Рідна мова чиста , як роса

Рідна мова чиста, як роса

(до Дня української писемності та  мови)

1-й учень

О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов'яномовна праведна земля.

2-й учень

В мені, в тобі Бояна віщим співом Воно живе, здолавши тьму віків, Воно Мстиславича Романа голос і ратний клич Данилових полків.

3-й учень

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

4-й учень

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

 А ти возносилось і не корилось — ні!

5-й учень

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Ведучий. Сьогодні, 9 листопада,— День української писемності й мови. Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

6 учень

Мова кожного народу,

Неповторна і — своя.

В ній гримлять громи в негоду,

В житі — трелі солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Будем всюди й повсякчас,

Бо ж єдина — так, як мати —

Мова в кожного із нас.

Ведуча. Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма у різних народів земної кулі приблизно однакові.

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізували про наявність якихось предметів або істот на тому чи іншому місці, використовували зламані гілки дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна вважати ці знаки письмом? Більшість учених схиляються до думки, що ці знаки — лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не збігалися з одиницями мовлення.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх інків,— вузликове письмо: на паличку нав'язувалися різнокольорові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів — вампум: різноманітні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, позначала щастя, мир; у чорний — небезпеку, у червоний — війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам'ятати і передати зміст повідомлення.

Ведучий. Сучасні слов'янські алфавіти беруть початок з кирилиці — системи писемних знаків, за допомогою яких Кирило — один із двох братів-солунян, посланих до Моравії,— записав деякі релігійні тексти. До прибуття Кирила і Мефодія на Русі вже існувало письмо: у вжитку його було кілька типів, які мали локальний характер.

Наперед виходять учні-читці.

6-й учень. Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис в'язь. Устав — урочисте письмо найбільш важливих офіційних документів і релігійних книг. Літери уставу великі, мають прямі лінії, майже квадратні. Кожна з них виписувалась окремо від наступної з красивими поєднаннями прямих і заокруглених ліній Півустав прийшов на зміну уставу.

7-й учень. Слов'янським письмом, побудованим на основі кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці. Слов'янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі.

Ведуча. А зараз згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, трохи не одночасно із запровадженням християнства на наших землях. Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках.

У 1113 році з'явилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ».

Наперед виходить учень-читець.

8-й учень (читає текст про Нестора-літописця). Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило на розмови з Великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі й хотів щастя для кожної людини в ній.

Ведуча. Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Є версія, що своє відоме «Читання про Бориса й Гліба» (так називається один із його творів про князів, проголошених святими Руської церкви) він написав грецькою мовою, оскільки «Читання...» за вперше адресувалося читачам Візантії та інших країн християнського світу, де ця мова широко побутувала.

Ведучий. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ» (згадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жителями міста Іскоростеня). Це виходить за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.

Ведуча. Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор — єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, звідки пішла Руська земля і хто у ній найперший почав княжити, але й читається як надзвичайно захоплюючий художній твір на теми нашої історії. У повісті Нестор не приховує своїх симпатій. Ось, наприклад, із яким захопленням зображує він ратні здібності й хоробрість князя Святослава. Ці місця у творі, а вони — у цьому анітрохи не можна сумніватися, належать Несторовому перу.

9-й учень

І виставили греки сто тисяч проти Святослава,

І не дали дані.

І пішов Святослав на греків,

І вийшли вони проти Русі.

І побачили греки Русь,

І дуже злякалась безліч воїнів,

І рече Святослав: «Уже нам діватися нікуди,

І волею, і неволею станемо супроти:

Так не посоромимо землі Руської,

А ляжемо тут кістьми,

Бо мертвий сорому не має.

Коли ж побіжимо, то сором нам.

Тож не маємо втікати, а станем кріпко.

Я ж попереду вас піду.

А коли моя голова поляже, то про свої думайте самі».

І сказали воїни: «Де твоя голова поляже, там і наші положим».

