Розробка до уроку «Слово про похід Ігорів» – перлина українського ліро-епосу. Історична основа твору, переклади й переспіви, питання авторства".

Дана розробка порушує проблему ідейного спрямування «Слова про Ігорів похід», а також торкається традиційних питань автентичності / неавтентичності та авторства цієї пам’ятки української літератури, переспівів та перекладів.

Тема: «Слово про похід Ігорів» – перлина українського ліро-епосу. Історична основа твору, переклади й переспіви, питання авторства.

Мета: ознайомити учнів з історією відкриття пам'ятки, основними гіпотезами авторства, історичною основою, її перекладами та переспівами; виробляти вміння уважно слухати, робити записи почутого; виховувати зацікавленість пам'ятками культури і мистецтва

Тип уроку:    комбінований.

Обладнання: виставка літератури, презентація, ролик з ютубу (розміщений  для спільного доступу учнів)

Зміст і структура уроку

І.Ознайомлення з темою уроку та метою

Понад два століття ця давньоукраїнська літературна пам’ятка магічно притягує до себе літературознавців, мовознавців, істориків, культурологів, письменників, а то й просто аматорів-дослідників та дилетантів-переспівувачів, а «Слово», як зачароване, стоїть на отій далекій києворуській межі й загадково мерехтить своїм незбагненним скарбом. Що ж воно має в собі, коли так притягує, та залишається таємницею і тоді, як, здається, вже наближаємося до нього? Яка сила в нім захована, закодована, що воно надається для розшифрування всім, хто торкається його увагою, але не піддається для однозначного тлумачення? Мабуть, як і кожен геніальний словесний витвір, «Слово» невичерпне для прочитання, і все нові покоління знаходять у ньому животрепетний зміст та захоплюються дивовижною художньою формою.

Саме про неї – про давньоруську пам’ятку, про перлину українського ліро – епосу, дивовижну художню форму поведемо мову на сьогоднішньому уроці.

ІІ. Лекційно-демонстраційний матеріал

(презентація)

З історії

 Коли і ким було виявлено пам’ятку? Автентичність пам'ятки

Як відомо, ще з часу першої публікації «Слова про Ігорів похід» (1800) висловлювалися сумніви в автентичності пам’ятки, стверджувалося, що це підробка, вправна літературна містифікація. Найбільш відомий скептик щодо автентичності «Слова» – французький славіст А. Мазон (праці середини ХХ ст.), якого згодом (1963 р.) підтримав російський дослідник О. Зімін. Вони висловлювали думку про те, що цей твір підроблено у кінці XVIII ст., й називали авторів – О. Мусіна- Пушкіна, який першим виявив та опублікував «Слово», М. Бантиш-Каменського з О. Малиновським, архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Й. Биковського. У 2000 році була оприлюднена стаття професора Гарвардського університету, історика Е. Кінана (журнал «Критика»), а в 2003 р. – його ж праця англійською мовою “Josef Dobrovsky and the origins of the Igor’ Tale” (Cembridge, 2003). Е. Кінан також називає «Слово» літературною містифікацією кінця XVIII ст., а її автором вважає чеського ученого Й. Добровського (1753 – 1829). Щоправда, названі вище скептики не були оригінальними у своїх розмислах про неавтентичність «Слова», бо ще у ХІХ ст. про свої сумніви та власні гіпотези заявили М. Каченовський, О. Сенковський, М. Катков, Є. Болховітінов, М. Надєждін. Нині у Е. Кінана є свої прихильники – наприклад, професор і редактор «Критики» Г. Грабович (див. 1 – 3 номери «Критики» за 2001 рік).

Якщо стати на бік тих, хто вважає «Слово про Ігорів похід» підробкою, то знову ж таки виникає запитання: з якою метою вона була створена? І відповіді на це також є неоднозначними.

