Робота з обдарованими дітьми в початковій ланці з англійської мови

Про матеріал

Робота з обдарованими дітьми в початковій ланці

Загальна розумова обдарованість викликає найбільший і цілком зро­зумілий інтерес у нашій країні. Іноді цих дітей ми називаємо коротко: об­даровані діти.

Обдаровані діти - це діти, які різко виділяються із середовища ровес­ників високим розумовим розвитком, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Часто у спілкуванні можна почути слова "талановитий, обдарований учень". Іноді ці слова вживаються як синоніми. Ці поняття не слід ототожнювати.

Обдарованість - це сукупність здібностей, що дозволяють індивіду досягти вагомих результатів у одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства. Ця якість формується і проявляється в діяль­ності.

Талановитий - це той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якої-небудь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної,технічної, спортивної), причому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значимих процесах. Крім того, в цейтермін, звичайно, вкладаються ще дві ознаки: наявність виявленого твор­чого елемента і домінування природжених якостей.

Перегляд файлу

Робота з обдарованими дітьми в початковій ланці

Загальна розумова обдарованість викликає найбільший і цілком зро­зумілий інтерес у нашій країні. Іноді цих дітей ми називаємо коротко: об­даровані діти.

Обдаровані діти - це діти, які різко виділяються із середовища ровес­ників високим розумовим розвитком, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Часто у спілкуванні можна почути слова "талановитий, обдарований учень". Іноді ці слова вживаються як синоніми. Ці поняття не слід ототожнювати.

Обдарованість - це сукупність здібностей, що дозволяють індивіду досягти вагомих результатів у одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства. Ця якість формується і проявляється в діяль­ності.

Талановитий - це той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якої-небудь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної,технічної, спортивної), причому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значимих процесах. Крім того, в цейтермін, звичайно, вкладаються ще дві ознаки: наявність виявленого твор­чого елемента і домінування природжених якостей.

 

                 Типи обдарованості:

 

        Головний вплив на розвиток обдарованості учнів належить учителю. Людина, яка працює з творчо обдарованими дітьми повинна бути сама особистістю творчою. Вона повинна власним прикладом показувати своїм вихованцям важливість справи котру вони роблять спільно. Тут важливо подати своїм вихованцям соціальну значущість цієї справи і відповідно психологічне самозадоволення.

Завойовувати авторитет серед своїх вихованців необхідно щомиті, адже для них важливо мати наставника котрий буде допомагати їхньому творчому становленню.

 

У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить й батькам,  які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність.

Як виявляється обдаровані та здібні учні в нашій школі? Відомо, що чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх розкриття. На жаль, популярна фраза «талант себе проявить» не відповідає дійсності. Спостереження показали, що діти часто приховують свої здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином. Томуроботу  по пошуку обдарованих дітей треба проводити комплексно, починаючи з початкових класів.

Кожна обдарована дитина - індивідуальність, що потребує особливого підходу. Саме тому навчання і виховання обдарованих учнів необхідно здійснювати з опорою на наступні дидактичні принципи:

Важливою практичною проблемою є виявлення потенційних можливостей розвитку учня. Система роботи з виявлення обдарованих дітей включає в себе:

 

На уроках з англійської мови ми використовуємо наступні прийоми активізації творчого мислення.

 

 

  Часто в роботі з сильними учнями ми використовуємо метод, так званої «проблемної планки». В роботі зі здібними учнями залишатися в рамках шкільного підручника замало, потрібно весь час піднімати «планку» вимог, що є добрим стимулом особистісного зростання.

 

Перед сильним учнем потрібно щотижня, виставляти таку «планку», за допомогою творчих завдань. По суті, це – тижневі міні – олімпіади, але учні змагаються не один з одним, а прагнуть обов’язково подолати «Планку».

 

Необхідно пам’ятати  про те,  що вивчення будь – якої іноземної мови – це важкий труд,  особливо якщо немає можливості вільно спілкуватись із носіями іноземної мови, вчителю потрібно зробити все можливе для того, щоб  зацікавленість учнів у вивченні мови не спадала, незважаючи на будь – які труднощі.

У роботі з обдарованими дітьми значну роль відіграє мотивація до творчості. Нашим завданням на сьогодні є створення для обдарованої  дитини середовища, яке заохочувало б і підтримувало її активність. Це здійснюється на уроках, додаткових заняттях, через гуртки.

Основним видом позакласної роботи у нашій гімназії є робота у драматичному та ляльковому гуртку. Викликаючи цікавість учнів до предмету, гурток, сприяє розвитку кругозору, творчих здібностей учнів, вироблення навичок постійної роботи і тим самим підвищує якість підготовки учнів. Їх доповнюють разові заходи: тиждень англійської мови, вікторини, КВК, брейн-ринги, змагання, конкурси команд і т.д.Елементи змагання , що містяться в іграх , сприяють розвитку здібностей , творчій активності , залучають учнів до життя. Відомо, що гра для учнів початкової школи є одним із найефективніших методів, що активізує інтелектуально-практичні та творчі можливості особистості.

 

Удосконалювати навчально-виховний процес з обдарованими дітьми, давати їм ґрунтовні, міцні знання, озброювати їх практичним розумінням основ  предмету допомагає, насамперед, періодичність проведення  шкільних олімпіад  та участь у міських конкурсів з англійської мови для учнів початкової школи. Учні нашої гімназії щороку беруть участь у різних конкурсах.

Не лише саме на конкурсах з англійської мови учні можуть виявити свої творчі здібності та знання з англійської мови, але й підчас участі в міських заходах з інших шкільних предметів. Наприклад, у квітні 2009 року, учіні 4-Б класу стали лауреатоми міського фестивалю інтерактивних технологій.

 

 На завершення хочу додати, що обдаровані діти – унікальні, особливі за своєю природою. Кажуть усі діти народжуються з талантом, але не всі здатні його в собі розвинути. Для повноцінного розвитку мало просто уважного ставлення до дитини.

