Роздатковий матеріал на тему "Микола Вороний. Стислі відомості про складний життєвий і творчий шлях поета. Зміст і художні особливості поезій Миколи Вороного."
Методична розробка містить роздатковий матеріал для вивчення студентами закладів вищої освіти творчості Миколи Вороного. Для викладачів і студентів закладів вищої освіти (птз, технікумів, коледжів).
Микола Вороний.
Стислі відомості про складний життєвий і творчий шлях поета.
Зміст і художні особливості поезій Миколи Вороного.
Микола Вороний — особистість надзвичайно багатопланова. Він увійшов в історію як активний діяч, не байдужий до суспільних зрушень, виявив себе талановитим поетом, якому не чужим було й новаторство. Вивчаючи кращі зразки світової літератури, М. Вороний прагнув вивести українську літературу на європейський рівень. Декларуючи власні думки у зверненнях до визначних митців того часу, листуючись із ними, поет виступав проти шаблону в літературі, проти обмеженості в проблематиці, жанрах, художніх засобах, грубого натуралізму, обстоював посилення ліризації викладу, зображення внутрішньої сфери людини. Власне, тому М. Вороного часто називають «ідеологом» модернізації української літератури.
Основні твори:
- «Євшан-зілля»
- «Блакитна панна»
- «Інфанта»
- «Іванові Франкові» (Відповідь на його Посланіє)
- «Ти не любиш мене»
- «Зрада»
- «За Україну!»
Уся мозольна праця поета, вченого, громадянина була присвячена рідній Україні, яку він любив так само пристрасно, як красу і справедливість. (Г. Верес)
ІВАНОВІ ФРАНКОВІ
Відповідь на його Посланїе
La poesie n'a pas la verite pour
objet, elle n'a qu'elle-meme.
Charles Baudelaire1[1]
Hi, мій учителю і друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням
І невгамованим сумлінням,
Життя - се дві противні сили,
Що між собою в бій вступили.
Одна з них - велетень-гнобитель,
А друга - геній-визволитель;
Його двосічна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий
В руці тримає меч блискучий?
Страшні, тяжкі його удари,
А ще страшніш таємні чари...
Як маю я його цуратись
Чи від ударів ухилятись?
О, ні! Я, взявши в руки зброю,
Іду за генієм до бою.
Рубаюсь з ворогом, співаю,
В піснях до бою закликаю
Всіх тих, що мляві, чи недужі,
Чи під укриттям сплять байдужі.
І знаю я, що замість плати
Мене чекають кари, страти...
Та чи ж грізний удар обуха
Там, де буяє творчість духа?
Одна хвилина раювання
Там відкупляє всі страждання.
Бо то чуття свобідні, щирі
Бринять у святобливій лірі.
І прикро, як ураз зі мною
Стають, немовби теж до бою,
А справді для пихи своєї
З порожнім серцем фарисеї
І паперовими мечами
Вимахують над головами.
Хто кликав їх? Чого їм треба?
Чи хробакам потрібно неба?
Нехай ідуть всі ті нездари
На торговиці та базариї
Нікчемний крам, дрібні вигоди -
От їх найвищії клейнодиі
Але коли повсякчас битись,
То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствіти,
Зав'януть, як без сонця квіти.
Душа бажає скинуть пута,
Що в їх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору -
Схопитись і злетіти вгору,
Життя брудне, життя нікчемне
Забути і пізнать надземне.
Все неосяжне - охопити,
Незрозуміле - зрозуміти!
О, друже мій, то не дурниці.-
Всі ті щасливі небулиці
Про райських гурій, про нірвану,
Про землю ту обітовану.
Вони тягар життя скидають
І душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцеві відчути?
І чи можливо без утрати
Свобідний творчий дух скувати?
І хто Поезію - царицю
Посміє кинуть у в'язницю?
Хто вкаже шлях їй чи напрямок,
Коли вона не зносить рамок?
В ній в с і краси кольори сяють,
В ній в с і чуття і змисли грають!..
До мене як горожанина
Ставляй вимоги - я людина.
А як поет - без перепони
Я стежу творчості закони;
З них повстають мої ідеї -
Найкращий скарб душі моєї.
Творю я їх не для шаноби;
Не руш, коли не до вподоби.
І ще скажу, мій славний друже,
Я не беру життя байдуже.
Високих дум святі скрижалі,
Всі наші радощі і жалі,
Всі ті боління і надії
І чарівливі гарні мрії, -
Все, що від тебе в серце впало,
Не загубилось, не пропало...
