Розробка уроку на тему "Правосуддя в Україні"

 

Криворізька загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів № 4

 

 

 

 

 

Правова вікторина

 

«Правосуддя в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

підготував:

класний керівник 8-го класу

Шутов В.Ф.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

2017

Тема: «Правосуддя в Україні»

 

Мета:  -    підвищення рівня правової обізнаності учнів;

• формування позитивного ставлення учнів до системи правосуддя та юридичних професій;
• виховання учнів у дусі поваги до законів.

 

Обладнання: мультимедійний проектор, ноутбук, професійний одяг.

 

Форма проведення: рольові виступи, дискусія, опитування.

 

Тривалість: 45 хвилин.

 

 

План

1. Виступ класного керівника.
2. Тест – опитування.
3. Рольові виступи учнів.
4. Відео – презентація «Система правосуддя в Україні».
5. Підсумкове опитування.
6. Заключний виступ класного керівника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I.  Виступ класного керівника.

З правовими питаннями ми зустрічаємося дуже часто. Помилковою є думка, ніби сфера застосування права обмежується покаранням осіб, які вчинили різні правопорушення. Багато хто з учнів дивується, дізнавшись, що наші повсякденні вчинки часто мають правову оцінку. Право, закони супроводжують людину все її життя. Щоб уміло і правильно користуватися своїми правами і добре виконувати свої обов’язки, не порушуючи прав і законних інтересів інших, треба знати закони.

 Сьогодні ми проводимо з вами бесіду на тему “Правосуддя в Україні”. В рамках цієї теми ви познайомитесь з основними принципами функціонування системи правосуддя в Україні та її головними «дійовими особами».

 

II. Тест-опитування.

 Роздати учням аркуші з питаннями та варіантами відповідей на них. Провести опитування протягом 5 хвилин. Перевірити відповіді учнів під час їх рольових виступів (правильні варіанти відповідей відмічені жирним шрифтом).

 

 Питання до тестів:

1. Суддя – це посадова особа, яка …?

а) розслідує справу;

б) підтримує обвинувачення в суді;

в) захищає підозрюваних, обвинувачених, підсудних;

г) здійснює правосуддя шляхом об’єктивного і неупередженого розгляду справи.

 

      2. Захисник (адвокат) – це учасник процесу, який …?

 а) розслідує справу;

 б) будь-якими доступними засобами захищає підозрюваних, обвинувачених,

   підсудних;

в) захищає підозрюваних, обвинувачених, підсудних згідно чинного

   законодавства та правил адвокатської етики;

г) здійснює правосуддя шляхом об’єктивного і неупередженого розгляду справи.

      3. Слідчий – це посадова особа, яка …?

а)  підтримує обвинувачення в суді;

б) будь-якими доступними засобами і методами розслідує справу та притягає  

    до відповідальності винних осіб;

в) здійснює правосуддя;

г) здійснює досудове розслідування згідно чинного законодавства.

 

     4. Прокурор – це посадова особа, яка…?

 а) здійснює правосуддя;

 б) підтримує державне обвинувачення в суді та здійснює нагляд за 

             додержанням законів органами, які проводять досудове слідство;

 в) здійснює досудове розслідування згідно чинного законодавства;

 г) захищає підозрюваних, обвинувачених, підсудних.

 

     5. Експерт – це учасник процесу, який …?

а)  володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями та дає 

   висновок з питань, які стосуються сфери його знань;

б) володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або

    інших засобів і може надавати консультації з питань, що потребують

    відповідних спеціальних знань і навичок;

в) захищає підозрюваних, обвинувачених, підсудних;

г) здійснює правосуддя.

 

III. Рольові виступи учнів.

 Під час рольових виступів учні здійснюють доповіді в яких надають основну

інформацію  про історію, сучасні функції та правовий статус визначених суб’єктів кримінального процесу в Україні.

 

Суддя.

Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обирає в суді.

Незмінюваність: Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до закону. Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди, крім переведення:

1) у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду;

2) в порядку дисциплінарного стягнення.

Несумісність: Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади».

Суддя не має права поєднувати свою діяльність із підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Перебуваючи на посаді, суддя не може бути кандидатом на виборні посади в органах державної влади (крім судової) та органах місцевого самоврядування, а також брати участь у передвиборчій агітації.

Незалежність: Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Вершиною ієрархії юридичних професій є професія судді, адже в кінцевому результаті робота більшості юристів зводиться до суду, де й приймається рішення. Хто-хто, а суддя повинен знати всі закони, адже справи йому доводиться розглядати найрізноманітніші. Професія судді теж має власну ієрархію – від судді місцевого суду до суддів апеляційних судів, Верховного та Конституційного Суду України. Саме від чесності, добропорядності, справедливості і неупередженості суддів залежить довіра всього суспільства до правозахисної системи.

 

 

Слідчий

Виникнення професії слідчого пов'язана з появою правоохоронних органів. Діяльність його полягає у зборі й перевірці будь-яких доказів за кримінальними справами. У компетенції слідчих ведення допитів, упізнань, обшуків, оглядів і слідчих експериментів. Нині слідчі працюють у органах досудового розслідування поліції, служби безпеки України, податкової поліції та прокуратури.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

Слідчий — це процесуально незалежний і самостійний суб’єкт кримінального процесу.

Слідчий при здійсненні досудового слідства в кримінальній справі повинен керуватись тільки законом, виходити зі свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Слідчі незалежні від впливу та думки будь-яких органів державної влади, посадових осіб, громадських організацій, партій і рухів, колективів та угруповань, засобів масової інформації, окремих громадян. Проводячи розслідування, слідчий не повинен бути ні обвинувачем, ні захисником, він має бути дослідником та шукачем істини і представником судової влади зі всіма притаманними суддям гарантіями незалежності та самостійності.

 

Слідчий зобов'язаний повно й об'єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні, а також обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини. Він зобов'язаний також оперативно та у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і через відповідні органи вжити заходів до їх усунення.

При провадженні досудового слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи постанови від судді. Водночас, процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справ, прийняття щодо них законних і обґрунтованих рішень.

 Не можна недооцінювати важливість їхньої роботи, оскільки будь-яка кримінальна справа, перед тим, як бути розглянута судом, ведеться саме слідчим. Саме від якості роботи слідчого залежить те, на основі яких доказів суддя буде приймати рішення по справі. Тому робота слідчого вимагає високого рівня знань, професійних навичок та аналітичного мислення. Слідчий - юрист, який повинен розумітися на дуже широкому спектрі правових знань. Юрисконсульт може дозволити собі спеціалізуватися у чомусь одному, наприклад, договірному, акціонерному або банківському праві. Слідчий зобов'язаний знати все. Злочини скоюють у найрізноманітніших сферах: економічній, службовій, державної безпеки, проти особи, авторського права тощо. І щоб довести кримінальну справу до «переможного кінця», потрібно досконально з'ясувати, яким саме чином було вчинено злочин, хто його вчинив. Така складна робота є дуже важливою для усієї системи кримінального судочинства, оскільки є основою для подальшого вирішення питання про притягнення винних до відповідальності та відновлення порушених прав громадян і відшкодування збитків.

 

Прокурор.

Поняття прокуратура походить від латинського (procuro) - піклуюсь, забезпечую, попереджаю.

Призначення прокуратури в стародавній Греції і країнах Сходу складалося, по-перше, у нагляді за виконанням приписів державної влади, а, по-друге, у здійсненні обвинувачення в суді ("оратори").

У європейських країнах вперше прокуратура виникає у Франції в XIV ст., причому з перших її кроків це був суто обвинувальний, каральний орган. У 1586 р. приймається закон про організацію і діяльність прокуратури у Франції, який визначив місце прокуратури в системі інших державних органів. До сфери повноважень по здійсненню прокурорського нагляду включаються: діяльність прокурора адміністративно-політичного характеру; нагляд за виробництвом слідства; діяльність судово-правова (кримінальні та цивільні справи).

У наступні періоди прокуратура Франції зазнала досить істотні перетворення (1789-1810), однак основне її призначення залишилося тим самим - виконання каральних функцій, забезпечення непорушності утримувача верховної влади в державі.

Історичний екскурс про становлення і розвиток прокуратури у Франції не випадковий: прокуратура Франції стала прообразом прокуратури Російської імперії, частиною якої довгий час була Україна. Період кінця XVI і початку XVII в. був відзначений значним зростанням злочинності в Росії, посадових злочинів, казнокрадства та хабарництва, що викликало історичну потребу створення державної служби по боротьбі з цими негативними явищами.

Необхідно відзначити, що прокуратура Російської Імперії аж до 1917 р. завжди була вірним стражем царського самодержавства, була органом суто реакційним. У 1917 р. після перемоги Жовтневої революції вимоги з дотримання революційної законності були актуальними з перших днів існування тільки що створеного держави. До створення прокуратури нагляд за правильним виконанням законів був покладений на Робітничо-селянську інспекцію (РСІ), а також на НКЮ РРФСР (народний комісаріат юстиції) з його місцевими органами в системі губвиконкомом.

Зі здобуттям Україною незалежності прокуратура отримала своє місце у

системі органів державної влади в першу чергу як орган, покликаний здійснювати нагляд за додержанням законів, підтримувати державне обвинувачення, представляти інтереси держави в суді.

 Прокурор – суб’єкт юридичних правовідносин, на якого згідно зі ст. 131-1  Конституції України покладаються функції: підтримання публічного обвинувачення в суді; організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

 Згідно зі ст. 131-1  Конституції України прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та сама особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два терміни поспіль. Дострокове звільнення з посади Генерального прокурора здійснюється лише у випадках і з підстав, визначених цією Конституцією та законом.

Прокурором місцевої прокуратури може бути призначено громадянина України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою. Прокурором регіональної прокуратури може бути призначено громадянина України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років. Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначено громадянина України, який має стаж роботи в галузі права не менше п’яти років. Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначено особу, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою (ст. 27 Закону України «Про прокуратуру»).

 

Захисник (адвокат).

Адвокатура існувала в усі часи й у всіх народів, вона виникла ще тоді, як люди вперше засвоїли форми громадянського устрою.

Початок судового красномовства в Греції віднесено до часів Солона, як афінський архонт він зобов'язав кожного громадянина особисто захищати свою справу в суді. Так у суспільстві виникла гостра, життєво необхідна потреба в красномовстві і зріс попит на риторів-учителів красномовства, зокрема судового. Підготовка до професії адвоката зосереджувалася не на вивченні законодавства, а на оволодінні ораторським мистецтвом, яке в умовах усного і голосного судочинства перед живою аудиторією компенсувало брак юридичних знань. Виникнення і становлення адвокатури в Стародавньому Римі пов'язано з відповідними реформами, які спричинили появу професії адвоката.

У Стародавньому Римі з’явився термін «адвокат», яким називали рідних або друзів позивача, що супроводжували його до суду та давали поради. З часом назву «адвокат» було поширено на осіб, які допомагали позивачеві вести процес, збирали документи, підшукували засоби захисту.

Упродовж перших п'яти століть у Римі не було потреби у судовому красномовстві, оскільки діяв судовий патронат патриціїв, привілеєм яких було знання законів і процесу. З посиленням Риму, централізацією правосуддя значно збільшувалася кількість гучних судових процесів, де захист, як і обвинувачення, були незалежні, бо кожен мав право виступати як обвинувач у кримінальному суді.

Автентичних текстів судових промов адвокатів Риму майже не збереглося, проте імена відомих юристів, адвокатів викарбувані в історії людства, а саме: Катон, Красс і Антоній, Гортензій, Марк Тулій Цицерон.

Після Демосфена у Греції та Цицерона у Римі бурхливий розвиток красномовство поступово став сповільнюватися. З початком занепаду судового красномовства збігається розвиток римського права.

У середні віки в європейських країнах принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема щодо допуску до адвокатури. У Франції для цього необхідно було мати диплом ліценціата прав (юридичну освіту), виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Досвід практичної діяльності не був обов'язковим. У середньовічній Німеччині адвокатура була абсолютно вільною професією. Будь-яка особа могла отримати право на заняття адвокатською діяльністю на невизначений строк. Класичний порядок допуску до адвокатури сформувався у цей період в Англії. Тут особи, які виявили бажання  присвятити себе адвокатській діяльності, мали пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії, і через три роки отримували звання «внутрішніх адвокатів», які не мали права виступати в судах. Ще через п'ять років навчання «внутрішні» адвокати перетворювалися на «зовнішніх» і отримували право практикувати.

На території України праобраз інституту адвокатури почав відтворюватись ще в часи Київської Русі, коли роль захисників виконували «послухи» – особи, які могли посвідчити про попереднє життя обвинуваченого та «видоки» – безпосередні свідки події. Але у джерелах ХІІІ ст. такі особи згадуються як судові заступники під назвою «посол» або «прокуратор».

Професійна ж адвокатура в Україні сформувалася в період польсько-литовської доби, вперше була зроблена спроба впорядкувати справу судового захисту. Литовський статут передбачив спеціального урядового захисника для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли себе захищати – прокурора, який міг бути лише професійний юрист, до якого пред’являлись високі етичні вимоги.

Як самостійний правовий інститут Адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х. рр. ХІХ ст. судової реформи. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за «Судовими статутами», затвердженими 20 листопада 1864 р.

У 1917-1922 роках за часів існування української державності під керуванням Директорії, Центральної ради та Гетьманату адвокатура не встигла сформуватися як повноцінний інститут через постійну політичну нестабільність і часті зміни уряду.

За часів СРСР адвокатура існувала швидше як формальна інституція, оскільки була абсолютно підконтрольна державі і не могла реально впливати на хід судового процесу.

Адвокат (від лат. advocates — прикликаний від лат. advoco — запрошую) — юрист, що надає професійну правову допомогу громадянам та юридичним особам шляхом реалізації права в їх інтересах.

В Україні адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокат є самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність. обов'язки адвоката щодо клієнта мають включати:

а) консультації клієнта про його права та обов'язки, з роз'ясненням принципів роботи правової системи, оскільки вони стосуються прав і обов'язків клієнта;

б) надання допомоги клієнту будь-яким законним способом та вчинення правових дій для захисту його інтересів;

в) надання клієнту допомоги в судах, трибуналах та адміністративних органах.

Надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, адвокати повинні додержувати прав людини й основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо, відповідно до закону і визнаних професійних стандартів та етичних норм.

Адвокат має бути лояльним до інтересів свого клієнта.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:

- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

- надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

- представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах;

- надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

 

4. Відео – презентація «Система правосуддя в Україні».

На екрані за допомогою проектора демонструється коротка відео-

презентація про систему правосуддя в Україні.

 

5. Підсумкове опитування.

Після завершення відео-презентації класний керівник проводить усне

опитування учнів за тими ж питаннями, які були у тесті-опитуванні та порівнює рівень знань матеріалу.

 

6. Заключний виступ класного керівника.

Під час заключного виступу класний керівник підводить підсумки

проведеного заняття та відповідає на запитання учнів.