Такі особливі діти мають високі амбіції і потребують постійного їх задоволення у вигляді похвали, високої оцінки, нагороди. Не варто про це забувати.

Хотілось би привести  слова Івана Драча, які надихають на творчість у роботі.

Учитись важко

А учить ще важче,

Але не мусиш зупинятись ти,

Як учням віддаєш усе найкраще,

То й сам сягнеш нової висоти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Деякі аспекти організації навчання учнів, обдарованих у галузі іноземних мов

Зупинимося на деяких аспектах навчання учнів, обдарованих у галузі іноземних мов, зокрема: навчання письма (формування графічних навичок); вивчення англійського алфавіту, а також наведемо кілька розробок дидактичних ігор.

На першому рівні формування графічних навичок відбувається одночасно з іншими видами мовлення. На другому рівні принцип цілісності навчання тісно пов'язано з технікою письма і зумовлено закономірностями формування рухових навичок. Звідси випливає, що продуктивний шлях формування графічних навичок полягає не в послідовності засвоєння учнем окремих елементів й окремих букв, а в засвоєнні передовсім загальних орієнтирів руху, графічних комплексів, характерних для писемності. Цей шлях оволодіння елементами графіки діти проходять за три ланковою системою:

  1. Формування в учня приблизного уявлення про цілісний рух на рівні зорового сприйняття та кін естетичних відчуттів. Для цього використовуються такі прийоми, як ознайомлення з алфавітом, із загальною характеристикою структури букв і їх просторового розміщення у рядку; виділення графічно схожих букв і об’єднання їх у групи; самостійні графічні спроби учнів; контроль за правильною позою учнів під час письма; графічні вправи тощо.
  2. Аналіз елементів цілісної структури. на цьому етапі відбувається виділення в контурі букв її елементів, а потім побудова схеми букви із цих елементів. Водночас під час написання букви діти відображають напрям руху руки. Далі дітям розповідають про призначення різних типів розлініювань, доводять доцільність однолінійних робочих зошитів. Повна сітка використовується лише на етапі ознайомлення дітей з буквами.
  3. Формування цілісного образу.

Що стосується ознайомлення з літерами англійського алфавіту, то на уроках у 1 класі учитель Г.А.Адріанова використовує наступні види діяльності учнів під час складання англійського букваря.

  1. вивчення літер англійського алфавіту. Порівняння їх із буквами рідної мови. Колективний пошук та обговорення відповідей на запитання учителя:
    • Чому букви А та А—перші літери в обох алфавітах?
    • Як англійською мовою буде «буквар»?
    • Навіщо люди вивчають алфавіт?
    • Чим відрізняються великі та рядкові літери, їх використання?
    • Яке походження алфавіту?
    • Скільки літер в українському та англійському алфавітах, чому їх не порівну?
    • Чому англійські літери схожі на українські за написанням, але відрізняються за вимовою?
  2. Написання учнями букв на дошці, у повітрі, в зошитах. Учні пишуть тренувальні диктанти, зображують букви руками, тілом, малюнками. У своїх букварях діти малюють образи англійських літер, самостійно пишуть їх транскрипцію. Вони намагаються самостійно написати слова, які починаються з конкретної літери; читають свої слова.
  3. Складання запитань про намальовані дітьми образи англійських літер.
  4. На заліковій роботі діти презентують свої букварі, пояснюють вигадані образи букв. Діти знають, що наступного навчального року вони навчатимуть своїх ровесників буквам англійського алфавіту з використанням своїх букварів.

Наведемо також приклад розвиваючого тренінгу «Букви-ігри».

МЕТА ГРИ:

a) Психодіагностика індивідуальних особливостей особистості учасників тренувальної групи;

b) Розвиток зорової та слухової пам’яті;

c) Розвиток уяви;

d) Розвиток творчого мислення;

e) Відпрацювання навичок спілкування у навчально-ігровій діяльності.

Гра розрахована на групу 9-12 дітей та може бути використана в індивідуальній роботі. Проводиться у 3 етапи (3 заняття).

ЗАНЯТТЯ 1.

Гра перша

Інструкція учасникам: «Перед вами коробка з літерами. За 1 хвилину вам треба записати якомога більше слів, які не співпадають з іншими учасниками».

Переможець визначається шляхом порівняння записів.

Гра друга

Ведучий загадує слово з 4 літер. Беручи з коробки необхідні літери, він викладає їх у хаотичному порядку на 10с. Учасникам пропонується вгадати слово, записавши його на папері. Якщо протягом 1 хвилини слово не вгадано, дається підказка, наприклад, називається перша буква.

Якщо з викладених літер можна скласти кілька слів, то будь-яке зараховується як правильна відповідь.

ЗАНЯТТЯ 2.

Гра перша

По команді ведучого кожний із учасників має придумати речення з 2-3 слів, які починаються на букву, яка обирається випадково. Гра закінчується після того, як кожний складе речення.

Гра друга

Учасники поділяються на дві команди.

Кожна команда має придумати слово з 6-7 літер. 20 секунд дається на для того, щоб розташувати на ігровому столі букви в хаотичному порядку та запам’ятати букви команди суперника. Слово необхідно вгадати протягом 1 хвилини. Папером та ручкою можна користуватися лише під час групового обговорення. При запам’ятовуванні записи робити забороняється.

ЗАНЯТТЯ 3

Гра перша

Розминка. Учасники стають у коло. Обирається тема, наприклад, тваринний світ, іграшки тощо. Кожний по черзі називає слово з поданої теми в алфавітному порядку. Учасник, який не назвав слово протягом 10 секунд, виходить за коло. У випадку, коли наступний учасник не може назвати правильне слово, той, хто стоїть за колом, може назвати слово, зайнявши у колі своє місце.

Гра друга

Учасники поділяються на дві команди.

