Різдвяні свята на Слобожанщині

Різдвяні свята на ОхтирщиніПідготувала керівник гуртка «Історичне краєзнавство» Мамєдова Катерина Іванівна

Вид на центр міста Охтирка, 1900-і роки

Малюнок з книги М. Сумцова “Слобожане”, Харків, 1916 рік

Кутя з ячменю

Найдавніший опис елементів слобідського різдвяного ритуалу знаходимо в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Панна сотниківна» (1840), побудованій у вигляді сімейної хроніки козацького сотника, сім’я якого по-старосвітськи зустрічала Різдво 1732 року. Саме на цей опис покликається великий знавець слобожанських звичаїв Микола Сумцов у своїй книзі «Слобожане», що вийшла в Харкові в 1918 році. У цьому творі дружина пана сотника слобідського полку готує святкову вечерю, а дочці доручає рознести кутю й узвар бідним, бо навіть «у найбільшій бідності ці дві страви необхідні, інакше свято зустрінеться з гіркотою, бо ні з чого виконати обряду чи  – за розумінням простого народу – «закону». Тому заможніші вважають священним обов’язком наділити бідних усім необхідним для узвару й куті. Ці два горщики ставляють у почесному кутку – на покуті – і протягом усіх святок подають на стіл: з них хоч трохи з’їдають наприкінці обіду. У «голодний Святвечір», напередодні Водохреща, доїдають кутю й допивають узвар із певним пошануванням, наче святиню, та просять у Бога, дочекатися й на наступний рік.

За словами фольклориста, традиційну страву використовували для гадань – кидали з ложки кутю на стелю, скільки зерен прилипне, стільки й добра прибуде в господарстві. Також кутю в мисці залишали після святкової вечері на столі для душ покійних родичів, які в цю ніч могли навідуватися до колишніх осель, а за ложками – перекинутими чи ні – вгадували, чи прийняли ці душі почастунок, чи не сердяться й чи будуть допомагати.«Ворожіння» М. Пимоненко

Кликання Мороза. На Різдво кутю носили хрещеним батькам, родичам разом із вечерею. Господар у різдвяний Свят-вечір виносив кутю надвір і кликав Мороза: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю». Після Водохрещі годилося «розстріляти» Мороз та «прогнати» кутю: Тікай кутя з покутя, а узвар — іди на базар!»

Атрибут Різдва – Дідух. Це символічне хлібне деревце, сплетене із пшеничного або житнього колосся. Зі стеблин останнього обжинкового снопа, який зберігали після жнив, перед Різдвом брали по кілька пучків стеблин із колоссям, які обв’язували кольоровими стрічками або іншими стеблинами, формуючи своєрідний сніп або деревце. Знизу робили ніжки, щоби він міг стояти. Зверху іноді прикрашали засушеними польовими або паперовими квітами.  Саме слово Дідух вказує на його давнє коріння й пов’язаність із культом предків – дідів (інша назва дід, дідок). Водночас – це символ урожаю, добробуту, багатства, адже саме в останньому снопі мав перезимувати дух поля, польовик, і зерном із цього снопа треба розпочати сівбу навесні, щоби цей дух повернувся на місце.

Колядки Традиційно колядувати ходили дівчата, несучи з собою символ різдвяної зірки. Міщани ж та школярі вітали господарів вертепом.

Яків Щоголів з Охтирщини створив кілька віршів за мотивами місцевих колядок. Рано ж тії півніВ ятці заспівали;До нашого пана. Гості наїжджали.   Святий вечір!У нашого пана. Великі кімнати:Є де походити,Є де погуляти.   Святий вечір!А ще ж наша паніНіченьку не спала: Вина готувала,Страву припасала.   Святий вечір!Та й не так та страва. В вдивовижу стане,Як вийде панянка. Та ясно погляне.   Святий вечір!Бо в тії панянки. Білі рученята,Кращі срібних зірок. Карі оченята.   Святий вечір!Хай же там гуляють,А нам на крилечко. Вишлють з челядинцем. Та по пиріжечку.   Святий вечір!

Сім’я художника Костянтина Власовського готується до Різдва. Охтирка, початок 1910-х років.

Різдвяна традиція мала на Слобожанщині активне поширення, складалася з багатьох епізодів, вміщувала як християнські образи та символи, так і зберігала давні архаїчні вірування та архетипи. На жаль, у ХХ столітті з приходом до влади більшовиків Різдво спочатку намагалися замінити «комсомольським різдвом», а потім і зовсім заборонили його, викресливши з календаря ця свято. Це негативно вплинуло на традицію народного святкування, багато колядок забулося, необхідні ритуали, обряди, ігри перестали виконуватися. Зараз, коли відроджується інтерес до старовини і йде пошук свого коріння, є можливість хоча б частково реконструювати за старими записами те, як відзначали Свят-вечір наші предки.