Розробка позакласного заходу з української літератури для учнів 9-11 класів «Шануючи минуле, ми прокладаємо дорогу в майбутнє» (зустріч у «Літературній вітальні»)

 

Розробка позакласного заходу з української літератури

для учнів 9-11 класів

 

Антонова Л.М., методист ММК відділу освіти виконавчого комітету Первомайської міської ради Харківської області, вчитель  української мови та літератури

 

 Тема: «Шануючи минуле, ми прокладаємо дорогу в майбутнє»

               (зустріч у «Літературній вітальні»)  (9-11 кл)

 

                                                         Перед минулим – зніміть капелюхи,

                                                         Перед майбутнім   - засукайте рукави»

                                                                                         Народна мудрість

Мета:

 - формувати в школярів ціннісне ставлення до держави  та   суспільства, національну гідність, відчуття себе громадянином України;

• розвивати національну самосвідомість – особисту ідентифікацію зі своєю нацією;
• створювати та забезпечувати можливості для активного залучення старшокласників до організованого процесу засвоєння знань, умінь та навичок, забезпечення умов для самоосвіти й самовиховання учнів у сфері патріотичного виховання;
•    сприяти розвитку почуття любові до Вітчизни, приналежності до її долі, відповідальності за її стан та розвиток.

Завдання: виявити ставлення учнів до проблем патріотизму й допомогти стати позитивними  творцями майбутнього, так як молодь сьогодні – це Україна завтра; визначити роль патріотизму в житті сучасного суспільства; сформувати у школярів поняття та уявлення, пов’язані з патріотизмом.

Слово вчителя.

Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин. Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.

Пісня на слова Ліни Костенко  у виконанні Ольги Богомолець «Я вранці голос горлиці люблю».

(Учні діляться враженнями від почутої пісні).

Вірш Володимира Сіренка «Бережіть матерів» (читає вчитель)

Я до рідної хати натомлено йду.

З полустанку мій потяг удалеч полинув.

Бачу: мамина хустка біліє в саду.

Подивився – не хустка, а квітне калина.

Наче мамині очі – у хаті вікно.

Сад матусиним словом мені промовляє.

Я не звикну ніколи, що мама давно

Край села у високій траві спочиває.

Я не звикну ніяк, що вона до воріт

Не біжить із городу  мене зустрічати.

Спорожнів без матусі мені білий світ.

І чужою стає наша затишна хата.

Не мені вже зозуля майбутнє кує

За рікою судьби в голубій оболоні.

Кожний з нас безпритульним душею стає,

Коли мамине серце навік захолоне.

Я стою у дворі. Небокрай відгорів,

Теплий вечір в мовчання закутав калину.

Люди добрі мої! Бережіть матерів,

Як себе бережіть, як свою Україну!

Бесіда.

• Що для Вас означають поняття Батьківщина, Вітчизна, рідний куточок, родина?
• Можливо, любі друзі, ви зможете зараз пригадати поетичні рядки про любов до рідної природи, землі, до всього, що нас оточує.

 Слово вчителя.

У рідному краю кожна травинка людині допомагає, кожна квіточка дарує усмішку, кожна пташечка співає тільки для тебе. Правду в народі кажуть: «Кожна рослинка на своєму корені росте». Звісно, рослина без кореня не може рости, вона всихає.

Кажуть, що в рідній хаті і стіни допомагають, і це правда. У себе вдома людина впевнена в собі, почувається вільною, сміливою і сильною. Адже поряд рідні люди, друзі й просто земляки. Рідна земля, як мати, — добра, щира, мила. Вона готова захистити кожного з нас. Але й ми не забуваймо про свій обов’язок дбати про неї і завжди бути готовими боронити свою землю.

Вірш М. Бойка «Моя Україна»

Моя Україна - щаслива землиця,

Вродлива і юна, як квітка-весна.

Красу твою бачу в калині й криниці.

Вслухаюсь, як грає бандури струна.

Моя Україна -  журавлик у небі,

Ти прагнеш туди, у ясні небеса.

Ти квітка, ти сонце, лебідка і лебідь.

Усмішка юнача й дівоча коса.

Моя Україно    -  журливії верби,

 Колосся пшениці, озера, дуби.

За тебе душею і тілом умер би,

З тобою ж бо вільні стають і раби.

Моя Україно, до тебе я лину.

Надія на щастя серденько ятрить.

Тож нумо плекати, любити Вкраїну,

У наших бо крилах майбутнє століть.

Учитель. Усе те, про що ми з вами говорили, можемо назвати єдиним словом – Батьківщина. Дійсно, Батьківщина – це найцінніший дар мого роду й народу, це історія й культура рідного краю, рідна мова, рідне слово.

Інсценізація «Мовне питання» ( М.Прокопенко)

Вірш В. Таранова «До українців»

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий

тиждень і день,

Коли ми, українці, забули що ми — українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот

і щедрот,

І що є у нас думка, яка ще од Байди

нам в'ється,

І що ми на Вкраїні — таки український

народ,

А не просто населення, як це у звітах

дається.

І що хміль наш — у пісні, а не у барилах

вина.

І що щедрість — в серцях, а не лиш

у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край — територія,

а не Вкраїна.

Сценка «Діалог з Україною»

Я прокинулась, лежачи в житі, під голубим небом.  Наді мною схилилась постать жінки. Напрочуд гарна, у вінку волошок та вишиванці. Але бліда, втомлена.                                          

– Хто Ви? – спитала я її.                                                                                                                                           -  Я – Україна, твоя Батьківщина.                                                                                                                         Я поглянула на її натруджені руки, потім побачила біля серця глибоку рану, яка ще зовсім не загоїлась.                                                                                                                                                                       – Вам боляче?                                                                                                                                                         Жінка погладила мене по голівці і ледве чутно відповіла:                                                                    - Так, боляче. Бо була я багатою країною, квітла серед пишних садків, мала всього вдосталь. Та забрали в мене волю. Скільки ворогів топтали мою землю, забороняли мені говорити рідною мовою, вбивали і розстрілювали кращих синів та доньок, засилали до Сибіру, давили голодоморами. А коли легше стало дихати, Чорнобильським полином обсипали мене. Ось серце і не витримало. Ятрить моя рана.                                                               

Кліп із піснею  Олега Винника «Плачуть ікони»

Продовження діалогу.

  – А чи можна  вилікувати твої рани?                                                                                                                                      - Так. Тому й пришла до тебе. Я вже вільна. Та ще блукає світом імперське зло. І від вас, юних, залежить моя доля.                                                                                                                                       – А що ми маємо робити?                                                                                                                                 - Любити мене, знати мою історію, культуру, боротись з моїми ворогами, берегти довкілля, розмовляти мовою мого народу. Тоді утвердиться моя незалежність і загояться рани.                                                                                                                                                                                – Я все зроблю…                                                                                                                                                          - Я знала, що на юнь можна розраховувати. Я вірю вам.                                                                                  І постать жінки зникла в блакиті.                                                                                                                            Я прокинулася. Стала на коліна перед іконою і присяглася, що вилікує молоде покоління всі рани України. І вона більше ніколи не страждатиме.

Учитель.

Але, на жаль, сьогодні знову плаче наша рідна земля, бо відбуваються жорстокі події на Сході України. Кожен свідомий громадянин відчуває відповідальність за долі наших захисників. Учні нашої школи теж провели акцію «Допоможи солдату».

Та є люди, яким усе байдуже, для них головне – нажива. І як їх носить земля.

Вірш «Прости, солдате»

Таксі маршрутне, водій лютує.

«Усі по пільгах», - він репетує.

Це в бік солдата, що попри втому

Рюкзак тримає, їде додому.

В очах гармати, вогонь і танки,

В очах болючі страшні світанки.

Окопи, крики і мін сичання.

Холодні очі, страшні прощання.

У серці спогади ті колючі

Про втрату друга такі болючі.

Про ту розлуку, що душу мучить,

Про ніч пекельну і сон гнітючий.

Про маму й тата, про  рідну хату.

Водій же «свою» співа солдату.

• Ой всі герої, хочуть возитись,

Хто ж мені гроші буде платити?

Усі мовчать – солдат ні слова.

Маленький хлопчик, що біля нього,

Сказав, поглянувши щиро в очі:

«Спасибі, дядю, за Україну».

Водій замовк, мабуть, соромно стало.

В салоні тиша запанувала

Така глибока, всіх пронизала.

Дорослі очі кудись ховали,

Бо цей маленький дрібний хлопчина

З-поміж усіх них, один єдиний

Сказав спасибі тому солдату,

Що більше року не бачив хату,

Не бачив маму, не бачив тата,

А тільки кулі, війну, гармати.

Що в окопі мерзнув холоднім,

Що  тільки вирвався із безодні

Війни пекельної, за країну,

Яку не зрадив і не покинув.

Я також хочу тому солдату

Вклонитись низько, щиро сказати:

«Спасибі, брате, прости за муки,

За ті окопи, що зі снігом,

За ті болючі на серці шрами.

За сни, що бачиш страшні ночами,

За сиві коси і сльози мами.

За водія, що нахабно, брате,

Тебе образив без причини,

За те, що молодість під гармати

Свою поклав ти, прости, солдате.

                                                Галина Британ

  Уявна зустріч із Оксаною Білозір (кліп «Чорна квітка»)

Учитель.

Минають роки, приходять у життя нові покоління, а тема Вітчизни, України, Батьківщини – незмінна.

Для мене Україна – втілення краси рідної Землі. Я люблю рідну природу. Мені подобається дивитися на блиск ранкової роси на траві, слухати шум гаїв, спів пташок. У такі хвилини забуваються всі негаразди.

Цитатна доріжка.

 Любіть батьківщину не за те. Що вона велика, а за те, що вона своя.

                                                                                                   Сенека

Для нас дорогі батьки, близькі, родичі, але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові «Вітчизна»

                                                                                                Ціцерон

Забудеш рідний край – твоє коріння всохне.

                                                                           П.Тичина

В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім – Батьківщина.

                                                                                         Л.Костенко

Шматок землі, що зветься Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

                                                         Л.Костенко

Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була.

                                                   Павло Тичина

Народ мій є! Народ мій буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

                                                   В.Симоненко

Вітчизна – це не хтось і десь.

Я – теж вітчизна!

                                         І.Світличний

Вітчизна – це альфа і омега.

                                           Д.Павличко

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во врем’я люте.

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

                                    Т.Шевченко

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

                                           В.Симоненко

 

Вірш «Молитва»

Україно, молюся за тебе,                                                                                                                                     Як за матір гріховно-святу,                                                                                                                                    За блакить твого вічного неба                                                                                                                                І за ниву твою золоту.                                                                                                                                    Україно, молюся за славу,                                                                                                                                  За твою непокору століть,                                                                                                                                      За столицю твою златоглаву,                                                                                                                            Що по груди в тополях стоїть.                                                                                                                Україно,  молюся за мову,                                                                                                                                  За божественну мову твою,                                                                                                                                    І за вроду твою калинову,                                                                                                                                  Від  якої добрішим стаю.                                                                                                                            Україно, молюся за пам’ять                                                                                                                                    Убієнних за волю синів                                                                                                                                            І за тих, що у душах запалять                                                                                                                   Промінь правди, щоб край заяснів.                                                                                                                   Україно, лише в милосерді                                                                                                                               Час єднання синів настає.                                                                                                                                   То нічого, що ми не безсмертні,                                                                                                                        За безсмертя молюся твоє.                                                                                                                            Отче наш, У Твоїм часоплині                                                                                                                             Все минає – ридай не ридай.                                                                                                                   Прости, Боже, гріхи Україні                                                                                                                                      І надалі грішити не дай.

                                     В. Забаштанський.

Учитель.

Нехай  же чиста блакить українського неба  не жахається від розрядів «Градів!». Нехай жіночі серця не тремтять, очікуючи страшну звістку для своїх чоловіків, синів туди чи про них – звідти. Нехай запанує мир і спокій у нашій багатостраждальній Україні.