8-й учень (читає далі). Нестор був надзвичайно незалежною у своїх поглядах людиною. І це часто викликало нарікання князів. Відомо, що Володимир Мономах був невдоволений деякими місцями його «Повісті...». Він наказав після смерті Нестора переписати й перередагувати окремі місця твору. Відомо, що цей наказ виконав ігумен Києво-Печерської лаври Сильвестр. Потім «Повість...» зазнала нових переробок. І це не могло не позначитися негативно на її тексті — подекуди в ньому зникли стрункість і послідовність викладу подій, точність датування, з'явився безсторонній сухуватий переказ.

Ведуча.  В ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев'ятсот літ тому похованого тут Нестора. Після вивчення черепа історика скульптори виліпили його ймовірний портрет, високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, задумливий погляд. А ще раніше його живописний портрет зі своєї уяви написав видатний сучасний історик Михайло Брайчевський. Одягнений у чорну одіж Нестор з пером у руках застиг перед чистим аркушем. Його губи міцно стиснуті, а у великих очах світиться думка про минуле й про сучасне...

Ведучий. У цілості збереглася найцінніша пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найперша наша пам'ятка, «Остромирове Євангеліє», написана у Києві 1056—1057 років. На «Пересопинському Євангелії» присягають на вірність Україні наші президенти.

А тепер послухаємо, як функціонує українська мова як мова українського народу.

 

10-й учень. Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. Поза її межами наша мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою користуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

11-й учень. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках починаючи з найдавніших джерел.

Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретного датою — виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

12-й учень. Ще одна дата — 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка,— можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху були і перепони, і заборони.

Ну що б здавалося, слова?

Слова та голос.

Більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує...

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

До залу входять тринадцять україночок. Вони по черзі виходять наперед, зачитують по одній із дат з історії української мови.

1-ша україночка. 1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

2 – га україночка. 1769 рік — видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

3-тя україночка. 1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

4-та україночка. 1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.

5-та україночка. 1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

6 - та україночка. 1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.

7-ма україночка. 1884 рік — закрито всі українські театри.

8-ма україночка. 1908 рік. — уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

9-та україночка. 1914 рік — російський цар Микола II забороняє українську пресу — газети і журнали.

10-та україночка. 1923 рік — початок відродження української мови після проголошення XII з'їздом РКП(б) коренизації.

11-та україночка. 1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

12-та україночка. 1983 рік — видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

13-та україночка. 1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.

13-й учень

О рідне слово, що без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга,

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам'я!

Моя ти — пісня, сила і відвага,

Моє вселюдське й мамине ім'я!

Тобою палахтить душа моя,

Втішається тобою серця спрага.

Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,

В неткнутій коленкоровій труні —

Дзвени в моїм і правнуковім домі.

14-й учень

Слова я чую барвінкові,

І серце щемно завмира,

Так, ніби сонце у струмкові

Сміється спалахом тепла.

Того освітленого дива,

Яке у рідній мові є —

Душа вогненна і правдива,

Що первоцвітом виграє...

15-й учень

Моя ти пісне калинова,

Моя ти зіронько свята!

Живи, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу, і вуста.

Своєю паростю гінкою

Вростай у різнобарв'я мов,

Буди всесильною рукою

В серцях і ніжність, і любов!

Ведуча. Ми переконані, що немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійністю, душевністю нашої мови. І чи можемо ми не згадати  Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка, який став основоположником української літературної мови, але сам ніколи не забував її родоначальника Івана Петровича Котляревського.

Наперед виходять учні-читці.16-й учень

Батько мені каже:

- З книжкою дружи,

Рідну мову, синку,

Завжди бережи.

Мову ту, що люди

Рідною зовуть,

Ти ніде й ніколи,

Синку, не забудь.

Рідне слово-пісню

Ніжним серцем чуй,

Як Вітчизну й матір,

Їх люби й шануй.

17-й учень

Рідна мова сонцесяйна,

Шум гаїв, спів солов'я...

Ти, як матінка, прекрасна,

Люба мовонько моя.

Як же можна не любити,

Не леліяти її,

Коли в ній і сонце, й квіти,

І співучі солов'ї.

18-й учень

Все в тобі з'єдналося, злилося —

Як і помістилося в одній!

