Реферат на тему: «Розвиток емоційно - особистісної сфери дошкільників»

РЕФЕРАТ

на тему:

«Розвиток емоційно - особистісної сфери
дошкільників»

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………..…..... 3

Основна частина ........................................................................................................ 5

Розвиток емоційної сфери у дошкільників ..................................................... 5

Розвиток особистісної сфери у дошкільників ............................................... 17

Висновок ................................................................................................................... 20

Список використаних джерел ................................................................................. 23

ВСТУП

В даний час все більша увага приділяється інтелектуальному розвитку дитини, і все більше забувають про розвиток емоційно-особистісної сфери.Часто не враховується, що тільки взаємозв'язок цих двох сфер може забезпечити найбільш високий рівень розвитку.
 Розвиток емоційно-особистісної сфери дітей дошкільного віку має містити наступні завдання: 
- допомогти дітям виробляти позитивні якості в характері і коригувати негативні, 
- розвинути творчі здібності, 
- розвинути навички поведінки в суспільстві, в групі, 
- допомогти дитині зрозуміти особливості його характеру, підштовхнути до самопізнання
 Розвиток емоційно-особистісної сфери проводиться шляхом вправ та ігор, які складені для кожного віку по-різному. Чим старша дитина, тим гра і вправи складніше і глибше за змістом.
 Це дозволяє підібрати підходящу гру і вправу індивідуально для кожної дитини, оскільки темпи навчання і розвитку у кожної дитини суто індивідуальні.
 Заняття з розвитку емоційно-особистісної сфери дитини завжди цікаві і цікаві, а це важливо, оскільки якщо дитині цікаві ігри та вправи, то тільки так він зможе розвиватися і навчатися.
 Дитині необхідно пояснювати, що означають ті емоції, які дитина переживає. У ньому потрібно виховувати почуття прекрасного і навчати його дивитися на себе з боку, а оскільки всі діти егоцентричні, то це вкрай важливо.
 Щоб зрозуміти дитячі емоції необхідно зрозуміти джерело їх походження, а вони знаходяться в осмисленої діяльності дитини. За допомогою емоцій і почуттів дитина пізнає навколишній світ, починає його розуміти по-новому.
 Про розвиток емоційно-особистісної сфери не можна забувати, оскільки тільки так дитина зможе принести суспільству користь. Естетичні переживання викликають у дитини такі заняття, як слухання казок, музики, ліплення, малювання, а також тісне знайомство з природою.

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ
У ДОШКІЛЬНИКІВ

Емоції продовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли той засмучений, підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку - дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.
 Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю рухів, їх недостатньою скоординованістю, плаксивістю. Дитина переживає глибокі емоції, що захоплюють все єство малюка. Тому дорослому варто поводитись спокійно, наполегливо вимагати дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.
 Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Вона радіє, коли виконання дій вдається, у грі використовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується - якщо предметна дія невдала (чашка із "супом" впала під стіл; пластмасовий глечик тріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок. З них є такі, якими дитина особливо часто й подовгу грається. Виникнення у дитини мотивуючих уявлень призводить до того, що відсутня улюблена іграшка викликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іграшку дитина десь забула, загубила тощо. Дитина може плакати за лялькою, яку вранці разом з мамою бачила у магазині.
 Негативні емоції дитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина, уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побутовий процес.Чимдалі виразніше виявляються вищі почуття. Серед них у ході побутової діяльності, прилучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках виникає уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях - дитині це подобається. Щоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям.
 Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмету, зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язані із пізнавальними діями (обстеженням предмету, постановкою запитань).
 Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить її, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині [1, с. 88-90].
 Відносно однолітків у дітей проявляється суперництво, елементи заздрості, ревнощі, які також повинен усувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадах співпраці, взаємодопомоги.
 Здатність розуміти емоції інших людей та співчувати їм значно ускладнюється завдяки оволодінню мовленням: дорослий привертає увагу малюка до однолітка, коли той засмучений, пропонує йому допомогти, запитує "Тобі не хочеться, щоб Андрійко плакав, чи не так? Давай дамо йому твоїм пароплавом погратись". Бажання малюка викликати радість іншої дитини, її посмішку, незадоволення, коли хтось плаче і страждає, стають мотивами надання іншим допомоги, підтримки. Дорослий описує і власні емоційні стани, що відкриває перед дитиною світ їх переживань. Звичайно, тут не варто переходити певної межі, пам'ятаючи про глибину й бурхливість дитячих емоцій та про той відгук, що викличуть зізнання дорослих у дітей. Мама повинна розповісти дитині, як вона засмучується, коли малюк вередує чи плаче. Якою радістю сповнюється її серце, коли синок веселий, охайний, слухняний.
 Діти добре розуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. У дітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційного портрету, що склався завдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжить до бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама - може сваритись, буде незадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх не одержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих, їх аргументи: погано, бо забруднився, бо не доїв суп, бо посварився з товаришем. Згодом дитина добре розрізняє смисл оцінок "добре" і "погано".
 Зародження емоційної реакції на похвалу створює умови для розвитку самолюбства і почуття гордості (Р. Х. Шакуров). Спочатку переживання гордості виникають при прямій оцінці дитини дорослим.
 Повторення позитивних оцінок стосовно певних якостей дитини зумовлює появу в неї стійкого почуття гордості. Складається потреба завжди одержувати і зберігати позитивну оцінку дорослого, що говорить про виникнення перших проявів почуття власної гідності. Коли нова оцінка суперечить старій, виникає опір дитини, вона продовжує пишатися тією якістю, яка позитивно оцінювалася у минулому.
 Під впливом дії на малюка позитивної та негативної оцінки виникає почуття сорому, пов'язане зі всім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбності, виникаючого почуття гордості й власної гідності. В основі почуття сорому лежить формування уявлень про позитивно і негативно оцінювані зразки поведінки. Сама дитина відчуває відхилення від позитивних зразків поведінки і сприймає таку ситуацію як втрату схвалення дорослих, приниження своєї гідності.
 Отже, щодо особливостей емоційного розвитку в ранньому віці:
- емоційне життя дитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка;
- дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження;
- головним джерелом емоцій дитини виступає предметномані-пулятивна гра, спілкування з дорослим та з ровесниками;
- емоції починають відігравати функції, пов'язані із уявленнями предметів;
- під впливом виховання виразніше виявляються вищі почуття - естетичні, інтелектуальні, моральні;
- розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни у відносинах з дорослими, починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини - з'являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов'язані із бажанням уникнути сорому, приниження своєї гідності.
 Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: "що скаже мама?", "батько буде сваритись". Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.
 Маючи досить різноманітний досвід спілкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та невербальних засобів. Спочатку у спілкуванні переважають невербальні засоби вираження емоцій (міміка, виразні рухи, крик, плач), а до кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.
 Значного прогресу зазнають вищі почуття, як неодмінна ознака особистості. Їх розвиток відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової. Важливу роль відіграє спільний характер виконання діяльності дошкільниками, коли вони мають змогу порівнювати свої результати, прагнучи до оригінальності. Наприклад, завдання прикрасити кімнату, балкон, ялинку прямо передбачає вирішення дітьми естетичної задачі, а при її досягненні діти керуються своїми естетичними уявленнями. Подальший розгляд і аналіз виконаних дітьми робіт збагачує їх уявлення про красиве. Так, Т. С. Комарова підкреслює, що цілеспрямовані спостереження об'єктів природи для їх наступного зображення становить єдиний процес природничо-наукового та естетичного пізнання. Знайомлячи дітей з об'єктами природи, слід звертати увагу на красу їхнього зовнішнього вигляду, викликати позитивне емоційне ставлення до них. Зображаючи природу, діти переживали естетичні почуття.
 Естетичні переживання дитини особливо тісно пов'язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а, з іншого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим для дитини особливої цінності. Відкриваючи нові властивості предметів, знаходячи пояснення для таємничих та незрозумілих явищ природи, дитина переживає захоплення, радість відкриття, здивування і сумнів, що стають надбанням її досвіду на все життя. Ось як описав цей стан дитини письменник Андрєєв Л. Н.: "Йому було 6 років від роду, сьомий; і світ для нього був величезним, живим і чарівно невідомим". Завдяки емоційному супроводу пізнавальна діяльність набуває для дитини самоцінного характеру, вона прагне до її продовження. Відмітною особливістю інтелектуальних емоцій є їх стимулюючий вплив на пізнавальну діяльність. Їх формування у дошкільника сприятливо позначається згодом на етапі шкільного навчання.
 Уявлення дитини про красиве й потворне у власній поведінці слугує джерелом етичних почуттів, асоціюючись із добром і злом. У своїх малюнках дитина передає ставлення до позитивних героїв, детально промальовуючи їхнє зображення, користуючись набором кольорів. Злих героїв малюк зображає обмеженою кольоровою гамою, у вигляді аморфних образів - це може бути просто чорна пляма чи щось схоже на заплутаний клубок темних ниток.
Отже, розвиток емоцій дошкільника:
- емоції дошкільника опосередковуються його ставленням до тих чи інших явищ;
- внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими;
- емоції у функції передбачення включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент;
- інтенсивний розвиток вищих почуттів відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової;
- особливістю вищих почуттів є їх тісний взаємозв'язок.
 У процесі спілкування дитини з дорослими й однолітками, її участі у колективних формах діяльності у неї формується емоційна складова спрямованості на інших людей (Котирло В. К.), такі соціально цінні якості особистості, як чуйність, уважність, запопадливість. При цьому важливе значення має емоційний зміст спілкування дошкільника з оточуючими. Виникають не просто окремі вміння розуміти іншого, виявляти йому симпатію, співчуття, бути товариським, але й цілісне емоційне утворення - спрямованість переживань дитини на емоційні прояви дорослого й ровесника, яка слугує цілям проникнення у його внутрішній світ, що виступає як засіб інтимного зв'язку із ними.
 Особливо важливу роль для розвитку етичних переживань відіграють ситуації, коли дитина взаємодіє із ровесниками, між якими виникають рівноправні партнерські стосунки. Тут вона сама будує лінію своєї поведінки. Отже виникає потреба в етичних орієнтирах: як вчинити, як почуватиметься товариш, як зберегти відносини з ним. Етичні оцінки вчинків із зовнішніх вимог стають власними оцінками дитини і включаються в переживання нею ставлення до певних вчинків або дій.
 Позитивна емоційна спрямованість щодо ровесника формується у спільній з ним діяльності за такої її організації, коли об'єктом переживань дитини стає не тільки власний успіх, але й успіх товариша, успіх спільної справи [1, с. 40].
 У п'ять років спостерігаються низькі показники позитивного емоційного ставлення до партнерів. Причинами виступає недостатнє володіння дошкільниками навичками співпраці, труднощі у переносі їх з ігрової діяльності на інші види діяльності; обмежений досвід взаємодії з ровесником.
 Емоційна спрямованість на інших охоплює собою систему гуманних почуттів. Справжньої школою таких почуттів для дошкільників виступає сюжетно-рольова гра, де виникає потреба зрозуміти іншого, врахувати його позицію, інтереси, настрій, бажання. Виконання ролі кожною дитиною та їх співвідношення будується на певних моральних уявленнях про належні способи поведінки. Розвивається відповідальність за свою ділянку роботи: якщо "лікар" буде постійно вибігати з "кабінету", то хворі залишаться без допомоги; якщо "продавець" буде їсти цукерки, то покупцям не вистачить. Таким чином, завдяки грі діти не тільки переживають відповідні етичні колізії, але й краще усвідомлюють моральні норми, в них формується установка на їх глибше пізнання.
 У трудовій діяльності діти виконують соціально-цінні завдання, переживаючи при цьому радість, гордість, відповідальність. Дорослі пояснюють дітям, що коли вони ретельно поллють квіти, то рослини будуть гарно виглядати; якщо приберуть в ігровій кімнаті, то в мами буде більше часу і вона спече смачний пиріг тощо. Діти надають допомогу своїм товаришам, спочатку за ініціативою дорослого, а до кінця дошкільного віку - самостійно. Ось хлопчик розсипав мілкі деталі мозаїки - доведеться довго збирати. Ровесники приходять на допомогу, а згодом всі троє захоплено складають мозаїку. Можлива й інша реакція на скруту товариша, коли в ровесника виникає незадоволення, роздратування, враження, що невдала дія ровесника слугує перешкодою для власного успіху: "Що тут все порозсипав. Як ми будемо тут гратись у поїзд!". Дорослий повинен створювати умови для попередження таких явищ, що несуть нетерпимість, байдужість один до одного.
 В межах стійких дитячих об'єднань поступово виникають більш тісні контакти між окремими дітьми, що стає основою для появи дружби. До 5-ти років дружба дітей носить переважно ситуативний характер: дружать діти, які поряд сплять у дитячому садку, чиї сім'ї є сусідами та часто відвідують одна одну. Друзі більше граються разом, частіше домовляються і виконують спільні справи, діляться іграшками. Дитина часто змінює своїх друзів залежно від обставин.
 Старший дошкільник більше орієнтується у виборі друга на його ділові та особистісні якості, звички, уподобання: він добре будиночки з піску будує, він цікавиться морськими подорожами, збирає листівки тощо. У 5-7 р. частіше зустрічається парна дружба, водночас виникають стійкі ігрові об'єднання з 3-5 учасниками. Дружба невеликими підгрупами частіше за все народжується в грі на основі ігрових інтересів і схильностей, у тому числі і на основі інтелектуальних інтересів. Парна дружба характеризується глибокою симпатією, поєднується з широким товаришуванням, зростає її вибірковість.
У нормі емоційна сфера дитини відзначається життєрадісністю, бадьорістю, оптимізмом. Саме такі емоційні стани забезпечують умови для формування особистості: її самоповаги, впевненості, віри у свої сили, ініціативності. Якщо дитина більшість часу перебуває у пригніченому й роздратованому стані, швидко втомлюється або - навпаки - не може заспокоїтись, виявляє гіперактивність, поводиться несміливо, плаксива, вередлива, то всі ці стани свідчать про негаразди в емоційній сфері, які негативно позначаються на формуванні особистості. Тривалі негативні переживання дезорганізують психічну діяльність дітей та їх спілкування з ровесниками. Ці емоції не тільки накладають відбиток на досвід дитини, але й впливають на хід подальшого розвитку. Вони можуть сприяти утворенню негативної життєвої позиції і у кінцевому рахунку викликати затримки у загальному розвитку дітей [2, с. 103].
 Причини емоційних розладів досить складні. Проте джерелом їх, як правило, виступають особливості спілкування, по-перше, із дорослими, а по-друге, із ровесниками. Нормативні вікові показники спілкування дитини з дорослими детально описані у літературі. Якщо батьки відступають від них, або їхнє ставлення до дитини відстає від її вікового розвитку, то виникають труднощі спілкування, пов'язані із незадоволенням малюка його змістом, чи емоційним фоном, чи частотою й глибиною контактів. Іноді емоційні розлади, що проявились у дошкільному віці, закладались у попередні періоди життя дитини, можливо, навіть у перші тижні після народження.
 Відомий англійський психолог Дж. Боулбі описав етапи емоційних змін, що відбуваються з дитиною, коли її розлучили із матір'ю. Спочатку малюк протестує, плаче, вередує, вимагаючи припинення розлуки. На другій стадії дитина зовні спокійна, припиняє висловлення протесту, при зустрічі із матір'ю відвертається від неї. На третій стадії дитина стає апатичною, її нічого не радує і не засмучує. При зустрічі із матір'ю вона залишається байдужою. Якщо до двох років малюк не знайде близької дорослої людини, то вже ніколи не зможе ні з ким встановити емоційного контакту.
Водночас, тісний контакт дитини з дорослими накладає значну відповідальність на останніх. Дитина надзвичайно чутливо реагує на психічний стан близької дорослої людини та заражається ним. Якщо дорослий невпевнений у собі, пасує перед труднощами, не довіряє оточуючим, то в дитини спостерігаються аналогічні стани, на основі яких розвиваються страхи (фобії). Наприклад, австрійський лікар-психотерапевт Гізела Еберлейн описує такий випадок. Ева-Марія, 5 років, боїться всього, ні на хвилину не розлучається з матір'ю. Дівчинка - довгоочікувана дитина у сім'ї, яка після її народження розпалася. Мати присвятила всю себе вихованню дівчинки. Дитина для неї все - предмет любові, підтримка, втіха. Ева-Марія не залишається сама у дитячому садку, не спить одна, без мами. На прийомі у лікаря дівчинка сидить на колінах у матері, міцно притиснувшись до неї. Страхи дівчинки вдалось подолати шляхом багаторазових бесід пізнавальної тематики, коли психотерапевт намагалась розкрити красу й велич оточуючого світу, сформувати у дівчинки інтерес до нього.
 Страхи виникають у дітей з 2-х років та досягають максимуму у шестиліток. Найчастіше діти бояться самотності, нападу, тварин, казкових героїв, темряви, стихійного лиха, пожежі. Причиною страхів може бути невиправдано жорстка виховна позиція дорослих, переважання покарань, надмірні вимоги, обмеження ініціативи та вільної активності дітей за рахунок зростання кількості обов'язкових до виконання завдань. Страхами частіше страждають діти з неповних сімей, у сім'ях, де домінує мати. Дитина, яка намагається стримати свій страх, боїться негативної реакції на них дорослих, страждає ще більше, ризик виникнення в неї неврозів зростає.
 Лякають дитину й розповіді дорослими якихось страшних подій, катастроф, трагедій. Малюк довго не може заспокоїтись, заснути, включитись у гру. Страхи дітей посилюються перед сном, дорослим у цей час необхідно створити спокійну доброзичливу атмосферу.
Страхи дошкільників не завжди набувають хворобливого стійкого характеру, більшість з них при правильному реагуванні дорослого швидко зникає. До 3 р. з'являється ціла група страхів, пов'язаних з казковими героями, темрявою, порожньою кімнатою. Причинами таких страхів дитини є індивідуальні особливості нервової системи (чутливість, неврівноваженість, виснажливість), особистості (тривожність, схильність до фантазувань), обмеженість дитячого досвіду. Так дитина злякалась моря, коли вперше його побачила. У виникненні страхів значну роль відіграє уява дитини. "Кожен раз, коли дитина ніби то безпричинно боїться якогось приміщення, предмету, уникає якоїсь страви, гігієнічної процедури, слід пам'ятати, що причиною цього може бути уява, дивним чином утворений зв'язок між емоцією та, здавалось би, нейтральною, річчю. Ось, дитина боїться, щоб подряпину мазали зеленкою. Просить помазати йодом. Але ж це ще болючіше, - зауважують дорослі. "Ні, не хочу бути зеленою", - кричить дівчинка. Виявляється дуже давно, коли вперше батько мазав зеленкою подряпину дочці, він поспішав та розлив ліки, забруднивши руки у зелений колір. Батько дуже розсердився, а дитина злякалась. Образ зелених рук продовжує лякати дівчинку, породжуючи страх перед зеленкою". Щоб подолати дитячі страхи, необхідно включити дитину у цікаву та захоплюючу діяльність (гру, малювання, конструювання), давати зважені та помірковані відповіді на дитячі питання. Важливо збагатити знання дітей про предмети і явища. Не слід залишати дитину одну в незнайомій чи складній ситуації. Для подолання страхів дорослому потрібно ближче і уважніше спілкуватись з дитиною, взяти участь у діяльності, що лякає дитину, наприклад, разом увійти до темної кімнати.
 У спілкуванні з ровесниками емоційні порушення виявляються у двох основних формах (Г. А. Урунтаєва)
1. Діти неврівноважені, легко збудливі. Нестримність емоцій у таких дітей часто стає причиною дезорганізованості їх діяльності. При виникненні конфліктів з однолітками вони схильні до афектів: спалахів гніву, образ, супроводжуваних сльозами, грубістю, бійками. Спостерігаються супутні вегетативні зміни: почервоніння шкіри, посилення потовиділення і т.п. Проте, швидко спалахуючи, вони швидко заспокоюються.
2. Діти зі стійким негативним ставленням до спілкування. Як правило, образа, незадоволеність, неприязнь надовго зберігаються в їх пам'яті, але вони більш стримані, характеризуються відособленістю, уникають спілкування. Емоційне неблагополуччя часто проявляється як небажання відвідувати дитячий садок, незадоволеність відносинами з вихователем або однолітками. Гостра чутливість дитини, її надмірна вразливість можуть призвести до внутрішнього конфлікту.
Щодо розладів емоційної сфери дошкільників:
- негаразди в емоційній сфері дошкільника негативно позначаються на формуванні особистості;
- профілактика розладів емоційної сфери дошкільника передбачає дотримання нормативних вікових показників спілкування дитини з дорослими та ровесниками;
- при відсутності нормального спілкування з дорослими у дитини виникає апатія, пригніченість, байдужість;
- невідповідна вікові залежність від батьків породжує страх самотності, невпевненість, безініціативність;
- страхи дошкільників набувають хворобливого характеру при неправильному ставленні дорослих до цих страхів;
- у спілкуванні з ровесниками емоційні розлади полягають, як у нездатності дитини до спільних дій, так і у небажанні спілкуватися.

РОЗВИТОК ОСОБИСТІСНОЇ СФЕРИ
У ДОШКІЛЬНИКА

Особистість - це сукупність відносно сталих, характерних для певної особи особливостей, що відрізняють її від інших осіб і впливають на спосіб реагування, поведінку, бачення навколишнього світу, здатність адаптуватися до оточення. Особистістю дитина не стає одразу після народження, а формується протягом життя, під впливом оточення, життєвих подій та інших чинників. Особистісна сфера рухлива й мінлива, процес її формування ніколи не завершується й не переходить у статичний стан. Найактивніше процес становлення особистості проходить у дошкільному віці. Тому неабияку відповідальність за особистісний розвиток дитини несуть батьки. Саме вони формують певне оточення для малюка, є для нього прикладом і створюють можливості для його активності. Особистісна сфера дуже тісно пов'язана з емоційно-вольовою, оскільки саме ті чи ті емоційні й вольові реакції в різних ситуаціях накладають певні відбитки у свідомості людини, формують притаманний їй стиль реагування, власну «позицію», ті індивідуальні особливості, які відрізняють її від інших людей

Чому потрібно розвивати особистісну сферу дитини в дошкільному віці

Ступінь сформованості особистості дитини проявляється в тому, чи може вона зорієнтуватися і правильно вчинити у складній ситуації, наскільки легко адаптується до нових умов чи оточення, як контактує із соціумом, як ставиться до інших дітей та старших людей тощо. У дошкільному віці діти доволі чутливі до негативних прикладів поведінки як однолітків, так і дорослих. Вони вчаться жити через копіювання дій, реакцій та поведінки оточення. Спостерігаючи за тим, як поводиться дитина в групових іграх, як змінюється її поведінка серед родичів та незнайомих людей, як реагує, коли її у чомусь звинувачують та в інших ситуаціях, можна скласти уявлення про особистість дитини і про те, чи в позитивному руслі вона розвивається. У старшому віці закладені змалечку особливості формуватимуть самооцінку особистості, визначатимуть, буде вона сумлінною в роботі чи ні, буде цікавою для співрозмовників, чи ні тощо. Аби дитина була успішною в навчанні, комфортно почувалася поза найближчим родинним оточенням, зростала зрілою і самостійною особистістю, дорослі мають повсякчас підтримувати й розвивати її особистісну сферу.

Вікові особливості розвитку особистісної сфери

Кожен віковий етап та провідне вміння, яким дитина оволодіває впродовж нього, є значимим для розвитку дитини, відкриває нові можливості, розширює їх. Важливим етапом у розвитку особистісної сфери дитини є початок відвідування дитячого садка. Дитина входить у новий, раніше незнаний світ, вчиться співіснувати з іншими дітьми - великою кількістю подібних до себе осіб. Дитячий садок стає першою «школою життя» для дитини: вона вчиться встановлювати контакти, зважати на потреби та «інакшість» інших дітей, на прикладі групи дитячого садка засвоює певні суспільні правила й норми.

На формування особистості дитини негативно впливають такі чинники:
- переважання покарань над винагородами;
- надмірне фаворитизування дитини дорослими в родині чи в дитячому садку;
- значна невідповідність між стилями виховання в дитячому садку та вдома; непослідовність батьків у вихованні;
- позбавлення дитини можливості проявити себе у груповій грі, тобто виконувати певну роль;
- «плямування» дитини після завершення гри в разі, якщо вона програла; наголошення на успіху дитини тоді, коли об'єктивних причин для цього немає.

Що поліпшує розвиток особистісної сфери дитини

Аби позитивно впливати на розвиток особистості дитини, дорослим варто дотримуватися певних рекомендацій:
- читайте й пропонуйте дитині для прочитання книжки, у яких головним персонажем є особа чоловічої або жіночої статі. Тож, добираючи книжки, ігри, іграшки, фільми, потрібно прагнути до збалансування жіночого й чоловічого. У такий спосіб вдасться виховати в дитини правильний, толерантний, неупереджений, широкий кругозір. Це полегшить процес її соціалізації у більш віддаленому майбутньому;
- обговорюйте труднощі й проблеми інших людей, верств населення, мешканців певних частин світу, екологічні проблеми; ознайомлюйте з видами тварин і рослин, які вимирають. Подібні обговорення мають давати дитині відповіді на запитання, які вона ставить, торкатися тем, які її цікавлять; відповідати віку дитини;
- пропонуйте дитині настільні ігри за умови, що вона намагатиметься грати без підказок. Вчіть гідно реагувати в разі програшу. Відвідуйте з дитиною театральні вистави, інтерактивні музеї, концерти тощо;
- залучайте до праці з різними матеріалами, ігрової діяльності з іграшками та предметами. Важливо, аби дорослі пропонували дитині максимум можливостей, добираючи ігри й завдання відповідно до її віку;
- не примушуйте займатися тим, що не подобається. А коли дитина спрямовує свій інтерес на конкретні види діяльності чи пізнання певної теми й, відповідно, проявляє активність у цьому напрямі - це найсильніший рушій у формуванні особистості.
 Отже, дошкільне дитинство - це визначальний період для розвитку особистості. Якою вона зростатиме, як сприйматиме себе і світ - залежить від близьких дорослих. Адже дитина копіює моделі їхньої поведінки, рівняється на них, крізь призму їхнього бачення засвоює норми моралі й життя в суспільстві.  

 

ВИСНОВОК

Кожна дитина народжується для життя в суспільстві. Людина, в певному розумінні, народжується двічі вперше - фізично, з'явившись з материнської утроби, діставши від батьків можливість людського буття, вдруге - духовно, коли в процесі індивідуального соціального морального розвитку вона стає особистістю. 

О. Колонко 

Дошкільний вік це первинний етап соціалізації в житті дитини. В цей період дитина долучається до загальнолюдських цінностей, встановлює перші взаємини з людьми, в неї бурхливо розвивається емоційна сфера, яка має величезний вплив на її подальший особистісний розвиток, на оволодіння нею різноманітними видами діяльності. 

Емоції допомагають певним чином сприймати дійсність, реагувати на неї. Уміння щиро радіти, розуміти почуття і емоційні стани людей, чітко висловлювати свої бажання і спілкуватися з людьми, бути сприйнятливим до мистецтва і проявів життя - все це залежить від того, як сформована дитина емоційно. Те, як розвинена емоційна сфера дитини дошкільного віку, впливає на розуміння маленькою людиною світу і успішної взаємодії з ним. 
 Проблема сучасності в тому, що багато дітей мають проблеми в емоційному розвитку, а саме - не вміють відгукуватися на почуття і стану інших, неадекватно реагують на багато речей. Сьогодні кращими друзями в дитини є телевізор і комп'ютер, смартфон і планшет, а найулюбленіші заняття - перегляд мультфільмів і комп'ютерні ігри. В результаті подібного способу життя діти менше спілкуються і з дорослими, і з однолітками; дошкільнята уважні і нечутливі до оточуючих, не вміють контролювати і доречно проявляти емоції. А адже спілкування значно збагачує життя, роблячи її яскравою, наповненою емоціями і враженнями. 
 Дошкільний період - досить короткий час життя людини. Тому важливо саме в цей час залежить хороші основи особистості. Важливим є емоційний розвиток дитини, яке має свої особливі характеристики.

Коли дитині 1-3 роки, то його емоційна сфера характеризується:

- відсутністю емпатії;

- характерними емоційними реакціями, пов'язаними з його бажаннями;

- невмінням вибирати і приймати рішення;

- егоцентризмом;

- зародженням самосвідомості (малюк починає дізнаватися своє відображення в дзеркалі, відгукуватися на ім'я, намагається бути самостійним, починає вживати займенник «я»;

- завищеної самооцінки (Я - хороший);

- не вмінням бачити наслідки дій;

- важливістю для дитини оцінки дорослого, реакції не неї.

У віці 4-6 років емоційна сфера дитини характеризується:

- спокійнішим емоційним фоном сприйняття;

- проявом емоцій по ланцюжку «бажання, уявлення, дія, емоція»;

- більш керованими емоційними процесами;

- розвитком емоційного передбачення (дитина намагається передбачити майбутній результат і те, як його оцінять);

- появою афективних реакцій;

- появою нових мотивів для діяльності;

- здатністю оцінювати свою поведінку.
Дитина 4-5 років - це маленька людина, що володіє досить різноманітним спектром емоцій. ЇЇ почуття і переживання пов'язані, по більшій мірі, з атмосферою в сімейному колі. Нові вміння і інтереси сприяють появи цілого спектру різноманітних емоцій дитини, а також потреб і мотивів. У дошкільника поступово ускладнюється гамма емоцій і почуттів: він уже може відчувати не тільки радість або страх, а й ревнощі, смуток, жалість, гнів, бадьорість, ніжність, сором'язливість, здивування, задоволення і т. Д. Дошкільник вже може виражати почуття, застосовуючи різну інтонацію і міміку.

Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку:

- вони ще не можуть управляти своїми емоціями, переживаннями;

- вони освоюють соціальні форми прояву почуттів;

- почуття і емоції у них стають більш розумними і довільними;

- у дошкільнят починають формуватися вищі почуття (естетичні, моральні, інтелектуальні).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. -К.,1998. - 255 с.

2. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа., 1974.- С. 257-279.

3.https://pidruchniki.com/11631018/psihologiya/rozvitok_emotsiy_doshkilnomu_vitsi

4.https://emotsijno-osobistisnij-rozvitok-ditej-v-umovakh-sim-ji.webnode.com.ua/osoblivosti-rozvitku-emotsij-u-ditej-doshkilnogo-viku/

5.https://stud.com.ua/25800/psihologiya/osoblivosti_rozvitku_emotsiynoyi_sferi_doshkilnika