Психологічні аспекти індивідуальної роботи з учнями з ООП

   Психологічні аспекти індивідуальної роботи з учнями з ООП

 Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог.

     Серед найважливіших її учасників — батьки такого учня.

Утім, працювати важливо й з татами та мамами однокласників.

До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення.

 Види проблем розвитку

Діти  з ЗПР по зростанню і фізичному розвитку відстають від своїх однолітків на 1,5-2 роки, для них характерно:
-жива міміка, виразна жестикуляція, швидкі рвучкі рухи.
-Вони невтомні в грі і швидко стомлюються при виконанні практичних завдань.
-Несамостійні і некритичні до своєї поведінки.
-На заняттях "вимикаються" і не виконують завдання, плачуть через дрібниці, швидко заспокоюються при перемиканні на гру.
-Люблять фантазувати, замінюючи і витісняючи неприємні для них життєві ситуації.

 Увага. Усім дітям із ЗПР властиве зниження уваги. Слід відзначити, що зниження стійкості уваги може мати різний характер: максимальне напруження уваги на  початку виконання завдання  й подальше її зниження; настання зосередження уваги після певного періоду роботи; періодичні зміни напруження уваги та її спаду впродовж всього часу роботи.

Пам’ять. Особливо страждають ті її види, які вимагають участі розумових процесів (запам’ятовування). Знижені й найбільш елементарні види пам’яті. Механічна пам’ять цих дітей характеризується зниженою продуктивністю перших спроб запам’ятовування. Утім , час необхідний для повного заучування. близький до норми. Хоча такі діти й зазнають труднощів на початковому етапі  запам’ятовування слів, у більшості випадків вони успішно справляються із завданням (розумово відсталі   діти  впоратися з цим не в змозі)

  Мислення. Діти з ЗПР демонструють високий порівнянно з розумово відсталими дітьми рівень розумової діяльності, особливо під час розв’язання наочно-дієвих  і наочно-образних завдань. Доволі високі показники спостерігаються під час виконання  завдань за наочним зразком. Особливості розумової діяльності найбільш яскраво виявляються в  словесно-логічному мисленні: відсутність готовності до рішення, недостатня виразність орієнтовного етапу в їхньому розв’язанні, невміння контролювати себе в процесі виконання завданння, низький рівень розвитку  головних розумових операцій.

        -А ще   інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей.

     Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник.  Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так.

    Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).

     -Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

   Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

    - Від імені дитини знайомимо учнів з ООП:  її інтереси, здібності, захоплення, що не подобається, як зручно комунікувати.

Можна практикувати скаффолдинг

 Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку і з ООП) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей.

    Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Тому маємо знати чимало видів підтримки.

 Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

 Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

 Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».Моделювання — демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

    А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.

     Заварити разом чай та випити  — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.

    Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. 

Можу  порадити орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами, малюнком, схемою). 

    Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавчуваною. Й нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал?

       Утім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи.

  А в разі розладів аутистичного спектра діти шукають нові способи комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог.

     За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще.

 Тож у приміщені школи треба  робити вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

      Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові. Але вони російською, а укр – знайшла лише про марійку, дуже примітивне, як на мій погляд, зате ціна…

     .Образи допомагають дітям з різними діагнозами. Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з вадами слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А як же решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

Багато вчителів нарікають, що сучасні учні не можуть читати довгі тексти. Так і є. Маємо прийняти це, як виклик.

Що робити вчителю на уроці? Якщо хоча б двоє учнів у класі прочитали твір повністю, можна влаштувати цікаву розмову: почніть обговорювати з учнями любовну лінію твору, жіночі образи в романі, романтичний сюжет.

Коли інші почують про стосунки, любов, одразу прокидається інтерес — на наступний урок гарантовано більше учнів прочитають твір.

  Або влаштовуємо «ворожіння» на книжках: ставимо якесь питання, відкриваємо книжку на певній сторінці і читаємо певний рядок — з того може вийти несподівана дискусія.

 А ще я заохочую дітей читати так, як їм подобається: можна читати книжку навиворіт — з кінця до початку, можна із середини, можна частинами.

Пригадайте, як сами колись дитиною страждали, читаючи нудні описи природи на кілька сторінок. А дорослі казали: нічого не можна пропускати.

 Знаєте, ми можемо бути проти того, що підлітки читають уривки або скорочені версії творів. І що далі? Учень або не прочитає взагалі, або прочитає уривок — що краще?

 На своїх уроках я завжди залишаю час для саморефлексії учнів — не формальної, коли наліпили смайлики на дошку і побігли, а справжнього аналізу: чого я навчився сьогодні, чого мені не вистачає, над чим ще маю попрацювати. Цього неможливо навчити за один урок, потрібна системна робота. Більш підготовлені учні можуть давати розгорнуті відповіді, учні з ООП – відповідають на спец.питання вчителя словами «так», «ні»-вони вчаться бути такими, як всі і через деякий час системної роботи ви побачите, що діти на з ООП буде намагатися давати спочаттку коротки речення-відповіді, а з часом…

 У класі можна запровадити— різні дороги:

автобан — пересуваюся сам, можу допомогти іншим;

шосе — їду впевнено, але часом пригальмовую;

бруківка — їду рівно, але на шляху забагато вибоїн;

ґрунтова дорога — забагато пилу, не бачу, куди їду — допоможіть.

Тоді кожен учень може визначити, у яких навичках він їде автобаном, а з якими є труднощі і це ґрунтова дорога.

 Ефективне навчання в інклюзивному класі можна забезпечити за допомогою диференційованого викладання, яке дає змогу залучати до роботи над повним навчальним завданням усіх дітей.

Воно передбачає використання таких педагогічних прийомів та методів, які допоможуть розмаїтому учнівському колективу опанувати необхідні знання та вміння.

 Інформацію слід надавати в кількох форматах: через пояснення вчителя, колективне обговорення з акцентом на візуальному, аудіальному та кінестетичному способах сприйняття: перед вивченням теми пояснити нову лексику й поняття на конкретних прикладах. Відповідно до індивідуальних потреб учня, диференціювати можна рівень складності запитань, темп викладання, кількість навчальних завдань та час на їх виконання.

 Для досягнення успіху дітей з особливостями психофізичного розвитку в навчальній діяльності необхідно враховувати:

- час, протягом якого дитина може концентрувати увагу (5—7 хв, 15 хв);

- зручність (давати дитині можливість визначити, в яких умовах їй зручніше працювати: в ігровій кімнаті, мистецькому центрі тощо);

- відволікання (визначати місце і умови роботи, за яких дитина мінімально відволікається на сторонні подразники; слідкувати, щоб увага була сконцентрована на матеріалах центру);

 - рівень шуму (визначати робоче місце учня поруч з учителем, асистентом або лідером групи, щоб уникати гамору);

- вибір матеріалів (розташовувати в центрі тільки ті матеріали, що стосуються теми, завдання; використовувати засоби навчання, які сприяють соціальному та емоційному розвитку дитини);

- створення сприятливої атмосфери (ранкові зустрічі, святкування досягнень дитини, визначення учня « дитиною дня», нагородження призами

Щасти вам, педагоги,  у вашій нелегкій, але такій потрібній, праці