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

Ведучий. Мова — це показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні є небагато людей, які володіють досконало рідною мовою. Причиною цієї прикрості стало насамперед те, що в результаті злиття української і російської мов утворився так званий «суржик», який є небезпечним і шкідливим, оскільки засмічує і поганить одну з найкрасивіших мов світу.

2-й ведучий.

Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі.

Інсценізація поезії Володимира Сіренка «Балада про перевертня»

(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)

Диктор. Ой за ворітоньками тітка Харитина. Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати  Зранку виглядаю, лиш зоря заграла, А його не видно, а його немає.. Хлопчаком в Росію виїхав блукати. І забув дорогу до рідної хати...

Тільки прилітають із країв далеких щовесни до мене стомлені лелеки, Та іще дві ластівки під зруділу стріху. На легку розраду, на веселу втіху.

(У глибині сцени з'являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Диктор І, почувши, мабуть, матері зітхання, Син таки приїхав рано, на світанні. Йде він через поле, йде він попід гаєм. Тітка Харитина з хати вибігає. І летить назустріч, наче біла птиця, Простягає руки, чорні від землиці, До свого серденька сина пригортає

Мати. Милий мій лебедику, як живеш?

(Син відсторонюється від матері) Син В общем я живу неплохо. Ну зачем маманя эти слезы, вздохи...

Диктор. Тітка заніміла.

Мати. Що це він белькоче?

(Під дикторський текст іде інсценізація)

Диктор. Уночі не спала, виплакала очі. А як засиніло у долинах зранку, Відшукала в скринях нашу вишиванку. Випрала, на сонці вигріла сорочку, Мов колись у біле одягла синочка Й повела за луки, у густу діброву, У проміння щедре, у росу ранкову. Заспівали сину солов'ї про літо, Посміхнулось небо, уклонились квіти, Закружляло всюди маєво зелене. Син просяяв раптом і промовив...

Син. Нене! Вибач, нене!

 Ведуча . Ще щістдесят років тому Максим Рильський закликав: «Пильно і неперестанно політь бур'ян».,А «бур'яну» ж у нашій мові так багато! Навіть ті, хто на уроках досить вправно спілкується рідною мовою, після уроків уживають українсько-російську суміш. Крім того, в мову вкрадаються так звані «сучасні» вислови, які є вульгарними і ведуть до деградації особистості, Слова «класно», «кльово», «балдьож» і подібні можуть свідчити тільки про духовну убогість мовця, відсутність національномовної свідомості. Так, часто ми чуємо вирази типу «построїли дом», «музикальна школа», «бувші учні», «сама краща дівчина», «відкрийте вікно», «підніміть руки». Треба докласти всіх зусиль, щоб позбутися звички говорити «по-простому». Говорити слід правильно, бо перед нами відповідальне завдання: узяти все краще з надбання наших предків, сконцентрувати весь розум і духовний потенціал нації, щоб відродилася і розквітла Україна, щоб усміхнулася доля нашому народу.

Учень

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм життям.

Прислухайся, як океан співає —

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів!

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина!

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч в Грінченка і Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Наперед виходять учні-читці.

19-й ученьЯ так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

20-й учень

В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

21-й учень Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти — розуму народного скарбниця!

22-й учень

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти — як і насущий хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити.

 

 

БЕРЕЖІМО

От прийшли ми у залу чудову.

Душу радує, вабить краса.

Бережімо природу і мову,

Світ навколишній, всі чудеса,

Що оточують зразу людину,

Як з'явилася тільки на світ.

Не зривайте останню-єдину

Квітку осені, радості цвіт,

Щоби справжніми бути людьми.

Пісню мами, її колискову,

Що уперше почули дітьми.

Все робіть, щоб річки не міліли,

І ліси хай піснями звучать.

І щоб мовою рідною вміли

Україну свою оспівать!

НЕ ЦУРАЙТЕСЬ МОВИ

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає

Кожен день і в свято.

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо ж така багата,

Українська мова,

Неповторна, і крилата,

І така чудова!

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками.

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,

Найдорожче в світі.

І святкове, і буденне,

В ній — батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

Звучить музика Т. Петриненка «Молитва за Україну»