ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. Художньо-мовленнєва компетентність як лінгводидактична категорія….5

2. Види компетентностей………………………………………………………...7

3. Особливості розвитку мовленнєвої компетентності на уроках української мови……………………………………………………………………………….9

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………13

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема формування художньо-мовленнєвої компетентності учнів розглядалася в різних працях зарубіжних та вітчизняних педагогів і психологів. Я. Коменський, К. Ушинський, Д. Локк, Жан-Жак Руссо визначали художньо-мовленнєву компетентність як ключову компоненту шкільної освіти. Теоретичні основи вирішення проблеми формування художньо-мовленнєвої компетентності учнів широко представлені психолого-педагогічними дослідженнями Л. Виготського, Ж. Піаже, П. Гальперіна, у галузі педагогіки свідчать про те, що застосування комп’ютерних технологій є ефективним засобом усебічного розвитку школярів.

Вивченням теми комп’ютерних технологій як засобу формування художньо-мовленнєвої компетентності учнів займалося чимало вчених, серед них: В. Сухомлинський, А. Макаренко, Л. Мацько, Х. Бедрій, О. Шинкаренко, Л. Кралі, Л. Колесник, О. Хролець та інші.

Отже, важливість і актуальність проблеми, що розглядається, визначили вибір теми дослідження: «Розвиток мовленнєвої компетенції на уроках української мови».

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати особливості розвитку мовленнєвої компетенції на уроках української мови.

Завдання дослідження:

1. Визначити художньо-мовленнєву компетентність як лінгводидактичну категорію;
2. Розкрити сутність використання комп'ютерних технологій в художньо-мовленнєвій діяльності учнів.

Об’єкт дослідження - формування художньо-мовленнєвої компетентності школярів.

Предмет дослідження - методика розвитку мовленнєвої компетенції.

Методи дослідження: теоретичні – вивчення, аналіз і узагальнення наукової та методичної літератури з проблеми розвитку мовленнєвої компетенції на уроках української мови; аналіз, синтез, історизму, логіко-правовий та бібліографічний.

Структура дослідження: робота має вступ, основну частину, яка у свою чергу, вміщує у собі два розділи, висновки та список використаної літератури. Загальна кількість сторінок у роботі – 18; загальна кількість позицій у списку використаних джерел складає – 5.

1. Художньо-мовленнєва компетентність як лінгводидактична категорія

Початок ХХІ століття став вирішальним етапом у творенні нового світу. З розвитком технологій та інтенсивного їх впровадження відбулися значні зміни у суспільстві, які призвели до переходу від індустріальної епохи до інформаційної, також зафіксовано перехід  від централізації  економіки до децентралізації, від національної  економіки до світової, використання нових комунікаційних технологій, Інтернету, супутникового телебачення. Це стало першопричинами процесу глобалізації. За таких умов інформація оновлюється за лічені секунди, при цьому за допомогою інноваційних технологій можливий доступ до будь-чого, що нас цікавить.

Виникнення нових освітніх систем, альтернативних шкіл, технік навчання і виховання стало справою буденною. Адже сьогодні в умовах коли інформація швидко оновлюється виникає потреба в високій якості підготовки освітніх кадрів, особливо педагогів-словесників, які є носіями «духовного коду нації». Як ми вже зазначали раніше: «Щоб український етнос відродився, зберігся і вижив, як складова загальнолюдської цивілізації для прийдешніх поколінь, нам обов’язково потрібно відродити нашу духовну основу – віру в Бога, відродити, зберегти та розвинути свою рідну мову, рідне слово, як корпускулу духовності. Через відродження духовності і рідного слова – до відродження нації і держави». Відповідно зростає потенціал до знання рідної мови, її розуміння та інтерес до її вивчення. Цей потенціал повинен розкриватися ще на етапі старшого дошкільного віку дітей.

На сьогодні, шкільна освіта перебуває на стадії реформування. Всі реформи передбачають зміну й відхід від традиційного виховання та навчання до інноваційного, де відбувається перехід до суб’єктно-суб’єктних відносин. У такому випадку змінюється підхід до навчального та виховного процесу: більший орієнтир надається розвитку особистості дітей шляхом застосування на заняттях, у тому числі й різних методик виховання й навчання, серед яких ефективності набувають нетрадиційні заняття.

У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну і мовленнєву компетенцію. Як визначає А. Богуш, мовна компетенція – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склалися історично та адекватне їх застосування в діяльності у процесі використання мови. Під мовленнєвою компетенцією, що включає в себе лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну компетенції, розуміють уміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього мовні (міміка, жести) та інтонаційні засоби виразності мовлення (А. Богуш, М. Львов, М. Пентилюк). Повноцінне засвоєння всіх видів мовленнєвої компетенція є основою формування загальної культури спілкування, тобто комунікативної компетенції.

За визначенням В. Рябикіна, термін "компетенція" латинського походження, означає відповідаю, домагаюся. Компетенція являє собою знання, здібності, навички фахівця, вміння, завдяки яким особа вирішує завдання, чи досягає бажаних результатів.

І. Карабаєва під мовленнєвою компетенцією дитини шкільного віку пропонує розуміти здатність школяра продукувати власні думки, звернення, враження у різних формах мовленнєвого висловлювання використовуючи для цього невербальні та вербальні засоби.

На думку В. Ю. Кротова, особливість мовленнєвої компетенції дитини полягає у тому, що вона об’єднує у собі лексичний, фонетичний, діалогічний, граматичний, монологічний складники та засвідчує їх взаємозумовленість та взаємозалежність.

Як стверджує О. Ю. Перестюк, художньо-мовленнєва компетентність продукує емоційно-ціннісне ставлення, яке виявляє любов дитини до рідної мови, виявляє позитивне ставлення та інтерес до мови, бажання спілкуватися не лише із однолітками а із дорослими українською мовою. Дитина відповідно до свого віку, виявляє інтерес щодо оволодіння надбаннями української культури. Від відчуття краси рідної мови отримує естетичне задоволення.

Під художньо-мовленнєвою компетентністю ми будемо розуміти здатність учня відтворювати художньо-естетичні враження від сприйняття фольклорних та літературних творів через засоби різних видів художньо-мовленнєвої діяльності, це говорить про ціннісне ставлення дитини до художнього слова саме як культурного явища, електронної чи друкованої книжки, достатній для художньої комунікації рівень літературної обізнаності.

Як зауважує О. А. Погулич, компетентнісний підхід до навчання, це навчання яке орієнтоване передусім на результат, а не на накопичення фактів; процес навчання відповідно до компетентнісного підходу має сформувати у школяра здатність практично діяти, вміти практично застосовувати отримані вміння, знання, навички у різних життєвих ситуаціях.

2. Види компетентностей

О. М. Холодій запропонував наступні види компетенцій:

- ціннісно-смислова компетенція – дана компетенція тісно пов’язана із цінностями учня, із тим, як бачить світ школяр та як він його розуміє, орієнтується у ньому та усвідомлює свою власну роль у навколишньому світі; учень має обирати значеннєві та смислові установки для власних вчинків та дій, вміти самостійно приймати рішення. За наявності у особи ціннісно-смислової компетенції реалізується у особи механізм самовизначення у навчальних та інших ситуаціях. Від ціннісно-смислової компетенції залежить освітня траєкторія та програма життєдіяльності людини;

- загальнокультурна компетенція. Дана компетенція включає коло питань у яких особа має бути обізнаною, - це загальнолюдська та національна культура, культурологічні основи соціальних, сімейних, суспільних явищ, традицій, духовно-моральні основи життя людства, місце релігії та науки у житті особистості, компетентності в культурно-дозвіллєвій та побутовій сфері, наприклад, особа має знати як організувати свій вільний час (з максимальною ефективністю);

- навчально-пізнавальна компетентність; дана компетентність являє собою компетентності особи у сфері пізнавальної діяльності яка здійснюється дитиною самостійно; дана пізнавальна діяльність обов’язково має включати елементи методологічної, логічної, евристичної, загально навчальної діяльності яка співвіднесена із реальними об’єктами, які пізнає дитина. Навчально-пізнавальну компетентність складають уміння та знання організації рефлексії, планування, цілепокладання, аналізу, генерації ідей, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. Щодо досліджуваних об’єктів дитина опановує креативні навички здійснення продуктивної діяльності: володіти прийомами дій  у нестандартній ситуації, добування знань із реальності, володіння евристичними методами вирішення проблемних ситуацій. Опанувавши навчально-пізнавальну компетентність діти володіють наступною грамотністю: вміти відрізняти факти від домислів, володіти вимірювальними навичками, вміти користуватися статистичними, ймовірнісними та іншими методами пізнання;

- інформаційна компетентність; формується дана компетентність за допомогою таких реальних об’єктів як: телефон, телевізор, комп’ютер, модем, смартфон, копір, копір) та інформаційних технологій (Інтернет, відеозапис, аудіозапис, ЗМІ, електронна пошта) формуються вміння самостійного пошуку, відбору та аналізу необхідної інформації, формуються у дітей навички необхідну інформацію перетворювати, організовувати, передавати та зберігати. Інформаційна компетентність забезпечує навички діяльності дитини що стосуються інформації, яка міститься у освітніх галузях та навчальних предметах, а ще у навколишньому світі;

- комунікативна компетентність, ця компетентність включає знання дитиною необхідних мов, знання способів взаємодії дитини із людьми які її оточують, взаємодії дитини із подіями які відбуваються у житті дитини, відігравання дитиню різних соціальних ролей, взаємодія із колективом;

- соціально-трудова компетентність, ця компетентність означає володіння досвідом та знаннями у сфері суспільно-громадянської діяльності. Громадянська діяльність представлена виконанням ролі громадянина представника, виборця, спостерігача), у соціально-трудовій сфері (це права покупця, споживача, виробника, клієнта); навички людини, яка володіє даною компетенцією полягають у вмінні аналізувати ситуацію, яка склалася; розумітися у власних правах, сімейних обов’язках, діяти відповідно до суспільної та особистої вигоди, володіти етикою громадянських та трудових взаємин. Дитина повинна опанувати мінімальний набір необхідних для життя у сучасному суспільстві навичок, а саме – навички функціональної грамотності та соціальної активності;

- остання компетентність – це компетентність особистісного самовдосконалення. Дана компетентність спрямована на засвоєння дитиною способів духовного, фізичного та інтелектуального саморозвитку, самопідтримки та емоційної саморегуляції. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки. До даної компетентності відносяться правила особистої гігієни, турбота про власне здоров'я, статева грамотність, внутрішня екологічна культура. Сюди ж входить комплекс якостей, пов'язаних з основами безпечної життєдіяльності особистості.

 3. Особливості розвитку мовленнєвої компетентності на уроках української мови

У нашій роботі ми будемо використовувати визначення компетенційного підходу запропоноване О. Білан, яка під компетенційним підходом розуміла базову характеристику людини, яка безпосередньо пов’язана з ефективним виконанням роботи оцінка якої здійснювалася спираючись на відповідні критерії.

Далі розглянемо емоційно-ціннісне ставлення школяра, яке полягає у наступному: дитина шкільного віку проявляє інтерес до художнього слова, до електронної чи друкованої книжки. Учень демонструє бажання висловлювати власні почуття в образному мовленні, продукує активне зацікавлене ставлення щодо мовленнєвої творчої діяльності, бачить цю діяльність як ініціативну, організовану, без виключення у її найрізноманітніших формах. Власні враження від літературних творів відтворює із задоволенням, для відтворення використовує різні засоби художньо-мовленнєвої діяльності. Учень показує бажання користуватися книжками у якості не лише задоволення, а й джерел інформації. Виявляє захоплення від участі у розігруванні колядок, щедрівок, у сюжетно-рольових іграх створених за мотивами літературних творів, закличок, промовлянні текстів дитячих народних ігор.

Далі розглянемо основні знання, які мають бути сформовані у молодшого школяра : дитина повинна вміти назвати не менше 4-х імен поетів та письменників, також має знати 8-10 фольклорних, чи літературних творів. Учень має вміти пояснити особливості фольклорних та літературних жанрів, образних слів (епітетів, порівняння), а також доцільність їхнього використання у прозовому та поетичному творі.

У школяра мають бути сформовані наступні навички: учень початкової школи повинен уміти підтримати бесіду про ідею, зміст, вчинки та характери героїв твору, вміти дати відповідь на запитання дорослого, має вміти висловлювати власні переживання, бажання та оцінно-етичні судження щодо персонажів, вміти співвідносити оцінки літературних персонажів із своєю поведінкою, чи навіть, із реальними діями; учень має вміти переповісти відомі йому оповідання, казки; дитина має зміст усвідомлювати, розуміти та за потреби роз’яснити, - йдеться про зміст приказок, прислів’їв, вміти доречно використовувати їх у мовленні; вміти відгадувати описові загадки; при використанні творів відчуття передавати емоційно; вміти відтворювати у мовленні взяті із художнього тексту образні вислови; швидко та чітко промовляти чистомовки, скоромовки, приказки та прислів’я; приймати активну участь у мовних іграх. Окрім цього, дошкільник на основі засвоєного зразку має вміти скласти невеликі за обсягом казкові історії, розповіді, порівняльні описові загадки, колисанки, лічилки; має вміти самостійно вигадати власну кінцівку літературного твору, оповідання чи доповнити текст казки.

Таким чином, художньо-мовленнєва компетентність є здатність учнів відтворювати художньо-естетичні враження від сприйняття фольклорних та літературних творів через засоби різних видів художньо-мовленнєвої діяльності, це говорить про ціннісне ставлення дитини до художнього слова саме як культурного явища, електронної чи друкованої книжки, достатній для художньої комунікації рівень літературної обізнаності.

ВИСНОВКИ

Таким чином, проблема формування мовленнєвої компетентності учнів початкової школи на уроках української мови є провідним компонентом у структурі загального розвитку й предметної підготовки зростаючої мовної особистості, залишається пріоритетною впродовж усього шкільного віку особистості. Художньо-мовленнєва компетентність продукує емоційно-ціннісне ставлення, яке виявляє любов дитини до рідної мови, виявляє позитивне ставлення та інтерес до мови, бажання спілкуватися не лише із однолітками а із дорослими українською мовою. Дитина відповідно до свого віку, виявляє інтерес щодо оволодіння надбаннями української культури. Від відчуття краси рідної мови отримує естетичне задоволення. Під мовленнєвою компетенцією учня ми розуміємо здатність учня продукувати власні думки, звернення, враження у різних формах мовленнєвого висловлювання використовуючи для цього невербальні та вербальні засоби. Особливість мовленнєвої компетенції дитини полягає у тому, що вона об’єднує у собі лексичний, фонетичний, діалогічний, граматичний, монологічний складники та засвідчує їх взаємозумовленість та взаємозалежність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.               Безрукава, Л. Мовна компетентність як засіб формування національно свідомої особистості. Українське слово і сучасність : наук.-метод. журнал / ТОВ "Вид-во "Білий тигр", 2016. № 12. С. 36-41.
2.               Засоби інформаційно-комунікаційних технологій єдиного інформаційного простору системи освіти України: монографія / за наук. ред. проф. В. Ю. Бикова. Київ: Педагогічна думка, 2019. 160с.
3.               Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посіб. Київ: Академвидав, 2021. 352c.
4.               Степаненко, Н. Пріоритети сучасної лінгводидактики. Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика : зб. наук. пр. Полтава: Полтав. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка, 2021. Вип. 4. С. 101-105.
5.                Шукшина, Л. М. Допомога дітям з мовленнєвими проблемами. Київ : Шк. світ, 2020. 128с.