Роботапереможця на конкурсу- огляду " Стежками літературних героїв"

Автор: Ізмалкова Марія Андріївна

Назва: «Чудо»

Жанр: кросовер

Посилання: Франц Кафка «Перевтілення», Ґабрієль Ґарсія Маркес «Стариган із крилами»

Розмір: міді

      Провінційна Чехія початку ХХ століття. Невеликі міста тих часів були схожими одне на одне. Родина Грегора Замзи мешкала саме в  такому містечку, де життя було тихе, спокійне  і прийдешній день походив на минулий.

      Якось вранці Грета, сестра Грегора, увійшла до кімнати свого брата, щоб трохи прибрати, поки він перебував у відрядженні. Наспівуючи собі гарної пісеньки та витираючи пил, дівчина помітила, що ЩОСЬ залопотіло на дивані. Через мить це ЩОСЬ злетіло -  і Грета завмерла зачарована, адже приміщення одразу набрало інших кольорів : все навкруги  сяяло, ставало яскравішим і набувало більш приємних відтінків.

     Дівчина, відірвавшись від незвичайного видовища, обережно вийшла з кімнати та, зачинивши двері,  щосили побігла до рідних.

    -  Мамо, мамо! – кричала вона, гукаючи до батьків. – Ви не повірите, що я бачила у Грегора в кімнаті! Там величезний метелик!

-  Метелик? – здивувалася мати.– Але на вулиці листопад!

-  Можливо, ти помилилася, Грета? – спитав батько.

- Та, ні. Не вірите - ходіть самі погляньте,- обурилася дівчина.

        На крики доньки хазяїв прийшла і служниця. Тож, коли вся родина Замзів пішла до кімнати пана Грегора, вона також не втрималася  зазирнути туди.

        Як і говорила Грета, це був метелик, один з найкрасивіших і незвичайних метеликів світу:  абсолютно прозора тканина на крилах пропускала світло, і здавалося, що він скляний, необережний рух - і метелик  розсиплеться  на крихітні уламки…  Комаха сиділа на канапі, але, побачивши людей, одразу здійнялась у повітря.

       - Це просто Чудо! –зачаровано мовили всі.

       І справді Чудо, інакше й не скажеш.  За кожним новим злетом крил захват присутніх зростав, радість та легкість охоплювали їхні серця. Родина Замзів відчула себе щасливою…

       Після того, як надмірна язикатість служниці спрацювала, про метелика дізналося все місто. В будинок до пана та пані Замзів почали приходити знатні персони, щоб споглядати за прекрасним створінням.

- Пане Замза, – говорила одна з таких приятельок,– а чи не здається вам, що те приміщення занадто сумне та холодне для нашого Чуда?

- Та я навіть не знаю, – запинався той.

- Просто, як на мене, нашому улюбленцю було б набагато краще в природньому для нього оточенні. Ось, наприклад, у  мене в оранжереї.

- Це неможливо, пані! – зі злістю відповідала Грета. – Воно прилетіло до нас і тут залишиться.

- Ну  те, що Чудо потрапило до вашої квартири, - то абсолютна випадковість. А я дбаю лише про його комфорт! Якщо ви не здатні піклуватися про таку комаху, їй не місце у вас!

     Ці слова не могли не зачепити за живе. Всі добре розуміли, якщо Чудо заберуть, то рідні Грегора стануть нецікавими нікому. До них перестануть приходити заможні та відомі, батька більше не будуть запрошувати на гру в покер, мати не матиме бесід з величними панянками, а Грета втратить всіх своїх залицяльників. Ці думки приводили до відчаю, тому ввечері, коли гості розійшлися по домівках, старший Замза прийняв рішення.

- В мене є деякі заощадження, – говорив батько, відкриваючи складний замок шухляди. – Цих грошей повинно вистачити. У нас у містечку через

 зимову пору ми квітів не знайдемо, але можна замовити з-за кордону.

 Вони почали рахувати кошти …

                                                         ***

        На місцеву залізницю прибув потяг. На перон ступив молодий чоловік, він був зморений, сонний, але, незважаючи на це, посміхався. Ви, мабуть, дуже  здивуєтеся, коли дізнаєтеся, що цей чоловік -  Грегор! Він повертавсь у   своє   рідне містечко, де  був відсутнім довгий час. Батьки називали такі від’їзди відрядженнями, хоча краще було б сказати – заслання.

       Молодший  Замза підійшов до дверей квартири, відімкнув їх і тихенько пройшов у вітальню, адже знав, що його рідні не мають звички прокидатися рано. Так само тихенько на столі  Грегор розклав подарунки: книгу для батька, набір для витинання для матері, ноти для сестри  та червоні соковиті яблука для всієї родини, хоча особливо їх полюбляв саме тато. Далі наш герой пішов до своєї кімнати і був дуже здивований ароматом, що одразу запахотів йому, а закриті шторами вікна привели Грегора у  відчай. «Мою кімнату ніхто не прибирав, – подумав він,  відчиняючи вікна. – Що відбувається? Раніше Грета це робила завжди.»

     Сонячне проміння осяяло все приміщення - і перед очима постала чудова картина: величезна кількість квітів стояли у горщиках на підлозі, деякі екзотичні ліани почали обвивати меблі. «Неймовірно! А я ще й подумав, що про кімнату забули!» - промайнуло в голові…

***

            Ці спогади чомусь завжди  приходили Грегору саме опівночі. Він довго гнав їх, бо боліло серце від згаданого. Але минув час. Можна дати волю думкам, можливо, сьогодні вони не будуть віддавати болем і сумом.

Грегор не розумів, чому сім’я не відповідає на листи, чому вони не приїхали на його весілля, він взагалі не розумів, що з ними відбувається. Все ж його дружина попросила написати ще одного листа. «Можливо,  на свого онука та племінника вони захочуть подивитися», – з гіркою посмішкою говорила вона.

   Тому Грегор сидів зараз вночі на терасі свого нового будиночку і відчайдушно писав:  « В нашу останню зустріч я стояв посеред своєї кімнати, а ви, немов фурії,  влетіли до неї. Ти, сестро, плакала, а, Ви, мамо, намагались заспокоїти Грету, хоча самі перебували на межі нервового зриву. Я, чесно кажучи, всерйоз розхвилювався,  та найбільше мене здивували ви, батько, адже, тату, якщо пам’ятаєте, ви бігали по кімнаті, визирали у вікна та шукали якесь Чудо! До сьогодні не знаю, що сталося! Зовсім не розумію ваших слів, кинутих тоді, про те, що я зруйнував ваше щастя, розбив ваші надії, що я набрид тут усім. Тоді я пішов (за вашим проханням) та в серці  досі зберігаю надію на примирення та порозуміння. Саме заради того, аби ми могли все одне одному  пояснити,  запрошую вас до себе погостювати і познайомитись з моїм сином та дружиною!»  Цей лист  закінчував Грегор найщирішими побажаннями, та , відправивши його  поштою, став очікувати на відповідь. Але ії не було…

       Думка про щастя жити всією родиною постійно переслідувала Грегора… Вона приходила вночі у маревних снах, де він знову опинявся у своїй кімнаті, такій водночас і рідній, і невпізнанній, як тоді, у день повернення з відрядження. Чомусь саме завжди на цьому місці сон обривався…

      Вранці   Замза пішов до свого квіткового саду - там його син бавився  дивовижними метеликами, які своїми напівпрозорими крилами перетворювали сонячне світло на сяйво райдуги…

Використані ілюстрації з вільного доступу в інтернеті