РОЛЬ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ УЧНІВ

Ворошилов Сергій Юрійович,

вчитель фізичного виховання (ІІ категорія)

Комунальної установи Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №7 імені Максима Савченка Сумської міської ради

РОЛЬ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ УЧНІВ

В статті проведено теоретичний аналіз основних складників здоров’язберігаючих технологій, що є фундаментальними в організації освітнього процесу в закладах освіти. У статті визначено поняття «здоров’язберігаючі освітні технології», розглянуто здоров’язберігаюче освітнє середовище як елемент роботи по збереженню і зміцненню здоров’я учнів, визначено та охарактеризовано завдання здоров’язбереження в освітньому процесі.

Ключові слова: здоров’я, компетентність, здоров’язбереження, здоров’язберігаючі освітні технології.

Постановка проблеми. Сьогодні на освіту покладаються особливі надії, пов’язані з вирішенням глобальних проблем сучасності, однією з яких є збереження людини як біосоціальної структури. На пріоритетності проблеми здоров’язбереження наголошується у Національній стратегії розвитку освіти України на 2012-2021 рр., Законі України про «Про вищу освіту» (2014) та інших нормативних документах. Зокрема, зазначено, що потреба у здоров’ї є основоположною в системі життєвих цінностей кожної людини, без задоволення якої не можлива самоактуалізація особистості, тому збереження та зміцнення здоров’я молоді є одним із головних завдань соціальної програми нашої держави.

Однією з умов досягнення цієї мети є діяльність учителя фізичної культури, який не тільки формує в учнів уявлення про здоров’я, його роль у житті людини, а й створює, впроваджує в педагогічну практику здоров’язбережувальні освітні технології.

Аналіз останніх публікацій. У сучасній педагогічній науці склалися певні напрями дослідження проблеми здоров’язбереження: організація здоров’язбережувального середовища, формування здорового способу життя, культури здоров’я (М. Алєксєєв, Г. Апанасенко, В. Афанасьєв, А. Богуш, В. Горащук, та ін.); науково-теоретичні аспекти забезпечення здоров’язбереження (Т. Круцевич, І. Поташнюк, С. Присяжнюк); виховання гігієнічних навичок, навчання безпеки життєдіяльності школярів (С. Волкова, Н. Міллєр), збереження та зміцнення здоров’я учнів у сім’ї (Т. Жаровцева, С. Корнієнко); здоров’язбережувальні технології в підготовці фахівців (Н. Башавець, В. Бобрицька, Д. Воронін, М. Гончаренко, та ін.).

Метою статті є розкриття сутнісних характеристик здоров’язбережувальних технологій.

Виклад матеріалу. На сучасному етапі інтеграції України у світове європейське товариство та реформаційних перетворень здоров’я громадян є одним із важливих складників національного розвитку. Актуальність такої діяльності в країнах Європейського Союзу прописана у низці нормативно-правових документів щодо сприяння здорового способу життя («Оттавська хартія за здоровий спосіб життя», Джакартська декларація з питань пропаганди здорового способу життя тощо).

Як зазначає А. Мазаракі, в умовах постіндустріального суспільства та підвищення вимог до освіченості та здоров’я людини, застарілі підходи до збереження здоров’я дитини не відповідають запитам держави, суспільства, батьків та вчителів [3, с. 18]. Стратегія і тактика здоров’язбереження в освіті набула нового сенсу з розвитком уявлень щодо використання здоров’язбережувальних технологій. Наприкінці ХХ ст. розповсюдження поняття «здоров’язбережувальні технології» стало відповіддю на технологізацію процесу навчання, яка захопила педагогічні системи розвинених країн світу та змінила валеологічну термінологію, що стала «незручною» для суспільства.

Здоров’язберігаючі технології можна розглядати як одні з найактуальніших освітніх підходів та як сукупність прийомів, форм і методів організації навчання без шкоди для здоров’я учнів, а також як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології за критерієм її дії на здоров’я суб’єктів освіти. Технології навчання здоров’ю – це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [2, с. 60].

Слід зазначити, що здоров’язберігаюча педагогіка не може бути представлена як конкретна освітня технологія. Разом з тим, поняття «здоров’язберігаючі технології» об’єднує в собі всі напрями діяльності закладу освіти щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Мета усіх здоров’язберігаючих технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [1, с. 250].

Розглянемо декілька підходів до визначення і сутності поняття «здоров’язбережувальні технології», наведених у сучасній науково-методичній літературі. На думку Л. Тихомирової, найважливішим у характеристиці будь-якої технології, яка реалізовується в освітній установі, є те, наскільки вона зберігає здоров’я учнів, тобто чи є вона здоров’язбережувальною [4, с. 36].

Серед здоров’язбережувальних технологій, які використовуються в системі освіти, сучасні дослідники пропонують виділити декілька груп, у яких застосовуються різні підходи, форми і методи роботи: медично-гігієнічні, фізкультурно-оздоровчі, екологічні здоров’язбережувальні технології; технології забезпечення безпеки життєдіяльності; здоров’язбережувальні освітні технології [6, с. 177]:

1. Медично-гігієнічні технології спрямовані на забезпечення медичної допомоги в рамках первинної та вторинної профілактики; контроль за належними гігієнічними умовами; проведення щеплень, надання консультативної і невідкладної допомоги у медичному кабінеті; моніторинг динаміки здоров’я учнів; профілактичні заходи напередодні епідемій та ін.

2. Фізкультурно-оздоровчі технології спрямовані на фізичний розвиток учнів, реалізуються на уроках фізичної культури і в роботі спортивних секцій.

3. Екологічні здоров’язбережувальні технології спрямовані на створення природовідповідних, екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних взаємин з природою та ін.

4. Технології забезпечення безпеки життєдіяльності, спрямовані на збереження життя, що забезпечуються завдяки вивченню учнями певних предметів.

Здоров’язбережувальні освітні технології підрозділяють на три підгрупи:

•     організаційно-педагогічні технології, що визначають структуру освітнього процесу, сприяючи запобіганню стану перевтоми, гіподинамії й інших дезадаптаційних станів школярів;
•     психолого-педагогічні технології, пов’язані з безпосередньою роботою вчителя на уроці, дією, яку він здійснює на учнів;
•     освітньо-виховні технології, що включають програми з формування культури здоров’я учнів, розвиток мотивації до здорового способу життя, попередження шкідливих звичок, освіту батьків та ін.

Дослідницею І. Усатовою уточнено поняття «здоров’язбережувальні технології» як цілеспрямована й валеологічно аргументована система педагогічних заходів, які мають на меті збереження, зміцнення й підвищення рівня здоров’я суб’єктів освітньо-виховного процесу, формування культури здорового та безпечного способу життя учнів, прищеплення інтересу до активної рухової (фізкультурної) діяльності [2, с. 61].

Організовані форми навчання та виховання, такі як урок фізичної культури, заняття спортивної секції або спортивного клубу, найбільш позитивно впливають на стан здоров’я й руховий потенціал дітей шкільного віку. Однак і тут є низка умов та обмежень, які слід ураховувати при організації занять. Деякі фахівці вважають, що фізичною культурою в закладах загальної освіти слід займатися як можна частіше, а якщо немає можливості проводити уроки часто, то хоча б один урок на тиждень – це краще, ніж нічого. Однак об’єктивні дані свідчать, що і те, й інше твердження є неправильним. Спеціальними дослідженнями доведено, що оптимальна тривалість уроку фізичної культури – 40–45 хвилин, але зведені уроки неефективні, оскільки призводять до різкого зниження моторної щільності заняття. Абсолютно неефективний і навіть шкідливий для здоров’я режим, при якому проводиться одне спарене заняття на тиждень. При такому режимі через тривалу перерву в заняттях не наступає істинної адаптації до фізичного навантаження.