Кожна команда повинна придумати слово з 6-7 літер. Розподілити між собою, хто і в якому порядку вимовлятиме яку літеру. Після того, як обидві команди вимовлять букви загаданого слова, їм дається 1 хвилина на обмірковування. У випадку, якщо команда назвала слово не таке, як загадане, але усі складові літери його вірні, відповідь зараховується як правильна.

5. Організація навчання та розвитку обдарованих учнів у Великій Британії

В Англії не існує спеціальних шкіл для обдарованих дітей (окрім музичних та хореографічних), оскільки більшість дослідників вважає, що навчання обдарованих учнів має здійснюватися у будь-яких типах навчальних закладів. Умови для навчання дітей різного рівня здібностей створюються на основі диференціації та селекції. Такий висновок було зроблено ще у 1977 році в урядовій доповіді «Обдаровані діти у середній школі», підготовленій групою інспекторів Її Величності, які вивчили стан навчання обдарованих учнів в усіх типах шкіл Англії, Уельсу та Шотландії.

Виявлення обдарованості, на думку більшості англійських педагогів та психологів, має відбуватися ще у початковій школі.

Диференціація навчання ґрунтується на інтересах та здібностях учнів, набуває складних форм і має різний характер на різних ступенях навчання. Можна виділити два типи диференціації навчання: 1) навчання різних груп учнів знанням неоднакового рівня та обсягу залежно від їхніх здібностей; 2) поглиблене вивчення ряду предметів чи циклу предметів.

Особлива увага в роботі з обдарованими дітьми приділяється проблемі їх ідентифікації. Цим терміном у психології позначається процедура різнобічного процесу виявлення і відбору обдарованих дітей. Консультанти Асоціації з проблем обдарованих дітей вважають, що першою передумовою виявлення обдарованості дитини є творча обстановка активної діяльності в класі. Вони стверджують, що якщо «кожну дитину оцінювати за її внеском у спільну справу, якщо кожна дитина переживатиме моменти успіху, визнання, похвали, тоді набагато простіше стимулювати розвиток індивідуальних відмінностей, надавати можливість винятковим дітям бути іншими, але корисними членами групи».

В Англії застосовуються особливі форми навчання обдарованих дітей. Умовою їх успішного функціонування є індивідуальний підхід у навчанні і гнучкість шкільного розкладу.

Досить популярною формою є спеціальні курси для обдарованих дітей.

Обдаровані учні в Англії можуть у більш швидкому темпі пройти курс школи і раніше скласти іспити. Однак практика прискореного навчання не набула широкого розповсюдження.

Важливою умовою задоволення потреб обдарованих учнів у групах змішаних здібностей є робота зі створення збагачених програм. При їх складанні враховуються особливості психіки, інтелекту дітей, які вимагають відповідної глибини змісту , більш високого рівня абстракції, максимуму творчих завдань і мінімуму репродуктивності, різноманітності завдань, призначених для учнів з різними стилями інтелектуальної діяльності.

Широкі можливості для навчання обдарованих дітей відкриває використання сучасних технічних засобів, передусім комп’ютерів, за рівнем забезпечення якими школи Англії посідають одне з перших місць у світі.

Провідне місце серед методів навчання належить проблемному та дослідницькому підходам, застосування яких у поєднанні з іншими сприяє творчому розвитку обдарованих учнів, зростанню їхнього індивідуального потенціалу.

В англійських школах на старшому етапі навчання широко застосовується метод самостійних розробок проектів, при якому учні, користуючись лише консультаціями вчителя, самі визначають предмет дослідження, складають план його реалізації, підбирають необхідні джерела, і, нарешті, здійснюють дослідження.

 

 

Якості, необхідні учителю для роботи з обдарованими дітьми. Основні принципи відбору вчителів для роботи з обдарованими учнями.

Аналіз кількох програм, розроблених спеціально для обдарованих дітей, показав, що в програмі “Астор” для інтелектуально обдарованих дітей найчіткіше виділені ті специфічні якості, які повинен мати вчитель, який працює з обдарованими дітьми.

Учитель повинен:

  1. бути доброзичливим та чуйним;
  2. розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси;
  3. мати досвід роботи у закладах для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;
  4. мати високий рівень інтелектуального розвитку;
  5. мати широке коло інтересів та вмінь;
  6. мати окрім педагогічної ще будь-яку освіту;
  7. бути готовим до виконання найрізноманітніших обов‘язків, пов‘язаних із навчанням обдарованих дітей;
  8. мати живий та активний характер;
  9. мати почуття гумору (але без схильності до сарказму);
  10. виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів та постійного самовдосконалення;
  11. мати творчий, нетрадиційний особистий світогляд;
  12. мати хороше здоров‘я та життєстійкість;
  13. мати спеціальну після вузівську підготовку по роботі з обдарованими дітьми та бути готовим до подальшого отримання спеціальних знань.

До інших якостей відносяться: позитивна Я-концепція; цілеспрямованість та наполегливість; зрілість; емоційна стабільність; чуйність; здібність до індивідуалізації навчання.

Дослідники та спеціалісти в галузі підготовки кадрів для навчання обдарованих дітей розробили ряд положень відносно знань та навичок, якими мають володіти вихователі обдарованих дітей. З метою визначення кваліфікаційних характеристик, необхідних для роботи з обдарованими учнями, Сілі (1979) розіслав спеціальні анкети до педагогічних закладів штату Колорадо. На основі отриманих відповідей було складено наступний список професійних умінь:

  1. уміння будувати навчання відповідно результатам діагностичного дослідження дитини;
  2. уміння модифікувати навчальні програми;
  3. уміння стимулювати когнітивні здібності учнів;
  4. уміння працювати за спеціальним навчальним планам;
  5. уміння консультувати учнів;
  6. уміле керування дітьми;
  7. володіння ефективними методами викладання;
  8. знання концептуальних моделей;
  9. уміння переконувати та пропагувати;
  10. здібність до самоаналізу.

 

Як допомогти дітям із труднощами у навчанні

Неуспішність—найгостріша проблема сучасної школи, викликана багатьма причинами, в тому числі й соціальними. Сильно знизився у наш час престиж освіти, інтелігентності, професійної компетентності.

Неуспішність як дидактичне поняття

З проблеми подолання неуспішності є численна література як у нашій країні, так і за кордоном, накопичений цінний практичний досвід, зроблений ряд висновків, який не потребує доведення. Встановлено, зокрема, що неуспішність школярів закономірно пов‘язана з їхніми індивідуальними особливостями та з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток.

Хоча завдання розкриття сутності неуспішності в літературі не поставлене, у багатьох працях можна знайти підходи до його розв‘язання. Один із цих підходів полягає в аналізі умов, які породжують неуспішність. Так, М.А.Данилов пов‘язує неуспішність з основними силами процесу навчання—його протиріччями. Згідно цієї позиції, у тих випадках, коли суперечлива єдність можливостей учнів та того, що від них вимагається, порушується, виникає неуспішність1. Схожі думки висуває В.Оконь, який визначає неуспішність як порушення взаємодії між учнями, вчителями та навколишнім середовищем2.

Визначення видів неуспішності міститься і в роботі А.М.Гельмінта, який виділив три види неуспішності у залежності від кількості навчальних предметів та стійкості відставання: 1) загальне та глибоке відставання—з багатьох або з усіх навчальних предметів протягом тривалого часу; 2) часткова, але відносно стійка неуспішність—з 1-3 найскладніших предметів (як правило, рідна та іноземна мови, математика); 3) неуспішність епізодична—то з одного, то з іншого предмету, яка відносно легко долається3.

Прихована та рання неуспішність, як особливий її вид, у літературі не виділяється і, як правило, термінологічно не позначається.

Л.С.Славина виділяє ці типи за домінуючою причиною. Одну групу невстигаючих складають ті учні, у яких відсутні дійові мотиви навчання, другу—діти зі слабкими здібностями до навчання, третю—з неправильно сформованими навичками навчальної праці та які не вміють трудитися1. Той же метод використовували А.А.Бударний, Ю.К.Бабанський та деякі інші автори.

Були спроби побудувати типологію на інших засадах, зокрема на характеристиках навчальної праці учнів та структурі їхньої особистості. Такий підхід можна знайти й у П.П.Булонського, який, складаючи загальну типологію школярів, виділив і типи невстигаючих.

  1. “Поганий робітник”:
    • завдання сприймає неуважно, часто їх не розуміє;
    • працює пасивно;
    • не помічає своїх невдач та труднощів;
    • не має чіткого уявлення мети, не планує та не організує свою роботу;
    • або працює дуже мляво, або знижує свій темп поступово;
    • індиферентно ставиться до результатів своєї роботи.
  2. Патологічний:
    • емоційність учнів;
    • кажуть “не можу” до початку роботи;
    • потребують заохочення;
    • важко сприймають труднощі та невдачі2.

Психологічну типологію неуспішності дає Н.І.Мурачковський: за основу в даному випадку обраний характер взаємин найбільш істотних сторін особистості школярів. Цінність цієї роботи полягає в тому, що у ході дослідження автором були виявлені спільні риси для усіх груп невстигаючих школярів 5-8 класів. Вони узагальнені поняттям “слабка самоорганізація”, яка виявляється у невмінні учня керувати власними психологічними процесами, відсутністю сформованих раціональних способів розумової праці, небажанням думати при розв‘язанні навчальних завдань, формальним засвоєнням знань. Прагнучи запобігти розумової праці, невстигаючі шукають різні обхідні шляхи, які звільняють їх від необхідності мислити3.

Г.А.Цуккерман1 вважає, що невстигаючий учень—це не обов‘язково двієчник, який не встигає за мінімальними вимогами шкільної програми. Таке глибоке відставання, на думку автора, завжди пов‘язане з вираженою неблагонадійністю дитини—з порушеннями або затримкою психічного розвитку, аномаліями сімейних взаємин, хворобами. Але уважно вглядаючись у будь-який клас, незмінно переконуєшся, що навіть серед благонадійних дітей важко знайти дитину, яка ніколи б не потребувала допомоги у подоланні шкільних труднощів.

У літературі характеризуються також і такі причини неуспішності, як:

  • перевантаження домашніми завданнями;
  • невміння працювати самостійно;
  • слабка ефективність уроку;
  • незадовільна постанова контролю знань;
  • побутові умови, негативний вплив батьків;
  • пропуски уроків;
  • невиконання домашніх завдань2.

Основними ланками цієї діяльності є: виявлення ознак неуспішності, їх аналіз, вибір засобів для їхнього ліквідування, здійснення цих мір та оцінка їхньої ефективності.

Дослідження складу неуспішності та обґрунтування засобів її подолання вимагають використання двох термінів: “неуспішність” та “відставання”.

Під неуспішністю розуміють невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, яка фіксується межами якогось відрізку часу процесу навчання.

Відставання—це невиконання вимог (або однієї з них), яке має місце на одному з проміжних етапів у межах того відрізку навчального процесу, який є часовою рамкою для визначення успішності. Слово “відставання” позначає і процес накопичення невиконань вимог, і кожний окремий випадок такого виконання.

Елементи неуспішності

Як елементи неуспішності виступають наступні недоліки навчальної діяльності школяра:

  • не володіє мінімально необхідними операціями творчої діяльності (виведення підсумку, залучення, комбінування та використання у новій ситуації присутніх знань, умінь та навичок);
  • не прагне одержувати нові знання теоретичного характеру;
  • запобігає труднощам творчої діяльності, пасивний при зустрічі з ними;
  • не прагне до оцінки своїх досягнень;
  • не може виконати правиловідповідні дії та системи дій;
  • не прагне розширювати свої знання, удосконалювати уміння та навички;
  • не засвоїв поняття у системі.