Моя девіза: йти за віком
І бути цілим чоловіком!
|
Аналіз вірша Надзвичайно важливою для розуміння творчої діяльності митця є поезія «Іванові Франкові», яка виразно демонструє думки й переконання поета з приводу творення справжньої літератури. Вірш написаний у формі послання, яке має конкретного адресата, але, безперечно, може бути адресоване й ширшій аудиторії. Розпочинається послання зверненням до І.Франка як до учителя й друга. Саме йому М.Вороний адресує власне розуміння завдань творчості. Цей вірш є своєрідною віршованою відповіддю на «Посланіє» І. Франка до поета-Вороного (яке вміщено у вступі до поеми «Лісова ідилія»). І.Франко вважав, що митець стає борцем і агітатором у годину соціальних катастроф, тому предметом його творчості мають бути соціальні конфлікти. Але ж він не відмовляється й від інших естетик світобачення, тричі підкреслюючи положення про щирість митця. Франко впевнений; що обмеження творчості тільки якимось одним принципом є глухим кутом для митця.
На початку поезії М.Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш.Бодлера:«Предметом поезії є вона сама, а не дійсність». Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких «велетень-гнобитель» (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — «геній-визволитель» (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу від «фарисеїв», тобто графоманів, які «стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами». Погоджуючись із І.Франком у необхідності битися, М.Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то «серце може озлобитись». У запалі полеміки поет питає адресата:
«Чи все ж те розумом збагнути,
Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними.
У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: «Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!». У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний «іде за віком» (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою «цілість», тобто внутрішню гармонію. |
Художня характеристика твору «Блакитна панна»
«Блакитна панна» відкриває цикл «Гротески», який складається із десяти поезій. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню.
Літературний рід: лірика
Жанр: вірш
Вид лірики: пейзажна (весняні настрої)
Художні засоби:
- епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою;
- метафори: сміючись на пелюстках, на квітках;
- порівняння: а вона, як мрія сна чарівна;
- гіпербола: сміючись на пелюстках, на квітках;
- анафора: має крилами Весна запашна;
- окличні речення: ось вона — Блакитна Панна! ЇЇ виспівує: » Осанна!»
- інверсія: лине все, крізь блакить майорить, сяє вродою, сміючись на пелюстках.
Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна — це образ-символ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя:
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
І Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні Голосні
І сплітаються в гротески.
Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я писав не так од образу, як од звуку”, — зазначав він. Джерелом його поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів — понад усе. Специфічним є розміщення рядків у строфах «Блакитної панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм.
Блакитна Панна —
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески
|
ІНФАНТА
Різьблю свій сон... От ніби вчора ми |
|
|
|
Аналіз вірша
Вірш Вороного «Інфанта» ввійшов до поетичного циклу «Лілеї й рубін» (1907-1922).
У центрі твору — узагальнено-ідеалізований жіночий образ. Мотив захоплення красою жінки — наскрізний.
У цій поезії Вороний сміливо експериментує зі словом. Неологізми тут — ефективний засіб творення образності: «проміннострунними», «вогнелунними», «мрійнотканому». Справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. І знову маємо справу із звуком, а ще — з кольором… їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття:
Акордами проміннострунними
Останні два рядки вірша звучать неждано, навіть прозаїчно: легкість, інтим, краса, акварель, рельєф, звук — і вже зовсім не очікувано…
А наді мною Революція
Дивовижний контраст. Так — із позицій сьогоднішнього дня, а сто років тому, в епоху неймовірних бурхливих перетворень, руйнації стереотипів, очікувань кращого, це був природний пасаж, данина моді (власне, такою була естетика доби соціальних перетворень).
Вірш "Інфанта" виразно виявляє вплив на Вороного тенденцій французького та російського символізму. Уже перший рядок наголошує на формі сну - переконує читача в авторському намірі уникнути конкретики значення, вималювати абстрактно-умовний характер, створити узагальнено ідеалізований образ вічної краси.
Велична голуба барва - символ безмежності простору - домінує в кольровій гамі вірша і увіразнює силует інфанти, здатної своєю появою викликати в серці ліричного героя чуття побожної хвали.
Сповнена цікавих неологізмів (промінострунними, мрійнотканному, вогнелунними, яснозоряно), наповнена новими лексичними значеннями (дзвінкою чорною сильветою),
Під текстом Вороний залишив напис: "Накидано 1907р. Викінчено 1922р." Ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в стуктурі якого відчувається певний дисонанс: два перші рядки - образ героя, сповнений бодлерівської символіки, два наступних - образ Революції, що випливає над ліричним героєм у червоній заграві.
Римування: чотирядкова строфа з перехресним римуванням, |
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Вірш - елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму.
Символізм - літературний напрям кінця XIX — початку XX століття. Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст.
Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.
Засновником символізму вважають французького поета Шарля Бодлера.
Послідовники симвлізму: Поль Верлен, Артюр Рембо, Олександр Блок, Олександра Олесь, Микола Вороний та інші.
Отже, символізм – це стильова течія модернізму, головним художнім засобом якого є символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця, засіб проникнення у світ «речей у собі».
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку