Рекомендації «Особливості роботи з девіантними дітьми»

Рекомендації «Особливості роботи з девіантними дітьми»

                                                      Для педагогів

    Рекомендації підготувала Константинова Л.М., практичний психолог НВК 56

   У педагогічній літературі під девіантним по­водженням розуміють відхилення від при­йнятих у певному суспільстві, соціальному середовищі, найближчому оточенні, колек­тиві соціально-моральних норм і цінностей, порушення процесу засвоєння і відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також саморозвитку й самореалізації в тому суспільстві, до якого людина належить.

У психології девіантним називаєть­ся поводження, що відхиляється від соціально-психологічних і моральних норм або є помилковим антигромад­ським зразком розв'язання конфлік­ту, який проявляється в порушенні суспільно прийнятих норм або збит­ку, який завдається суспільному бла­гополуччю, оточуючим і собі.

      Незважаючи на певні відмінності і психо­логи, і педагоги головним критерієм девіа­ції вважають порушення норм, прийнятих у певному суспільстві.

Практична потреба у вивченні причин девіантного поводження школярів і особливос­тей їх виховання й коригування поводження є значною. Проаналізуємо деякі з них.

Психологічні й соціальні причини девіантності:

•  дефекти правової та моральної свідомо­сті;

• зміст потреб особистості;

• особливості акцентуації характеру (у до­датку наведено типи акцентуації, їх осо­бливості, рекомендації щодо роботи);

• особливості емоційно-вольової сфери;

• вплив сучасних молодіжних субкультур (у таблиці 1 проаналізовано основні мо­лодіжні субкультури).

Молодіжні субкультури

та їх вплив на формування особистості в підлітковому та юнацькому віці

                                                                                                                        Таблиця 1

      Проблеми у виховній групі як причини відхилень у поводженні дитини:

• неблагополуччя, розлад раніше у родині, на даний момент  у виховній групі;
• педагогічна некомпетентність  педагогів, вихователів, дорікання, лайка під час взаємодії із членами виховної групи, пока­рання через дрібниці;
• нерозуміння або незнання  труднощів дітей;
• власне факт приналежності до неблагополучної ро­дини в минулому та взаємодія з членами родини в теперішньому житті дитини.

Проблеми дитини як передумова відхилень у її пово­дженні:

•     хвороби;
•     відставання в навчанні;
•     недостатня впевненість у собі; самотність;

• нерозуміння іншими;
• окремі емоційні та інтелектуальні характеристики підлітка: підвищена збудливість, розгальмування потягів, низький рівень емоційно-вольового конт­ролю.

Аддиктивне поводження (від англ. аddіtіоn — «згубна звичка», «схиль­ність») — термін, що означає поводження людини, яка зловживає алкоголем або іншими наркотичними речовинами.

Девіантне поводження має велику кількість форм про­явів, і однією з таких форм є аддиктивне поводження підлітків.

Загальні риси, властиві підліткам, що зловживають  наркотиками або алкоголем:

•    слабкий розвиток самоконтролю, самодисцип­ліни;
•    низька стійкість до різноманітних несприятливих впливів, невміння долати труднощі;
•    емоційна нестійкість, схильність неадекватно реа­гувати на фрустральну ситуацію, невміння знайти продуктивне розв'язання конфлікту.

Причини, з яких підлітки вдаються до наркотиків:

•    проблеми у виховній групі, нерозуміння. Ідеться про від­сутність діалогу педагогів

 і дітей, нерозуміння людей різного покоління, неблагополучні родини (коли батьки зловживають спиртними напоями або нар­котиками);

•    це модно й цікаво. Підлітки можуть почати вжива­ти наркотики з тієї причини, що це модно в їхній компанії (адже всі вживають наркотики ті чи інші, у тому чи іншому вигляді), слід відзначити також інтерес підлітка до них (а яке відчуття виникне піс­ля прийняття наркотиків?);
•    вплив і тиск з боку друзів. Ідеться про те, що, під­літки можуть піддаватися тиску з боку друзів і зна­йомих, які можуть примушувати спробувати той чи інший наркотичний засіб з допомогою насмішок або сили;
•    депресія, відсутність будь-яких цілей у житті. Під­літки можуть почати вживати наркотики через при­гнічений стан, нерозділене кохання, розпач.

Ознаки, за якими можна визначити, чи вживає підліток наркотики:

• пропуск занять у школі;
• поява агресивності, сміху без причини;
• погана пам'ять і низький рівень уваги;
• втрата інтересу до того, що раніше було го­ловним захопленням;
•  поява нових друзів і розрив дружби зі ста­рими;
• зневага до власного зовнішнього вигляду;
• небажання спілкуватися із членами родини;
• постійно червоні очі;
• різка втрата ваги;
• розлади сну.

Прийоми роботи з девіантними дітьми

У роботі з девіантними дітьми можна використати нижченаведені прийоми виховання.

        Перша група прийомів — індивідуального педагогічного впливу:

1. Прохання про допомогу. Педагог, для того щоб при­хилити до себе учня й установити довірчий контакт, звертається до нього за порадою, розповідаючи про свої проблеми.
2. Оціни вчинок. Для з'ясування моральних позицій підлітка й коригування цих позицій педагог розповідає історію і просить оцінити різні вчинки учасників цієї історії.
3. Обговорення статті. Добирається низка статей, у яких описуються різні злочини та інші асоціальні вчинки людей. Педагог просить підлітка дати оцінку цим учин­кам. У дискусії педагог намагається через поставлені запитання дійти разом зі школярем правильних ви­сновків.
4. Добрий учинок. У процесі роботи з підлітком йому пропонується надати допомогу тим, хто її потребує. При цьому важливо оцінити цей учинок позитивно, не зводячи його в ранг «героїчного поводження».
5. Оголення протиріч. Передбачає розмежування пози­цій вихователя і вихованця щодо того чи іншого питан­ня в процесі виконання творчого завдання з наступним зіткненням суперечливих суджень, різних точок зору.
6. Стратегія життя. Під час бесіди педагог з'ясовує жит­тєві плани учня. Після цього він намагається з'ясувати разом з ним, що допоможе реалізувати ці плани, а що може перешкодити їх реалізації.
7. Розповідь про себе та інших. Учитель пропонує кож­ному написати розповідь про минулий день (тиждень, місяць) і після цього відповісти на запитання: чи можна цей час прожити інакше?

8. Мій ідеал. У процесі бесіди з'ясовуються ідеали школяра і робиться спроба оцінити ідеал, виявивши позитивні моральні якості дитини.

9. Казка для підлітка. Цей прийом певною мірою вико­ристовує ідею казкотерапії. Вихователь складає казку, в якій герої дуже схожі на дитину й осіб з її оточення.
Закінчення казки складають педагог і учень разом.

10. Рольова маска. Учням пропонується звикнути до певної ролі й виступити вже не від свого імені, а від імені відповідного персонажа.

     Друга група прийомів пов'язана з організацією групової діяльності:

1. Безперервна естафета думок. Учні «по ланцюжку» висловлюються на задану тему: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головним є власне участь кожного учня в запропонованому обговоренні) за введення відпо­відних обмежень (вимог) слід перейти до аналітичних, а потім проблемних висловлювань учнів.
2. Самостимулювання. Учні, об'єднані в групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. По­ставлені запитання й відповіді на них колективно об­говорюються.
3. Імпровізація на вільну тему. Учні вибирають ту тему, на якій найбільше розуміються та яка викликає в них певний інтерес; творчо розвивають основні сюжетні лінії, переносять події в нові умови, по-своєму інтер­претують зміст подій, що відбуваються, тощо.
4. Інструктування. На період виконання того чи іншого творчого завдання встановлюються правила, що ре­гламентують спілкування і поводження учнів: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів.
5. Розподіл ролей. Чіткий розподіл функцій і ролей учнів відповідно до рівня володіння тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для виконання завдання.
6. Коригування позицій. Тактовна зміна думок учнів, прийнятих ролей, образів, що знижують продуктив­ність спілкування й перешкоджають виконанню твор­чих завдань.
7. Самоусунення вчителя. Після того як визначено мету і зміст завдання, установлено правила і форми спіл­кування під час його виконання, учитель ніби само­усувається від прямого керівництва або ж бере на себе обов'язки рядового учасника.
8. Розподіл ініціативи. Передбачає створення однакових умов для прояву ініціативи всіма учнями. Його можна застосовувати в ситуації «придушеної ініціативи», коли

позиційні виступи й атаки одних гасять ініціативу й ба­жання спілкуватися в інших.

9. Обмін ролями. Учні обмінюються ролями (або функ­ціями), які отримали під час виконання завдань. Інший варіант цього прийому передбачає повну або часткову
передачу вчителем своїх функцій групі учнів або окре­мому учневі.

10. Мізансцена. Суть прийому полягає в активізації спілкування і зміні його характеру за допомогою розта­шування учнів у класі в певному об'єднанні один з од­
ним у ті чи інші моменти виконання творчої роботи.

Рекомендовані психологічні вправи:

Вправа «Тахістоскоп». Група сідає колом. Один або двоє учасників стають у центрі кола. Вимикається світло, і учасники, які знаходяться в центрі кола, при­бирають будь-яких поз, нерухомо застигаючи в них. За сигналом готовності на короткий час вмикається світло й відразу ж вимикається. У момент спалаху світ­ла ті, хто сидить у колі, намагаються якомога точніше запам'ятати положення тих, хто позує. Після спалаху в темряві учасники, які позували в центрі, вертаються на свої місця. Потім світло вмикається і члени групи, за винятком тих, хто позував, спільними зусиллями на­магаються відновити те, що вони бачили. Натурщиків повертають у коло й «ліплять» з них ті самі пози, у яких, на думку групи, вони перебували під час спалаху світла. Після того як суперечки вщухнуть і група дійде загаль­ного або кількох альтернативних рішень, учасники в центрі кола демонструють свої справжні пози.

Вправа «Вибір». Учасники сідають колом. За командою вчителя кожен з них повинен показати пальцем на од­ного зі своїх товаришів по групі, припустімо, на того, з ким він хотів би скласти пару в якій-небудь іншій грі. Мета гравців — досягти в кожній зі спроб такого ви­бору, за якого група розпалася б на пари учасників, які взаємно вибрали один одного.

Ця рефлексивна гра незважаючи на свою простоту ви­магає від учасників урахування дуже багатьох моментів і зазвичай завершується лише після тривалих і без­успішних спроб. У кожному такті постійно виникають «фатальні» багатокутники, і лише деякі гравці по­ступово «намацують» один одного й виокремлюються в пари. Члени таких пар, як правило, усуваються з по­дальшого загального пошуку рішення тим, що в кожній наступній спробі продовжують вибирати один одного. Це значно полегшує роботу іншим учасникам.

Педагогові слід звернути особливу увагу на ситуації, коли одна зі сформованих пар «розвалюється» на чер­говому такті гри.

Вправа «Я — хороший, я — поганий». Педагог радить школяру скласти перелік рис свого характеру. Взявши аркуш паперу, потрібно розділити його вздовж і навпіл: у лівій частині перелічити свої хороші якості, а в пра­вій — погані.

У ході бесіди вчитель прагне, щоб якості, виділені шко­лярем в обох стовпцях, були або однаковими за кількіс­тю, або щоб хороші переважали над поганими.

Не рекомендується зупиняти вправу в той момент, коли школяр виділив у собі велику кількість негатив­них якостей і не зміг визначитися, що ж у ньому є по­зитивного.

Вправа «Лист самому собі». Педагог радить учневі що­дня писати листа самому собі. Писати довгі листи рекомендується, коли з'являється необхідність вилити сильні почуття й переживання на папері.

У цих листах необхідно описувати свої стани, важливі події, враження від прожитого й відчутого.

Крім психотерапевтичного ефекту ця вправа може дати й інший ефект. Порівнюючи свої записи, зроблені в різ­ні дні, учень зможе побачити, наскільки по-різному він ставився до тих самих людини, події, факту.

Корисно обговорити, від яких причин залежать супе­речливі оцінки того, що відбувається.

Прийоми виховання девіантних підлітків — це педаго­гічно оформлені дії, за допомогою яких на поводжен­ня і позиції учня здійснюються зовнішні впливи, що змінюють його погляди, мотиви й поводження, у ре­зультаті чого включаються механізми самовиховання й коригування взаємин і вчинків.