1. «Слово» можна розглядати у контексті політичного наміру довести «давність» Росії, ідеологічно обґрунтувати походження «государства российского». Потребу у написанні історії Росії активізував ще Петро І. У 1708 р. директор Московської друкарні Федір Полікарпов одержав розпорядження царя створити «Историю России» з найдавніших часів до сучасності. Згодом таке ж завдання було поставлене перед вихідцем з України Феофаном Прокоповичем, який створив «Родословие великих князей и царей российских» (1717). За царювання Катерини ІІ робота над створенням історії Росії набула ще більших масштабів, про що свідчать праці М. Ломоносова, В. Татіщева, М. Щербатова, І. Єлагіна, І. Болтіна, створені у 60 – 90- х роках XVIII ст. на основі «несподівано» розшуканих рукописів, до яких входили копії (списки) києворуських та галицько-волинських літописів. До цієї роботи цариця залучила німецьких істориків Герарда Міллера та Августа Шлецера, які ретельно виконували державне політичне замовлення (це дало привід Т. Шевченку зіронізувати у посланні «І мертвим, і живим…»: «Колись будем / І по-своєму глаголать, / Як німець покаже / Та до того й історію / Нашу нам розкаже»). З ініціативи Катерини ІІ в кінці 80- х рр. XVIII ст. була створена комісія, яка мала зайнятися збирання старовинних рукописів та їх вивченням з метою доведення «давності» Росії, а до цієї комісії входив і першовідкривач «Слова про Ігорів похід» та його публікатор О. Мусін-Пушкін. Тож пам’ятка була покладена в основу історії Росії, незважаючи на те, що там ішлося про Новгород-Сіверський, Путивль, Київ, тобто про «южную Русь», за тогочасною термінологією. Нині дослідники доводять, що історики часів Катерини ІІ вдавалися до підтасовок та фальсифікацій, «виправлень» стародавніх рукописів з метою вибудувати давню епоху Російської імперії так, щоб вона відповідала політичній доктрині; не виключено, що і «Слово» могло бути створене у цьому контексті. Так само, як і билини, які «несподівано» були виявлені і записані в Олонецькій та Архангельській губерніях (збірник Кирші Данилова з кінця XVIII ст.), хоч за змістом та образами ці твори належать до києворуської традиції). Билини, звичайно, не підробки, проте московські та петербурзькі дослідники з самого початку  намагалися їх присвоїти російській фольклорній традиції.
2. Кінець XVIII – перші десятиліття ХІХ ст. в українській та російській літературах – це доба романтизму. І не тільки у красному письменстві. Романтизм охопив усі сфери духовного життя – від поезії до науки про минуле. Якщо до того часу численні хроніки і документи вкривалися порохом на полицях монастирських книгозбірень, то з утвердженням романтизму  становище докорінно змінилося. У старовинних рукописах намагалися віднайти не так нові (або призабуті) знання, як героїчний дух, неординарні історичні постаті, що цілком відповідало духові романтичного пафосу. «Слово про Ігорів похід» якраз і створене у такому дусі, воно оповите романтикою військових походів, лицарськими подвигами, які герой здійснює у незвичайних обставинах. Доволі романтичними тут постають «яр-тур» Всеволод, дружина Ігоря – Ярославна. Романтизація минувшини, отже, не була випадковою, до того ж невідомий автор спирався на літописне оповідання, оприлюднене для широкого загалу в добу романтизму.
3. Як стверджує М. Брайчевський, друга половина XVIII – початок ХІХ ст. були часом літературних містифікацій. Якщо з’явився попит на писемну старовину, то це породило відповідну пропозицію. «Варто було з’явитися новому зацікавленню, – писав історик, – як заворушилася ціла зграя спритних шахраїв і пройдисвітів, ладних забезпечити його в будь-який спосіб. Інтенсивні пошуки вітчизняної старовини спричинилися до її фальсифікації. Колекціонерам стали пропонувати не лише аутентичні рукописи, а й їх підробки». Відомо, що О. Мусін-Пушкін не просто щасливо віднайшов рукопис, який містив текст «Слова про Ігорів похід», а придбав його за гроші в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля Биковського у 1792 р. (про це свідчать виявлені архівні документи, які описують монастирське майно). Декому з дослідників це дало підставу вважати саме Биковського автором підробки. Інші вказували на О. Мусіна-Пушкіна, який, очевидно, знав, що у той час у Європі була мода на літературні містифікації («Осіан» шотландця Д. Макферсона», «Роуліана» британця Т. Чаттертона, два томи «поезії трубадурів» француза Ф. д’Олів’є, «Краледвірський рукопис» чеха В. Ганки та ін.). У цей контекст без особливих застережень можна було б вписати і «Слово про Ігорів похід».

З теорії літератури

Орнаментальний стиль — стиль, характерний для літератури Київської Русі XII ст. Його основними ознаками є:

- мозаїчність, використання старого матеріалу, як прикраси нового твору,

- вільне зміщення в часі, смілива зміна теми, включення до оповіді численних відгалужень від основної теми, символічність відтворення дійсності тощо.

Творам, написаним у XII ст., притаманні нагромадження прикрас, гіперболізація, протиставлення, ускладнений синтаксис, яскрава ритмізація мови. У них цінується не дотримання традицій, а новації.

Найвизначнішою пам'яткою, в якій орнаментальний стиль відбився з найбільшою повнотою, є «Слово про похід Ігорів».

Чи є пам’ятка зразком української літератури?

Пам’ятка є предком української літератури,  не дивно, що їй знайшли у російському монастирі, адже видатні твори можуть далеко «залетіти від дому..» У творі згадуються саме землі сучасної України.

Головний доказ -  мова і образна система «Слова..», вони близькі до інших пам’яток  Київської Русі та фольклору, що дійшли до нас з глибини віків. Існує думка, що кожна нація творить свою історію і свою культуру на тих землях , на яких віками живе, жодна інша нація немає права привласнювати цю культуру.

Любов до батьківщини надихала автора «Слова…». Вона начебто водила його рукою. Вона ж зробила цей твір безсмертним – однаково зрозумілим і близьким людям, які, дійсно, люблять свою батьківщину, свій народ.

Що являє собою образна система твору?

Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи при­родного та речового оточення:

- руські князі(Ігор, Святослав,Всеволод, Володимир)

-Боян

-Ярославна

-половці (Гзак,Кончак,Овлур)

-Руська земля

-природа

А ще які образи  зустрічаються у поемі?

Міфологічні істоти:

Троян, Велес- давньоукраїнський бог худоби, пастухів,достатку,бог поезії та покровителів поезії;

Даждьбог-бог сонця,світла й добра,найголовніший персонаж української міфології;

Стрибог- бог вітрів, за міфоогією, його подих- вітер;

Див-божество страху,смерті; сидить на дереві, свистить,з ніздрів валить дим; Образ уведено перед сутичкою Ігоря з половцями; він передвіщав нещастя, біду перед боєм;

Жля,Карна-уособлюють поняття розпачу,плачу, скорботи;

Карна-карити-оплакувати небіжчика

Жля-скорбота; обидва образи уособлюють воєначальників половецьких

Діва Обида – міфологічний образ, що прогнав з Русі достаток).

Що вам відомо про переклад « Слова…»?

Уперше до «Слова…» на українських теренах звернулися представники «Руської трійці» Маркіян Шашкевич та Іван Вагилевич.

Сьогодні відомо понад 60 перекладів і переспівів «Слова..»

Від початку XIX ст. і до наших днів «Слово про похід Ігорів» близько сотні разів перекладалося та переспівувалося різними мовами. Понад п'ятдесят перекладів — російськомовні (В. Жуковського, A. Майкова, М. Заболоцького, JI. Тимофеева, М. Гудзія, Д. Лихачова, М. Рилєнкова, В. Стеллецького та ін.)

Білоруською мовою поему переклали М. Богданович і Янка Купала, грузинською — С. Чиковані, абхазькою — Д. Гуліа, вірменською —

B. Вагулі.

 У Японії видано п'ять різних перекладів «Слова...».

Є переклади твору китайською, норвезькою, болгарською, англійською, польською, чеською, сербською, словенською, німецькою, французькою, іспанською, данською, єврейською, башкирською, казахською, карельською, татарською, узбецькою та іншими мовами.

Українські переклади* та переспіви** твору починаються з сорокових років XIX ст.

Першими перекладачами «Слова...» українською мовою були М. Шашкевич та І. Вагилевич (Шашкевич переклав усю пам'ятку, але до нас дійшов лише «Плач Ярославни», виконаний ритмічною прозою (1833 p.).

1857 p. переклав «Слово...» видатний український вчений М. Максимович («Песнь о полку Игореве»),

Його переклад точно відтворює зміст оригіналу і легко читається:

Ой із ранку до вечора,

З вечора до ранку

То не хмари громові

Гримлять безустанку:

Гримлять шаблі об шоломи,

Летять, свистять стріли

Да тріщать булатні коп'я

В далекій чужині,

У тій дикій половецькій

Безлюдній пустині.

Глибоко знав і любив «Слово...» Т. Шевченко. 1854 p., перебуваючи на засланні, поет звертався до друзів з проханням надіслати йому оригінальний текст славетної пам'ятки, зауважуючи при цьому: «перевода читати не втну».

Він був не задоволений тодішніми перекладами і мріяв зробити свій. Але здійснити цей задум Т. Шевченко зміг тільки після заслання і то не повністю — у його творчому доробку з'явилися «Плач Ярослав- ни» та «Битва про Каялі».

(Добре було б, якби на уроці прозвучав «Плач Ярославни» Т. Шевченка.)

Робили переклади, переспіви «Слова про похід Ігорів» С. Руданський, Панас Мирний, І. Франко, Ю. Федькович, М. Чернявський, В. Щурат, Наталя Забіла, Вас. Шевчук, Л. Махновець, П. Тичина, М. Рильський, А. Малишко та інші.

Недаремно С. Єфремов сказав: «Жоден твір не має стільки перекладів на сучасну нашу мову, як це «Слово». І своїм змістом та формою, великою красою поетичною та потужним громадянським настроєм воно так високо здіймається над усією літературною спадщиною старих часів, що справді цілком такої уваги заслуговує. Вже сам факт існування «Слова» кидає ясний промінь світла на нашу стару поезію, одхиляючи широкі перспективи на ту далеку давнину».

ІІІ. Узагальнення
Яка мета походу князя Ігоря?
Які цілі він ставить перед собою?
З чого автор розпочинає свою розповідь?
Як сприймається затемнення?
Яке сонце?
Як реагує князь на затемнення?
Чи відчуває князь відповідальність за свої вчинки?
Що треба зробити, щоб повернути у всесвіт гармонію?

Золоте слово Святослава. До кого воно звернене?   Яка мета? Чи схвалює він дії Ігоря?

Метод «Моя позиція»

(Підсумок)

Методика проведення.

Одним реченням кожній групі висловити власну позицію.

Оцінка діяльності на уроці, обґрунтування виставлених балів, педагогічні рекомендації щодо вдосконалення навчальної роботи.

Д\З  Ідейно-художній аналіз твору

Пройти онлайн-тест за посиланням Напамять “Плач Ярославни” чи “Золоте слово Святослава”