Психологічна просвіта педагогічних працівників «Як розпізнати насилля над дитиною. Ознаки. Фактори. Рекомендації»

Психологічна просвіта

педагогічних працівників

«Як розпізнати насилля над дитиною.

Ознаки. Фактори. Рекомендації»

Практичний психолог

Лавківської ЗОШ І-ІІ ступенів

Лалакулич Марина Михайлівна

ПЛАН

1. Вступ.
2. Визначення поняття «насильства», види насильства – фізичне, економічне, психологічне, сексуальне.
3. Як розпізнати насилля над дитиною. Ознаки фізичного, психологічного, економічного, сексуального насильства.
4. Фактори, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров’я та розвитку дитини.
5. Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 19.08.2014 № 564/863/945/577 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.09.2014 за № 1105/25882).
6. Рекомендації щодо взаємодії з дитиною, яка повідомляє про насильство над нею (на основі рекомендацій спеціального комітету з насильства над дітьми Канади).
7. Рекомендації   щодо    підтримки   дитини в учнівському    колективі    після розкриття випадку насильства (на основі рекомендацій спеціального комітету з насильства над дітьми Канади).
8. Рекомендації щодо надання допомоги дитині зрозуміти свої почуття у стресовому стані (на основі рекомендацій І. Харламової).

1. Вступ

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції ООН про права дитини, кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів.

Проблема соціально - правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні, в часи складної ситуації на Сході України, політичної, економічної та соціальної нестабільності.

Держава здійснює захист дитини від усіх форм насильства, образ, недбалого й жорстокого поводження з нею, залучення до найгірших форм дитячої праці, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в першу чергу, на законодавчому рівні.

Дитина – правовий статус особи до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

2. Визначення поняття «насильства», видів насильства – фізичного, економічного, психологічного, сексуального насильства

Жорстоке поводження з дитиною – будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною в сім’ї або поза нею.

Фізичне насильство над дитиною – дії із застосуванням фізичної сили стосовно дитини, направлені на спричинення їй фізичного страждання, що заборонені законом. Фізичне насильство в сім'ї передбачає умисне нанесення одним членом іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті, порушення фізичного або психічного здоров'я, посягання на його честь і гідність.

Сексуальне насильство або розбещення – протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру стосовно дитини, що проявляються як зґвалтування, сексуальні домагання, непристойні пропозиції, будь-які образливі дії сексуального характеру.

Психологічне насильство – вплив однієї особи (групи осіб) на психіку дитини, з використанням словесних образ, погроз, переслідування, залякування, критика, маніпуляції, що може призвести до виникнення у дитини пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо.

3. Як розпізнати насилля над дитиною. Ознаки фізичного, психологічного, економічного, сексуального насильства.

У додатку до листа Міністерства освіти і науки України від 28.10.14 №1/9-557 Наводиться перелік ознак, які можуть вказувати на жорстоке поводження з дитиною та потребують негайного реагування.

Ознаками  психологічного насильства можуть бути:

• замкнутість, тривожність, страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
• неврівноважена поведінка;
• агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
• уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати);
• синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);
• уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
• занижена самооцінка, наявність почуття провини;
• швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
• демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;
• схильність до «мандрів», бродяжництва;
• депресивні розлади;
• спроби самогубства;
• вживання алкоголю, наркотичних речовин;
• наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб;
• насильство стосовно тварин чи інших живих істот;
• приналежність батьків, осіб, які їх замінюють, до деструктивних релігійних сект.

Ознаками фізичного насильства можуть бути:

• повідомлення дитини, що батьки, інші члени сім’ї застосовують до неї, або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;
• прагнення дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова дитини роздягатись, носити одяг, що не відповідає сезону);
• зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;
• синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з’являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);
• рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;
• травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);
• забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);
• скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідної і статевої систем;
• рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);
• сліди від укусів;
• незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом).

Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути: 

• постійне голодування через нестачу їжі;
• вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);
• часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;
• пропуски занять у школі;
• втомлений і хворобливий вигляд;
• загальна занедбаність;
• нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби;
• залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння);
• залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі із сторонніми особами;  
• відсутність іграшок, книжок, розваг тощо;
• антисанітарні умови проживання, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;
• нігті, волосся у дитини нестрижені і брудні;
• у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
• залучення дитини до  трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);
• дитина жебракує, втікає з дому;
• відставання дитини в розвитку (фізичному, емоційному розвитку): розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності.

Ознаками сексуального насильства можуть бути:

• знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;
• захворювання, що передаються статевим шляхом;
• синдром «брудного тіла»: постійне настирливе перебування у ванній, під душем;
• уникнення контактів з ровесниками;
• дитяча або підліткова проституція;
• вагітність;
• вчинення сексуальних злочинів;
• сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
• нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка;
• створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;
• відсутність догляду за собою;
• боязнь чоловіків, конкретних людей;
• синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, людські укуси.

4. Фактори, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров’я та розвитку дитини.

Педагогічним працівникам доцільно звертати увагу на ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров’я та розвитку дитини.

Зокрема до таких ризиків, можна крім іншого віднести ситуації, коли батьки або особи, які їх замінюють:

• не цікавляться навчальною діяльністю дитини, вихованням в дошкільному навчальному закладі (не відвідують батьківських зборів, не контактують з педагогами закладу, не готують дитину до участі у позаурочних та позашкільних заходах);
• під час відвідування навчального закладу перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під дією наркотичних речовин. Наявні повідомлення дітей, осіб, знайомих із сім’єю, про факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів;
• систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей;
• ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків;
• не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини);
• мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров’я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини; 
• не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров’я;
• жорстоко поводяться з членами сім’ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами;
• допускають перебування в помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин;
• не забезпечують дитину кишеньковими коштами;
• перекладають відповідальність за догляд за молодшими дітьми на інших.

5. Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 19.08.2014 № 564/863/945/577 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.09.2014 за № 1105/25882).

              Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 19.08.2014 № 564/863/945/577 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.09.2014 за № 1105/25882) заклади освіти :

• здійснюють приймання звернень та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини;
• терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи загрози його вчинення;
• у межах компетенції вживають заходів щодо виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення в закладах освіти;
• організовують роботу психологічної служби системи освіти з дітьми, які постраждали від жорстокого поводження;
• проводять роз’яснювальну роботу з батьками та іншими учасниками навчально-виховного процесу із запобігання, протидії негативним наслідкам жорстокого поводження з дітьми.                                                                                                                             

Педагогічні працівники, медичний та господарсько-обслуговуючий персонал навчального закладу при виявленні ознак чи факторів, що можуть вказувати на складні життєві обставини, жорстоке поводження з дитиною або  ризики щодо їх виникнення стосовно дитини, передають соціальному педагогу/практичному психологу, а у разі їх відсутності заступникові директора  ( класному керівнику) чи безпосередньо керівникові навчального закладу (директорові) інформацію про дитину з метою планування подальших дій щодо її захисту.

6. Рекомендації щодо взаємодії з дитиною, яка повідомляє про насильство над нею (на основі рекомендацій спеціального комітету з насильства над дітьми Канади)

Якщо дитина розповідає вам про насильство:

1. Поставтеся до дитини серйозно.

2. Спробуйте зберігати спокій.

3. Заспокойте та підтримайте дитину словами:

• «Добре, що ти мені сказала. Ти правильно зробила»;
• «Ти в цьому не винна»;
• «Не ти одна потрапила в таку ситуацію, це трапляється також і з іншими дітьми»;
• «Мені треба сказати декому (практичному психологу (соціальному педагогові, директору навчального закладу, заступнику директора) про те, що це трапилося. Він (вони захочуть задати тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти почувала себе у безпеці» (Пам’ятайте, Ви можете показати дитині, що ви розумієте її почуття з цього приводу, але ви не повинні залишати дитині вибору.) Скажіть дитині: «Бувають такі секрети, які не можна зберігати, якщо тобі зробили погано».

4. Не думайте, що дитина обов’язково ненавидить свого кривдника або гнівається на нього (він може виявитися членом родини, батьком або опікуном).

5. Терпляче відповідайте на питання та розвіюйте тривоги дитини.

6. Стежте за тим, аби не давати обіцянок, які ви не зможете виконати (наприклад: «Твоя мама не засмутиться» або «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять»).

Якщо дитина говорить про це в класі:

1. Покажіть, що ви прийняли це до відома, наприклад: «Це дуже серйозно. Давай ми з тобою поговоримо про це пізніше», і змініть тему.

2. Організуйте якнайшвидше розмову з дитиною наодинці (наприклад, на найближчій перерві, під час перерви на обід).

7. Рекомендації щодо підтримки дитини в учнівському колективі після розкриття випадку насильства (на основі рекомендацій спеціального комітету з насильства над дітьми Канади)

Ви можете допомогти дитині, забезпечуючи наступне:

1. Нормальність: підтримуйте нормальний статус дитини в класі.

2. Інтимність: виражайте у доречний спосіб. Не вирішуйте за дитину, що вона хоче і чого не хоче. Запитуйте! Це допоможе вам виявляти тепле ставлення на рівні, комфортному для дитини.

3. Тепле ставлення: використовуйте нормальні вияви теплого ставлення; нехай у вашому голосі відчувається тепло.

4. Сталість і передбачуваність: життя дитини поза класом може стати хаотичним. Клас може бути єдиним місцем, де дитина буде почувати себе нормально. Чітко визначайте ваші вимоги та очікування.

5. Почуття приналежності та включеності: демонструйте роботу дитини, втягуйте дитину в дискусію тощо.

6. Структура: спочатку дитина може хотіти, щоб їй говорили, що вона повинна робити і як реагувати, поки вона не зможе мобілізувати власні ресурси. Структура стане її безпекою.

7. Безпека й конфіденційність: підтримуйте звичний спосіб життя. Не обговорюйте деталі того, що трапилося з дитиною, будь з ким. Шукайте надійну підтримку для себе. Переживання дитини не призначені для персоналу.

8. Поведінкові обмеження: деструктивну й антисоціальну поведінку твердо й постійно засуджувати.

9. Заохочення і стимуляція: доступність корисного матеріалу для читан­ня і художня творчість (наприклад, малювання) - це можливості для дитини висловити свої почуття.

 Скажіть дитині, яка стала жертвою насильства:

• Я тобі вірю.
• Мені шкода, що це з тобою трапилося.
• Це не твоя провина.
• Добре, що ти мені про це сказала.
• Я постараюся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека.

8. Рекомендації щодо надання допомоги дитині зрозуміти свої почуття у стресовому стані (на основі рекомендацій І. Харламової)

1. Дайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте чуйні, терпимі, коли вона перебуває у стресовому стані, адже діти показують свої страждання та хвилювання за допомогою різної поведінки – надчутливою, замкненої, пустотливою.

2. Будьте чуйні до почуттів, які виражає дитина словесно та іншим шляхом.

3. Допоможіть дитям навчитися казати про свої почуття замість того, щоб дитина просто замкнулася.

4. Навчіть вирішувати проблеми словесно, а не фізично; методом знаходження кращих способів для того, щоб впоратися з ситуацією.

5. Допоможіть дітям заспокоюватись самостійно, коли вони прикро вражені. Наприклад, іноді діти старшого віку необхідно просто більше часу побути на одинці, тоді як молодші діти мають потребу в чутливій близькості з рідними.

6. Проводьте співбесіди про почуття дитини, проектуючи ситуацію, яка його засмучує, на себе, виражаючи Ваші власні почуття (наприклад, «Мені стає сумно, коли я сперечаюся зі своїми друзями, можливо, тобі також»).

7. Переконайте дитину, що у всіх дітей виникають почуття за певних обставин (наприклад, «Іноді діти лякаються і це нормально», «якщо щось не працює, це тебе дратує», «коли тебе дражнять, ти ображаєшся»).

8. Діти молодшого віку потребують допомоги, щоб навчитися відмічати свої почуття. Це допомагає їм ввійти в емоції, біль, точно розпізнати їх та правильно впоратися з ними (наприклад, «Думаю, що ти плачеш тому, що ти стомився(лась), «Я знаю, що діти відібрали твій м’яч, і це тебе прикро вразило»).

9. Іноді дітям легше відповісти на коментар, ніж на пряме питання, якщо щось не так (наприклад, «Сашко, ти виглядаєш дещо засмученим. Напевно, ти думаєш про свою мамусю…»).

10. Буває так, що дітям легше коментувати почуття дитини в контексті почуттів більшості дітей ( наприклад, «Більшості дітей стає моторошно та сумно, коли їхні татусь та мама сваряться», «Мабуть, всі діти ображаються та страждають, коли на них кричать, обзивають або не хочуть спілкуватися»). 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ:

1. Виявлення, попередження і розгляд випадків насильства та жорстокого   поводження з дітьми. Методичні матеріали для працівників освіти. Авт.- упор.: Буров С, Дубініна І., Онишко Ю., Смислова Л., Ясиновська М.. -   К.: Видавничий дім «КАЛИТА», 2007.
2. Методичні рекомендації щодо взаємодії педагогічних працівників у навчальних закладах та взаємодії з іншими органами і службами щодо захисту прав дітей. Додаток до листа Міністерства освіти і науки України від 28.10.14 №1/9-557.
3. Насильство та жорстокість у школі. Реалії  сучасності. Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми. Ірина Харламова, методист районного науково-методичного центру Шевченківського управління освіти, м. Київ, Газета «Соціальний педагог» № 9, вересень 2007р., видавництво «Шкільний світ».