26 січня о 18:00Вебінар: Співпраця вчителя з батьками дитини з особливими освітніми потребами

Розробка уроку-реквієму "Розіп'ята душа на хресті всевишньої печалі..."

Про матеріал
Пропонований матеріал може бути використаний у якості як окремого уроку, так і елементу уроку при вивченні матеріалу з історії України в 10 класі.
Перегляд файлу

Державний навчальний заклад

“Запорізьке вище професійне училище “Моторобудівник”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі…

 

Виховна година-реквієм

до Дня вшанування жертв голодомору

 

Мета: - донести до свідомості учнів трагізм української національної історії періоду Голодомору 1932-1933 рр.;

- формування у молоді почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого через застосування міжпредметних зв’язків з музикою, історією, українською літературою та образотворчим мистецтвом через призму історії українського народу;

- виховання в учнів громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

Підготував:

класний керівник групи 4/19

Кириченко В.А.

 

 

 

2020 рік


Обладнання.

 

  На стендах – підбірка фото періоду голодомору.

  На спеціальних підставках підбірка літератури, у тому числі і місцевих авторів з обговорюваного питання.

  По ходу використовуються технічні засоби для демонстрації відеозаписів, слайдів тощо, класичні твори для музичного супроводу заходу.

  На покритому червоним бархатом столі – пучок колосків, перев’язаний чорною стрічкою, на тарілочці – окраєць чорного висушеного хліба, букет квітів.

 

Сценарій заходу

 

Супроводом демонструється кліп Ми - українці Н.Бучинської

 

Учень   Природа наділила людину безцінним скарбом – пам’яттю, розумом. Найдорожче і найсвітліше, що передає батько сину, дід онуку, старше покоління підростаючому – це пам’ять про минуле, про людей, чиє життя та вчинки примножили славу рідної землі і звеличили свій народ. Пам’ять – без неї життя втрачає сенс.

 

 Учень   Суєта повсякденного життя стирає з пам’яті сторінки нашої історії – пам’ять людська недовговічна. Але пам'ять про безневинно загиблих жертв найстрашнішого в історії геноциду українського народу – Голодомору 1932 – 1933 років не підлягає забуттю.

 

 Учениця   Пам'яті мільйонів українських людей, які безневинно загинули мученицькою смертю на голгофі голодної смерті, пам'яті мільйонів синів і дочок України, чиє життя забрала жорстока репресивна машина, присвячується наш захід…

 

 Учень   Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху.

Особливо вражають сторінки, де викарбувано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду.

 

Учениця   Був рік -  так вмирала майже вся Україна.

 

Читець   Не звільняється пам’ять, відлунює знову

                                                                                   роками.

Я зітхну… запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки-твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни

                                                                плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях,

З далини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: Вкраїна,

                                                      ХХ століття

І не рік, а криваве клеймо – “33”

                                                                              С.Олійникова.

 

 Учень  Пішов голод Україною. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах шанованої світом житниці, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм, у холодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, поодинці і сім'ями, вилягали роди і села. Чому вмирали?

 

 Учениця  Бо в людей забрали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

 

 Читець   У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі озули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

                                                                        Д.Головко.

 

Учень   Голод забрав тих, хто за шмат хліба насущного не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинями, спекулювати, красти, вбивати, аби вижити.

 

Учень   А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є у нації, - гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя і справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів.

Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

 

 Учениця  Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними. За переписом населення 1926 р., дітей віком до 4-х років в Україні було 16% від усього населення. У голодний тридцять третій її мало б виповнитися по 10 років.

Та не судилося…

 

Кліп “голодний дух”.

 

 Учень   Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов'ї? Ніхто того не пам'ятає…

 Пам'ятають інше…

 

 Учень   Сонце сходило над висохлими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові й не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні. Танули на обширах України важкі сніги, являючи світові трупний сморід, апокаліптичні картини, співмірні хіба що з картинами Страшного Суду.

 

Читець    “На світі – весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…”

                                                                                   З роману Василя Барки “Чорний князь”

 

Читець   Маленькі, беззахисні рученята

                                  тягнуться до Бога.

Бозю! Що там у тебе у руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в Голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Тож підрости ще хоч трохи бодай.

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би єдину пір'їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці,

Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю,

Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці?..

                                                              А. Гурська.

 

Читець   Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика сарана забрала все до зернини! Ти ж умів двома рибинами і п'ятьма хлібинами нагодувати п'ять тисяч. Сотвори диво – нагодуй! Порятуй!

Богородице! Мати наша Небесна! Свята Покрово, покровителько люду нашого! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і народ мій на поталу дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, Сили Небесні?  

 

 Учень  Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися - від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй і належить, і ми ходимо цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

 

Учень …І шість десятиліть забороняли говорити правду, забороняли пам'ятати замучених, доглядати могили омертвлених нелюдами немовлят, згадати запроторених на каторгу невинних…

 

Учениця   Тож пом'янемо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Вшануймо пам'ять померлих голодною смертю в Україні хвилиною мовчання.

 

Хвилина мовчання

 

Читець   Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні й небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, небачені від Сотворіння Світу, простіть!

Прости, народе Божий! Усіх нас грішних прости, які мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили. Пости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий.

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і на віки вічні відведи!

 

Учень  То як же сталося , що Україну, одну з найродючіших і найблагородніших земель, огорнули чорні крила голоду, сліз, страждань… Це крила хижака, які міцно стискали до нестями, до болю, до божевілля.

Досі не віриться, що тут – в Україні-житниці раптово зник хліб, люди залишилися без зернини.

 

Учень  І стояла вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася мати-Україна, на велетенському Хресті розп'ята.

Тож час сказати правду.

 

 Учень   Міжнародна комісія з розслідування голоду в Україні 1932 – 1933 рр. прийшла до висновку, що голод був спричинений насильницькою суцільною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення та відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України, оскільки ті не сприймали запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві, тому що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі.

 Голод мав штучний характер.

 

 Учень   Також комісія констатує, що влада заперечувала існування голоду в Україні, знаючи про драматичне становище населення, вона утрималася від будь-якої допомоги йому, дозволила голоду охопити Україну.

Учениця   У той час, як українське село помирало від голоду, Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, заявив: “Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади”.

А після такої заяви ніхто не міг висловити іншу точку зору.

 

 Учениця  Комісія дотримується думки, що Сталін та його прибічники намагалися максимально використати голод для зміцнення особистої влади вождя, а влада використала голод для закріплення успіху своєї політики денаціоналізації.

 

 Учень   Голод поклав у сиру землю від 3,5 до 7 мільйонів достойних синів і дочок України.  Третина померлих – діти, які не дали нащадків.

 

 Учень   Наслідки голодомору – це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень?!

 

 Учень   На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторам чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.

Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати її. Саме такою, яка вона є.

 

 Учень   Чи варто нам згадувати жахливі і трагічні сторінки української історії?

 Варто, бо лиховісні тіні минулого, дезінформація, якою було оплутане наше суспільство, активно проявляються і в наші часи.

 Варто, бо ми маємо знати, до чого можуть призвести необгрунтовані теорії та неповага до людського життя.

 

Спогади очевидця Голодомору

 

 Учениця  Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли ми не зробимо сьогодні висновків, то будемо ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

 

 Учень   Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил… Надто тяжкі втрати…

І тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.

 

Кліп пісні А.Кудлай “Свіча”.

Може слугувати супроводом слів читця

 

 Читець  Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоїть мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

                                                                    Дмитро Білоус.

 

Учень   Нова людина, як і все суспільство, наша нова, незалежна Україна виростають з історії. Той, хто не знає минулого - не може побудувати майбутнього. Потреба вчитися на прикладах минулого, акумулювати високу духовність предків набуває особливого значення у наш воістину революційний час.

 

Кліп “Рідна Україна” А.Кудлай

doc
Додано
20 листопада 2020
Переглядів
72
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку