Стиль українського (козацького) бароко в архітектурі. Будівнича діяльність гетьманів.

Стиль українського (козацького) бароко в архітектурі. Будівнича діяльність гетьманів.

 Стиль бароко склав цілу епоху в історії мистецтв. Переосмисленню ролі бароко у світовій культурі сприяло застосування в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. окремих барокових елементів у малярстві, архітектурі, в журнальній і книжковій графіці, в декоративному мистецтві. Затавровані й осміюванні раніше викрутаси, химери й надмірності бароко знайшли розуміння нових поколінь митців.

Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність композиції й декоративна пишність. В архітектурі це виявилось у примхливих планах, великих контрастах об'ємів, перевантажених скульптурних оздобах, світлотіньових і кольорових ефектах. Живопис і скульптура бароко відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення.

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. Рудницький О.П. Українське мистецтво у полі культурному просторі. - К, 2000. - С. 19

В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, І. Зарудний.

Українське бароко 17 ст. нерідко називають “козацьким”. Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме воно, козацтво, було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або "козацьким" бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів (Андріївська церква в Києві, 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.).

Про особливий інтерес Івана Мазепи до архітектури свідчать не лише десятки відремонтованих або двадцять шість побудованих на його кошти церков та соборів у сімнадцяти містах України, - зрештою, це досить відомий факт. Можливо, менш відомим є те, що сам Мазепа першим серед українських гетьманів побудував для себе справжній палац. Цей палац, що височив посеред укріпленого передмістя Батурина, загинув разом з усією блискучою столицею в 1708р., але судячи з креслень, що збереглися в шведських архівах, він мав революційні для тогочасної української світської архітектури конструктивні рішення. Всередині кімнати палацу прикрашали кахлі голландського типу, поливна палітра яких нараховувала до восьми різних кольорів. Робили ці кахлі спеціально запрошені з Києва та Москви майстри.

 У мріях староукраїнської еліти оновлення вітчизни Русі-України мало починатися з відновлення Києва – «другого Єрусалима», який мислився як величезний храм, вівтарем якого є Свята Софія. Саме це ідеологія, орієнтація дає можливість зрозуміти, чому гетьман І. Мазепа не надавав великого значення розбудові гетьманської станиці.