Психологічні властивості особистості та методи їх діагностики.

Психологічні властивості особистості та методи їх діагностики.

Вступ

До основним властивостями особистості ставляться: темперамент і характеру. Темперамент обумовлений типом нервової системи та відбиває переважно вроджені характеристики поведінки. Темперамент виражається ставлення людини до навколо неї подій. Кожен повинен постійно враховувати особливості темпераменту людей якими мусить працюватимете, і спілкуватися. Це необхідне ефективного взаємодії із нею, зменшення ймовірності виникнення конфліктним ситуаціям, запобігання можливого стресу. Немає кращих чи гірших темпераментів. Тому зусилля за хорошого контакту з людиною мають бути спрямовані не так на його виправлення, але в грамотне використання достоїнств і переваг темпераменту з одночасної нейтралізацією негативних проявів

Темперамент і характеру людини визначають його типові реакцію ті життєвих ситуацій, відповідно і реакції оточуючих з його поведінка. Від цих реакцій залежать відносини, складаються для людей, особливо у випадках, коли зустрічаються вперше і ще добре знають одне одного.

Тип темпераменту визначає динамічні особливості індивідуального поведінки людини: швидкість. Реакцій, темп роботи, чи спілкування людей, емоційність і культурний рівень загальної активності. До кожного типу темпераменту треба пристосовуватися і, знаючи заздалегідь індивідуальні розбіжність у темпераментах, можна запобігти виникнення напруженості відносин між людьми.

 "Темперамент", "характер", "особистість" – у тих поняттях від початку міститься складна внутрішня діалектика. Ми використовуємо їх задля визначення людську індивідуальність - те, що відрізняє даної людини від інших, що робить її унікальним. Разом про те ми заздалегідь припускаємо у цій унікальності риси, спільні з на інших людей, інакше всяка класифікація, та й саме вживання перелічених понять, втратила б сенс. Які саме риси, боку, якості, особливості людини відбиває кожне з цих понять? 

1.Темперамент. Фізіологічна основа темпераменту. Врахування темпераменту у навчально-виховному процесі

У різних джерелах літератури з різного трактують поняття темпераменту розглянемо окремі.   

Темперамент – це вроджені особливості людини, які зумовлюють динамічні характеристики інтенсивності і швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності й врівноваженості, особливості пристосування до навколишньому середовищі.

Темперамент - фізіологічна основа на формування характеру.

Темперамент – це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку перебігу його психічних процесів і навички поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, і навіть деякі зовнішні особливості поведінки людини - рухливість, активність, швидкість чи повільність реакцій тощо. буд. Темперамент характеризує динамічність особистості, але з характеризує її переконань, поглядів, інтересів, перестав бути показником цінності чималоценности особистості, не визначає її можливості (годі було змішувати властивості темпераменту зі властивостями характеру, чи здібностями).

Можна виокремити такі основні компоненти, що визначають темперамент.

1. Загальна активність психічної роботи і поведінки людини виявляється у різного рівня прагнення активно діяти, освоювати перетворювати навколишню дійсність, почуватися в різноманітної діяльності. Вислів загальної активності в різних людей різна.

Можна відзначити крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, з другого - велику енергію, активність, пристрасність й стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами розташовуються представники різних темпераментів.

2.Рухлива, чи моторна, активність показує стан активності рухового і мовленєвого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів мови людини, його зовнішньої рухливості (чи, навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазності).

3. Емоційна активність виявляється у емоційної вразливості (схильність і чуйність до емоційним впливам), імпульсивності, емоційної рухливості (швидкість зміни емоційних станів, початку будівництва і припинення їх). Темперамент проявляється у діяльності, поведінці й вчинках чоловіки й має зовнішнє вираз. По зовнішнім стійким ознаками можна до певної міри будувати висновки про деяких властивості темпераменту.

Давньогрецький лікар Гіппократ, котрий у 5 столітті е., описав чотири темпераменту, які отримали такі назви: сангвінічний темперамент, флегматический темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент. Відсутність необхідних знань не дозволяло дати тоді справді наукове підгрунтя вченню про темпераментах, і лише дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І. П. Павловим, встановили, що фізіологічної основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів.

Фізіологічна основа темпераменту. Відповідно до вченню І. П. Павлова, індивідуальні особливості поведінки, динаміка перебігу психічної діяльності залежить від індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи. Основою ж індивідуальних відмінностей у нервової діяльності є прояв і співвідношення властивостей двох основних нервових процесів - порушення та гальмування.

