Розвиток образотворчого мистецтва та архітектури в другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст.

Розвиток образотворчого мистецтва та архітектури в другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст.

Архітектура. Соціально-економічний розвиток України другої половини XVII--XVIII ст. зумовили багатство і розмаїтість архітектури України. Прикметою раннього етапу українського бароко була складна композиція об'ємів архітектурних споруд. Головні входи в храми-портали прикрашали профіліровкою, виконаною з цегли, а в районах, багатих на камінь, їх витесували з вапняку. В дерев'яній архітектурі високо цінували вишукані форми кронштейнів, опасань, аркади, різьблення на одвірках тощо.Другий етап розвитку архітектури в стилі українського бароко характеризується посиленням експресії, мальовничості, декоративної взористості. В той час активно застосовувалися розписи, ліпка й колір. Великі настінні розписи, багатоярусні іконостаси з'явилися в інтер'єрах архітектурних споруд. (брама Заборовського (1746 р.) в огорожі Софійського собору в Києві). Архітектурні споруди українського бароко мають особливу мистецьку цінність. Вони розвивались під впливом, а одного боку, архітектурної естетики європейського бароко» а з другого -- народних традицій.

Великим меценатом українського мистецтва, зокрема - архітектури, був гетьман Іван Мазепа (1644--1709 рр.). За часів його гетьманства обновлювались старі церкви, будувались нові, розвивалось світське будівництво тощо. Д. Антонович називав добу І. Мазепи «другою золотою добою українського мистецтва, після доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого».

Чудовою пам'яткою архітектури є славетний собор св. Юра у Львові (1745--1770 рр.)

Потяг до естетичної виразності, мальовничості і декоративності поширився і на цивільне будівництво. До кращих архітектурних ансамблів, створених наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі, належали палаци графа К. Разумовського в Батурині та П. Завадського у Ляличах, а на Правобережжі -- паркові ансамблі польських магнатів у Білій Церкві та Умані.

Реалістичні тенденції мистецтва України попередніх часів набули дальшого розвитку в живописі.

В монументальному стінописі, іконописі та портреті провідне місце зайняв образ людини, що складався під впливом естетичних і етичних уявлень тогочасного суспільства.Творчість народних майстрів яскраво відбилася в картинах «страшних судів». Визначним явищем стало звертання до образів козака-бандуриста -- захисника Батьківщини, а також селянина-повстанця проти поневолення.

Особливості народного монументального живопису яскраво виявилися в оздобленні церкви св. Юра в Дрогобичі, а також в розписах дерев'яних храмів у Сихові, Берегометі, Колодному і Новоселищі в Закарпатті.

Наприкінці XVII ст. в українському живописі набуває поширення стиль бароко, з'являються нові та переосмислюються традиційні сюжети присвячені темам Старого і Нового Завітів. Увага до образу простої, мудрої і мужньої людини помітна в іконописі західноукраїнських земель, зокрема у творчості таких митців, як Яцько з Вишні, Іван Маляр, Стефан Вишенський.

У цей період набуває розвитку український портретний живопис, особливо популярний в середовищі шляхти і козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість: при всій своїй життєвості у кінці XVII ст. він зберіг тісний зв'язок з іконописом. Західноукраїнські митці малювали львівських братчиків у представницьких позах, із жезлом або гербами.

Посилення реалістичних засад мали значний вплив на інші галузі образотворчого мистецтва України, зокрема книжкову та станкову графіку. На цей час припадає творчість таких талановитих художників, як Олександр і Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський, Никодим Зубрицький, Захарія Самуйлович та інші.

Помітного розвитку досягла станкова графіка, тематичні твори якої у численних відбитках поширювались в Україні, Росії, Польщі та Литві. Зростав мистецький рівень друкованої народної картини. В другій половині XVII ст. високого розвитку досягло декоративне і ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, яким оздоблювали одвірки, двері, стовпи, сволоки в громадських будівлях і житлах заможних людей.