Світова велич українського поета Тараса Шевченка

 

 

Урок-дослідження

«Світова велич українського

    поета Тараса Шевченка»

 

 

 

 

                                                          Підготувала вчителька

                                                         української мови та літератури

                                                        Тепленко О. М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    Любимівська ЗОШ І – ІІ ст.

                                      2016 р.

 

Мета: пробудити у школярів інтерес до активного сприйняття навчального матеріалу, мисленнєвої діяльності на уроці та в позаурочний час, підсумувати та поглибити знання учнів як із української так і зарубіжної літератур, визначивши спільні риси у житті та творчості Т.Шевченка і багатьох зарубіжних письменників; підвищувати читацьку культуру школярів; спонукати їх до творчої та пошукової роботи; розвивати навички аналізу та синтезу матеріалу, вміння презентувати й аргументувати свою роботу.

Очікувані результати: учні зможуть аналізувати опрацьований матеріал, формувати пізнавальну самостійність, обґрунтовувати власні погляди; оцінювати творчий доробок письменників; довести, що спадщина великого Кобзаря належить не лише українському народові, а має світове значення, що вона утверджує самосвідомість великих і малих націй і народностей.

Хто брав участь: учні 9 класу.

Керівник: вчитель української мови та літератури Тепленко О.М.

 

 «Т.Г.Шевченка можна назвати поетом світового значення.

 І якщо він найсильніше промовляє саме до душі українця, то проблеми, порушені в його творах,  становлять інтерес для всіх народів.»

Шарль Стебер 

Хід уроку

Вступне слово вчителя. Через роки, через віки промовляє до нас слово великого поета, надихає нас, дає нам силу та мужність і нагадує, що ми українці, що ми є народом, а не «племенем». Народ, який у 1991 році одностайно проголосував за незалежність своєї держави, країни, України. Але спадщина великого Шевченка належить не лише українському народові. Творчість Кобзаря була і є тією могутньою силою, яка утверджує самосвідомість великих і малих націй і народностей.

Світова велич Шевченка визначається його місцем у світовому літературному процесі, впливом на читача, внеском у загальнолюдську культурну скарбницю. Еміль Дюран казав про Шевченка, що він «настільки великий поет, що його слава вийшла за межі батьківщини й пролунала в усій Європі». Твори письменника не можна було заборонити, як не можна зупинити рух Землі, затьмарити світло Сонця. Народ, який народжує таких геніїв, як Тарас Шевченко, вже через це не приречений на забуття.

Та недостатньо таланту, Богом даного, щоб бути шанованим і впливати на людський розум, людські серця, потрібно ще й мати глибокі знання, культуру. Листування поета і його художні твори засвідчують, що Шевченкову увагу привертали суспільно-політичні події тогочасного життя і далекого минулого. Знав поет «Архімеда і Галілея, Бекона і Канта, Гумбольдта, Гіббона і Мішо», зачитувався Плутархом, кохався в античному мистецтві, «був зачарований картинами Рубенса і Ван-Дейка, музикою Бетховена і Шопена…»

Про різнобічну обізнаність Шевченка у царині західноєвропейської літератури  відомий літературознавець О.І. Білецький сказав: « Повний список вийшов би досить солідним. З античних авторів у нього ввійшов би Гомер, пісні якого Шевченко порівнює з епосом дум, віддаючи цьому останньому перевагу; Геродот, Плутарх, Вергілій, Горацій, Овідій, Тіт Лівій, а також різні латинські і грецькі письменники пізнішої епохи. З письменників нової Європи в нього увійшли б з англійців  -  Шекспір, Дефо, Річардсон, Гольдсміт, Оссіан, Гіббон, Бернс, Вальтер Скотт, Діккенс; з німців – Гете, Шиллер, не кажучи про випадково згаданого Кернера і неминучого для великого любителя театру Коцебу. Список французів, якщо будувати його на наявних даних, буде, очевидно, неповним; у ньому визначимо Вольтера, Шатобріана, Беранже, Барб’є, Дюма-батька, Ежена Сю (якого він критикував), Бальзака; в нього гіпотетично вмістимо і хоча б деяких енциклопедистів ХVІІІ ст. та утопічних соціалістів ХІХ ст.»

Ми розглянемо детальніше життєвий і творчий шлях окремих зарубіжних митців у його відбитті у доробку Шевченка. На уроці ви працюватимете групами, які умовно названі «Біографи», «Дослідники», «Літературознавці». Кожна група одержала випереджальне завдання, яке представить на уроці. Ви також працюватимете з додатковою інформацією і виконаєте певні творчі завдання.

1група – «Біографи».

Наш міні-проект має назву «Долі зарубіжних поетів схожі з долею Т.Шевченка». Попрацювавши над ним, ми підготували завдання класу: відповісти на запитання: «У чому перевага Шевченка перед Овідієм?», «Чи можна зіставити образ Оксаночки  -   першого кохання Тараса-підлітка і кохання Данте і Беатріче?»

Учень ( у ролі Шевченка). За мої радикальні твори, за виступ проти царизму мене відправили на заслання. У своєму «Щоденнику» я зіставив себе з Овідієм: « Август-язычник, ссылая Назона к диким гетам, не запретил ему писать и рисовать. А христианин Николай запретил мне и то и другое. Оба палачи. Но один из них палач-христианин.»

Заслання не зламало мене морально. Я залишився таким, як і був, жодна рисочка в моєму характері не змінилася. Мене обурювало середовище, яке панувало в Новопетровському форті. Я згадав Овідія, який доживав свій вік між гетами, які були дикими варварами, але не п’яницями, а ті, що оточували мене  -  і те, й інше.

Учень ( у ролі Овідія ). Імператор Август, прагнучи відновити стародавні суворі звичаї, вирішив у науку іншим покарати мене, бо йому не сподобалися деякі мої вірші, в яких оспівувалося кохання. Я не протестував, а смиренно прийняв покарання і покірно вирушив у вигнання. Вісім років самотності серед боліт і степів, поруч гети , які не розуміли латини, і грецькі колоністи, які її погано знали. Не було там ні бібліотек, ні театрів, ні таких прекрасних вулиць, як у Римі, ні багатих будинків, куди мене запрошували. Це було жахливо для мене. Упродовж цих років я писав віршовані послання імператорові, в яких просив прощення за провину, якої насправді не було. Але в одному я впевнений: ніхто не відбере мою музу, радість моєї творчості, навіть сам Цезар.

Учениця. Відомий літературознавець О.І. Білецький проводить аналогію між засланням Шевченка й Овідія і дає таку характеристику: «Творчість поета-вигнанця (Овідія) обертається весь час навколо трьох тем. Перша - спогади про минуле, про свій таємничий "злочин", виправдання перед Цезарем і друзями. Друга - думки про теперішнє зображення тяжкого становища в дикій країні. Третя - благання про допомогу, прохання, поєднані з вихваляннями моральних якостей, доблесті і громадських заслуг адресатів, на співчуття яких поет сподіва­ється»

Звертаючись до пісень Шевченка, до його "Тристій" Мережа­них книжечок", написаних протягом 1847 - 1857 років, О.Білецький підкреслює, що хоч поет і не належав до школи філософів-стоїків, але на засланні він зумів зберегти людську гідність. Мужньо тримався поет на допитах у III відділі, і в Оренбурзькій глушині, і в казармі Новопетровського форту. В одному з перших своїх творів невольничої поезії - у вірші "Мені однаково" поет пише:

Мені однаково, чи буду

      Я жить в Україні, чи ні,

                            Чи хтось згадає, чи забуде

                            Мене в снігу на чужині

                            Однаковісінько мені...

                            Та не однаково мені,

                            Як Україну злії люде

                            Присплять, лукаві, і в огні

                            Її, окраденую, збудять...

                            Ох, не однаково мені.

Учитель. Я гадаю, ви можете вирішити проблемне завдання: «У чому перевага Шевченка над Овідієм?»

Учениця. У Шевченка значна перевага перед Овідієм. Овідій утратив усе: сите життя, прийоми в палацах, славу. Шевченко втратив багато: волю, друзів, але зберіг самого себе. Йому дорогий і милий його край, рідне село, але він знає, що там теж неправда й неволя:

    Погано дуже, страх погано

   В оцій пустині пропадать,

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать - і мовчать.

Страшні, дикі умови були створені для Шевченка на засланні, але він не скорився. Він творив і в творчості своїй виносив вирок царям, панам та всім тим, хто гнобив його народ. Овідій прокли­нає свій поетичний хист, за який він мусить страждати, Шевченко теж називає свою славу "злою", у тяжкі хвилини свій поетичний талант вважає карою Божою, але водночас відчуває, що без поезії він не зможе жити. Вона пов'язує його з народом, рідною землею.

Учень. Серед письменників середніх віків Шевченко найбільше згадує Данте. Поет був добре обізнаний з творчістю великого італійця, особливо з "Божественною комедією". Згадки про Данте містяться в цілій низці листів Шевченка до друзів, а також у поезії "Іржавець", написаній на засланні в Орській фортеці.

             Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

             Хто тебе не мучив? Якби розказать

            Про якого-небудь одного магната

             Історію-правду, то перелякать

        Саме б пекло можна. А Данта старого

     Полупанком нашим можна здивувать.

Про те, як тяжко в неволі, згадуючи Данте, пише Шевченко в листі до О.Бодянського від 15 листопада 1852 року: "...Данте каже, що в нашому житті немає гіршого горя, як у нещасті згадува­ти про минуле щастя. Правду сказав покійний Флорентієць, я це на собі щодня відчуваю, хоч теж, правду сказати, в моєму мину­лому житті небагато було радостей, принаймні все-таки було щось схоже трохи на свободу, а саме тінь свободи людину вивищує".

Відомий літературознавець Юрій Бойко зазначає: "Дух Данте витає над Шевченком цілими десятиліттями, і український поет раз-у-раз згадує його ім'я, його доля вигнанця, безсмертну його "Комедію" і героїню її Беатріче".

Учитель. Вирішимо проблему: « Чи можна зіставити образ Оксаночки – першого кохання Шевченка і кохання Данте і Беатріче? »

Учениця. Оксаночка - перше кохання Тараса-підлітка. Свої почуття Шевченко висловив у поезії "Мені тринадцятий минало", коли ця дівчинка поцілувала хлопчика ще як дитину. Цей світлий, божественний образ першого кохання Шевченко зберіг і в юнацькі роки. Приїхавши додому зі столиці, він запитав у брата про Оксану й дізнався, що її обдурив москаль. З того часу образ сплюндрованої молодості посідає у творах Шевченка чимало місця: "Відьма", "Марина", "Княжна". І Оксаночка стає для поета символом.

Учень. Данте теж любив Беатріче палкою любов'ю, жив нею все життя. У творі "Нове життя" він розповідає про своє кохання до Беат­річе, яке пережило три етапи. Перший - зустріч його з Беатріче. Данте тоді було лише дев'ять років, а Беатріче йшов дев'ятий. У серцях цих дітей зародилося світле почуття - початки кохання. Дру­гий - це зустріч юнака й дівчини через дев'ять років. Данте закоху­ється в дівчину, але не виказує своїх почуттів, щоб не заплямувати ім'я коханої. Він оспівує її красу у своїх віршах. Третій етап ­смерть Беатріче. З плином часу Данте ніби абстрагувався від кон­кретної Беатріче, кохана стає для нього неземною, перетворюється на символ. Кохання допомогло поетові відкрити "нове життя". Таким чином, Шевченко йде слідом за Данте, який хоче сказати про свою Беатріче те,  чого до цього часу ще не сказав. Так і Шевченко сказав про покриток так, як ніхто до нього.

2 група – «Літературознавці». Наше дослідження має назву «Народнопісенна основа поезії Т. Шевченка і Роберта Бернса». Ми дослідили що поезії Бернса були близькими Шевченку і підготували завдання класу: «Якби зустрілися ці поети, про що вони розмовляли б?»

Учениця. Шевченко був добре знайомий із творчістю шотландського поета Роберта Бернса. Поезії Бернса були близькими Шевченковій музі, а самі твори добре знані Кобзарем. Зіставимо строфу з "Вельзевулового послання" з наведеними нижче рядками з поеми "Кавказ". Бернс звертається до графа Бредальбайна з приводу становища селян:

Чи має право кишло те нужденне

На хліб, на сон - та ба - на світло денне?

На волю? Ні! Хіба лишень на те,

Що ваша милість їм сама дасте.

У Шевченка:

Нам тільки сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас

Не нами дана? Й чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці? Й чом ви нам

Платить за сонце не повинні.

З Шевченком Бернса споріднює співчуття до бідного селянина, але в соціальних мотивах Шевченко стоїть набагато вище Бернса.

К чорту лордів, к чорту суддів,

Воле радісна - живи!

Бернс радив нужденним не встрявати в політику, бути "глухими і сліпими" до соціальних подій.

Бернса захоплювала історична національна романтика Шот­ландії, але він не став ні пророком, ні трибуном. Він був останньою квіткою багатого саду шотландської поезії. А в останні роки свого життя писав, що найбільше після Бога він шанує короля Великобританії. Бернс дуже любив закуток у графстві, де він жив, і оспівував його. Поет не закликав шотландців до боротьби за національне визволення. Підтвердження цієї думки знаходимо в поезії "Чесна бідність":

Молись же всяк, щоб стало так –

А йдеться вже до того! –

Щоб ум і честь, де тільки єсть,

Пробили скрізь дорогу.

Нічого, нічого,

 Діждем ладу нового,

Торжествуватиме весь світ

 Братерства перемогу!ї

В цій поезії автор закликає бідняків бути чесними, людяними, шляхетними й смиренно чекати кращих часів.

Бернс - виразник дум і сподівань простого, чесного фермера, співає гімн королю. "Шевченко не проспівав би гімн й гетьма­нові, - стверджує О.Білецький. - Очевидно, вже цього достатньо, щоб сказати, що Шевченко за своєю історичною роллю цілком відмінний від Бернса, хоч поезія  їх обох зростала на основі народ­нопісенної традиції".

Проблемне запитання: «Якби зустрілися ці поети, про що вони розмовляли б?»

Рольова гра.

Шевченко. Щиро вітаю великого шотландського поета, якого безмежно поважаю. Ваші вірші мені добре знайомі і глибоко запали в душу.

Бернс. Я надзвичайно радий зустрітися з українським Кобзарем,  який так сміливо виступив у своїх творах за простих людей.

Шевченко. Роберте, дозвольте запитати, чому Ваші поезії такі близькі до народних пісень?

Бернс. Я гадаю, що саме народна пісня може найкраще передати думки, почуття переживання людини. Пісні я полюбив з раннього дитинства. Мені їх так багато проспівала моя матуся.

Шевченко. Я також високо ціную народні пісні. Пісня - душа народу, найцінніше надбання. А українські пісні наймелодійніші, найгарніші у світі.

Бернс. Я цілком погоджуюсь з Вами. Мені було приємно Вас зустріти і порозмовляти. Ви - справжній чародій. Краса Вашого слова,  яскраві образи схвилювали і викликали щире захоплення. Так писати може тільки той, хто любить Україну, її людей, природу, фольклор.

Шевченко. Я щиро вдячний Вам за добрі слова. Гадаю, що наша зустріч не остання.

Бернс. Я також у цьому переконаний.

3група-«Дослідники».Наше дослідження має назву "Великий Кобзар і козацький нащадок". Ми дослідили, як ставився Тарас Григорович Шевченко до Миколи Гоголя, склали порівняльну таблицю, вивчили вірш. Класу пропонуємо такі завдання: скласти сенкан, вінок Шевченку.

Учень. Тарас Шевченко дуже високо цінував Миколу Гоголя не тільки як талановитого письменника, а й як людину, як особистість і присвятив йому вірш. (Фонозапис "Думи мої...").

Гоголю

За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли — похилились.

В кайданах... байдуже...

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова, брате...

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати,

Не заріже батько сина,

Своєї дитини.

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

 Не заріже: викохає

Та й продасть в різницю

 Москалеві. Цебто, бачиш,

 Лепта удовиці.

 Престолові-отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате, а ми будем

Сміяться та плакать.

Учениця.У вірші Шевченко називає Гоголя "бра­том", "великий мій друже". "Немає зв'язків святіших за братерство", — писав Гоголь. Для Шевченка Гоголь — побратим, з яким і плакати легше, і сміятися. У листі до Варвари Рєпніної Тарас Шевченко писав: "Перед Гого­лем слід благоговіти, як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов'ю до людей!" Хоч за життя Шевченку та Гоголю так і не довелося зуст­рітися, але доля їх поєднала на шляхах вічності - на сто­рінках світової літератури. Гоголь опинився в Римі, Шев­ченко у казематах III відділення, а потім був засланий в закаспійську пустелю рядовим солдатом. Але й там у скрут­ну хвилину свого життя Шевченко, роздумуючи, запи­сує: "О Гоголь! Наш незрівнянний Гоголь!" — та вважає його не "москалем", а "братом".

Учень. Ми склали таблицю "Тарас Шевченко та Ми­кола Гоголь: різні долі, духовна спорідненість", у якій по­казали, що Гоголь і Шевченко — видатні письменники, кожен з яких з гідністю пройшов свій тернистий шлях, що розпочинався в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель. Отже, група «Дослідники» з’ясувала, що за місцем народження, вихованням, духовними інтересами, стилем художнього мислення Гоголь — українець, а за місцем духовного становлення та змужніння, за мовною культурою він належить Росії. В його особі поєдналося те найкраще, найглибше та найзмістовніше, що є в ук­раїнській та російській культурах.

Група «Біографи». Ми склали сенкан.

Гоголь.

Геніальний, мудрий.

Вивчає, милується, увіковічнює.

Неперевершений майстер художнього слова.

Брат.

Група «Літературознавці». Ми склали «Вінок Шевченку» з висловів про нього:

«Шев­ченко в однаковій мірі великий, належить до кола найвизначніших поетів слов'янського світу і цілком за­служено може зайняти місце, як рівний серед рівних, поряд з Міцкевичем, Тургенєвим і Толстим.»

                                                                   Карл Еміль Францоз

 

«Значення Шевченка як великого поета давно оцінено на Заході, де його ім'я ставлять поруч з іменами таких поетів, як Пушкін, Бернс, Байрон... Сьогодні, справді, не­має культурної людини, яка б не знала імені і хоча б частини творів Шевченка...»

                                                                  Людмил Стоянов

«Сила Шевченкової поезії полягає в її нерозривному зв'язку з життям. Вона вирвалась з глибоких надр народу і є виразом потоків сліз, які пролив закований колись у кайдани український народ. Поезія Шевченка є яскравим доказом того, що довговічною є та поезія, в якій пульсує чутливе до людських страждань серце поета…»

                                                                         Гьончо Белєв

«Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Він поет всього людства. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе — до волі, має все­світнє значення...»

                                                                            Полін Бентлі

«Поезія Шевченка являє найвищий і найповніший вираз у літературі дум і прагнень народу, до якого належить і сам поет...»

                                                                                       Георг Брандес

Підсумкове слово вчителя. Глибоко національна творчість Шевченка давно вже набула інтернаціонального звучання. Ще за життя поета його поезії, не­зважаючи на сувору заборону, перекладалися й друкувалися в російській та польській пресі, поширювалися в списках далеко за межами України. Незабаром їх переклали болгарською, чеською, сербською, німецькою та словацькою мовами, а згодом - фран­цузькою, угорською, англійською, японського, італійською, іспан­ською, румунською, шведською, данською та іншими мовами світу. Така вже доля народних поетів. Висловлені ними болі й страждання, радощі й прагнення свого народу стають близькими і зрозумілими для всіх народів. Національних кордонів для таких поетів, як Шевченко, не існує.

Кожного року український народ відзначає 9 і 10 березня Шевченківські дні - дні народження і смерті народного поета України Тараса Григоровича Шевченка. Це дні, коли наш народ з особливою яскравістю відчуває свою єдність, свою державність, своє виборене віками право на мирне, щасливе життя у вільній і незалежній Україні, тій, про яку мріяв великий поет:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люде на землі.