Було встановлено три властивості процесів порушення та гальмування:

 1) сила процесів порушення та гальмування,

 2) врівноваженість процесів порушення та гальмування,

 3) рухливість (змінюваність) процесів порушення та гальмування.

Сила нервових процесів виявляється у здібності нервових клітин переносити тривале або короткочасне, але занадто вже концентроване порушення і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової клітини.

Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин витримувати тривале і концентроване порушення і гальмування. При дії дуже сильних подразників нервові клітини швидко переходить до стан охранительного гальмування. Отже, в слабкої нервовій системі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, їхня енергія швидко виснажується. Зате слабка нервова система має великий чутливістю: навіть у слабкі подразники вона дає відповідну реакцію.

 Важливим властивістю вищої нервової діяльності є врівноваженість нервових процесів, пропорційне співвідношення порушення та гальмування. В окремих людей ці дві процесу взаємно врівноважуються, а й у інших цього рівноваги немає: переважає чи процес гальмування чи порушення.

Одна з основних властивостей вищої нервової діяльності - рухливість нервових процесів. Рухливість нервової системи характеризується швидкістю змінюваності процесів порушення та гальмування, швидкістю виникнення і припинення їх (коли це вимагають умови життя), швидкістю руху нервових процесів (концентрації), швидкістю появи нервового процесу у у відповідь роздратування, швидкістю освіти нових умовних зв'язків, вироблення та динамічного стереотипу.

Комбінації зазначених властивостей нервових процесів порушення та гальмування було покладено основою визначення типу вищої нервової діяльності. Залежно від поєднання сили, рухливості й врівноваженості процесів порушення та гальмування розрізняють чотири основних типи вищої нервової діяльності.

Слабкий тип. Представники слабкого типу нервової системи що неспроможні витримувати сильні, тривалі і концентровані подразники. Слабкими є процеси гальмування й пробудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Поруч із відзначається висока чутливість (тобто. низький поріг) до дій подразників.

Сильний урівноважений тип. Різні сильної нервової системою, він характеризується неурівноваженістю основних нервових процесів - переважанням процесів порушення над процесами гальмування.

Сильний урівноважений рухливий тип. Процеси гальмування й пробудження такі й урівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка змінюваність нервових процесів ведуть до відносної нестійкості нервових зв'язків.

Сильний урівноважений інертний тип. Сильні й урівноваженіші нервові процеси відрізняються малої рухливістю. Представники цього зовні завжди спокійні, рівні, важковозбудими.

Тип вищої нервової діяльності належить до певних природних вищим даним, це уроджена риса нервової системи. На даної фізіологічної основі можуть утворитися різні системи умовних зв'язків у життя ці умовні зв'язку будуть різна формуватися в різних людей: у цьому виявлятиметься тип вищої нервової діяльності. Темперамент це і є прояв типу вищої нервової діяльність у діяльності, поведінці людини.

Особливості психічної діяльності, що визначають його вчинки, поведінка, звички, інтереси, знання, формуються у процесі індивідуального життя людини, у процесі виховання. Тип вищої нервової діяльності надає своєрідність поведінки людини, накладає характерний відбиток все образ людини - визначає рухливість його психічних процесів, їх стійкість, але з визначає ні поводження, ні учинків людини, і його переконань, ні моральних підвалин.

2. Характер. Риси характеру. Формування характеру та шляхи його виховання

На думку І.П. Павлова, темпераменти є "основними рисами" індивідуальних особливостей людини. Їх прийнято розрізняти так: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолійний. Встановлено залежність між типом вищої нервової роботи і темпераментом. Типи вищої нервової роботи і їх співвідношення з темпераментом

Холерик. Відрізняється підвищеною збудливістю, дії переривчасті. Йому властиві різкість й стрімкість рухів, сила, імпульсивність, яскрава виразність емоційних переживань. У результаті неврівноваженості, захопившись справою, схильний діяти щосили, виснажуватися більше, що слід. Маючи інтереси суспільства, темперамент виявляє в ініціативності, енергійності, принциповості. За відсутності духовного життя холеричний темперамент часто проявляється у дратівливості, афективності, нестриманості, гарячковість, нездатності до самоконтролю при емоційних обставин.