Ознаки неуспішності та засоби їх виявлення на уроці

Як ознаки відставання може бути використано не лише те, що сигналізує про продукт діяльності учня, а й те, що вказує на саму діяльність, утворює результат окремої ланки цієї діяльності. Ознаки, які безпосередньо сигналізують про наявність відставання, вважають прямими. Інші ознаки є непрямими: вони вказують на можливість, вірогідність появи відставання.

Ознаками відставання вважається невміння повторити пояснення вчителя, відповісти на запитання по ходу пояснення. Багато викладачів враховують також і те, як учні розмірковують при виконанні вправ.

Пряма ознака відставання за досвідом творчої діяльності виявляється при поведінці та перевірці результатів самостійної роботи учнів. Поряд зі звичайною організацією самостійної роботи у класі в досвіді вчителів виправдав себе й такий спосіб: у трьох різних за складністю завданнях, запропонованих класу вчителем, учні самі повинні визначити завдання найвищої складності, завдання середньої складності та завдання найменшої складності. Той, хто не усвідомлює складності, не зможе правильно оцінити завдання.

Також можна припустити, що будь-які відволікання учнів та неактивність їх тоді, коли пропонується доповнювати та виправляти відповіді однокласників, сигналізують про відсутність інтересу до знань, про прагнення запобігти труднощам. Відволікання та пасивність у ті моменти уроку, коли необхідна напружена розумова праця, мобілізація знань, пошук рішення—сигнали про відставання у мотиваційній стороні творчої діяльності.

Як додатковий прийом для виявлення ознак відставання рекомендується вибір завдань різної складності за бажанням учнів.

Основними способами виявлення відставання служать: спостереження за реакціями учнів на труднощі у роботі, на успіхи та невдачі; питання учителя або його вимоги сформулювати те чи інше положення; навчальні самостійні роботи у класі. При проведенні самостійних робіт учитель одержує матеріал для роздумів як про результати діяльності, так і про хід її протікання.

Удосконалення уроку

Удосконалення уроку полягає у наступному:

  1. Розвиток пізнавальної активності та творчої самостійності учнів;
  2. Більше уваги пошуковій діяльності (творчій діяльності теоретичного характеру);
  3. Навчання операціям творчої діяльності;
  4. Систематизація знань;
  5. Засвоєння учнями знань про способи діяльності, ознайомлення їх із алгоритмами дій;
  6. Повідомлення цілей та завдань уроку в цілому;
  7. Виховання самооцінки та пізнавальних відношень.

Найскладнішим є введення елементів пошукової діяльності у навчання іноземних мов. Був час, коли методисти намагалися навчати школярів мовленнєвої діяльності на основі теоретичних знань. Але такі знання самі по собі до опанування мовленням не призводять, немає безпосереднього переходу до практичного володіння мовою. Це й викликало до життя розробку оперативних правил, різноманітних готових фраз, мовленнєвих зразків. Використовуючи лише цей матеріал, методика впадає до іншої крайності—вона ігнорує теоретичні знання. Між тим без відповідної роботи учнів щодо узагальнення необхідні поняття не формуються. Таким чином, ані практичне володіння мовою, ні тим паче навчальний ефект не можуть бути досягнуті поза опануванням учнями, поряд із практичними, ще й теоретичними, знаннями.

У літературі показана необхідність такої теоретичної роботи для систематизації мовного матеріалу1, але вона необхідна й для того, щоб залучити учнів до пошукової діяльності у сфері іноземної мови. Звісно, питома вага такої роботи на уроках іноземної мови буде меншою, ніж на уроках рідної мови.

При навчанні мовлення як особливого виду творчої діяльності практичного характеру слід поглибити роботу з формування індивідуального задуму висловлювання у зв‘язку з комунікативним завданням.

Розвитку творчої самостійності при навчанні усного мовлення іноземною мовою сприятиме використання моделей висловлювань. Модель служить свого роду абстрактним зразком, який визначає вимоги до мовлення учнів.

У наявності є невикористані можливості посилення творчих елементів у навчанні читання іноземною мовою. Треба лише впроваджувати у практику наукові дані про методи навчання обґрунтованому здогаду1 та з більшою гнучкістю використовувати у 7-8 класах метод усного випередження2.

Питання самоконтролю при навчанні іноземної мови розроблені надто мало, а між тим у роботі з оволодіння навичками самоконтроль є доречним та можливим.

Коли у класі в цілому є відставання щодо рівня пізнавальних інтересів, доцільно поєднати те, що вивчається на уроці, з тим, що складає позашкільні інтереси школярів, наприклад, фантастикою, подорожами, спортом. При вивченні англійської мови, наприклад, корисно звернути увагу на те, що спортивна термінологія майже уся англійського походження та багато складних слів містять знайомі учням елементи.

