Робота переможця конкурсу " Стежками літературних героїв" в номінаціх фанфікшн

Автор: Кузякова Анастасія Артемівна

Назва: «Щастя чи Самотність»

Жанр: PОV

Посилання: Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»

Розмір: міні

         Самотність… Бридке  слово з жахливим значенням. Іноді воно переслідує тебе  все життя.

        У Столиці в одному з  маєтків  жила жінка. У дев’ятнадцять років її віддали заміж. Почувала вона  себе , як всі жінки , що мали  красу, розум, достаток, люблячого чоловіка. Знала собі ціну, вміла показати себе з найкращої сторони, і ніхто навіть не здогадувався, що  все  своє життя вона жила в холодних стінах будинку, зовсім самотня,  увесь час спілкуючись тільки зі своїми думками. Бо хто, як не ти сам, можеш зрозуміти, що тобі в житті потрібно.

         І ось одного разу вона зустріла його –  незвичайного чоловіка, який так не був схожий на всіх, з ким їй довелося спілкуватися раніше, – і в ту хвилину  сила кохання здолала цю жахливу самотність. Удень потайки вона зустрічалася з ним, а ввечері, як і до тієї рокової зустрічі, єдиним  її співрозмовником ставав щоденник.

     Цей тоненький зошит – ще одна таємниця Маргарити. Він був схований за книжковою шафою в її кімнаті.

     Так, вечорами, коли всіх долав сон, Маргарита запалювала свічку, брала до рук свій щоденник і записувала все, про що нікому не могла розповісти: усі роздуми, вагання, обурення, хвилювання лягали красивими літерами на                                                          ***

***

чистий папір і одразу починали жити своїм життям, ніби і не належали їй, Маргариті.

     Після зустрічі з коханим, вона , думала, що назавжди забуде про свою схованку. Але життя зовні ніяк не змінилося, потреба кричати про своє кохання змушувала її звертатися до свого старого друга, знову вночі запалювати  вогник, і під його мерехтіння заповнювати порожні рядки сторінок…

                                                        ***

       «Любий щоденнику, я вже не знаю до кого, окрім тебе, звернутися. Сьогодні  жахливий день! Але все це повинно було статися, до того йшлося! Мій коханий Майстер був наче не в собі останнім часом. Сталося неминуче: він спалив свій роман. Цей шедевр! Зараз я картаю себе за те, що не змогла відмовити його від такої страшної помилки. Майстер боїться. Я йому допоможу і обов’язково визволю з тенет страху. Як не дивно, але мені зовсім не страшно. Я вже все вирішила, це було потрібно зробити одразу після зустрічі з моїм Майстром, адже недарма нас поєднала нелюбов до жовтого кольору. Це був знак ! Як я його прогледіла! Ні , неможливо більше зволікати! Дочекаюся лише чоловіка. Через декілька годин настане ранок, і він прийде. Я з ним попрощаюся і залишу назавжди цей будинок. Сподіваюся, він зрозуміє.»

         «Минуло вже чотири місяці як я сюди нічого не писала. Майстер зник, і разом із ним зникаю   я. Його ніде немає. Розпач, біль, туга - ось що  залишилося мені. Але сьогодні надія побачити його зранку тривожить моє серце . Опівдні я зустріла дивного чоловіка, той назвався Азазелло. Він запросив мене на незвичайний бал. Я маю стати там Королевою!... Не розумію, ніяк не можу вирішити, чи погоджуватись?...»

      « Через тебе, мій Майстре, я згодна на все! І тоді мені можна буде звернутися до  Воланда – господаря цього балу- з проханням виконати  будь-яке бажання. Звичайно, я зрозуміла, що ось та  можливість знову побачити тебе, мій коханий. Я одразу без вагань погодилася, хоча будь-яка інша на моєму місці, напевно б, відмовилася. Але я кохаю тебе до нестями, і  мені не страшно! Вже майже опів на одинадцяту. Незабаром все почнеться…»

     «О, який він був блідий вчора, коли з’явився. Наляканий, розгублений, у лікарняній нічній сорочці… Але він – мій Майстер. Іноді здається, ніби це не він: той погляд, ті ж очі, ті ж руки, але … якийсь холодний блиск присутній в його очах. Та й не дивно. Невідомо, що він стерпів, поки мене не було поряд… О, мій Майстре, тепер все буде добре! Відсьогодні й  назавжди ти будеш зі мною.»

     «Зараз він спить міцним сном. Нехай спить. Йому потрібен спокій. А коли прокинеться - буду чекати я. Хоч він намагатиметься знову переконати мене піти до «кращого життя», я все одно буду з ним, тут, в цій  кімнаті. Назавжди…»

      «О, любий щоденнику, я відчуваю, що тепер все буде добре. А воно так і буде! Щастя буде! Не знаю, коли я ще щось напишу на цих сторінках, адже тепер Я ЩАСЛИВА…»

Використані ілюстрації з вільного доступу в інтернеті