Спроби проведення щоденних уроків фізичної культури, які були введені в деяких школах, також виявилися неефективними, оскільки, навантаження на уроці достатнє для отримання тренувального ефекту й організм учня не встигає повністю відновитися після минулого заняття, тобто накопичується шкідлива перевтома. Якщо ж навантаження низьке, то учень не отримує повноцінного тренувального ефекту. Найбільш сприятливий режим – той, при якому школярі відвідують 3-4 повноцінних уроки фізичної культури на тиждень. Це вимагає від закладу освіти значних фінансових та організаційних витрат, але дає безумовний оздоровчий ефект. Наскільки б не був широкий арсенал рухових дій, які учень засвоює за час навчання в школі, на уроках фізичної культури у всіх випадках організована рухова активність розв’язує комплекс завдань, направлених на збереження та зміцнення здоров’я та профілактику певного кола захворювань.

Основні завдання, які використовуються на уроках фізичної культури з метою оздоровлення учнів, та методи їх розв’язання є такі:

•     профілактика гіпокінезії (нормалізація рухового режиму за рахунок збільшення об’єму динамічних фізичних навантажень);
•     профілактика порушення постави (використання спеціальних комплексів вправ, направлених на зміцнення м’язового корсета хребта);
•     профілактика травматизму (навчання техніки виконання фізичних вправ і правил, техніки безпеки під час занять фізичними вправами);
•     профілактика захворювань серцево-судинної системи;
•     профілактика простудних захворювань (використання засобів фізичного виховання, водних процедур та інших компонентів загартування);
•     основи безпеки життєдіяльності (навчання рухових дій прикладного характеру, які дають змогу використовувати отримані знання й практичний досвід у реальних життєвих ситуаціях) [2, с. 48].

Коректність та адекватність методів розв’язання цих завдань може слугувати критерієм хорошої організації раціонального рухового режиму школяра. Раціональним можна назвати такий руховий режим, який, поряд зі специфічними завданнями фізкультурно-спортивної підготовки, забезпечує розв’язання названих вище оздоровчих завдань.

Висновки. Отже, на сьогоднішній день, перед вчителем постає необхідність переосмислення всього змісту шкільної освіти, щоб сформувати у школярів ключові предметні компетентності, серед яких провідне місце замає здоров’язбережувальна. Учитель повинен обрати для себе інноваційну діяльність, основними напрямами якої є модернізація продуктивної творчої діяльності у школі і пошук нових форм удосконалення власної професійної компетентності.

Здоров’язбережувальна робота на уроках фізичної культури повинна спрямовуватися на збереження здоров’я учнів через формування здорового способу життя, виховання культури здоров’я, удосконалення інноваційного технологічного складника підготовки учнів до здоров’язбережувальної діяльності.

Список використаних джерел

1.   Гаркуша С. В. Здоров’язбережувальні педагогічні технології в системі освіти. Науково-педагогічні проблеми фізичної культури (фізична культура і спорт): зб. наук. праць. К.:, 2013. Вип. 4 (29). С. 250-255.
2.   Коцур Н. Формування здоров’язбережувального простору в загальноосвітніх навчальних закладах. Рідна школа. 2012. № 11. С. 60–65.
3.   Лозинський В. Техніки збереження здоров’я. К., 2008.160 с
4.   Носко  М.О. Формування здорового способу життя: навчальний посібник / М.О. Носко, С. В. Грищенко, Ю. М. Носко. К., 2013. 160 с.
5.   Поташнюк І. В. Гігієнічні основи формування культури здоров’я учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Практична медицина. 2007. Т. 13. № 1. С. 96–101.
6.   Почтар О.М. Методичні аспекти впровадження спеціального курсу «Здоров’язбережувальні технології у фізичному вихованні школярів» на факультетах фізичного виховання. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2012. №1(19). С. 177-185.