"Романтизм у Німеччині. Е.Т.Гофман як представник гротескної течії романтизму"

Методична розробка уроку.

Предмет: зарубіжна література

Клас: 10 клас

Вчитель: Дейдей Тетяна Миколаївна – вчитель російської мови, зарубіжної літератури.

Тема уроку: Специфіка переходу від романтизму до реалізму. Романтизм у Німеччині. Е.Т.А.Гофман як представник гротескної течії романтизму. Віхи мистецького шляху.

Мета: знайомство з прозою пізнього романтизму та переходу до реалізму XIX століття, з творчістю письменника  Е.Т.А.Гофмана, як представника гротескної течії романтизму (перехід від романтизму до реалізму XIX століття;

• Формування компетентностей: предметні (знання понять романтична лірика, пізній романтизм; розуміння особливостей соціально-політичного становища у Європі порубіжжя XVIII—XIX ст., що сприяли переходу від романтизму до реалізму; уміння визначати ознаки романтизму й реалізму; навички конспектування; читацький інтерес; естетичний смак); ключові (уміння вчитися: пізнавальна активність; комунікативна: навички спілкування в колективі; інформаційна: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; загальнокультурна: прагнення літературної освіченості).

Обладнання: комп’ютери або ноутбуки, підручник,

                         Перебіг уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ – 1 хв.

ІІ. Тема та задачі уроку – 2 хв.

          III. 1. Ділова гра «Зигзаг» - 15 хв.

Завдання: використовуючи одержаний від вчителя матеріал, скласти «Творчу візитку Е.Т.А.Гофмана», дати визначення літературних термінів «гротеск», «фантастика», «соціальна сатира», «реалізм».

Хід гри:

- учні об’єднуються в команди (1,2,3,4 групи)

- кожна команда отримує матеріал з теми уроку (у кожній групі різний матеріал, в даній ситуації – різні факти із життя Е.Т.А.Гофмана та соціально-політичного становища у Європі порубіжжя XVIII—XIX ст.);

- команда знайомиться з матеріалом та робить записи (тези) в зошитах;

- кожна команда вибирає одного учня – делегата до іншої групи для ознайомлення з інформацією, одержаною від вчителя;

- команди приймають делегатів від кожної групи: від 1групи до 2, від 2 до 3, від 3 до 4, від 4 до 1 – і делегати, відвідавши всі групи в будь-якому порядку,  повертаються до своєї групи;

- під час перебування делегата в іншій групі, кожна група ділиться з делегатом своєю інформацією.

Таким чином, повертаючись до своєї групи, учень-делегат знає інформацію всіх груп. В той час і команди одержують повноцінну інформацію з теми уроку.

Час скласти «Творчу візитку Е.Т.А.Гофмана» та презентувати її.

2. Презентація «Творчої візитки Е.Т.А.Гофмана» від кожної групи – 5 хв.
3. Групова робота «Літературні терміни» - 5 хв.

Завдання: створити демонстраційну листівку «Літературний термін», використовуючи вміння працювати в PowerPoit, Publisher або простими засобами малювання (олівцями), вибравши у вчителя

1 листок із терміном «гротеск», «фантастика», «соціальна сатира», «реалізм».

Після завершення роботи в групі, кожна група делегує одного учня для створення спільного документа «Літературні терміни».

5.          (3-5 хв.) Робота над спільним документом

«Літературні терміни»  - 4 учнів.

Завдання для 4 учнів: створити документ «Літературні терміни» в електронному вигляді або в паперовому варіанті та презентувати його.

Робота з класом (поки 4 учнів працюють над створенням спільного документу «Літературні терміни») - вікторина на знання фактів життя Е.Т.А.Гофмана:

• В якій країні народився Е.Т.Гофман? (Німеччина)
• Чи піклувалися батьки про виховання хлопця? (Ні, піклувалася тітка)
• Які здібності мав Е.Т.Гофман? (до малювання та музики)
• Хто став обєктом поклоніння молодого Е.Т.Гофмана (Дора Гатт – заміжня жінка, старша від нього на 9 років та мала дітей)
• В якій сфері працював Е.Т.Гофман під час навчання та після закінчення Кенігсберського університету? (юриспруденція)
• З якої причини Гофман з юною дружиною змушений був покинути Познань? (поширював карікатури на бал-маскараді)
• В якому місті розкрився талант Гофмана як композитора, співака та диригента? (Варшава)
• Де «зустрівся» Гофман з Наполеоном? (на мосту під Дрезденом)
• В якому місті з успіхом було здійснено постановку опери Гофмана «Ундіна»? (Берлін)
• У якому році Гофман написав повість-казку «Крихітка Цахес на прізвище Цинобер? (1819 рік).

           6. Презентація спільної роботи «Літературні терміни» - 2 хв.

7. Міні огляд уроку (5 хвилин):

Групи вибирають лист із запитаннями і дають відповіді:

• Що нового дізналися на уроці?
• Який етап уроку був цікавим для вас?
• Що було незрозумілим на уроці? Чи знайшли ви відповідь?
• Що стало для вас відкриттям чогось нового?

8. Домашнє завдання: на платформі Padlen.com https://padlet.com/tanadeidei12/flrwqy641m8569as відтворити матеріал уроку.

Додатковий матеріал до уроку за частинами:

1. Матеріал для 1 групи.

 Ернст Теодо́р Амаде́й Го́фман німецький письменник, композитор, художник, представник романтизму. Псевдонім як композитора — Йоганн Крайслер.

Юність

Народився 24 січня 1776 року в столиці Східної Пруссії — Кенігсберзі. Шлюб батьків був дивним. Батько — Крістоф Людвіґ Гофман (1736–1797) — служив адвокатом при прусському верховному суді в Кенігсберзі. Біографи зазначають, що він був людиною настрою, не цурався муз, але був схильний до пиятики. Матір — Ловіза Альбертина Дерфер (1747–1796) — була жінкою надзвичайно побожною, відлюдькуватою, зі схильністю до пієтизму. Подружнє життя цих цілковито різних людей супроводжувалося частими сімейними скандалами, які призвели врешті-решт до того, що через декілька років після народження сина вони розірвали шлюб. У 1778 батько разом зі старшим сином Йоганом Людвіґом переїхав до Інстербурґа, а Ернст-Теодор-Амадей разом з матір'ю оселились у будинку Дерферів, де й проминули його дитячі та юнацькі роки. Матеріалів, які б свідчили про те, як жилося хлопчикові у бабусиному будинку, збереглося обмаль. Відомо, що ані мати, ані дядько — Отто Вільгельм Дерфер — не дуже піклувалися про виховання хлопця. Єдиною людиною, від якої хлопчик отримував хоч трохи любові і піклування, була тітка — Йоганна Софі Дерфер. Обстановка дерферівського дому позначилася на характері Гофмана. Він виростав досить замкнутою дитиною, важко сходився з людьми. Часто полишений на самого себе, він багато часу приділяв заняттям із музики. Гофман рано продемонстрував здібності до музики і малювання. Але, не без впливу дядька, Гофман обрав собі шлях юриспруденції, з якої все своє подальше життя намагався вирватися і заробляти мистецтвом. У 12 років Гофман вільно імпровізував на клавірі, органі, грав на скрипці і гамбі, вивчав теорію музики. Домашні заняття були доповненням до основної освіти, яку Гофман здобув, відвідуючи лютеранську школу, куди вступив у 1781 році (за іншими джерелами — у 1782-му).

У Кенігсберзі Гофман зустрів і перше кохання. Об'єктом його поклоніння стала Дора Гатт, старша від нього на 9 років і вже мала 5 дітей. Гофман давав їй уроки музики і боготворив свою кохану. Саме образ Дори Гатт вгадується у героїні-баронесі із новели «Майорат», написаної значно пізніше. Перше кохання принесло Гофману більше страждань, аніж радості. Скандал, що вибухнув у кенігсберзькому суспільстві, змусив Гофмана прийняти пропозицію з Ґлоґау. У 1796 році він покинув Кеніґсберг і до 1798-го працював у суді міста Ґлоґау. Заняття юриспруденцією не приносили Гофману задоволення, а перебування в товаристві дядька Йоганна Людвіга не відповідали його духовним запитам. Єдиним порятунком залишалися заняття мистецтвом.

Саме у Ґлоґау відбулися важливі для Гофмана зустрічі. Тут він познайомився з Йоганном Самуелем Гампе, обдарованим музикантом, котрий, як і Гофман, змушений був служити чиновником. Дружба з Гампе пов'язувала Гофмана усе життя. Не менш важливою була зустріч з художником Алоїзом Молінарі. Разом з ним Гофман розписував церкву єзуїтів у Ґлоґау, а через декілька років закарбував образ художника в новелі «Церква єзуїтів», яка з'явилася у збірці «Нічні оповідання». Склавши у червні 1798 року іспит референтарія, Гофман поїхав у Берлін. Шлях його пролягав через Дрезден, де він був захоплений творами Корреджо і Рафаеля.

Перший берлінський період

Перший берлінський період життя Гофмана припав на 1798–1800 pp. У 1800 році Гофман успішно закінчив курс юридичних наук у Кенігсберзькому університеті і пов'язав своє життя з державною службою. У цьому ж році він покинув Кенігсберг і до 1807 року працював у різних чинах, у вільний час займаючись музикою і малюванням. Він, як і колись, працював у суді, але виконання чиновницьких обов'язків обтяжує його менше, ніж у Ґлоґау, оскільки молода прусська столиця намагалася не відставати від своїх старих європейських сестер. Взірцем для наслідування став Париж. У Берліні були театри, шуміли багатолюдні салони, в яких бурхливо обговорювали питання політики, події французької революції, велися розмови про мистецтво. Так, предметом обговорення у 1799 р. став роман Фр. Шлегеля «Люцинда», романтична історія про кохання. Бурхливе життя Берліна подобалося Гофману. Не полишав він і музичних занять, удосконалюючи своє вміння у Й. Ф. Рейхардта. Тут був написаний зінґшпіль «Маска» (1800). Гофман спробував домогтися постановки свого твору на сцені Національного театру, але керівник А. В. Іффпанд відхилив пропозицію молодого композитора. Але Гофман не полишив занять мистецтвом. Він копіював твори античних майстрів, удосконалюючись у портретному живописі, відточував свою майстерність як розписувальник і склав у 1800 р. іспит на чин асесора, після чого отримав направлення у Познань. Берлін Гофман покидав неохоче, але переведення у Польщу визволяло його з-під гніту дерферівської сім'ї.

Познань

1800–1802 pp. Гофман провів у Познані. У порівнянні з Берліном це було тихе місто. Змушений займатися юриспруденцією, Гофман вважав обтяжливими ці обов'язки. Спостережлива людина, він не міг не помітити ставлення поляків до прусських чиновників, які заполонили Познань. Гофману, серед предків якого були люди різних національностей, був чужий пруссацький націоналізм, тому коли доля звела його з чарівною полькою Михалиною Рорер-Тищинською, голубоокою і темноволосою Мішею, він, не вагаючись, повінчався з нею 26 липня 1802 р. Відтоді м'яка і терпляча Михалина стала вірним другом і опорою для Гофмана, розділивши з ним до кінця усі важкі випробування, яких у їхньому житті було чимало.

Шлюб з полькою, дочкою міського писаря, позбавленого місця через погане знання німецької мови, призвів до остаточного розриву із сім'єю Дерферів. Гофман не міг більше розраховувати на підтримку впливового дядька. Непросте становище, у якому опинився Гофман, ускладнилося тим, що на бал-маскараді в 1802 р. він поширював карикатури, позначені дивовижною портретною схожістю з відомими у місті людьми. Автора карикатур виявили без особливих зусиль, і розправа з людиною, яка зважилася підірвати суспільну думку, не забарилася. Разом з юною дружиною Гофман змушений був покинути Познань.

Так вони опинилися у глухому містечку на березі Вісли — Плоцьку. «Ув'язнення» тривало з 1802 по 1804 pp. Найважчою у цей час була для нього відсутність культурної атмосфери.

2. Матеріал для 2 групи.

Розквіт як композитора

1804–1807 pp. він провів у Варшаві. Службові обов'язки, як і раніше, забирали чимало часу, але Гофман міг впоратися з ними швидко, тому цілком присвячував своє дозвілля заняттям музикою. Наприкінці 1804 р. він закінчив двохактний зінгшпіль «Веселі музиканти», поклавши в основу текст романтика К. Брентано, а 6 квітня 1805 р. відбулася прем'єра. Через рік на сцені Варшавського театру був поставлений ще один зінгшпіль — «Непрохані гості, або Канонік з Мілана». У Варшаві побачили світ і п'ять сонат Гофмана. Із «місцевого музичного дилетанта» Гофман саме тут перетворився в одну з помітних постатей у світі, здобув визнання широкої публіки. У Варшаві розкрилися не лише композиторські здібності Гофмана, а й його талант як співака і диригента. Уперше за диригентським пультом варшавська публіка побачила Гофмана 3 серпня 1806 р. під час відкриття палацу Мнішків.

1 вересня 1808 р. Гофман прибув у Бамберг, де йому судилося пробути до 1815 р. Посівши місце капельмейстера в театрі, який перебував у досить жалюгідному стані, з притаманним йому ентузіазмом Гофман взявся до справи. Тут він закінчив і поставив опери «Кохання та ревнощі», «Напій безсмертя», написав музику до трагедії З. Вернера «Хрест над Балтикою», розпочав роботу над оперою «Ундіна». Всього у бамберзький період він створив близько 32 великих і малих твори. У Бамберзі Гофман відкрив школу співу, як критик співпрацював зі «Загальною музичною газетою», опублікувавши в ній у 1809 р. новелу «Кавалер Глюк».

25 серпня 1813 р. Гофман «зустрівся» з Наполеоном, який після поразки під Дрезденом переїжджав міст. Могутнім поштовхом до творчості для Гофмана стала перемога над французами. 26 листопада 1813 р. Гофман розпочав працювати над «дрезденською казкою» «Золотий горнець».

Після 1813 року його справи пішли краще після отримання невеликої спадщини. Місце капельмейстера в Дрездені ненадовго задовольнило його професійні амбіції; після 1815 він втратив це місце і змушений був знову вступити на ненависну службу вже в Берліні. Однак нове місце давало і заробіток, і залишало багато часу для творчості.

Відчуваючи ворожість до міщанських «чайних» товариств, Гофман проводив більшу частину вечорів, а іноді і частину ночі, у винарні. Вкрай зруйнувавши собі вином і безсонням нерви, Гофман приходив додому і сідав писати; страхіття, створювані його уявою, іноді жахали його самого. А в узаконену годину Гофман уже сидів на службі і старанно працював.

3 серпня 1816 р. у Берліні з великим успіхом було здійснено постановку опери Гофмана «Ундіна». Розкішні декорації до опери були виготовлені Шинкелем, головну партію виконувала чарівна Йоганна Евніке, останнє кохання маестро. Публіка нагородила автора першої німецької романтичної опери бурхливою овацією, Гофман був безмежно щасливий і розчулений. Визнання як композитора було однією з його небагатьох «хвилин слави».

Творчість Гофмана надзвичайно самобутня й оригінальна. Не лише в німецькій, айв усій європейській літературі жодного схожого на нього письменника не було.

Прихід у літературу. Бажання стати письменником з'явилось у Гофмана далеко не відразу, адже перші кроки у своїй творчій біографії він зробив як музикант і саме з музикою мав намір пов'язати своє майбутнє. Гофман писав: «...відтоді, коли я почав писати музику, я навчився забувати всі свої повсякденні клопоти, увесь світ. Це тому, що світ, який виникає з тисячі звуків у моїй кімнаті, під моїми пальцями, не сумісний ні з чим, що перебуває за його межами». Гофман - автор численних музичних творів різноманітних жанрів, у тому числі й трьох опер, одна з яких — «Ундіна» — стала першою німецькою романтичною оперою. Як музичного критика Гофмана цінували за надзвичайно глибокі та вдумливі спостереження найвідоміші композито-ри Європи. Не менш цікавим був і доробок Гофмана-живописця: чудові театральні декорації, ілюстрації до літературних творів, портрети, а також дотепні іронічні карикатури.

До літератури Гофман звернувся в досить зрілому віці: у 30 років він пише єною першу новелу «Кавалер Глюк» (надрукована у 1809 р.), а в 38-літньому віці видає тритомну збірку новел і повістей «Фантазії в манері Калло» (1814). «Мене повністю захопила література, — писав у цей час Гофман, — немовби у самому собі я відкрив казкове царство, яке, виходячи з глибин мого єства, матеріалізувалося в образи і захищало мене від натиску зовнішнього світу».

Всього вісім років тривала літературна творчість Гофмана, але за цей період він встиг написати напрочуд багато: новели, казки, повісті, два романи та чимало літературно-критичних статей.

3. Матеріал для 3 групи.

 Естетичні принципи. Творчість Гофмана належить до пізнього етапу німецького романтизму. Як і у творах інших німецьких романтиків, у творах Гофмана домінує елемент казковості, чудодійності, але особливого зразка. Назвавши свою першу збірку новел «Фантазіями в манері Калло», Гофман у вступі до першого тому пояснив, що свідомо орієнтувався на творчу манеру французького барокового живописця першої третини XVII ст. Жака Калло, у творах якого реальність і фантастика поєднувалися так, що картини життя під його пером поставали водночас як «щось дивно знайоме і водночас чуже». Як приклад, сам Гофман наводив зразок одного з малюнків Калло, на якому ніс у чорта переростав у рушницю, що націлювалась на праведника. Гофман мав на увазі таке зображення дійсності, в якому елементи реальності подаються не у формі самого життя, а за допомогою так званого гротескного образу, тобто образу, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, протиставляються реальне та нереальне, ті чи інші сторони зображуваного змальовуються у фантастично перебільшеному, загостреному вигляді. Саме така художня манера притаманна творчості Гофмана, який започаткував у німецькій романтичній літературі окрему — гротескно-фантастичну, або гофманівську, — течію.

Літературна спадщина

Але зростала й кількість літературних творів. У Берліні він написав роман «Еліксир диявола» («Die Elexiere des Teufels»), новели «Піщана людина», «Церква єзуїтів», які увійшли у збірку «Нічні оповідання» («Nachtstucke», 1817). У 1819 році написав повість-казку «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер». Поетичне слово стало для Гофмана основним способом вираження власного «я», єдиним засобом втілення свого ставлення до навколишнього світу та його мешканців. У Берліні Гофман опинився на вершині літературної слави. Його твори публікували в альманахах «Уранія» і «Нотатник кохання та дружби», він писав для «Берлінського кишенькового календаря» і «Нотатника компанійських розваг». Прибутки зростали, але їх ледве вистачало на відвідини винарні у Лютера і Вагнера, де, починаючи з осені 1817 р., Гофман став завсідником.

Свого часу німецька критика оцінювала творчість Гофмана невисоко, віддаючи перевагу романтизмові без домішки сарказму і сатири. Набагато популярнішим Гофман був в інших країнах Європи і в Північній Америці; в Росії Бєлінський назвав його «одним із найбільших німецьких поетів, живописцем внутрішнього світу», а Достоєвський перечитав усього Гофмана як російською, так і мовою оригіналу.

Творча спадщина Гофмана розлога і різноманітна, власне літературна її частина представлена творами різних жанрів: це романи, новели, казки, лібрето, які маестро писав до своїх музичних творів, есе, критичні статті. Перші спроби пера дослідники датують 1795 роком. Є свідчення, що того ж року Гофман працював над нині втраченими романами «Корнаро, мемуари графа Юліуса фон С.

4. Матеріал для 4 групи.

Специфіка переходу від романтизму до реалізму. Романтизм у Німеччині.

Романтизм у Німеччині пройшов 3 етапи розвитку:

1 етап - ранній (ієнський) - з 1795 до 1805 рр. У цей період була розроблена естетична теорія німецького романтизму і створені твори Ф. Шлегеля і Новаліса. Засновниками школи сієнського романтизму були брати Шлегелі - Фрідріх і Август Вільгельм. їх будинок на межі 18-19 ст. став осередком молодих невизнаних талантів. До кола єзуїтських романтиків входили: поет і прозаїк Новаліс, драматург Людвіг Тік, філософ Фіхте.

Німецькі романтики наділяли свого героя творчим талантом: поет, музикант, художник силою своєї фантазії перетворював світ, який лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва сієнських романтиків. Вони ідеалізували далеке минуле (Середньовіччя), яке намагалися співставити із сучасним суспільним розвитком.

Естетична система сієнських романтиків характеризувалася намаганням відійти від показу реальної конкретно-історичної дійсності і зверненням до внутрішнього світу людини.

Саме ієнські романтики першими зробили вагомий внесок у розробку теорії роману і зі своїх суб'єктивно-романтичних позицій передбачили його бурхливий розквіт у літературі XIX ст.

2 етап - гейдельбергський - з 1806 до 1815 рр. Центром романтичного руху в цей період став університет у м. Гейдельберг, де навчались, а потім викладали К.Брентано і Л.А.Арнім, які відіграли провідну роль у романтичному русі на другому його етапі. Гейдельбергські романтики присвятили себе вивченню і збиранню німецького фольклору. У їхній творчості посилювалося відчуття трагічності буття, що мало історичний вплив і втілювалось у фантастиці, ворожій особистості.

В гурток гейдельбергських романтиків входили відомі збирачі німецьких казок брати Грімм. На різних етапах творчості до них був близький Е.Т.А.Гофман.

3 етап - пізній романтизм - з 1815 до 1848 р. Центр романтичного руху перейшов до столиці Прусії - Берліна. З Берліном пов'язаний самий плідний період у творчості Е.Т.А.Гофмана, тут же вийшла перша поетична книжка Г.Гейне. Однак у подальшому через широке розповсюдження романтизму по всій Німеччині і за її межами Берлін втрачає свою провідну роль у романтичному русі, оскільки виникає ряд локальних шкіл, а головне - проявляються такі яскраві індивідуальності, як Бюхнер і Гейне, які стають лідерами в літературному процесі всієї країни.
Теорія літератури
 Гроте́ск— тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвища ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.
Фанта́стика (від давн.-гр. φανταστική — мистецтво уяви, фантазія) — жанр художніх творів, в якому за допомогою додавання вигаданих, уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального.

Соціальна сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Художні засоби сатири — гротеск, пародія, іронія. 

Використана література:

http://blogdivosvit.blogspot.com/p/blog-page_28.html

http://www.mkhnmu.com.ua/wp-content/uploads/2020/09/%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F-5.pdf

http://nichyk.blogspot.com/2019/12/10_7.html