком освоюється і з новим статусом учня, і з новими вимогами, і з новим режимом – вона стає учнем. 2-га група дітей (30%) переживає тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Вони можуть гратися на уроках чи з’ясовувати стосунки з товаришем, не реагують на зауваження вчителя чи відповідають сльозами, образами. Як правило, у таких дітей виникають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Лише до кінця першого півріччя їхня реакція стає адекватною до вимог школи, учителя. 3-тя група дітей (16%) – діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов’язана зі значними труднощами; крім того, вони не засвоюють навчальну програму, у них фіксуються негативні форми поведінки, різке виявлення негативних емоцій.

3. Ознаки адаптації та дезадаптації.

Процес адаптації протікає благополучно,  якщо дитина:

• позитивно  ставиться до школи, вчителя;
• із задоволенням відвідує школу, розмови про школу не викликають у неї негативних переживань;
• успішно засвоює основний зміст навчальної програми;
• розуміє навчальний матеріал, який вивчається;
• зосереджена і уважна при виконанні завдання, доручення, вказівок дорослого;
• може  самостійно виконувати типові навчальні завдання;
• дружить із багатьма однокласниками.

Процес адаптації проходить на низькому рівні,  якщо дитина:

• негативно  ставиться до школи, вчителя;
• швидко втомлюється, проявляє дратівливість, часто плаче;
• виявляє гнів, агресивність або, навпаки, надмірну сором’язливість, підвищену тривожність;
• відчуває значні труднощі у засвоєнні навчальної програми;
• невміє чи небажає будувати відносини з однолітками та дорослими.

4. Загальні рекомендації щодо підвищення рівня адаптації дитини до навчання.

Щоб покращити процес адаптації дитини до навчання в школі важливо створити необхідні умови, а саме:

1. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.
2. Організувати зручне робоче місце.
3. Організовувати корисний відпочинок.
4. Забезпечити емоційну підтримку в адаптаційний період.
5. Адекватно оцінювати навчальну успішності.
6. Застосовувати різноманітні методи для зняття психоемоційного напруження.

5. Орієнтований режим дня першокласника

• 7.00 – 7.30 –  підйом, ранкова гімнастика, прибирання ліжка, водні процедури;
• 7.30-7.50 – сніданок;

• 7.50-8.20 – дорога до школи;
• 8.20-12.30  – заняття у школі;
• 12.30-13.00 – дорога додому;
• 13.00-13.30 – обід;
• 13.30-15.30 – післяобідній відпочинок (сон для дітей 6-7 років);
• 15.30-16.00 – прогулянка;
• 16.00-17.30 – виконання навчальних вправ (кожні 35 хвилин перерви по 5-10 хвилин);
• 17.30-19.00 – прогулянка;
• 19.00-20.30 – вечеря, розваги;
• 20.30-21.00 – підготовка до сну;
• 21.00-7.00 – сон.

6. Обладнання робочого місця дитини

1. Простір для роботи. Якщо немає можливості виокремити окреме місце для підготовки дитини, влаштуйте його по сусідству з іграшками. Тут головне, щоб одна зона була візуально відділена від іншої. Дитину нічого не повинно відволікати від занять.                                                                                    
2. Правильний вибір стільця. Визначається це просто – якщо дитина сидить на стільці, доторкаючись спиною до спинки стільця, а підколінними чашечками не торкається краю сидіння, ноги міцно стоять на підлозі, а коліна зігнуті під прямим кутом – стілець підходить. Якщо ж кут більше прямого, край сидіння опирається під коліна, а щоб опертися на спинку, треба відхилитися назад – стілець завеликий. І, навпаки, якщо коліна зігнуті під гострим кутом – замалий.                                                                                            
3. Правильний підбір столу. Щоб визначити висоту письмового столу, необхідно виміряти відстань від стільниці до ліктя вільно опущеної руки дитини, що сидить за столом – лікоть повинен бути нижче на 5-6 см. Якщо немає можливості придбати підходящий стіл відповідно до росту учня, можна «підігнати» стіл, який є вдома в наявності. Не варто завеликому столу підпилювати ніжки, оскільки в наступному році дитині знадобиться уже більш високий. Краще поставити на стілець тверду подушку необхідної величини, а під ноги – стійку підставку.                                                                     
4. Правильне місце для комп’ютера. Якщо у вас вдома є комп’ютер, не варто ставити його прямо на письмовий стіл, тому що так важко зберегти необхідно дистанцію від очей до монітору. Для цього підійде спеціальний кутовий комп’ютерний столик. До слова, рекомендована норма роботи першокласника за комп’ютером – близько 15 хв. на день.                                         
5. Освітлення робочого місця. Світло має падати зліва, тому стіл плануйте ставити біля вікна. Але, якщо не виходить розмістити стіл біля вікна, подбайте про високоякісне освітлення. Світло має бути яскравим і рівномірним. Більш близький до сонячного світло галогенових ламп, але трохи гірше світла старих ламп розжарювання. Необхідно передбачити і додаткове освітлення –  в наших широтах осінні та зимові дні занадто короткі. Світильник потрібно вибирати з абажуром, щоб світло було яскравим, але не сліпило, і так, щоб не виникало великого перепаду, наприклад: скрізь напівтемрява, а робоче місце яскраво освітлене. Для очей досить шкідливо «змішування» яскравого денного світла і штучного освітлення. Якщо достатньо денного світла, то лампу краще вимикати. Світло однієї настільної лампи також протипоказаний: контраст із зонами напівтемряви викликає зорове роздратування.

7. Організація відпочинку школяра.

1. Сон. Тривалість сну (ніч) дитини 6-річного віку, якщо вона не спить вдень – 11-12 год., 7-річного віку – 11 год. Рекомендований сон від 1,5 до 2 год. вдень. Бажано дитину вкладати спати в один і той же час.

2. Вихідні дні. Одноденний туристичний похід, прогулянка до лісу, річки, збирання грибів та ягід, сімейний похід на лижах – це найкраще, що можна порадити на вихідний. За несприятливих погодних умов добре відвідати музей, театр, зайнятися рукоділлям, почитати книгу.

3. Канікули. Їх головні моменти:

• активний відпочинок на свіжому повітрі;
• допомога родині та участь у суспільно корисних справах;
• читання книжок тощо.

8. Емоційна підтримка в період адаптації.

1. Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
2. Не показуйте дитині свою стурбованість з приводу її шкільних успіхів.
3. Щиро цікавтеся шкільним життям дитини. Концентруйте свою увагу більше на її стосунки з однокласниками, на підготовку і проведення шкільних свят.
4. Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин. Але пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.
5. Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
6. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
7. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі. Знайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтеся зробити це для них.

9. Оцінювання навчальних успіхів дитини.

1. Не очікуйте від дитини все і зараз. Вам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ви примушуємо її – і вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу.
2. Любіть свою дитину, незважаючи на її успіхи у школі. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути впевненою в собі.
3. Не докоряйте дитині, а допоможіть подолати труднощі.
4. Спирайтеся на сильні сторони дитини.
5. Уникайте підкреслення промахів дитини.
6. Підбадьорюйте дітей, хваліть їх за те, що вони роблять добре. Підвищуйте їхню впевненість у собі, тому що чим більше дитина боїться невдачі, тим більше ймовірності допущення помилок.
7. Будьте одночасно тверді й добрі, але не виступайте в ролі судді. Підтримуйте свою дитину, демонструйте, що розумієте її переживання. Не підвищуйте тривожність дитини в силу зростання своїх побоювань. Дитині завжди передається хвилювання батьків, і якщо дорослі у відповідальний момент не можуть впоратися зі своїми емоціями, то дитина може емоційно «зірватися».
8. Порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найважливіші для неї самої.
9. Хваліть виконавця, критикуйте – виконання. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
10. Оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми.
11. Не скупіться на похвалу; будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки.
12. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі.

10. Методи зняття психоемоційного напруження.

1. Гра. Вільна, непримусова, вона розслаблює дитину, викликає почуття задоволення, наснагу, спокій, додає впевненості, що позитивно позначається на стані нервової системи. Це можуть бути ігри з піском та водою, ліплення з глини, пізнавальні ігри тощо.
2. Спілкування з природою. Прогулянки у парку чи лісі, спостереження за сезонними змінами, багатством природних  барв заспокоюють, урівноважують емоційний стан дитини.
3. Фізичні навантаження. Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження – фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.
4. Виготовлення виробів з природного матеріалу, плетіння з соломки формують довільну поведінку, врівноважують дитину. Ефективність цієї діяльності посилюється, якщо вона супроводжується слуханням музики, співом.
5. Малювання фарбами, м’якими олівцями, фломастерами, крейдою та іншими пластичними матеріалами – надійний захід для виходу зі стану напруження. Бажано не обмежувати дитячу уяву певною тематикою, зразками роботи дорослого, оскільки це стримує дитину, змушує копіювати і через це пригнічує, отже, нервує. Якщо дитина довіряє паперові свій душевний стан, свої страхи, зображуючи їх, то можна продовжити роботу з малюнками, запропонувавши закреслити, стерти, вирізати те, що лякає або перетворити малюнок на смішний, кумедний персонаж.

Притча для батьків

Одного разу батько пізно ввечері повернувся з роботи, як завжди втомлений, і побачив, що на порозі його чекає п’ятирічний син.
— Тату, а можна щось запитати?
— Звичайно, що трапилося, синку?
— Тату, а яка в тебе зарплатня?
— Це не твоя справа! — обурився батько — і потім, навіщо тобі це знати?
— Ну, татку, скажи, будь ласка, скільки отримуєш за годину?
— Ну, десь 30 гривень А що?
— Тату, — син подивився на нього знизу дуже серйозними очима — тату, можеш мені позичити 20?
— Так ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на якусь іграшку? — обурився батько — негайно йди до себе в кімнату й лягай спати! Хіба можна бути таким егоїстом!  Я працюю цілий день, а ти так нахабно себе поводиш!
 Малюк тихенько пішов до себе . А батько трохи заспокоївся й почав міркувати: може йому й справді потрібно купити щось важливе. Грець з ними, тими 20 гривнями, він же ще ніколи не просив у мене  грошей! 
— Ти ще не спиш, синку? — запитав батько .
— Ні, татку. 
— Я, мабуть, занадто суворо повівся. У мене був важкий день. Вибач, мені ось візьми гроші, які ти просив.
Хлопчик підхопися й посміхнувся .
— Ой, дякую тобі, татку! 
 Потім заліз під подушку й витягнув звідти ще декілька зім’ятих банкнот Батько, побачивши, що  в сина вже є гроші, обурився: «Навіщо ти просив гроші, коли в тебе вже є?»
 А малюк склав усі гроші разом, перерахував купюри 
— Тепер мені точно вистачить! Татку, тут рівно 30 гривень! Можна я куплю годину твого часу? Будь -ласка, прийди завтра з роботи раніше, я так хочу, щоб ти повечеряв разом з нами і погрався зі мною!