 Профілактика неуспішності

З метою профілактики неуспішності на різних етапах уроку потрібно акцентувати увагу учнів на певних особливостях навчання.
У процесі контролю за підготовленістю учнів потрібно спеціально контролювати засвоєння питань, що звичайно викликають в учнів найбільше утруднення; ретельно аналізувати й систематизувати помилки, які учні допускають в усних відповідях, письмових роботах, виявити типові для класу й зосередити увагу на їх усуненні; контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки. По закінченні теми або розділу узагальнити, підвести підсумки засвоєння школярами основних понять, законів, правил, умінь і навичок, виявити причини відставання.
Під час викладу нового матеріалу необхідно перевіряти в ході уроку ступінь розуміння учнями основних елементів викладеного матеріалу; стимулювати запитання з боку учнів, коли є утруднення в засвоєнні навчального матеріалу; застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань; забезпечувати розмаїтість методів навчання, що дозволяють усім учням активно засвоювати матеріал.
В ході самостійної роботи учнів на уроці потрібно підбирати для самостійної роботи завдання з найбільш істотних, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншим числом вправ, але поданих у певній системі, досягти більшого ефекту; включати в зміст самостійної роботи вправи з усунення помилок, допущених у відповідях і в письмових роботах; інструктувати про порядок виконання роботи; стимулювати запитання до вчителя, коли є утруднення в самостійній роботі. Потрібно вміло надавати допомогу учням у роботі, всіляко розвивати їхню самостійність; навчати вмінню планувати роботу, виконуючи її в належному темпі, та здійснювати контроль.
В ході домашньої роботи забезпечити повторення пройденого матеріалу, концентруючи увагу на найбільш істотних елементах програми, що викликають звичайно найбільше утруднення. Систематично давати домашнє завдання – роботу над типовими помилками. Чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт, перевіряти ступінь розуміння цих інструкцій відсталими школярами. Погодити обсяг домашніх завдань з іншими вчителями класу, не припускаючи перевантаження, особливо відсталих учнів.
Для вдосконалення навчально-виховного процесу рекомендується використовувати таку систему заходів:
1. Профілактика типових причин неуспішності, властивих для певних вікових груп:
а) у початкових класах зосередити зусилля на всебічному розвитку в учнів навичок навчально-пізнавальної діяльності й працездатності;
б) включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних рад, об’єднань питань, пов’язаних із попередженням неуспішності учнів.
2. Виявлення й облік специфічних для школи причин неуспішності у всіх класах, усунення й профілактика.
3. Широке ознайомлення вчителів із типовими причинами неуспішності, зі способами вивчення учнів, заходами попередження й подолання неуспішності, їх у навчанні.
4. Забезпечення єдності дій усього педагогічного колективу щодо попередження неуспішності школярів і підвищення рівня їхньої вихованості, досягнення єдності у вихованні, встановлення міжпредметних зв’язків у навчанні, координація дій педагогів з учнями, активом, батьками і громадськістю за місцем мешкання дітей тощо.
6 Систематичне вивчення труднощів у роботі вчителів, усіляке поліпшення практики аналізу вчителями своєї діяльності та їхня наступна самоосвіта.
7. Включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних об’єднань та інших заходів для вирішення проблем, над якими працюватиме школа найближчими роками, питань, пов’язаних із попередженням неуспішності учнів.
8. Постійний контроль над реалізацією системи заходів для попередження епізодичної й стійкої неуспішності; спеціальний контроль над роботою з найбільш «важкими» школярами, точний облік результатів цієї роботи.
9. Узагальнення передового досвіду роботи з попередження неуспішності та його широке обговорення.

Надання допомоги учням з низьким рівнем підготовки

Вище було описане акцентування уваги на різних аспектах навчальної діяльності, а тепер опишемо види допомоги учневі з низьким рівнем підготовки на різних етапах уроку:
ь у процесі контролю за підготовленістю учнів:
ь під час викладу нового матеріалу:
ь в ході самостійної роботи учнів на уроці:
ь під час організації самостійної роботи:
Намагаючись підвищити рівень навчальних досягнень учнів, які не дуже, зацікавлені у навчанні, потрібно пам’ятати, що засоби впливу на них не завжди забезпечать очікувані результати. «Правильний» результат важко спрогнозувати на загальному рівні, оскільки те, що добре впливає на одного учня, не обов’язково буде ефективним для іншого. Для директорів навчальних закладів, які намагаються подолати такі проблеми, ми подаємо кілька стратегій, одні з яких підходять для індивідуальної роботи з учнем, а інші – для роботи з цілим класом.
Приватна розмова з учнем. Спробуйте переконати невмотивованого учня допомогти вам зрозуміти, що йому здається нецікавим у навчальному процесі. Нехай учень запропонує, що саме може змінити вчитель, щоб допомогти йому.
Створених ситуації успіху. Якщо учень має неприємний досвід академічної невдачі, поставте йому таке завдання, яке він насправді здатен успішно виконати. Потрібно складати завдання так, щоб перша його частина була простою. Якщо учень відчуває задоволення від успіху, він, як правило, стає більш впевненим з більшим бажанням ризикуватиме під час виконання наступної частини завдання.
Звертання особливої уваги на таланти здібності учнів. Невмотивовані учні – це часто розчаровані особистості, які сприймають школу як місце своїх невдач і провалів. У такому випадку потрібно спробувати змінити таке ставлення і знайти у школі можливості для цих учнів вирізнитися серед інших продемонструвати свої таланти перед однокласниками і шкільним колективом.
Зробити навчання розвагою. У вчителя є багато способів перетворити навчання на розвагу. Один з них – це розпочати урок із запитання, проблеми чи головоломки, що пов’язані з темою уроку. Інший спосіб – це перетворити тему на таємницю, яка вимагає розкриття. Анекдоти й пісні також можуть використовуватися, але як додаток до уроку. Іноді викладач може одягнутися у костюм того історичного періоду чи тієї країни, що вивчається.
Вивчення у невеликих кількостях. Деякі учні ігнорують навчальні завдання через те, що вони здаються їм нездоланними. Вчителі можуть допомогти цим учням, якщо поділять завдання на менші частини, викладаючи спочатку одну частину і не переходячи до іншої, поки її цілком не буде опановано.
Дозволити учням контролювати, що і як вони вивчають. Незацікавлені учні часто виправляються., якщо їм дають право вибору того чи іншого способу опанування теми навчального процесу. Наприклад, учням можна дозволити обирати перелік завдань чи книжки для реферування, а також оцінювати власну роботу.
Важливо пам’ятати, що вмотивованість учня час від часу може змінюватися залежно від предмету, оточення чи стилю викладання. Дитина може неохоче читати художню літературу, але з ентузіазмом займатися математикою. Інший може бути неуважним і незацікавленим протягом лекції, але із захопленням поставиться, до спостерігання за експериментом. Завдання директора і вчителів під час здійснення спроби мотивації невмотивованих учнів полягає, насамперед, у пошуку причини того, що відвертає їх від навчання, а вже потім – у виборі способів подолання цих перешкод і привернення дітей до навчання.
Експериментальне доведено, що зовнішньо вмотивована поведінка припиняється як тільки зникає зовнішнє підкріплення (нагорода чи страх перед можливим покаранням). Внутрішньо ж вмотивована діяльність може тривати достатньо довго за відсутності будь-яких відчутних нагород.
По-різному вони впливають також і на розвиток креативності як надзвичайно важливої риси особистості. Якщо внутрішня мотивація позитивно впливає на креативність (творчий вияв), то зовнішня – її пригнічує, сприяє розвитку напруги, зменшує спонтанність в діяльності.
Систему роботи з формування позитивного ставлення до навчання школярів з низьким рівнем підготовки та мотивації можна подати у вигляді такої таблиці:

Формоване ставлення1-й етап2-й етап3-й етап4-й етапСтавлення до змісту навчального матеріалуНайбільш легкий цікавий матеріал, незалежно від важливості, значущостіЦікавий матеріал, що стосується суті досліджуваногоІстотний, важливий, але не привабливий матеріалСтавлення до процесу навчання (засвоєння знань)Діє вчитель поряд із доброзичливістю, допомогою
Отже ми бачимо, що неуспішність проявляється в тих учнів, які в певній мірі байдужі до навчання або ж мають природні вади. Для подолання відставання учитель повинен більше звертати уваги на таких учнів і створювати відповідні умови для їхнього інтелектуального розвитку таким чином, щоб це ні в якому випадку не вплинуло негативно на решту класу, щоб решта учнів не залишилась поза увагою вчителя.
На основі всього вище сказаного можна стверджувати, що оптимальна система заходів для надання допомоги невстигаючому школяреві є такою:
1. Допомога в плануванні навчальної діяльності (планування повторення й виконання мінімуму вправ для ліквідації прогалин, алгоритмізація навчальної діяльності стосовно аналізу й усунення типових помилок тощо).
2. Додаткове інструктування в ході навчальної діяльності.
3. Стимулювання навчальної діяльності (заохочення, створення ситуацій успіху, спонукання до активної праці тощо).
4. Контроль над навчальною діяльністю (частіше опитування учня, перевірка всіх домашніх завдань, активізація самоконтролю в навчальній діяльності тощо).
5. Різноманітні форми взаємодопомоги.
6. Додаткові заняття вчителя з учнем.
А для попередження неуспішності учнів слід використовувати:
1. Всебічне підвищення ефективності кожного уроку.
2. Формування пізнавального інтересу до навчання й позитивних мотивів.
3. Індивідуальний підхід до учня.
4. Спеціальну систему домашніх завдань.
5. Посилення роботи з батьками.
6. Залучення учнівського активу до боротьби за підвищення відповідальності учня за навчання.
Тобто для того, щоб допомогти учневі з низьким рівнем підготовки необхідно зацікавити його, що приведе до внутрішньої мотивації діяльності.Висновки

Неуспішність – це складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що вимагає різносторонніх підходів при його вивчені. В цій роботі зроблено спробу розглянути неуспішність в зв’язку з основними категоріями дидактики – змістом і процесом навчання.
На основі всього вище сказаного можна зробити такі висновки:
1. Ефективність навчання визначається в остаточному підсумку характером відносини учнів до навчання, характером їхньої навчальної роботи. Це відношення багато в чому залежить від того, чи усвідомлюють учні особистісну і суспільну значимість навчальної роботи, чи розуміють вони крайню необхідність і важливість для самого учня і для суспільства активної, творчої, систематичної і завзятої роботи.
Тому організація навчального процесу повинна бути такою, щоб кожному учневі була зрозуміла особистісна і суспільна значимість його активної, творчої і завзятої навчальної роботи й основним показником була б оцінка саме такої навчальної роботи учня.
2. Для того щоб інтенсифікувати навчальну роботу кожного учня, недостатньо прямого впливу вчителів на учня. Більш ефективним засобом є вплив на нього через учнівський колектив. А для цього потрібно, щоб учнівська група була справжнім колективом, референтним стосовно кожного його члена.
Тому навчальний процес повинний проводитися в органічній єдності колективних, фронтальних та індивідуальних форм навчальних занять при визначальному характері загальної колективної діяльності учнів.
3. Для того щоб вчасно виявляти будь-які прогалини в навчанні кожного учня і відразу його заповнювати, поточний контроль повинний мати всеохоплюючий характер. Це значить, що контроль повинний проводитися по кожному елементі змісту навчальної програми й охоплювати одночасно усіх без винятку учнів. Для цього, мабуть, необхідне залучення самих учнів до проведення поточного контролю й оцінки у формі взаємо- і самоконтролю, взаємо- і самооцінки під керівництвом учителя.
4. Найважливішим фактором підвищення ефективності вивчення є суб'єктивний і усвідомлений характер діяльності учня в навчальному процесі. Учень повинен бути не тільки об'єктом педагогічних впливів учителів, але й активним суб'єктом навчально-виховного процесу. Важливим засобом для цього є рольова участь школярів в організації і проведенні всього навчального процесу. Це означає, що у кожному класі організується учнівське самоврядування, що організує не тільки громадське життя класу, але і значну частину навчальної роботи (поточний контроль, оцінку й облік навчальної роботи учнів, взаємодопомога в заповненні пропусків в окремих учнів, підготовку до уроків і т.д.).
5. Ефективність навчальної роботи учнів залежить від розвитку в них здатності до навчання, здатності розумно і правильно учитися. Для цього вони повинні опанувати загальнонавчальні уміння і навички. Тому оволодіння загальнонавчальними уміннями і навичками повинне бути включене в навчальні програми вчителів по кожному навчальному предметі.
6. Ефективність навчальної роботи учнів в остаточному підсумку визначається характером їхньої особистісної вихованості, їх моральними і соціальними якостями. Тому навчання повинне проводитися так, щоб воно в максимальному ступені сприяло вихованню кожного учня як високоморальної, творчо-активної і соціально зрілої особистості.
7. Ефективність навчання, характер відносини учня до навчальної роботи залежать і від того, яке життя учня в школі і класі, чи задовольняє це життя його потреби й особливо потреба в емоційному насиченні, з якими почуттями він йде в школу, які емоції і почуття викликає в нього навчально-виховний процес.
Життя учнів у школі, навчальний процес, уроки, позакласні і позашкільні заняття повинні включати такі заходи, щоб у них могли і хотіли брати активну участь усі школярі, щоб вони викликали, формували і розвивали в кожного школяра його особистісні інтереси і схильності.
8. Взаємини між вчителями й учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: учитель повинен вірити в можливості і сили учня. Він повинний виявляти кращі і сильні сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем бороти з його слабкими якостями. Для того щоб боротися з недоліками того або іншого учня, учитель повинен шукати його достоїнства і створювати умови, щоб кожен учень домігся успіху в якій-небудь області. Учень, що у школі не досягає успіху, стає невдахою, почуває себе таким, і тим самим він приречений на неуспіх у навчальній роботі.
Треба виходити з постулату, що хоча виховання, школа і вчитель не всесильні, але їхня можливості великі і треба в максимальному ступені використовувати ці можливості, спираючись на глибоке і всебічне знання учня, його особливостей і якостей.
Тільки при здійсненні зазначених умов можна домогтися повної успішності учнів, попередити їх відставання та неуспішність.

 

 Ознаки та причини неуспішності

До основних ознак, що визначають неуспішності учнів відносять такі:
1. Учень не може сказати, в чому труднощі задачі, намітити план її рішення, розв’язати задачу самостійно, вказати, що нового отримано в результаті її розв’язання. Учень не може відповісти на запитання за текстом, сказати, про що нове він із нього довідався. Ці ознаки можна виявити під час розв’язання задач, читання текстів і слухання пояснення вчителя.
2. Учень не ставить запитань стосовно суті досліджуваного, не робить спроб знайти й не читає додаткових до підручника джерел. Ці ознаки виявляються під час вирішення завдань, сприймання текстів, у ті моменти, коли вчитель рекомендує літературу для читання.
3. Учень не активний і не уважний на уроці, коли йде пошук, потрібне напруження думки, подолання труднощів. Ці ознаки можна помітити під час розв’язання задач, сприймання пояснення вчителя, в ситуації вибору за бажанням завдання для самостійної роботи.
4. Учень не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіх і невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе.
5. Учень не в змозі пояснити мету виконуваної вправи, сказати, на яке вона правило, не. виконує приписів правила, пропускає дії, плутає їхній порядок, не може перевірити отримані результати й хід роботи. Ці ознаки виявляються під час виконання вправ, а також під час виконання дій у більш складній діяльності.
6. Учень не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може, викладаючи систему понять, відійти від готового тексту; не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ці ознаки виявляються в процесі постановки учнем відповідних запитань.
У даному випадку йдеться не про ті ознаки, за якими можна робити висновки про учня, а ті, що сигналізують, на якого учня й на які його дії слід звернути увагу в ході навчання, щоб попередити вірогідну неуспішність.
Основні причини неуспішності учнів:
1. Наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмета вміннях, що не дають змоги охарактеризувати істотні елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також здійснити необхідні практичні дії.
2. Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь, навичок.
3. Недостатній рівень розвитку й вихованості особистісних якостей, що не дозволяють учневі виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.
Причини неуспішності поділяють на:
1) Внутрішні стосовно школяра
а) дефекти органів чуття;
б) соматичне ослаблення;
в) особливості вищої нервової діяльності, що негативно впливають на навчання;
г) психологічні відхилення.
а) слабкий розвиток емоційної сфери особистості;
б) слабкий розвиток волі;
в) відсутність позитивних пізнавальних інтересів, мотивів, потреб.
а) недоліки в розвитку моральних якостей;
б) недоліки у ставленні особистості до вчителів, колективу, родини тощо;
в) недоліки важкого виховання.
2) Зовнішні стосовно школяра
а) прогалини в знаннях і спеціальних уміннях;
б) прогалини в навичках навчальної праці.
а) недоліки процесу навчання, навчальних посібників тощо;
б) недоліки виховних впливів школи (вчителів, колективу, учнів тощо).
а) недоліки впливу родини;
б) недоліки впливу однолітків;
в) недоліки впливу культурно-виробничого оточення.
Учні з низькою мотивацією часто задовольняються тим, щоб просто позбутися тієї чи іншої роботи.
З’ясовуючи, як саме «запалити мотиваційний вогонь» у невмотивованих учнів, важливо правильно визначити, чому вони не намагаються досягти більшого. Є багато причин цього, серед яких найголовніші такі:
Недостатня зацікавленість Учень переконаний, що шкільна робота не є важливою і не має жодного відношення до його життя та інтересів.
Страх перед невдачею. Учень боїться опинитися у незручному становищі перед своїми товаришами та вчителем і вважає, що безпечніше, уникнути ризику і навіть не намагатися спробувати виконати роботу на високому рівні.
Хибні цінності. Учневі набагато важливіше виглядати перед своїми товаришами «крутим», ніж компетентним й успішним у навчанні.
Навчальні проблеми. Учень намагається зрівнятися зі своїми однокласниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після невдачі.
Недостатнє навантаження. Байдужість до шкільної роботи може бути викликана завданнями, рівень яких нижчий від рівня здібностей учня.
Потреба уваги. Учень може намагатися привернути увагу викладача й одержати підтримку від нього, вдаючи безпомічного.
Емоційне перевтомлення. За недостатнім інтересом до навчання чи невмінням зосередитися можуть стояти тривога, перевтомлення чи депресія.
Низькі очікування. Низькі академічні очікування батьків чи викладачів можуть зумовити недостатню старанність учня у досягненні успіху.
Вираження незадоволення. Низька успішність учня у школі може бути своєрідним актом протесту проти тиску з боку батьків, які вимагають надто високих результатів у навчанні.

 

docx
Додано
1 липня 2018
Переглядів
239
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку