Робота з педагогами щодо усвідомлення девіантної поведінки дітей

 

 

 

 

ТЕРНОПІЛЬСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

 

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

“ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ”

 

 

 

 

Районний семінар-практикум

для практичних психологів та  соціальних  педагогів

на тему:

 

«Робота з педагогами щодо усвідомлення девіантної поведінки дітей»

 

 

Методичні матеріали

 

 

 

 

 

 

Підготувала

практичний психолог,

соціальний педагог

Почапинської ЗОШ І-ІІІст.

Піговська Світлана Анатоліївна

 

 

 

Девіантна поведінка (від лат.   deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або вказаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи.

В основі девіантної поведінки лежить незбалансованість психічних процесів, порушення процесу самоактуалізації, зниження рівня самоконтролю.

 

Виділяють п'ять типів девіантної поведінки:

•      делінквентна - здійснення дрібних правопорушень, за які підлітків досить рідко притягають до відповідальності;
•      адиктивна - поведінка людини, яка обтяжена хімічною залежністю (від алкоголю, наркотиків, або інших хімічних речовин, ігрова та комп’ютерна залежність);
•      патохарактерологічна - обумовлена патологічними змінами характеру, які утворились в процесі виховання;
•      психопатологічна - обумовлена наявністю психічного захворювання;
•      обумовлена гіперздібностями людини - обдарованість в одній сфері часто супроводжується девіантною поведінкою у звичайних життєвих обставинах.

 

Дітей, виховання яких викликає особливі труднощі, різні автори називають по різному: «педагогічно занедбаними», «соціально занедбаними», «важковиховуваними», «дезадаптованими», «з девіантною поведінкою» і т.п. спільним є те, що перераховані вище діти відносяться до категорії «важких».

 

У залежності від віку змінюються ознаки «важкості»:

- в 1-4 класах найчастіше капризність, упертість, лінь, неуважність, брехливість, неакуратність, забіякуватість, відсутність самостійності;

 - в 5-8 класах – грубість, озлобленість, небажання трудитися і навчатися, прагнення зробити щось шкідливе, підвищений інтерес до сексуальних питань;

- у старших класах – зневажливе ставлення до батьків, дорослих, товаришів, до своїх навчальних і суспільних обов'язків, критиканство, невміння доводити розпочату справу до кінця, нестриманість, в окремих – хвороблива замкнутість.

 З віком змінюються не тільки ознаки «важкості», але й «зміст» негативних якостей учнів.

 

 

Фактори, які обумовлюють девіацію:

• індивідуально–обумовлені психобіологічними і виховними передумовами, які утруднюють адаптацію індивіда до середовища, її самореалізацію;
• особистісні – фактори самої особистості, які проявляються в її активно-вибірковому відношенні до середовища існування, до норм і правил поведінки, ціннісних орієнтацій в житті та діяльності, самооцінці;
• соціальні – фактори соціального середовища, які негативно впливають на формування і розвиток індивіда;
• соціально-психологічні – обумовлені несприятливими особливостями взаємодії індивіда з своїм найближчим оточенням у сім’ї, шкільному колективі, середовищі ровесників, друзів;
• психолого-педагогічні – обумовлені недоліками виховання в сім’ї, дошкільному закладі, школі.

 

Фактори ризику девіантної поведінки дітей та молоді:

1. Соціально-економічні:

- зниження життєвого рівня населення;

- майнове розшарування суспільства;

- обмеження  можливостей;

- соціальне схвалених способів заробітку;

- безробіття;

- доступність алкоголю та тютюну.

2.Соціально-педагогічні:

- криза інституту сім'ї;

- зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;

- проблеми, пов'язані з навчанням;

- конфлікти з учителями;

- низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

- слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

 

3. Соціально-культурні:

- зниження морально-етичного рівня населення;

- поширення кримінальної субкультури;

- руйнація духовних цінностей;

- зростання кількості неформальних молодіжних об'єднань, у яких домінує культ сили;

- пропаганда ЗМІ західних стереотипів поведінки.

4. Психологічні:

- акцентуація характеру;

- реакція емансипації;

- реакція групування;

- потяг до самоствердження;

- задоволення почуття цікавості;

- бажання виглядати дорослим;

- потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;

-  інфантилізм;

- підвищений рівень тривожності.

5. Біологічні:

- порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;

- вроджені психопатії;

- мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку;

- наслідки спадковості;

- вплив природного середовища.

 

 

Сучасні підходи до подолання девіантної та делінквентної

поведінки учнів

Педагогічна наука розробила поетапну систему виховної роботи з важковиховуваними учнями в умовах загальноосвітньої школи. У відповідності з цією системою розглянемо такі етапи процесу перевиховання.

На першому, підготовчому, етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні і негативні якості вихованця, умови та обставини, що сприяли їхній появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних сторін особистості, конкретні завдання і зміст роботи з урахуванням його індивідуальних особливостей і педагогічної обстановки. Складається характеристика учня і відповідно – перспективний план його перевиховання. На підготовчому етапі важковиховуваний учень емоційно переживає сам факт свого становища в колективі.

 

На другому, початковому, етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем. В ході її виконання долаються негативні погляди і переконання вихованця, навички і звички його поведінки, зміцнюються позитивні, формуються нові риси характеру. Дуже важливо використати наявний позитивний досвід такого учня.

Другий етап перевиховання проходить спочатку повільно, учень не виявляє особливої активності. Це пояснюється настороженістю й недовірою деяких учнів до педагогів, до виховних заходів. Часто такі учні не вбачають у своїх негативних діях нічого поганого і не вважають, що їх треба перевиховувати.   На цьому етапі підліток глибше усвідомлює мотиви перевиховання. Він розуміє, що йому треба позбутися поганих звичок, негативних рис характеру, помилкових поглядів і переконань, що шкільна дисципліна, навчання, праця і виховна робота допоможуть йому в цьому.

 

На третьому, переломному, етапі  перевиховання триває реалізація програми виховної роботи, але вже в умовах, коли учень прийняв її, добровільно й сумлінно виконує свої обов’язки, виявляючи самостійність і активність. На цьому етапі важливо не тільки формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід учня на основі залучення його до виконання різноманітних доручень, участі в житті колективу, відносини в якому ґрунтуються на взаємній вимогливості, довірі і допомозі. У цей період вихованець твердо переконується, що він на правильному шляху, діє відповідно до нових переконань.

 

На останньому, заключному етапі перевиховання створюються умови для залучення вихованця до активної участі в усіх видах шкільної діяльності, нормалізуються його відносини з батьками, учнівським колективом. На цьому етапі поглиблюється сформований світогляд, закріплюються нові звички поведінки, розширюється сфера самовиховання, що стає вже потребою учня, складається єдність моральної свідомості особистості та її поведінки, нагромаджується позитивний досвід.

Заключний етап перевиховання – закріплення у неповнолітнього міцного прагнення до самовиправлення. У процесі перевиховання цей етап наступає при досягненні учнем такого рівня розвитку, коли він починає самостійно уявляти себе в сьогоднішній і майбутній соціальній ролі, проявляти позитивну самостійність в практиці життя.   

 

 

 

Форми психопрофілактичної роботи:

1.         Організація соціального середовища.
2.         Інформування.
3.         Активне соціальне навчання соціально-важливих навичок.
4.         Організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці.
5.         Організація здорового способу життя.
6.         Активізація особистісних ресурсів.
7.         Мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки.

За засобом організації роботи виділяють такі форми психопрофілактики: індивідуальна, сімейна, групова робота.

 

 

 

 

 

Соціально-психологічний супровід дітей та підлітків

з девіантною поведінкою

 

 

 

Психолого-педагогічна робота з дітьми, схильними до девіантної поведінки, здійснюється в таких напрямках:

- Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх – комплекс заходів, спрямованих на попередження, подолання або нейтралізацію чинників, що спричиняють девіантну поведінку дітей (лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах, педагогічних радах, спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури батьків і вчителів).

- Психолого–просвітницька робота та робота, спрямована на розвиток особистості дитини (факультативні курси психології і валеології в навчальних закладах, психологічні тренінги, розвиваючі ігри, правова освіта дітей та підлітків).

- Надання психологічних консультацій дітям з девіантною поведінкою, батькам, вчителям.

- Психологічна корекція та реабілітація (індивідуальна та групова психотерапія, створення навколо дитини позитивного педагогічного оточення, налагодження сприятливої атмосфери в сім'ї).

 

 

Особливості превентивної діяльності

 педагога в умовах ЗНЗ

Для педагогів запропонована програма вивчення особистості неповнолітнього в діяльності інституцій системи превентивної роботи:

1. Загальні відомості про неповнолітнього. ПІБ, рік і місце народження, загальний фізичний розвиток, стан здоров’я. місце навчання, праці,  матеріально-побутові умови родини (бюджет, наявність житла, місце роботи батьків).

2. Особливості особистості. Спрямованість особистості, ідеали, самооцінка, інтереси, потреби, здібності, характер, вольові якості, темперамент.

3. Родина. Культурний і освітній рівень батьків, ставлення до дітей, родинні традиції та методи виховання, взаємовідносини між членами родини, обов’язки неповнолітнього в родині.

4. Колектив. Адаптованість та взаємовідносини  в колективі, авторитетність, активність та зацікавленість справами колективу, наявність чи відсутність у правопорушника друзів у колективі, їх характеристика, поведінка неповнолітнього в процесі навчання, відвідування занять, пропуски.

5. Дозвілля. Участь у неформальних об’єднаннях, структура об’єднання, роль і місце неповнолітнього серед членів об’єднання, тривалість перебування в групі,  категорія друзів, характер впливу об’єднання на неповнолітнього, характер впливу осіб протилежної статі.

6. Фактори впливу. Фактори та характер позитивного і негативного впливу, поведінка в позашкільних закладах, способи самоутвердження, особливості спілкування з ровесниками, захоплення.

 

Методи та прийоми  роботи з учнями

девіантної поведінки

 

 

У роботі з важковиховуваними учнями використовуються загальні методи виховання, які поділяються на три групи:

 

1. До групи методів формування суспільної свідомості відносять бесіду (фронтальну чи індивідуальну), лекцію, диспут і приклад. 

2. До групи методів формування досвіду суспільної поведінки відносять вправи, привчання, вимоги (в тому числі і громадська думка) і доручення.

 3. До групи методів стимулювання і оцінки поведінки відносять методи заохочення і покарання.

 

 

До творчих прийомів педагогічного впливу відносять: переконання, навіювання, прояв доброти і уваги, моральну підтримку і зміцнення віри у власні сили, активізація почуттів, організація успіху в діяльності, залучення до цікавої діяльності, опосередкування, обхідний рух, прохання, довіра, авансування особистості.

До гальмуючих прийомів педагогічного впливу відносять: паралельний педагогічний вплив, іронія, попередження, осуд, пробудження тривоги через майбутнє покарання, ласкавий докір, удавана байдужість, вибух.

Крім залучення вихованця до різних видів діяльності, його озброюють умінням працювати над собою. Існують такі прийоми самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самопідбадьорювання, самоперключення, самопримус, самозаохочення, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка, самоосуд, самонаказ, самозаборона, самозобов’язання, самохарактеристика.

Перша група прийомів  індивідуального педагогічного впливу.

1. Прохання про допомогу. Педагог, для того щоб при­хилити до себе учня й установити довірчий контакт, звертається до нього за порадою, розповідаючи про свої проблеми.
2. Оціни вчинок. Для з'ясування моральних позицій підлітка й коригування цих позицій учитель розповідає історію і просить оцінити різні вчинки учасників цієї історії.

6. Стратегія життя. Під час бесіди педагог з'ясовує життєві плани учня. Після цього він намагається з'ясувати разом з ним, що допоможе реалізувати ці плани, а що може перешкодити їх реалізації.

Друга група прийомів пов'язана з організацією групової діяльності.

1. Безперервна естафета думок. Учні «по ланцюжку» висловлюються на задану тему: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головним є власне участь кожного учня в запропонованому обговоренні) за введення відпо­відних обмежень (вимог) слід перейти до аналітичних, а потім проблемних висловлювань учнів.
2. Самостимулювання. Учні, об'єднані в групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. Поставлені запитання й відповіді на них колективно обговорюються.
3. Імпровізація на вільну тему. Учні вибирають ту тему, на якій найбільше розуміються та яка викликає в них певний інтерес; творчо розвивають основні сюжетні лінії, переносять події в нові умови, по-своєму інтер­претують зміст подій, що відбуваються, тощо.
4. Інструктування. На період виконання того чи іншого творчого завдання встановлюються правила, що регламентують спілкування і поводження учнів: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів.

5. Розподіл ролей. Чіткий розподіл функцій і ролей учнів відповідно до рівня володіння тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для виконання завдання.
6. Коригування позицій. Тактовна зміна думок учнів, прийнятих ролей, образів, що знижують продуктивність спілкування й перешкоджають виконанню творчих завдань.
7. Самоусунення вчителя. Після того як визначено мету і зміст завдання, установлено правила і форми спілкування під час його виконання, учитель ніби самоусувається від прямого керівництва або ж бере на себе обов'язки рядового учасника.

8. Розподіл ініціативи. Передбачає створення одна­кових умов для прояву ініціативи всіма учнями. Його можна застосовувати в ситуації «придушеної ініціативи», коли позиційні виступи й атаки одних гасять
ініціативу й бажання спілкуватися в інших.

9. Обмін ролями. Учні обмінюються ролями (або функ­ціями), які отримали під час виконання завдань. Інший варіант цього прийому передбачає повну або часткову передачу вчителем своїх функцій групі учнів або окремому учневі.

10. Мізансцена. Суть прийому полягає в активізації спілкування і зміні його характеру за допомогою розташування учнів у класі в певному об'єднанні один з одним у ті чи інші моменти виконання творчої роботи.

 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГАМ ТА ПЕДАГОГАМ,

 ЩО ПРАЦЮЮТЬ З ДЕВІАНТНИМИ ПІДЛІТКАМИ

Як показати підліткам, що їх цінують:

І.Під час зустрічі з молодими людьми говоріть: «Привіт».

2.                                        Запитуйте їхню думку.
3.                                        Давайте їм відчути себе прийнятими.
4.                                        Запитуйте їх про них самих.
5.                                        Вислуховуйте їх.

6.              Займайтеся їхніми проблемами та конфліктами до того, як вони стануть великими.
7.              Дозволяйте робити помилки.
8.              Допомагайте їм вчитися на власних помилках.
9.              Створюйте безпечні та відкриті взаємовідносини.
10.         Розмовляйте з ними відкрито.
11.         Станьте їхнім прибічником.
12.         Дайте зрозуміти, що ви завжди поряд, у їхньому розпорядженні.
13.         Під час розмови дивіться їм в очі.
14.         Скажіть їм, що готові їх вислухати в будь-який час.
15.         Заохочуйте їх високо ставити «планку».
16.         Вітайте їхні пропозиції.
17.         Прощайте їх.
18.         Завжди давайте їм ще один шанс.
19.         Радьтеся з ними.
20.         Дякуйте їм.
21.         Будьте чесними.
22.         Дайте їм зрозуміти, що ви їхній друг.
23.         Розділяйте разом з ними їхню радість та хвилювання.
24.         Допоможіть їм повірити в себе.
25.         Запитайте, про що вони мріють, заохочуйте їх, переконуючи в тому, що мрії можуть стати реальністю.
26.         Називайте їх тільки на ім'я.
27.         Вислуховуйте їхні історії та розповіді.
28.         Дайте підлітку відчути відповідальність.
29.         Часто і невимушене говоріть компліменти.
30.         Будьте доброзичливим учителем для підлітка.

 

Висновки

Девіантна поведінка – це відхилення від норми поведінки, прийнятої у суспільстві, суперечить встановленим та сформованим правилам певної держави.

Якщо людина не може прийняти суспільні правила та моральні норми поведінки, не переймає позитивний соціальний досвід, можна говорити про порушення процессу соціалазації особистості, внаслідок якого виникає неприйнятна для цього суспільства форма поведінки.

 Як наслідок девіантної, у людини, яка її демонструє, формується неадекватна самооцінка, виникають додаткові бар’єри у спілкування, що призводить до зростання рівня недовіри та зростання агресії до суспільства або до самого себе.

Головним завдання працівників психологічної служби та взагалі працівниками системи освіти стоїть запобігання та корекція девіантної поведінки в учнівській молоді.

Важливо пам’ятати, що будь яке відхилення поведінки від соціальної норми завжди має індивідуальний характер, тож потребує індивідуального підходу.

До душі чужої доторкнувшись,

Ти в руках тримаєш таємницю,

Бережеш, всіх сумнівів позбувшись,

Наче ока ти свого зіницю.

Не цурайся жодної людини,

Не спіши відмовить спересердя –

Спілкування чарівні години

Проростуть добром і милосердям.

Якщо Бог психологом призначив

Працювати й жити в світі цьому,

Якщо іскру Він в тобі побачив –

Забувай про вільний час і втому.

Забувай « не вмію» і « не можу»,

Не зважай на настрій і погоду,

І неси в собі цю іскру Божу,

Як свою найкращу нагороду!