Сангвиник. Швидко пристосовується нових умов, швидко збігається з людьми, товариський. Почуття легко з'являються і змінюються, емоційні переживання, зазвичайнеглубоки. Міміка багата, рухлива, виразна. Кільканепоседлив, потребує нових враження, недостатньо регулює свої імпульси, не вміє суворо дотримуватися виробленого розпорядку життя, системи у роботі. У зв'язку з не може успішно виконувати справа, яка потребує рівної витрати сил, тривалої й методичного напруги, посидючості, стійкості уваги, терпіння. За відсутності серйозних цілей, глибоких думок, творчої діяльності виробляється поверховість і мінливість.

Флегматик. Характеризується порівняно низькому рівні активності поведінки, нових форм якого виробляються повільно, а є стійкими. Володіє повільністю і спокоєм у діях, міміці мови, рівністю, сталістю, глибиною почуттів та настроїв. Наполегливий і завзятий, він нечасто виходить з себе, не схильний до афектів, розрахувавши свої сили, доводить справу остаточно, рівний у взаєминах, залежно від товариський, недолюблює даремно базікати. Єкономить сили, даремно їх витрачає. Залежно та умовами тільки в випадках флегматик може характеризуватися "позитивними" рисами - витримкою, глибиною думок, сталістю, грунтовністю, за іншими - млявістю, байдужістю до оточення, лінню і безвільністю, бідністю й слабкістю емоцій, схильністю до виконання лише звичних дій.

Меланхолік. В нього реакція часто вже не відповідає силі подразника, присутній глибина і стійкість почуттів при слабкому їх вираженні. Йому важко довго на чимось зосередитися. Сильні впливу часто цікавить меланхоліків тривалу гальмівна реакцію ("опускаються руки"). Йому властива стриманість і приглушеність мови і рухів, сором'язливість, боязкість, нерішучість. У нормальних умов меланхолік - людина глибокий, змістовний, може слугувати гарним трудівником, успішно справлятися із життєвими завданнями. При несприятливі погодні умови може перетворитися на замкнутого, боязкого, тривожного, ранимого людини, схильного до важким внутрішнім переживань таких життєвих обставин, які цього заслуговують.

Формування характеру людини в що свідчить залежить від темпераменту. Знання типу темпераменту й уміння визначити тип у конкретної людини чи групи людей допомагає людської особистості знайти підхід до людини і від побудувати відносини з нею й у колективі. Допомагає уникнути конфліктні ситуації, дозволити суперечки.

Нижче надано порівняльна характеристика темпераменту й правничого характеру

У результаті визначимо позитивні й негативні боку темпераменту.

 У результаті визначимо позитивні й негативні боку темпераменту

3. Здібності. Їх природа. Види здібностей. Умови розвитку здібностей у дітей

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме – набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці.

Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий.

Людин, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначенні рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися.

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових, результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва. 

Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності. Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділять потенційні і актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності – це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв’язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об’єктивних умов і можливостей.

Отже, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних.

Перед психологією дуже гостро стоїть проблема виявленнязакономірностей та механізмів формування та розвитку здібностей.
Природну основу розвитку здібностей становлять задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Тільки своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання приводить до формування у неї здібностей.

Першою ознакою зародження здібностей є нахил – стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахил поряд з тяжінням до діяльності призводить до швидкого досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незважаючи на активне захоплення, дає посередні результати.

Специфічним видом розвитку здібностей особистості є її психологічна підготовка до того чи іншого виду діяльності. Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення таких індивідуальних характеристик людини, які є необхідними для ефективного здійснення будь-якого конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їх наявності.

Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко використовують різноманітні тести. Дослідження конкретно-психологічних характеристик різних здібностей дозволяють виділити загальні якості індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності, а також спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог конкретної діяльності.

4. Методи вивчення психологічних властивостей особистості

 Особистість формується в умовах конкретно-історичного існування людини, в діяльності. Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, що здійснюються переважно в групах і колективах. Поняття “формування особистості як розвиток, процес і результат. У цьому значенні формування особистості є предметом психологічної науки, завдання якої – вияснення того, що є в наявності і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій.

Це є, власне, психологічний підхід до формування особистості.

Друге значення – формування особистості к її цілеспрямоване виховання. 

Це – педагогічний підхід до значення завдань і способів формування особистості.

Педагогічний підхід передбачає необхідність з’ясування, що і як повинно бути сформовано в особистості, аби вона відповідала соціально обумовленим вимогам, що їх пред’являє до неї суспільство.

Педагогічний і психологічний підходи до формування не тотожні один одному, а складають нерозривну єдність.

Оволодіваючи значеннями, людина пізнає закономірності функціонування матеріального світу на макро- і мікрорівнях, починаючи від руху небесних світил і місця в цьому процесі нашої планети і закінчуючи будовою молекули та атома і взаємодією їх, а також будову і закони функціонування людського організму.

Вивчаючи гуманітарні дисципліни, людина пізнє різні цивілізації, їхній розвиток, а також розвиток самої людини в суспільстві, колективі, групі, взаємовідносини між індивідами.

У процесі формування особистості відділити засоби навчання від засобів виховання вельми проблематично, бо вони виступають єдності.

Умовно процес виховання поділяють на: розумове виховання; трудове виховання; моральне виховання; естетичне виховання; фізичне виховання.

Такий поділ є умовним через те, що в процесі формування особистості вихованням усі ці складові присутні більшою чи меншою мірою.
Розумове виховання – завдання розумового виховання полягає в тому, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про навчання як про складний процес, пов’язаний з постійним напруженням волі, необхідністю долати труднощі, виробляти в собі позитивні якості, як працелюбство, дисциплінованість, високу свідомість, відповідальне ставлення до праці. Але водночас навчання приносить задоволення й насолоду, якщо воно творче, себто вміло кероване викладачем і самокероване учнем.

Трудове виховання – це виховання працею, практичною діяльністю. Упродовж довгого часу під цим розуміли скерованість учнів на оволодіння, в основному, робітничими спеціальностями, причому не завжди достатньо кваліфікованими, творчими.

Але праця вченого і в фізичному розумінні не менш тяжка, ніж праці робітника, бо вимагає величезних енергетичних затрат. А праця робітника на верстатах з автоматичним управлінням, операторів на хімічних комбінатах чи операторів ЕОМ вимагає високих знань.

Мораль – одна із форм суспільної свідомості, яка означає сукупність певних принципів і правил, норм поведінки людей, регулює їхні стосунки між собою та визначає їхнє ставлення до суспільства й держави.
Моральне виховання завершується формуванням ідеалу, в якому відображено кращі якості людини. Це – складний процес формування моральних понять, поглядів, переконань, зрештою – моральної свідомості, а відтак – системи навичок і звичок моральної поведінки. Мораль існує в суспільстві та залежить від того, яке суспільство, хто його очолює, яка в них мораль, “яку музику вони замовляють”. Адже:  учень наслідує вчителя, його мораль; дитина наслідує батьків; підлеглий пристосовується і наслідує начальство.

Основні завдання у сфері естетичного виховання є такими:
виховувати естетичні почуття через правильне сприйняття прекрасного, глибоке розуміння прекрасного у природі, праці, спілкуванні, особистому житті, мистецтві;

формувати естетичні погляди, смаки, які досягають своєї завершеності в ідеалі; з цією метою слід збагачувати учнів естетичними й художніми знаннями в царині мистецтв, знарядь праці, побуту;

розвивати вміння й потребу бачити, знаходити прекрасне в навколишньому житті, помічати красу повсякденного;

розвивати творчі здібності, уміння й навички; множити красу посиленою участю в художній творчості, прикладних видах мистецтва;

сформувати звичку оцінювати всі факти і явища дійсності під кутом зору раси, гармонії та доцільності.

Джерела фізичного виховання – в самі природі людини, в необхідності фізичного розвитку організму, всіх його складових – кістяка, мускульної й нервової систем та системи внутрішньої секреції.
Фізичне виховання є формою реалізації об’єктивних законів природи в людському організмі.
Завдання фізичного виховання полягає тому, щоб сприяти фізичному розвиткові людини, водночас справляючи позитивний вплив на вироблення й закріплення моральних і вольових рис характеру, виховання таких якостей особистості, як організованість, свідома дисципліна, наполегливість у процесі долання перешкод, витривалість, мужність.

Крім занять фізкультурою і спортом, фізичне виховання криє в собі санітарно-гігієнічні норми, спеціальні вправи, режим харчування й відпочинку, профілактику захворювань, аутотренінг.


 

Список використовуваної літератури

1. В.А.Крутецкий “Психологія” Москва “Просвітництво” 1988.

2.Л.А. Венгер, В.С. Мухіна “Психологія” Москва “Просвітництво” 1988.

3. “Радянський Енциклопедичний Словник” Москва 1981.

В.С. Лозниця “Психологія і педагогіка” Київ, 1999 р.
Ю.М. Забрадин, А.Н. Лебедев “Психологія і психофізика”. 1997 р.
В.І. Лозова, Г.П. Москаленко “Навчально-методичнй посібник” 1993 р.