Риси сучасного педагога

Мічуріна Надія Володимирівна,вчитель англійської мови                                                                                                                                                                   (Заклад загальної середньої  освіти села                       Мельниківка Ротмістрівської сільської ради)

Риси сучасного педагога

Духовна культура — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолют людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм.

Український вчений О. М. Костенко сформулював так звану натуралістичну концепцію «культури людини»: «Культура людини — це міра узгодженості волі і свідомості людини із законами Матері-Природи». Виходячи з принципу соціального натуралізму (що лежить в основі його «теорії трьох природ»), він вважає, що спеціальним видом культури людини є «соціальна культура людини» як міра узгодженості волі і свідомості людини із природними законами, за якими існує життя людей у суспільстві. Різновидами соціальної культури людини є політична культура людини, економічна культура людини, правова культура людини, моральна культура людини, релігійна культура людини тощо.

Поділ культури на матеріальну і духовну, одна з яких є продуктом матеріального, а інша духовного виробництва, здається самоочевидним. Ясно і те, що предмети матеріальної і духовної культури можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори станкового живопису служать різним цілям. Так що функціональне розходження між матеріальною і духовною культурою дійсно існує. Але разом з тим і те й інше є культурою, що несе в собі матеріальне і духовне в їхній єдності. У матеріальній культурі укладене формуюче її духовний початок, оскільки вона завжди є втілення ідей, знань, цілей людини, що тільки і робить її культурою; продукти ж духовної культури завжди замасковані в матеріальну форму, тому що тільки в такий спосіб вони можуть бути об'єктовані і стати фактом громадського життя. Усе це дає підставу говорити про культуру як таку, незалежно від її розподілу на матеріальну і духовну. Матеріалістичний підхід до культури полягає не в розрізненні матеріальної і духовної культури, а у визнанні її органічного зв'язку з розвитком усього суспільства.

Високий рівень соціальної відповідальності

Соціальну відповідальність визначаємо як генеруючу професійну якість особистості майбутнього вчителя, що включає в себе усвідомлення суспільної значущості своєї діяльності, чітке знання своїх професійних функцій, володіння вміннями і навичками педагогічної діяльності, ініціативу, сам остійність і творче ставлення до справи.

Слід зазначити, що невід’ємною складовою частиною соціальної відповідальності є професійна відповідальність: моральна потреба і практична готовність особистості творчо, результативно  виконувати свої професійні обов’язки . Соціальна відповідальність - це передусім моральна якість особистості. Вищий рівень відповідальності, як головна, моральна властивість - поняття, що безпосередньо пов’язане з такими моральними поняттями, як гуманізм, патріотизм, добросовісність ініціативність, дисциплінованість, чесність, працелюбність, творча активність, здатність до дії, розумного самообмеження. За своєю структурою соціальна відповідальність надзвичайно складне утворення, що має інтегративний характер, тісний зв’язок з усім а іншими якостями майбутнього фахівця, його емоційно-вольовою та інтелектуальною сторонами діяльності. Соціальна відповідальність є показником становлення соціальної зрілості особистості, а саме критерієм, який, зокрема, виявляється в потребі самореалізації не себе в суспільстві, а себе для суспільства. Особливістю цього є відносини відповідальної залежності. Вони реалізуються лише тоді, коли адекватно відтворюються у свідомості і особистості студента.

 Проблема соціальної відповідальності має тісний зв’язок з проблемою свободи, оскільки в обох випадках розкривається необхідність прийняття рішення із знанням справи. Відповідальність виступає зворотною стороною свободи. Міра відповідальності визначається мірою активної свободи людини, міра суб’єктивної відповідальності визначається ступенем усвідомлення свободи.

Таким чином, соціальну відповідальність майбутнього вчителя логічно розглядати як інтегральну якість особистості, яка визначає поведінку, діяльність студента на основі усвідомлення і прийняття ним необхідної залежності цієї діяльності від суспільних цілей і цінностей.

Інтелігентність

Інтелігентність – це цілий набір характерологічних, розумових і соціальних якостей особистості, які сприяють виправдовування очікувань соціуму, які пред’являються до членів культурного товариства та іншим представникам його верхній частині. Інтелігентність людини має на увазі високу розвиненість розумових і пізнавальних процесів, що дозволяє людині оцінювати і виносити власні судження про різні сфери людського прояви. Також це певна особистісна зрілість, що відповідає за вміння самостійного прийняття рішення, наявності своєї точки зору на концепцію світоустрою. З характерологічних особливостей, інтелігентність людини проявляється в надійності і толерантності, шляхетність, відповідно думок, слів і вчинків, а також наявність активного інтересу до культури, історії та мистецтва.

Інтелігентна людина проявляє своє особистісне гідність у професійній і соціальній сфері, прагнучи домогтися кращих результатів і представляти своєю діяльністю користь для людства в тому масштабі, в якому це дозволяє обрана спеціалізація. Поняття порядності і честі нерозривно з інтелігентністю і проявляється в адекватності вчинків, орієнтації на власні смисли і цінності, несхильність до зовнішнього впливу, коректність по відношенню до оточуючих, незалежно від їх положення і поведінки.

Інтелігенція є особливою спільність людей, що займаються розумовою працею, що прагнуть до накопичення і систематизації наявних знань, а також подальшої їх передачі та відкриттю нового досвіду. Прагнення людини піддавати власний інтелектуальний і чуттєвий досвід рефлексивного аналізу, здатність помічати деталі і закономірності, прагнути до пізнання і не вичерпуються цікавість можуть характеризуватися як внутрішня інтелігентність. Сюди ж варто віднести наявність високих внутрішніх цінностей в підтримці морально-етичних якостей і проявів людства.

Внутрішня інтелігентність неможлива без широко кругозору і великого внутрішнього досвіду, а також постійної відкритості новому. Тут немає місця диктаторства, що в поведінці інших людей, що в їх перевагах, які не засуджуються традиції і вірування. Перш ніж зробити висновок про будь-кого інтелігентна людина постарається максимально зрозуміти мотивацію людини в тому чи іншому вчинку, і якщо дію виявиться за межами допустимими мораллю, то осуду підлягатиме саме вчинок, а не особистість.

Поняття інтелігентності з’явилося для характеристики певної групи людей (інтелігенції), що займаються розумовою працею, коли кількість таких людей зросла в порівнянні з древніми часом, де переважав праця фізична. Коли діяльність, що не приносить видимого і швидкого результату, стала активно формувати суспільство і шляхи розвитку людства, з’явилися певні маркери для зарахування людини до інтелігенції. Лише інтелектуально трудитися мало, необхідно щоб діяльність відповідала підтримці культурних цінностей і сприяла розвитку як окремо взятої людини (що яскраво представлено діяльністю викладачів), так і великих людських об’єднань (чого стосується встановлення законодавчого державного права).

Творчість

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

Будь-яка діяльність (праця), фізична і розумова, може стати творчою діяльністю або творчістю.

Для творчої діяльності характерним є наявність певного задуму, а саме: змінити методи, прийоми у тій чи іншій галузі, створити нове знаряддя, сконструювати нову машину, здійснити певний науковий експеримент, написати художній твір, створити музичну п’єсу, намалювати картину тощо.

Для здійснення творчого задуму потрібна попередня підготовча робота, яка полягає в обміркуванні його змісту, з’ясуванні деталей, шляхів реалізації та збиранні потрібних матеріалів. Підготовчий період може бути довготривалим.

Здійснення творчого задуму являє собою велику і напружену працю, яка потребує участі і піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості на предметі творчості.

 Відомий режисер К. Станіславський писав про творчу роботу артиста: “Я зрозумів, що творчість – це насамперед повна зосередженість всієї духовної і фізичної природи”, що “вона охоплює не тільки зір і слух і всі п’ять чуттів людини”, вона охоплює “розум і почуття, волю і пам’ять, уяву”.

Список використаної літератури:

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Духовна_культура
2. https://core.ac.uk/download/pdf/53035186.pdf
3. http://wlife.pp.ua/inteligentnist-shho-ce-take-yak-stati.html
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Творчість
5. https://web.posibnyky.vntu.edu.ua/icgn/8prishak_osnovy_psiholog_pedagogiki/r272.htm