19 серпня о 18:00Вебінар: Ментальна арифметика: розвиваємо обидві півкулі головного мозку

Розвиток пізнавальної активності учнів початкових класів на уроках української мови

Про матеріал

У посібнику узагальнено досвід роботи вчителя щодо розвитку пізнавальної активності учнів початкових класів. Пропонується набір вправ, що сприяють активізації розумової діяльності молодших школярів на уроках української мови. Посібник буде корисним вчителям початкових класів.

Перегляд файлу

1

 

 

 

Зміст

Передмова……………………………………………………3

Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів  як педагогічна   проблема………………………………………8

Розвиток пізнавальної активності учнів засобами дидактичної гри…………………………………………….37

Приклади вправ і завдань для розвитку пізнавальної активності учнів початкових класів на уроках мови…………………………………………………………45

Післямова……………………………………………………52

Література…………………………………………………...56

 

 

 

 

 

 

 

                                  Передмова

            У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: «Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України...», [34 ]а Закон України «Про загальну середню освіту» стверджує: «Завданням загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань».[21 ]

        Нові завдання шкільної освіти в Україні, що спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчального процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Ми живемо у третьому тисячолітті, у час комп'ютеризації та інтенсивного розвитку всіх галузей науки та виробництва, і глибоко усвідомлюємо незворотність демократичних змін, що відбуваються у суспільстві і освіті зокрема. Тому ми не повинні забувати про те, що сучасні діти не такі, якими були ми, отже, вони потребують від сучасного навчання чогось нового. Те, що було гарним учора, не є актуальним сьогодні.

        Формування пізнавального інтересу - необхідна умова шкільного навчання. Не випадково, інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основами наук. З перших днів дитини у школі треба вірити в розум дитини, її можливості, в її право здобувати знання з радістю. Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів. Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально - виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється у запитаннях, діях. Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності. Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.

       Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв'язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу - повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв'язання проблеми, самостійна робота тощо. Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.

       У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті зазначено, що система освіти має забезпечувати всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів та потреб, сучасного світогляду, навичок самостійного наукового пізнання, оволодіння засобами практичної та пізнавальної діяльності. Ці завдання реалізовуються в школі під час вивчення учнями різних предметів, зокрема української мови. [34]

         У педагогічній науці сьогодні триває пошук нових ефективних шляхів удосконалення навчального процесу. Підвищення якості навчання школярів реалізується за допомогою розробки і впровадження нових педагогічних технологій і методик, а також удосконалення вже існуючих. Важливо навчити людину самостійно орієнтуватися в інформації, успішно її використовувати. Для цього необхідно формувати здатність особистості творчо, нешаблонно мислити, самостійно поповнювати свої знання, бо прогрес залежить у великій мірі від інтелектуального потенціалу суспільства, освіти і науки. Як писав Г. Ващенко, «людина мислить і творить остільки, оскільки вона вільна й активна. З падінням активності занепадає й процес мислення і творчої фантазії».[8,490  ] Інноваційні процеси, які мають місце сьогодні в системі педагогічної освіти, найгостріше ставлять питання про пошуки резервів удосконалення підготовки високоосвіченої, інтелектуально розвиненої особистості, активної в соціальному і пізнавальному плані.  

           Активність, як цілеспрямована, інтенсивна діяльність розглядається сучасними педагогами і психологами як головна, пріоритетна передумова творчого й повноцінного навчання. Цю роль виконує пізнавальна активність. Пильна увага до проблеми активності і пізнавальної самостійності школярів у процесі навчання, інтересу до знань характерна для сучасного періоду розвитку школи.

         У період розбудови української національної школи висунуто ряд принципових положень, які свідчать, що педагогічна теорія і практика підходять до загальної ідеї необхідності активізації учня не з вузькодидактичних позицій, а з погляду можливостей системи шкільної освіти для всебічного розвитку особистості, подолання суперечностей між інтересами дитини і цілями суспільства. Пошуки теоретиків і практиків спрямовані на створення сприятливих умов для навчання, мають на меті викликати в дітей бажання до активної розумової і практичної діяльності. Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли висновку, що пізнавальна активність є передумовою і результатом розвитку дитини. Вона може виявлятися в різних видах діяльності: грі, навчанні, праці, громадській роботі, спорті тощо. Залежно від змісту діяльності і рівня розвитку дитини пізнавальна активність виявляється по-різному. Формуванню в молодших школярів пізнавальної активності сприяє застосування в навчанні різноманітних пізнавальних завдань. Їх розв’язання поєднується з необхідністю подолання учнями пізнавальних утруднень, які «плануються» вчителем і за умови їх посильності для дітей мають позитивний вплив на розвиток їхньої мотиваційної, інтелектуальної, емоційно-вольової сфери, сприяють оволодінню стрижневими поняттями певної галузі знань, прийомами і методами навчально-пізнавальної діяльності.

             Аналіз досліджень і публікацій, що стосуються пізнавальної активності, дає можливість говорити про слабку обґрунтованість даної категорії. Але разом з тим різні аспекти проблеми розвитку пізнавальної активності молодших школярів досліджувались багатьма вітчизняними та зарубіжними методистами та науковцями .Ще дидактичні теоріїЯ. Коменського, Ж.-Ж. Русо,І. Песталоцці, А. Дистервега містили думки про необхідність розвитку пізнавальної активності в процесі навчання.    Розвитку пізнавальної активності молодших школярів присвятили свої праці Алексюк А.М., Бабанський  Ю.К., Бондаревський В.Б., Данилов М.А., Лернер І.Я., Махмутов М.І., Онищук В.А., Підкасистий П.І., Скаткін М.Н., Трайтак Д.І., Менчинська Н.А., Морозова Н.Г., Мясищев В.Н., Пономарьов А.Я., , Якобсон П.М., Голант Е.А., Вагін А.А. ,Л.П.Аристова, Т.І.Шамова, Г.І.Щукіна, П.М.Лебедєв, велику увагу приділяли цій проблемі В.І.Лозова, Ш.А.Амонашвілі та інші. Психологічні аспекти навчання молодших школярів, їх вікові можливості та особливості пізнавальної діяльності та активності висвітлено у працях Б. Ананьєва,Д. Богоявленського, Л.Виготського,П. Гальперіна,  Н. Добриніна,Д.Ельконіна, М.Задесенеця, Г.Костюка,В.Крутецького,Т. Кудрявцева,О. Леонтьєва,К. Поливанової, Л.Проколієнко,С. Рубінштейна,І.Старагіної, С. Тарасової та інших.

           Отже, актуальність теми зумовлена також тим фактором, що необхідно систематично розвивати пізнавальну активність в учнів під час навчання, зокрема на уроках української мови. Адже дуже часто доводиться констатувати той факт, що в учнів не сформовані потреби в знаннях, отже в них не виникає інтересу до навчання і відповідно не  спостерігається розвиток пізнавальної активності.

 

 

Розвиток пізнавальної активності  молодших школярів як педагогічна проблема

 

           Терміни «пізнання», «пізнавальна активність», «пізнавальна діяльність» учені почали застосовувати порівняно недавно при описі таких дидактичних явищ, як навчання навчальна активність, учбова діяльність.

Учені-педагоги наголошують, що процес пізнання є вищою формою людської діяльності, яка спрямована на розкриття нових закономірностей руху природи і суспільства, встановлення нових знань про природні й суспільні явища.

 Після багатьох навчально-експериментальних пошуків у теорії навчання все частіше почали оперувати такими поняттями, як учбова діяльність, учбово-пізнавальна діяльність, пізнавальна діяльність. Хоча деколи всі ці поняття розглядаються  як ідентичні, проте був зроблений великий крок на шляху розуміння логічного сенсу змісту дидактичних явищ [13].

У психологічній та дидактичній науці немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність», хоч у багатьох дослідженнях учені називають деякі загальні істотні риси цієї категорії. Пізнавальну активність учнів як їхню розумову діяльність, яка спрямована на досягнення певного пізнавального результату, і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на учбовий матеріал на основі пізнавальної потреби, розглядає Т.І.Шамова. В інших працях активність розглядається автором «як якість діяльності, в якій проявляється особистість самого учня з його ставлення до змісту, характеру діяльності і бажанням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення учбово-пізнавальної мети» [58, c. 54].

Активність слід розуміти як виявлення перетворювального, творчого ставлення індивіда до об'єктів пізнання і передбачає наявність таких компонентів активності, як вибір підходу до об'єктів пізнання, постановку після вибору об'єкту мети, завдання, яке необхідно виконати, перетворення об'єкта в наступній діяльності. «Активність пізнання, - як зауважує Л.Аристова, - варто розуміти як вияв творчого ставлення особи до об’єктів пізнання, котрі поєднані зі змінами в його свідомості» [4, с. 139].

Пізнавальну активність як «творення особистості, яке виявляє інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі», розглядає Т.І.Щукіна [59, c. 116].

Наведені визначення поняття «пізнавальна активність» дозволяють зробити висновок, що освоєння невідомого спонукає людину до творчої діяльності. При цьому зовнішній вплив і відбивається через психічний стан конкретної особи, через її вольові якості, емоції. І засвоєння об'єкта пізнання, і відбиття зовнішнього впливу вимагає активності суб'єкта. Отже, пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини в процесі пізнавальної діяльності.

Пізнавальна активність дитини, на думку Л.Данилової [15,18-20], це її внутрішня готовність (прагнення і здібність) до пізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань та ін. Активність передбачає самодіяльність людини, вибір об'єктів, засобів, форм діяльності, що проявляється у визначенні оптимальних шляхів для досягнення поставленої мети.

Пізнавальна активність - це ініціативне, дійове ставлення школярів до навчання, виявлення ними інтересу, самостійності в мисленні, а також енергійності і наполегливості у виконанні пізнавальних завдань.

Таким чином, на підставі аналізу теоретичної літератури можемо узагальнити, що пізнавальна активність є складною властивістю суб'єкта, яка інтегрує важливі якісні характеристики його пізнавальної діяльності: пізнавальну самостійність, ініціативність, а також повноту і мобільність його знань, умінь і навичок, що формуються у цьому процесі [29,7-10]. Для нас важливо детальніше і глибше розглянути проблему пізнавальної активності, щоб повністю збагнути всю її сутність і значущість. Тож зупинимося на структурі пізнавальної активності школяра.

Існують різні підходи дослідників і педагогів-практиків до визначення пізнавальної активності, її структури, які засвідчують передусім природу самого явища як складної інтегративної, багаторівневої у генезисі системи. У наукових дослідженнях структуру цього явища розглядають як будову і внутрішню форму організації системи, єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, що може мати різні прояви.

Пізнавальна активність за своєю психологічною природою безперервна і цілісна. Вона (як і учбова активність) заповнена безліччю автономних одиниць, що мають свої завдання. Така автономна одиниця є пізнавальною діяльністю, яка є конкретним виявом безперервної і висхідної пізнавальної активності. У структурі цієї активності Ш.А.Амонашвілі розрізняє наступні компоненти:

а) мотив, як рушійну силу цієї активності ;

б) обєкт пізнання, що має дидактично організовану форму;

в) способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;

г) посередницьку роль педагога між пізнавальними силами школяра і об'єктом засвоєння;

ґ) результат пізнавальної активності [3].

П.А.Гончарук виокремлює такі важливі компоненти пізнавальної активності суб'єкта:

 мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);

операційний(репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчі дії);

інформаційний (сприйняття матеріалу, зв'язок відомого з невідомим, актуалізація матеріалу) [13, с. 32].

Ця структура характерна для кожної якісної ознаки пізнавальної активності особистості, що визначають сутність цього поняття.

Вчені також наголошують, що внутрішніми стимулами активності виступають потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції, енергія та ін. Передумовою будь-якої діяльності є та чи інша потреба, бо вона являє собою об'єктивну необхідність кожної людини в певних умовах, які забезпечують її життя і розвиток.

З поняттям потреби тісно пов'язане і поняття мети, тобто те, до чого прагнуть, чого бажають досягти. Саме мета, як закон визначає засоби і характер дій людини. Коли людина починає виконувати ту чи іншу дію, вона передбачає кінцеву мету в залежності від потреб.

Свідомо поставлена мета завжди визначає засоби і характер дії людини, що дає змогу твердити про зв'язок мети та активності в діяльності. Мета є тим об'єктом, на котрий спрямована активність, яка стає умовою здійснення мети. Отже, без активності неможливі як визначення мети, так і діяльність щодо її реалізації. В той же час, без мети неможлива активність, оскільки у постановці мети вже виявляється активність. Тобто постановка мети є своєрідний критерій, показник активності. Таким чином, ці поняття діалектично взаємопов'язані [48].

Лише тоді, коли є необхідність, яка спонукає людину до діяльності, стимулюється і активність особистості. Задоволення одних пізнавальних потреб веде до виникнення нових, але потреба у пізнавальній діяльності не виникає у вихованців сама собою. Тому необхідно створювати певні умови пізнавальної діяльності школярів, які б спонукали їх до активної пізнавальної діяльності. Для функціонування стимулів такої діяльності необхідно знати пізнавальні мотиви та шляхи їх формування.

Поняття «мотив» означає певну спонукальну причину дій та вчинків людини. У психології під терміном «мотив» (походить від латинського слова movere - рухати, штовхати) розуміють спонукальну причину дій і вчинків людини (те, що «штовхає» нас до дії). Це - реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов [38].

Мотив - один із найважливіших факторів, поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. Це сукупність спонукальних факторів, що викликають активність в організмі та визначають його спрямованість. Продуктивність діяльності, її процес і результат визначається, по-перше, спрямованістю мотивів і змістом, по-друге, силою й активністю мотивів [19, 22].

У мотиві відбувається з'єднання, синтез зовнішніх та внутрішніх сил, які визначають характер діяльності суб'єкта. Якщо потреба виражає необхідність, мета- конкретизовану потребу, то мотиви характеризують внутрішні причини цих процесів.

Мотив визначає, чим керується школяр, коли виконує учбове завдання, заради чого він його виконує.

Серед пізнавальних мотивів В.Лозова визначає такі підгрупи:

а) широкі пізнавальні мотиви, які спонукають школярів виявляти інтерес до знань, постановки перспективи в засвоєнні нових знань. Але слід відзначити, що у школярів одного і того ж віку пізнавальний інтерес може мати різний рівень і різний характер виявлення. Наприклад, елементарний рівень, коли учень виявляє безпосередній інтерес до фактів. Більш високий рівень пізнавального інтересу знаходить відображення у прагненні пізнати суттєві якості, риси окремих предметів та явищ. І, нарешті, найбільш високий рівень пізнавального інтересу школяра полягає в прагненні до пізнання закономірностей, до розкриття суттєвих боків предметів, явищ, які вивчаються. Якщо пізнавальний інтерес має нестійкий характер, то він спонукається зовнішніми засобами і вимагає постійного підкріплення. Звичайно, такий інтерес не сприяє формуванню активності особистості як риси людини;

б) учбово-пізнавальні мотиви, які сприяють формуванню пізнавальної активності школяра, оскільки він у процесі навчання виявляє інтерес до різних засобів оволодіння знаннями, до прийомів самостійного придбання знань, до методів наукового пізнання. Коли є труднощі, він їх переборює, виявляє при цьому терпіння, посидючість та ін.;

в) мотиви самоосвіти, які спонукають учня до пізнання всього нового з метою розширення свого світогляду, до формування бажання відкрити для себе те нове, що раніше було невідоме в будь-якій галузі науки.[28,65]

Таким чином, вчитель повинен не тільки виявляти наявність пізнавального мотиву учнів, а й визначати рівень його сформованості, стійкості.

Особливої уваги заслуговує питання про пізнавальний інтерес як компоненту пізнавальної активності. Сталі пізнавальні інтереси забезпечують активну діяльність школярів, тому що в процесі навчання пізнавальний інтерес вступає у конфлікт з тим запасом знань, яким володіє учень. Це і викликає в індивіда внутрішню потребу задовольнити інтерес шляхом пізнавальної діяльності. Створити у навчанні умови, які сприяли б формуванню у школярів пізнавальних інтересів, -це шлях, передумова підвищення якості навчання, якості всебічного розвитку особистості [28].

 

Рис. 1.

 

Взаємозв'язок між поняттями «активність» та «інтерес» виглядатиме, як на рисунку 1.

У загальній психології інтерес характеризується як "прагнення", "переживання", "ставлення", "увага", "спрямованість", Рис.1

"вторинна потреба" та ін. - усього понад п'ятдесят визначень. Смислові відтінки, які вносяться кожним дослідником, дають можливість краще висвітлити категорію інтерес, глибше зрозуміти цю особистісну якість.

Інтерес у навчанні є своєрідним епіцентром активізації навчання, розвитку пізнавальної активності школярів, формування у них позитивного ставлення до процесу й результатів своєї праці.

Уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, захотіти негайно зрозуміти, що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, не відступити перед труднощами, а діставши відповідь, знову прагнути іти вперед, у незвідане, - все це, разом узяте, і є інтерес. Інтерес емоційний, він дарує радість творчості, радість пізнання, він міцно пов'язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням і волею [37].

Інтерес позитивно стимулює, активізує всі психічні процеси і тим самим робить діяльність людини енергійнішою, повнокровнішою. Не може бути, щоб людина мала якийсь інтерес і водночас залишалась байдужою до життя, бездіяльною. Коли виникає інтерес, у неї з’являється піднесений настрій, вона усвідомлює всю ситуацію, пов’язану з об’єктом її зацікавлення, відчуває глибокий внутрішній зв’язок цього об’єкта зі своєю особистістю. Усе це викликає в людини сильне, непереборне прагнення до об’єкта інтересу, готовність напружити всі сили, наполегливо працювати, переборювати будь-які труднощі та перешкоди.

Як форма вияву матеріальних і духовних потреб людини інтерес відіграє істотну роль у будь-якій її діяльності. Пізнавальні потреби, що виявляються в інтересі, спонукають особистість активно відшукати способи і засоби їх задоволення, стимулюють пізнавальну активність у здобуванні знань, сприяють поглибленню світогляду, викликають прагнення працювати. Отже, вони є важливою умовою справді творчого ставлення до праці.

Першою характерною особливістю інтересу є його зв’язок з емоційною сферою людини. Емоції, на нашу думку, є невід’ємним компонентом пізнання.

У людини (на відміну від тварини) чуттєво-оцінні акти виражаються мовою, інтелектуалізуються за допомогою оцінних понять і суджень, які органічно вплітаються в цілісну тканину людського мислення. Така, з нашого погляду, динаміка інтересу на нижчих стадіях свого розвитку, коли він має суто споглядальне, оцінне спрямування. Тут йдеться про інтерес в потенційному стані, пасивний інтерес. На вищих стадіях свого розвитку інтерес завжди активний - він обов’язково пов’язаний із вольовою спрямованістю особистості на продуктивну діяльність.

Здивування, схвильованість, захоплення силою художнього образу, що приносить естетичну насолоду, - усе це різні за своєю значущістю і глибиною вияву почуття, пробуджені інтересом [40].

Принципово важливою ознакою пізнавального інтересу вважається не накопичення інформації в процесі вибіркової діяльності особистості, а активні дії суб’єкта в її переробці. Тому ініціативність пошуку, самостійність у здобутті знань є найхарактернішими проявами пізнавального інтересу. Він не тільки впливає на всі психічні процеси, зумовлюючи результативність навчання, а й визначає вплив навчання на особистість учня. Ця обставина дозволяє розглядати пізнавальний інтерес як "центральний мотив" навчання, значущу частину загальної спрямованості особистості.

Як феномен загального інтересу пізнавальний інтерес виражається у своєму розвитку різноманітними станами. Умовно їх поділяють на цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес. Ці стадії зародження або прояву інтересу сприймаються не багатьма дослідниками, але, наприклад, Г.І.Щукіна вважає за можливе орієнтуватись на них у визначенні стану вибіркового ставлення дитини до об’єктів пізнання.

Цікавість вважається елементарною стадією вибіркового ставлення, яка обумовлена чисто зовнішніми, часто несподіваними обставинами.

Допитливість - цінний стан особистості, що характеризується прагненням людини проникнути за межі побаченого. На цій стадії інтересу виявляються досить сильні емоції подиву, радості пізнання, задоволення діяльністю. У виникненні загадок та їх розшифруванні - суть допитливості як активного бачення світу, якщо людина відходить під простої репродукції й пасивного запам’ятовування.

Пізнавальна активність характеризується пізнавальним інтересом. Наявністю пізнавального інтересу пояснюється прагненням людини проникнути в суттєві зв’язки, відношення, закономірності пізнання, досягти якихось результатів у пізнавальній діяльності.

Пізнавальний інтерес постає в різноманітних модифікаціях: як засіб навчання, мотив навчальної діяльності, стійка якість особистості.

Як мотив навчальної діяльності пізнавальний інтерес має ряд переваг перед іншими мотивами /обов'язку тощо/, він проявляється тоді, коли учень проявляє готовність, прагнення вдосконалювати свою пізнавальну діяльність. Взаємозв'язок мотивації та пізнавального інтересу - явище складне і багатоаспектне. Передусім у структурі мотивації він може грати провідну роль і може підпорядковуватись іншим мотивам; пізнавальний інтерес усвідомлюється учнем раніше від інших мотивів; пізнавальний інтерес, як мотив, легший для розпізнавання у школяра; має меншу ситуативну залежність.

Пізнавальний інтерес як стійка якість особистості проявляється в найрізноманітніших ситуаціях. Пізнавальний інтерес у даному випадку визначає пошуковий, творчий характер будь-якого виду діяльності.

Таким чином, пізнавальний інтерес являє собою складний своєрідний процес формування особистості, який відбиває значущі сторони її внутрішнього розвитку /волю, інтелект, почуття. [8].

Визначаючи цінність пізнавального інтересу як чинника підвищення ефективності процесу навчання, слід звернути увагу і на те, що він активізує всю пізнавальну діяльність учня в цілому і психічні процеси, які лежать в основі його творчої, пошукової, дослідницької діяльності. Під його впливом активніше відбувається сприйняття, гострішим стає спостереження, активізується емоційна й логічна пам'ять, інтенсивніше "працює" уява. Саме інтерес стимулює пошук і допитливість учнів. Під впливом пізнавального інтересу діяльність учнів стає продуктивнішою, їхні енергетичні ресурси, насичені пізнавальним інтересом, сприяють тривалішому й інтенсивнішому перебігу успішної пізнавальної діяльності, розвивають пізнавальний інтерес [36].

 

Рис. 2.

 

Поняття «активність» та «самостійність» також близькі один до одного, бо самостійні роботи є одним з головних шляхів активізації пізнання. Тому графічно взаємозв'язок між цими поняттями виглядатиме, як на рисунку 2.

Аналогічне взаємовідношення властиве і поняттям «пізнавальна активність» та «вольові зусилля».

Щоб активність стала діяти, всі спонукальні сили, які викликають її дії, повинні перетворитися на її стимули. Вольові дії властиві тільки людині, оскільки це - свідомий акт, спрямований на здійснення певної мети. Вони характеризують особистість, її цілеспрямованість, наполегливість, витримку. Всі ці якості притаманні активній особі, що і робить можливим вживати поняття «вольова активність». Там, де є воля, обов'язково є й активність, хоч активність не завжди є свідченням наявності волі. Якоюсь мірою воля може бути показником активності, хоч активність не є показником волі.

У процесі навчання трапляються ситуації, в яких активне набуття знань не потребує значних вольових зусиль. Це буває тоді, коли учні зацікавлені учбовим матеріалом або настільки глибоко усвідомлюють необхідність його вивчення, що не помічають труднощів у його засвоєнні. Активність у ході набуття знань сприяє їх кращому засвоєнню і застосуванню на практиці, розвитку розумових здібностей дітей, формуванню наукових переконань [46].

Розглянуті питання про потреби, інтереси, мету, мотиви, волю людини є та основа, знання психологічних особливостей якої сприяє цілеспрямованій діяльності з формування активної особистості. Отже, активність людини передбачає певний психологічний стан, який зумовлюється її потребами, мотивами, інтересами, вольовими процесами. Вони сприяють формуванню певних установок на необхідність набуття знань. У певній мірі це знаходить відображення у меті пізнавальної діяльності.

Таким чином, особистість, реалізуючи певні потреби, інтереси в конкретній діяльності, виявляє ті чи інші свої якості, серед них - і пізнавальну активність. Поступово розвиваючись і відокремлюючись, ці якості створюють певну структуру особистості, що дає змогу визначити пізнавальну активність як рису особистості, котра знаходить вияв у ставленні до пізнавальної діяльності, тобто в стані готовності прагнення до самостійної діяльності, в якості діяльності, обумовленої свідомим вибором оптимальних шляхів для досягнення мети пізнання.

Тепер звернемо увагу на класифікацію видів пізнавальної активності з точки зору різних підходів.

В.І.Лозова розрізняє активність актуальну (дійсну) і потенційну (можливу).

В учбовій діяльності готовність, прагнення до оволодіння об'єктами пізнання виявляють себе в усвідомленні мети, яку поставив учитель або сам учень, а також у певному інтересі до проблеми, допитливості. Але готовність до діяльності, інтерес ще не означає реалізації потреб у конкретних умовах. У таких випадках важливим є механізм волі-однієї із властивостей людської психіки, яка виявляється в здібності досягти здійснення поставленої мети та прагнень. Воля за необхідності може перетворювати потенційну активність у реальну, тобто сприяє виконанню діяльності (реалізована активність).

Залежно від ставлення особистості до характеру діяльності, яку виконує, можна говорити про її репродуктивну (виконавчу) або творчу активність. Такий підхід знаходимо в багатьох дослідженнях, в яких названі види розглядаються як її рівні [28,67].

Г.І.Щукіна фіксує три рівні активності учня:

1. Репродуктивно-наслідувальна активність;

2. Пошуково-виконавська;

3. Творча [59].

Зв’язок рівнів пізнавальної активності з рівнями інтересів та наполегливості школярів знаходимо в наукових дослідженнях Т. І. Шамової. Вона виділяє такі рівні:

1. Відтворююча активність;

2. Інтерпретуюча;

3. Творча [58 c. 52-54].

Це свідчить про визначення видів активності за характером.

За змістом активність може бути:

всебічною (охоплює всі сторони особистості і виявляється в усіх видах діяльності, на заняттях із усіх предметів),

однобокою (охоплює в основному один з боків особистості, виявляється лише в окремих видах діяльності, з окремих навчальних предметів).

рівнем тривалості активність може бути стійкою та тимчасовою; за спрямованістю - позитивною і негативною.

Відтак, пізнавальна активність особистості визначається як активність, котра піднімається до стійкої риси особистості, яку характеризує чітка спрямованість, певна позиція. Інтегральна пізнавальна активність особистості свідчить про те, що учень не тільки з бажанням засвоїв ту чи іншу тему навчальної програми, основи окремого предмету, пізнав ту чи іншу галузь знань в цілому, а в ньому сформована потреба у постійній якісній пізнавальній діяльності, сильні та сталі мотиви такої діяльності. Тому спрямованість визначає загальне домінуюче ставлення до діяльності, позитивну мотивацію, а не приватні спонукання, тобто певну систему поглядів, інтересів, ідеалів.

Пізнавальна активність на рівні спрямованості особистості означає глибоку переконаність учня в необхідності всебічного пізнання, а її вищий рівень носить перетворюючий характер. При цьому в діяльності перетворюється не тільки об'єкт, на який вона спрямована, а й суб'єкт діяльності. Таким чином, для визначення критеріїв активності необхідно врахувати:

  1. Види діяльності (пізнавальна, трудова, суспільна, ігрова), які визначають специфіку виявлення активності.
  2. Вольові зусилля особистості в досягненні мети, що дає змогу говорити про активність потенціальну і реалізовану.
  3. Характер діяльності суб'єкта, тобто чому він і віддає перевагу - ініціативі, самостійності, творчості чи відтворенню, копіюванню.

4. Стійкість, всебічність, тривалість, динаміку вияву активності.

Ці фактори створюють можливість визначити такі показники пізнавальної активності:

 потенціальна активність: допитливість, короткочасний інтерес, є тільки бажання пізнати нове, але воно не реалізується (учні записуються до гуртків, але участі в їх роботі не беруть; записують назви книжок, але не читають їх та ін.).

 реалізована активність:

а) виконавська активність особистості, яка виявляється у репродуктивній діяльності. Учень позитивно ставиться до тих завдань, які йому пропонують виконати, хоч це іноді вимагає переборювання лінощів, небажання. В такій діяльності мета, завдання, засоби діяльності запропоновані, але сама особа виявляє енергійність (енергійність є показником активності, але при визначенні її рівня необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів, оскільки швидкість розумової діяльності значною мірою залежить від природжених задатків. Отже, і флегматики і сангвініки здатні до енергійного пізнання), наполегливість, що і забезпечує інтенсивність діяльності. Все це дає змогу говорити про старанність, добросовісність школяра. Виконавча активність може бути зовнішньою, механічною, якщо учні пишуть, слухають, але ці процеси у них не завжди пов'язані з внутрішніми потребами пізнавальної діяльності, та внутрішньою (вона характерна і для інших видів діяльності, але н інших рівнях), коли особа приймає мету, засоби пізнавальної діяльності, тобто пізнання мотивоване.

б) реконструктивна активність, яка припускає не лише копіювання виконання того, що запропоновано, а й вибір засобів діяльності, використання відомих знань, прийомів дій і в інших ситуаціях;

в) творча активність, показником якої є ініціатива, самостійність у визначенні мети, завдань, засобів пізнання, інтерес, характер діяльності (новизна, своєрідність, ламання традицій та ін.), оптимальність діяльності (скорочення кількості дій, операцій, витрати часу, сил).

Виконавча, реконструктивна, творча активність може мати характер ситуативний, (виявляється епізодично, лише в окремих видах діяльності, у певних умовах, непостійно), а може виступати як інтегральна якість особи (постійно, у різних видах діяльності).

Визначення видів активності дає змогу уявити ідеал активної особистості: всебічний, тривалий характер активності у всіх видах діяльності, позитивна мотивація, прагнення до творчої діяльності.

Антипод реалізованої активності - пасивність, інертність, байдужість, у відношенні до діяльності, відсутність інтересу до її пізнання, бездіяльність [48].

Рівні сформованості пізнавальної активності розглядає Р.Ігнатова, котра виділяє:

1. Нульову активність. Її констатують у разі відсутності ініціативності, прояву учнівської самостійності, наявності суттєвих прогалин у знаннях, несформованості умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування задачі на аналогічну задачу.

2. Репродуктивну активність. Її виявляють через стимулюючо-продуктивний рівень пізнавальної ініціативності, копіювальну самостійність, знання програмного матеріалу в межах підручника, недостатню сформованість умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування на аналогічну задачу.

3. Пошукову активність, яка характерна для учнів, які виявляють евристичний рівень пізнавальної ініціативності, трансформуючу самостійність, глибоке знання програмного матеріалу, здатність здобути суб'єктивно нову інформацію у процесі самостійної трансформації відомої орієнтовної системи типової дії та побудови суб'єктивно нової орієнтовної основи для розв'язування нетипової задачі.

4. Творчу активність. Вона виявляється через креативний рівень сформованості пізнавального інтересу, творчу самостійність, ґрунтовне знання програмного матеріалу, володіння елементами знань і навичок понад програму, здатність самостійно конструювати об'єктивно нову орієнтовну основу діяльності, у процесі виконання якої одержується об'єктивно нова інформація [40].

У працях П.М.Лебедєва, залежно від значення та основної ролі, яку відіграє активність у навчанні, знаходимо такі види пізнавальної активності:

1) Перцептивно-мнемічна;

2) Наочно-практична;

3) Операційно-дійова;

4) Творчо-пізнавальна;

5) Мотиваційна.

На думку вченого, твердження деяких авторів про те, що в процесі навчання можлива тільки творча активність, не має достатніх підстав. Він вважає, що творча активність базується на репродуктивній і тісно пов'язана з нею. Прийоми ж активізації недостатньо розроблені як для першого, так і для другого видів активності. Тому розглянемо основні шляхи здійснення в процесі початкового навчання всіх згаданих видів пізнавальної активності.

Перцептивно-мнемічна активність - це головним чином активність сприймання і запам'ятовування знань школярами. Звичайно, в «живому» процесі засвоєння знань сприймання нерозривно пов'язане з осмисленням, проте в навчанні можливі ситуації, в яких сприймання і запам'ятовування виступає на перший план. Це особливо характерно для навчання у початкових класах. Ось чому автори підручників прагнуть чітко виділити все, що необхідно запам'ятати.

Серед прийомів активізації сприймання і запам'ятовування психологи і дидакти виділяють: установку на уважне сприймання і запам'ятовування, створення емоційного фону на уроці в процесі засвоєння дітьми навчального матеріалу, зв'язок виучуваного матеріалу з життям, постановка перед учнями пізнавальних завдань, використання засобів наочності, практичні дії школярів та ін.

Неабиякої ваги у навчанні набирає використання на уроках засобів мистецтва (музики, співу, репродукцій картин художників), а також позитивні емоції, що виникають у процесі правильного виконання самостійних завдань. При диференційованому підході до дітей це сприяє виникненню почуття задоволення і радості від навчальної діяльності. Педагогічний досвід доводить, що турбота вчителя про створення на уроці радісних переживань - невичерпне джерело пізнавальної активності учнів.

2. Наочно-практична активність є різновидом перцептивно-мнемічної активності. Вона виявляється в процесі сприймання наочних посібників та практичних дій з предметами вивчення.

Мобілізації уваги учнів, їх інтересу до навчального матеріалу, а також міцності запам'ятовування сприяє наочно-дійова методика вивчення окремих тем з різних предметів. Розвитку усної мови, наприклад, ефективно допомагають спостереження дітей у природі. Для цього необхідно давати спеціальні завдання школярам у різні пори року. На основі спостережень в учнів створюється потрібний для розвитку мислення запас уявлень про навколишній світ, а з ними і відповідний словник, яким вони активно користуються в процесі мовлення. Завдяки цьому учні вже з 2 класу дістають змогу писати невеличкі перекази та твори. Цій меті підпорядковані ряд ілюстрацій у підручниках української мови, читання уривків з художніх творів, в яких завдяки епітетам, метафорам та порівнянням теж збагачується запас слів та уявлень дітей. Розширюється запас уявлень школярів і в процесі показу та аналізу діапозитивів, кінофільмів тощо.

3. Вагому роль відіграє в процесі навчання операційно-дійова активність, пов'язана з виконанням дітьми різних розумових дій у внутрішньому плані.

Водночас зі знаннями школярам необхідно засвоїти способи розумової діяльності, тобто правила чи рекомендації для виконання певних розумових дій, вважає П.М.Лебедєв.[ 27] Це сприятиме активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів. Раціональні прийоми навчальної роботи мають велике значення у формуванні інтелектуальних умінь та навичок. Вчителям з кожного предмета треба формувати у дітей певні системи таких прийомів: одні з них є специфічними для певного предмета, інші, формуючись у різних навчальних предметах, мають загальнодидактичне значення. До останніх автор відносить прийоми встановлення причинових зв'язків, формування уявлень, понять, способи розгляду предметів з різних точок зору, розчленовану абстракцію та ін., до них належать також логічні прийоми аналізу і синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації, конкретизації, систематизації і т. ін.

Отже, дієвість у процесі засвоєння та застосування знань буває «зовнішньою» і «внутрішньою». Опанування учнями прийомів розумової діяльності формує в них упевненість у своїх силах, виховує «відчуття істинності знань». А це є важливою передумовою формування її наукових переконань.

4. Творчо-пізнавалъна активність насамперед передбачає розвиток творчої діяльності школярів. На думку психологів та дидактів, вона полягає у самостійному перенесенні знань, умінь та навичок учнями у нові ситуації, у вишукуванні в навчальному матеріалі проблеми, нової функції об'єктів та їх структури, у комбінації вже відомих способів та в пошуках нових прийомів розв'язання завдань [27].

Звичайно, в початкових класах мова може йти лише про окремі елементи творчої діяльності, зокрема такі, як перенесення вмінь та навичок у нові ситуації, комбінації прийомів, пошуки нових способів розв'язання. Все це виявляється в процесі написання переказів і творів, починаючи з 2 класу, у самостійному розв'язуванні та придумуванні завдань, у тому числі проблемних.

Важливе значення в активізації творчої діяльності має проблемність у навчанні, тобто організація самостійної діяльності учня для здобування нових знань методом розв'язання навчальних проблем.

5. Мотиваційна активність, або активність мотивації - це стимулювання різних видів пізнавальної активності, формування в учнів позитивного ставлення до засвоєння матеріалу, вироблення вмінь та навичок.

Створенню позитивних внутрішніх мотивів до навчання сприяють насамперед пізнавальні потреби та інтереси. Серед основних прийомів та методів їх формування виділяють такі прийоми: 1. Здійснення на уроках зв'язку навчання з життям; 2. Добір до уроків цікавих фактів і матеріалів; 3. Використання на уроках дидактичних ігор [27].

Визначення вище згаданих видів активності дає нам змогу уявити ідеал активної особистості: всебічний, тривалий характер активності у всіх видах діяльності, позитивна мотивація, прагнення до творчої діяльності.

Формування активності в будь-якому виді діяльності відбувається лише в процесі організації певної діяльності. Творча діяльність - це найвища форма людської діяльності, активна взаємодія людини з навколишнім світом, у результаті якої людина цілеспрямовано змінює цей світ і створює щось нове, яке до цього не існувало і має суспільне значення.

Отже, у процесі творчої діяльності змінюється не тільки довкілля, але й, що особливо важливо, змінюється сама людина, розвиваються її духовні сили і здібності. Творча людина здатна здобувати знання самостійно, а не тільки отримувати їх у готовому вигляді, а потім застосовувати у вирішенні нових завдань. Ось чому творчій навчально-пізнавальній діяльності школярів належить особливе місце у навчальному процесі, оскільки якраз творча діяльність, як найбільш продуктивна, має великі можливості для розвитку особистості [39,125].

Недостатньо розроблено в дидактиці питання про емоційні прийоми стимулювання пізнавальної активності учнів. Відомо, що емоційний виклад матеріалу вчителем значно ефективніший за байдужий, який викликає гальмівні процеси в корі великих півкуль головного мозку. Варто звернути увагу на умови, за яких в процесі навчання виникають позитивні емоції та почуття в учнів (почуття задоволення, любові до навчання, почуття нового і т. ін.).

Важливо також закцентувати на проблемі активізації навчально-пізнавальної діяльності, адже вона є однією з найактуальніших на сучасному етапі розвитку школи, від неї залежить ефективність навчання: свідоме і міцне здобуття знань, перетворення знань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності, самостійність думки та практичних дій учнів. Активізація навчально-пізнавальної діяльності - «це процес, спрямований на посилену спільну навчально-пізнавальну діяльність вчителя і учнів, на спонукання до її енергійного цілеспрямованого здійснення, на подолання інерції, пасивності та стереотипних форм викладання і навчання»

[ 32].

Основними положеннями, які варті уваги, є:

  1. Головна мета активізації - поліпшення якості навчально-виховного процесу в школі, яке досягається формуванням активності та самостійності учнів.
  2. Сам процес формування активності й самостійності вимагає певної спільної діяльності учнів і вчителя.
  3. Активізація пізнавальної діяльності вимагає застосування різних методів, засобів, форм навчання, які спонукають особу до виявлення активності. Для цього потрібна така організація процесу пізнання, в якій об'єкт пізнання був би включеним у сферу діяльності школяра і діалектична взаємодія між ними створювала б передумови виявлення активності особистості. На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен:

 захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватися здобутими знаннями;

 ставити запитання вчителю, товаришам; з'ясовувати незрозуміле, поглиблювати процес пізнання;

 рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вносити корективи, давати поради;

 ділитися своїми знаннями з іншими;

 допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення, пояснювати незрозуміле;

 спонукати учнів знаходити не одне лише рішення з декілька самостійно зроблених;

 практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;

 створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

 урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри, цікавинки, художньої, громадської та інших видів діяльності;

 викликати інтерес до колективної діяльності, на основі якої відбувається формування активної позиції членів колективу» [, 55,77].

Логічно, що виникає наступне запитання: які ж є засоби пізнавальної діяльності, засоби активізації пізнавальної діяльності?

Педагоги-дидакти вважають, що основними засобами пізнавальної діяльності є:

  • проблемний підхід у навчанні;
  • самостійна робота школярів;
  • раціональне поєднання дидактичної гри і навчання;
  • застосування наочності, схем, опор, текстів-опор;
  • використання ситуативних завдань;
  • програмоване навчання.

Вони також звертають увагу на те, що зараз виникли нові дидактичні методи, які сприяють формуванню пізнавальної активності. Основні з них такі:

  • інформаційно-проблемний виклад;
  • проблемно-пошуковий;
  • дослідницький.

Варто наголосити, що для активізації навчання необхідне глибоке розуміння вчителем можливостей тих чи інших засобів збудження активності учнів даного класу, точне врахування рівнів їх розвитку, щоб правильно визначити співвідношення між репродуктивною і пошуковою діяльністю.

Учитель з передавача інформації повинен стати організатором пізнавальної пошукової діяльності учнів, а учень - активним співучасником педагогічного процесу.

Найбільш поширеним на уроках мови є частково-пошуковий метод, під час якого учні розв'язують проблемні завдання за допомогою вчителя. Застосування цього методу передбачає використання евристично-пошукової бесіди, в якій кожне наступне питання випливає з попереднього.

Проблемне викладання полягає в тому, що учитель систематично створює проблемні ситуації й організовує навчально-пізнавальну діяльність учнів для їх розв'язання.

Якщо новий матеріал певної теми вивчається за допомогою проблемних методів, то й наступні етапи роботи повинні здійснюватися в такому аспекті.

Створення проблемних ситуацій, вирішення проблем у навчанні відповідає сучасним вимогам психології та педагогіки навчання і розвитку учнів, оскільки сприяє формуванню самостійності та творчої активності. Активність виникає саме тоді, коли з’являється необхідність, яка спонукає людину до самодіяльності

 [ 54,44]. Варто зауважити, що найважливішим засобом активізації пізнавальної діяльності школярів є раціональне поєднання дидактичної гри (рольова гра, вікторина, кросворд) і навчання; використання ситуативних завдань, що сприяють розвиткові самостійності й активності учнів у здобуванні знань; самостійна робота, що сприяє актуалізації опорних знань.

Педагоги вважають, що для кращого забезпечення пізнавальної активності школярів доцільно використовувати метод програмованого навчання, який сприяє розвитку в учнів самостійного розуміння мовних явищ, індивідуалізує процес навчання. Важливим елементом є алгоритм - струнка логічна послідовність розумових операцій, що передбачає правильність висновків.

Узагальнюючи ефективні засоби активізації учнів, зауважуємо, що дитина починає активно мислити, якщо:

  • вчитель уміє добре активізувати попередній досвід шляхом проведення підготовчих вправ, попередніх дослідницьких завдань;
  • повідомляє дітям яскраві, незвичайні відомості, факти, заохочує до зіставлення відомого і невідомого;
  • у вступній бесіді чи розповіді показує практичне значення нових знань;

- постановка нової теми або спосіб її пояснення здійснюється через ситуацію дидактичної гри;

  • треба порівняти раніше відоме з тим, що засвоюється, довести чиєсь положення чи власну думку;
  • розпізнати певний об'єкт за відомими ознаками тощо.

Спостереження показують, що у всіх названих ситуаціях діти починають розмірковувати, з'являється інтерес і, як наслідок, виникає розумова активність [  9,11].

Отже, засобів і способів активізації в арсеналі вчителя чимало, і треба їх широко й уміло застосовувати, враховуючи при цьому мету уроку, характер матеріалу, рівень підготовки учнів, власні можливості. Розглядаючи проблему пізнавальної активності, необхідно виділити показники, за якими можна виявити пізнавальну активність учнів.

І. Різноманітні прояви, що характеризують розумову активність учнів:

а) питання  учнів як результат активного і глибокого пізнавального процесу. Вони засвідчують орієнтування в знаннях, розумову активність школярів, намагання проникнути в сутність об'єкта вивчення явища, події, зміст навчального предмета. Високий рівень розвитку пізнавальної активності характеризується намаганням осягнути першопричину, знайти відповіді на ті запитання, які зацікавили, і це стає потребою;

б) намагання учнів за власним бажанням, а не за вказівкою вчителя, брати участь в обговоренні питання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів. В цьому випадку підняті руки, кількість і характер відповідей учнів, безумовно, слід вважати ознакою пізнавальної активності.

в) зосередженість мимовільної уваги. Вона може бути показником активності й зацікавленості. Часті відволікання учнів на уроці та зауваження вчителя є негативним показником ставлення учнів до предмета, відсутності пізнавальної активності.

г) характер процесу діяльності: готовність до дії чи байдужність до завдання; рівень виконання пізнавального завдання - самостійно, за взірцем, шляхом переписування з дошки готового розвязку; ставлення до процесу своєї діяльності - уважний чи розсіяний, зацікавлений чи байдужий,: результат виконаного пізнавального завдання - глибина, обґрунтованість, оригінальність або вузькість і примітивність у підході.

II. Емоційні прояви учнів, які можна зафіксувати в процесі спостереження:

а) мовні реакції, обмін думками із сусідами по парті. Зазвичай ці реакції пов'язані з появою чогось несподівано нового, того, що здивувало уяву школяра, або коли звичайний об'єкт чи явище учень побачив у новому аспекті, який поповнив його знання про цей об'єкт чи явище;

б) особливі емоційні післядії - тиша, що свідчить про схвильованість, захопленість висловленими думками, судженнями;

в) адекватність реакцій учнів на події, що відбуваються в класі - сміх у відповідь на гумор та курйозні ситуації; міміку, що відтворює гнів, радість, розпач, розумове напруження [36].

Отже, пізнавальна активність - один з головних критеріїв якості підготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умов спеціальної організації пізнавальної діяльності учнів.

Наукові психологічні дослідження довели, що будь-яка інформація протягом визначеного проміжку часу, навіть дуже короткого, залишає слід у вигляді образів. Велика частина цих образів залишається лише чверть секунди, інші ж на все життя відкладаються в одній із скриньок пам'яті [18, 14].

Молодший шкільний вік - сенситивний період для пізнання, а тому під час спілкування потрібно звертати увагу на слово, на красу слова, відчуття слова, правильність, точність, багатство мовлення, на вміння сприймати зміст висловленої думки, оцінювати етику мовлення того, хто говорить.

Завдання вчителя початкових класів на сучасному етапі полягає в тому, щоб допомогти учням піднятися на вершину авторського образного сприймання світу, збагатити інтелектуально-пізнавальний та морально-естетичний досвід і на цій основі формувати «чутливість до змісту і краси слова, його найтонших відтінків, щоб слово у свідомості росло й переливалося всіма барвами і мелодіями навколишнього світу» (В.О.Сухомлинський).

[ 52 ]

Отже, активізація пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання займає один із провідних напрямків у психолого – педагогічних та методичних дослідженнях. Необхідність глибокого і всебічного вивчення  даної проблеми. Пошуку шляхів її ефективного розв’язання упровадження результатів наукових досліджень у практику навчання обумовлена важливими завданнями, що стоять перед школою на сучасному етапі.

 

 

Формування пізнавальної активності учнів засобами дидактичної гри

       Це питання цікавило вчених давно. Спочатку вони вивчили його на рівні вищої школи, сформулювали закономірності і принципи цього процесу, розробили методику проведення ігор, і лише тоді, спираючись на одержані результати, перенесли в школу. Дискусії в періодичній пресі про завдання і прорахунки педагогічної науки, про педагога як центральну фігуру в оновленні національної школи, педагогіку співробітництва, про нове педагогічне мислення ведуть до одного важливого методологічного висновку: потреба у такій теорії давно назріла. Шлях до неї – гуманізація педагогіки, пізнання особистості, розкриття її творчого потенціалу. Перед наукою стоїть завдання створити ефективні дидактичні системи, які базуватимуться на застосуванні таких типів, технологій, форм і методів навчання, які забезпечуватимуть інтенсивне оволодіння системою знань, формування умінь і навичок, і на цій основі суттєво підвищуватимуть рівень самостійної творчої діяльності учнів, створюватимуть умови для більш повного й ефективного використання інтелекту кожного. Аналіз педагогічної практики переконує у недостатній ефективності традиційного типу навчання щодо вирішення названих завдань через традиційний метод організації викладання. Суперечності між вимогами, що постають перед спеціалістами в сучасних умовах, та рівнем їхньої готовності до професійної діяльності вимагають утвердження якісно нових суб’єкт-суб’єктних відносин у навчанні. Наполегливо працюють у напрямі вирішення цієї проблеми відомі педагоги Ш. Амонашвілі, М. Гузик, Є.Ільїн, В. Караковський, С. Лисенкова, В. Шаталов та інші.Одним із способів вирішення даної суперечності є,  зміна технології навчання внаслідок включення у навчально-виховний процес дидактичних ігор. Дослідження, пов’язані з розробкою і впровадженням нових технологій навчання, в основу яких покладено застосування ігор, свідчать про наявність у них значних можливостей щодо підвищення ефективності підготовки спеціалістів М. Ранник, А. Тильдсепп, Н. Кузнєцова, Б. Болотинська, А. Капська, Д. Малаков, Р. Шацька, О. Соловей). У розробку цієї проблеми вагомий внесок зробили відомі педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський.

В останні роки практика застосування ігрових завдань визначила методичну думку, що зараз настав час узагальнення практичного досвіду, об’єктивної оцінки доцільності застосування ігрових завдань, визначення їхньої питомої ваги та місця у системі навчання. Дидактична гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну. Вони діють в органічній єдності. Гра стимулює пізнавальний інтерес. Педагогічне стимулювання і мотивація навчальної діяльності учнів включають в себе формування пізнавального інтересу, що становить вибіркову спрямованість особистості, яка обернена у сферу пізнання, предметного оволодіння знаннями. Це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний інтерес багатогранний, він може:

1) виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу,

2) як мотив пізнання, стикаючись та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами.Якщо інтерес до предмета не сформований, засвоєння буде відбуватися нижче за природні сили учня.

       Треба постійно стимулювати пізнавальну активність. Основні напрями цього: за допомогою змісту матеріалу, що вивчається, та внаслідок організації пізнавальної діяльності (введення ігор у навчально-виховний процес).

        Ігри створюють певний емоційний фон в учнівському колективі, але й потребують певного емоційного настрою.

        Одним з принципів навчання є позитивне емоційне навчання. Емоційна сторона процесу навчання ще недостатньо розроблена у методичній літературі, не завжди використовуються можливості, які пропонує педагогам сучасна дидактика. Серед методів, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів і підвищенню емоційного рівня засвоєння знань, широко використовуються різні дидактичні ігри. На можливість застосування у процесі навчання вправ і завдань, що потребують оригінального мислення, а також елементів дидактичних ігор для підвищення емоційної активності учнів вказував Ю. Бабанський,.[ 5,49] Бажання грати, прагнення до діяльності властиві кожному учню. У грі учні вчаться логічно висловлювати свої думки, послідовно діяти, бути спостережливими, знаходити своїм спостереженням образний вислів. Чим діяльніша поведінка гравця, тим довша гра, тим більше приносить вона радості, тим глибше учень розуміє соціальну сутність діяльності і стосунків людей. Застосування ігор забезпечує єдність формування понять, поєднує це з інтелектуальним розвитком та вихованням учнів, сприяє підвищенню ефективності навчання. Пізнавальний інтерес – це вибіркова спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, її предметності і самого процесу оволодіння знаннями, це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний процес багатогранний, він може по-різному впливати на процес засвоєння: по-перше, виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу; по-друге, як мотив пізнання, суттєво впливаючи на засвоєння, стикаючись та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами. Враховуючи це, необхідно постійно здійснювати стимулювання пізнавальних інтересів. Основними напрямами такого стимулювання є стимулювання пізнавальних інтересів за допомогою змісту матеріалу, що вивчається, та шляхом організації діяльності.

          Ігри дають можливість внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокоригування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів .Пізнавальна самостійність – це якість особистості, що проявляється у готовності своїми силами здійснити цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Ця активність передбачає здатність здійснювати пізнавальну діяльність, що включає необхідні знання, оволодіння методами пізнавальної діяльності та сформованість мотивів, які визначають потребу, прагнення до цієї діяльності. Пізнавальна самостійність може розглядатися, з одного боку, як мета навчання, а з іншого – як умова, що дає змогу повніше використовувати можливості учнів. Розвиток здатності виконувати пізнавальну діяльність має такі рівні: перший – засвоєння забезпечується сприйняттям, усвідомленням та запам’ятовуванням матеріалу, другий – дозволяє застосовувати знання у новій ситуації, що потребує творчого підходу до використання знань, які має учень.На активність у процесі пізнавальної діяльності впливають і зовнішні стимули. Їхня роль особливо велика, якщо вони переходять у соціально значущі мотиви. Виховання стійких пізнавальних та соціально значущих мотивів – одна із сторін формування пізнавальної самостійності. Активізація навчальної діяльності має на увазі активізацію розвитку учнів. Пізнавальна активність – це складна системна властивість суб’єкта, яка інтегрує важливі якісні характеристики типового для нього проходження пізнавальної діяльності: пізнавальну самостійність, пізнавальну ініціативність, а також повноту і мобільність його знань, умінь та навичок у сфері реалізації цієї активності. Пізнавальна самостійність може формуватися у різних навчальних ситуаціях, серед яких можуть бути: готова подача матеріалу, спрямована пізнавальна активність, дослідницька пізнавальна діяльність. Поєднувати навчальні ситуації різного типу можна внаслідок використання різних систем організації пізнавальної діяльності. Сформована пізнавальна самостійність дасть змогу педагогу організувати різні види пізнавальної діяльності учнів та вміло поєднати керівництво і самоврядування.

            Логіко-пошукова пізнавальна діяльність нерозривно пов’язана з констатуючою пізнавальною діяльністю. Але цей вид діяльності потребує більш високого інтелектуального напруження, вміння логічно мислити та користуватися знаннями, що накопичилися, сприяє розумовому розвитку учнів.Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-пошукового типу при використанні ігор на заняттях, продумане керівництво нею з боку педагога викликає з учнів інтерес до навчального процесу, розвиває активність і самостійність. Самостійно і свідомо усвідомлюючи явища дійсності, учні вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні, глибокі знання, елементи наукового світогляду. Внаслідок застосування ігор виконується один з основних законів навчальної діяльності: досягнення мети навчання неможливе без власної активності суб’єкта навчання. Засвоєння змісту навчального матеріалу можливе лише за діяльності учнів, тобто через їхню власну активність, коли вони – суб’єкти навчання. Ігрові завдання становлять основний методичний апарат навчання предмета на етапі активізації навчального матеріалу, який раніше подавався іншими способами. Виняткове значення ігрового методу організації навчальної діяльності пояснюється ще й тим, що гра реалізує в розгорнутому вигляді психологічний механізм самої пізнавальної діяльності. У вирішенні питання про можливість на основі ігрових завдань побудувати цілісну систему навчання необхідно також виходити із здатності ігрової діяльності розвивати мотивацію специфічної навчальної діяльності.

         Гра, як основна діяльність дитини в ранньому та молодшому шкільному віці, є постійною її супутницею. Гра для дитини – перша можливість проявити себе, самовиразитись і самоствердитись.В іграх школярі не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його.[2] Тому слід використовувати дидактичну  гру як засіб навчання і виховання.

           Вивчення української мови у початкових класах передбачає можливість розвивати, удосконалювати уміння і навички усного мовлення учнів, забезпечити мотивацію навчання, поглибити уявлення учнів про навколишній світ, розвивати їхнє образне і логічне мислення, здійснювати патріотичне, морально - етичне, естетичне виховання.[33 ]

         Функціональний підхід до шкільного мовного курсу передбачає, що вивчення мовної теорії підпорядковується завданням розвитку мовлення. Тому сучасний урок мови повинен забезпечувати не лише опанування учнями програмового обсягу знань про мову та мовлення, а й формування вмінь застосовувати набуті знання в мовленнєвій практиці.[  14  ]

          Актуалізація  пізнавальної діяльності учнів на уроках - одна з самих актуальних проблем методики української мови.

         Серед методів, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів і підвищенню емоційного рівня засвоєння знань, широко використовуються різні дидактичні ігри, тому що вони:

  1.     Органічно об’єднують триєдину мету навчання:освітню,розвивальну,виховну;
  2.     задовольняють різноманітні дитячі інтереси:ігрові, пізнавальні, соціальні;
  3.     впливають на розвиток психічних процесів, на формування активної особистості;
  4.     виступають, як засіб всебічного розвитку дитини, зокрема, її пізнавальних здібностей;
  5.     підвищують інтерес до навчання, розвивають уважність, забезпечують краще засвоєння навчального матеріалу.   

  Дидактична гра має особливе місце і є одним із засобів розвитку пізнавальної активності молодших школярів у процесі навчання. В. О. Сухомлинський писав: ,,Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєвий потік уявлень, понять про навколишній світ”  [ 50,33 ] . Однак таке значення має не будь – яка гра, а лише та, що передбачає пізнавальну діяльність учасників. Гра дарує дітям радість і захоплення, пробуджує в душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. [ 26 ]

          У грі ефективне включення функції орієнтування забезпечується на основі адекватної мотивації ігрової діяльності, що обумовлена її природою, чим і пояснюється більш висока продуктивність ігрового способу навчання.Отже, ігрова навчальна діяльність необхідна, вона відкриває широкі можливості для навчання предмета.

 

 

 

 

 

 

 

Приклади вправ і завдань для розвитку пізнавальної активності учнів  на уроках української мови

4 клас

Тема. Прислівник – незмінна частина мови.

Гра « Не гайте ні хвилинки, мерщій в свою хатинку»

Мета гри. Пригадати, на які питання відповідають прислівники.

(Розподільний диктант)

             Як?                   Де?                  Коли?               Куди?

Вперед,добре, гарно, вгорі, вліво, швидко, внизу, вчора, тут, там, восени, щодня, весело, сюди.

Гра- змагання « Відповідай правильно»

Мета гри. Підготувати учнів до сприймання матеріалу про незмінність  прислівників.

                        «Правильно»

                             №2      №3

                          Як?         Як?  

                        №1              Як?

                     Як?                      Як?

Вибираються дві команди. Учні по черзі повертають таблички – «сходинки». Якщо там написане слово – змінюють його на прислівник Якщо знак питання – відповідають на питання вчителя.

Слова-радісний, широкий, добрий, веселий, м’який.

Питання-  №1 Як віднайти прислівник в реченні? №2 Як розібрати слово за будовою? №3 Як визначити у слові закінчення?

Гра «А де ви побували?»

Мета. Закріпити вміння виділяти в тексті прислівники.

Завдання. Кожна група отримує текст, в якому потрiбно пiдкреслити прислiвники. Усно поставити до них запитання.
Творче завдання: продовжити речення (текст).

Iгрупа.
У будiвельника є добрi й щирi друзi — машини, якi вмiло допомагають йому працювати. Спочатку бульдозери рiвняють мiсце, потім ескаватори копають яму під фундамент. Щодня під їжджають самоскиди з каменем, цеглою, пiском, цементом.
Щоб пщнiмати будматерiали вверх, є пiдйомний кран. Незабаром...
ІІ група.

Я сьогоднi вперше побачив комбайн. Ну точно корабель, тiльки не морський, а степовий. Навiть є мiсток i штурвал.Менi було так цікаво i лячно, коли дядько взяв мене у кабiну. Вхопився я мiцно руками за кермо, почав повертати його туди й сюди. А навкруги грали жовтi хвилi.
Ввечерi
IIIгрупа.
Усi учнi уважно читають завдання. Спочатку намiчають план роботи, потiм виконують. Швидко i старанноІвась пише бiля дошки розв’язування. Поряд Оленка пропонує другий спосiб.
Голосно лунає дзвiнок. Зараз...

При перевiрцi кожна група вiдповiдає на запитаняя, поставлене перед початком роботи: де ви побували?
(добирання заголовкiв)

Гра « Відгадай».Мета. Підібрати антоніми .

Дiтям пропонуються загадки, вiдгадки до них вони записують самостiйно.
Голi поля, мокне земля,
дощ поливає, коли це бувас? (Восени.)
Снiг на полях, лiд на рiчках,
Хуга гуляє, коли це буває? (Взимку.)
Тане снiжок, квiтне лужок,
день прибуває, коли це буває? (Навесні.)

Сонце пече,липа цвіте,

вишня поспіває, коли це буває?( Влітку)

Гра « Чому кажуть так?»

Мета. Виділити у приказках і прислів’ях  прислівники- антоніми.

Пояснювальний диктант.

Хто влітку ледарює, той взимку голодує. Весною дощ парить, а восени мочить. Що влітку вродиться, то взимку згодиться. Навесні: відро води – ложка болота, а восени: ложка води – відро болота.

Пояснити значення. Зробити висновок про роль прислівників – антонімів.

Творче завдання . Вставити прислівники взимку, влітку, навесні, восени в загадку і записати.

…..гріє,….тліє,….вмирає,…..оживає. ( Сніг)

Гра – жарт « Навмання»

Мета. Активізувати мислення учнів, розвивати вміння порівнювати, доводити свої думки на основі прислівників – антонімів.

1. Дібрати антоніми.

Вверх- (вниз), вліво- ( вправо),вперед –(назад), вгору –

( вниз) .

2. Дiтям пропонується записати в один ряд 5 прислiвникiв з даних по порядку. Вчитель читає речення, останнє слово добавляють дiти (iз записаних).
— В кого вийде правильно, а у кого смiшно?
— Якщо повiтряну кульку випустити з рук, вона обов язково полетить ... (вверх).
— Рак завжди повзе ... (назад).
— Звалившись з дерева, обов’язково полетиш ... (вниз).
— Переважно всi машини рухаються ... (вперед), лише при потребі ... (назад).

Загадки – стислі поетичні запитання, які у «прихованій формі» зображають окремі предмети чи явища. У загадках наявний елемент гри, а тому цим жанром захоплюються діти.Загадки розвивають кмітливість, увагу, стимулюють уяву, допитливість.

Загадки можна використовувати майже на кожному уроці української мови, особливо на тому його етапі, коли діти втомились і потрібен невеличкий відпочинок.На уроках під час вивчення теми «Іменник» варто використовувати загадки. Адже, майже всі відгадки – іменники. Тому граматичні завдання до ігрових хвилинок учитель може пропонувати на власний розсуд: записати відгадки, визначити рід, число, відмінок іменника, пояснити правопис.

Тема. Іменник

Відгадайте загадки, випишіть відгадки.

Визначте їхній рід, число.

1. Два брати рідні: одного всі бачать, але не чують, другого всякий чує, але не бачить. (Блискавка і грім)

2. Срібний кинджал хвильку в хаті полежав – і зовсім розтав. (Бурулька крижана)

3. Червоний гість дерево їсть. (Вогонь)

4. Без рук, без ніг, а ворота відчиняє. (Вітер)

Тема Прикметник

– З текстів загадок виписати прикметники зі словами, до яких вони відносяться

– Визначити  рід.

1. Біле – не сніг, зелене – не луг кучеряве – не людина. (Береза)

2. Червоний колір, а винний смак, кам’яне серце. Чому то так? (Вишня)

3. По краях гладенький, а всередині солоденький. (Кавун)

4. Червона, солодка, пахуча, росте низько, до землі близько. (Суниця)

Тема. Числівник

Гра «Хто кмітливий?».

Кмітливим стає той, хто відгадає найбільше загадок.

Граматичне завдання:

– Випишіть числівники, визначте їхній розряд за значенням.

1. Сімсот невісток на одній подушці сплять. (Соняшник)

2. На одному коромислі два змії висять. (Брови)

3. Шість ніг, дві спинки, одна голова. (Людина сидить на стільці)

4. У двох матерів по п’ять синів, а всім ім’я одне. (Пальці на руках)

Тема. Займенник

Гра «Впіймай займенник».

Завдання .Із тексту загадок «впіймати» займенник, визначити його відмінок , особу, рід.. Відгадати загадки.

3. Чим більше у неї береш, тим більшою вона стає. (Яма)

4. Вік свій з клунками, та ще сідають на нього з мішками. (Верблюд)

Тема. Дієслово

Вибірковий диктант-завдання.

– Виписати дієслово, визначити час, особу, число.

1. Двічі родився, у школі не вчився, а години знає. (Півень)

2. З води росте, на воді сидить, у воду дивиться. (Лілея)

3. Не їсть, не п’є, а стоїть та б’є. (Годинник)

4. Книжки читаю, а літер не знаю. (Окуляри).

 

 

                                        Післямова

Пізнавальна активність - один з головних критеріїв якості підготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умов спеціальної організації пізнавальної діяльності дітей.

        Однією з найбільш складних і актуальних проблем початкової школи є формування і розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови.

Розвиток необхідних граматичних, лексичних та комунікативних умінь та навичок молодших школярів забезпечується застосуванням певної системи вправ, яка цілеспрямовано працює у цих трьох напрямках, і яка своєю різноманітністю й творчим характером сприяє підвищенню пізнавального інтересу, мотивації, активізації вольових зусиль, таким чином формуючи навчально-пізнавальну активність учнів.

Правильний та різноманітний добір дидактичних ігор забезпечує посилення інтересу учнів до знань, допомагає розкрити цінність практичного оволодіння мовою та мовленням,

             Цілеспрямована й успішна робота учнів на уроці можлива, якщо вчитель добре знає навчальні можливості і відповідно до цього формує систему методів і прийомів роботи на уроці та засобів впливу на учня з метою підвищення його пізнавального інтересу й відповідальності.

      Активізація навчання сприяє складанню сил вчителя і учнів, взаємному збагаченню їх інтенсивної діяльності, яка задовольняє обидві сторони. На цій основі виникає потреба у спілкуванні, яке створює цінні, довірливі відносини, які забезпечують сприятливу навчально-пізнавальну діяльність.

           Розвитку пізнавальної активності сприяють пізнавальні інтереси учнів, що створюють як внутрішні так і зовнішні сприятливі умови навчання. Пізнавальний інтерес висвітлює об’єктивні цінності навчання, дає навчанню силу, легкість інтенсивність, рухливість, продуктивність діяльності, надає всій навчально-пізнавальній діяльності сприятливий емоційно - інтелектуальний тонус

         .Важливими факторами активізації пізнавальної діяльності молодших школярів є вміла організація зворотного зв'язку на уроці. У  початковій школі дитина має відчути, пережити багато разів успіх у праці, радість спілкування, самоствердження у різній діяльності.

   Глибинний зміст назви «школа першого ступеня» підкреслює  відповідальність за те, яким з самого початку буде учіння. Гуманна початкова школа - гармонійна, світла, у ній збалансовані любов і вимогливість, довіра і контроль, вона живе щоденними турботами кожного свого вихованця і водночас проектує і творить його майбутнє. Науково обґрунтований підхід до перебудови початкової ланки потребує не тільки теоретичного усвідомлення її як цілісної системи, а й практичної реалізації цієї потреби. Багаторічний досвід використання у навчальному процесі цікавого дидактчного матеріалу самим учителем та залученням до творчого пошуку вихованців свідчить, що така робота є важливим фактором розвитку пізнавальної активності школярів.

В.О.Сухомлинський, стверджував, що навчання має стати для учня джерелом інтересу та духовного збагачення,  що «спостерігаючи протягом багатьох років за розумовою працею учнів початкових класів, переконався: в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування стає найінтенсивніше...»[51  ]

Дійсно, думка молодшого школяра невід’ємна від почуттів і переживань, а це дозволяє стверджувати, що емоційна насиченість процесу навчання, - це вимога, яка висовується вимогами розвитку дитячого мислення.

        З огляду на викладене можна зробити висновок про те, що позитивний вплив на розвиток  розумових операцій молодших школярів, а також активізацію їх навчальної діяльності мають добір методів, прийомів і форм роботи відповідно до специфіки навчального матеріалу.

    Різні види дидактичних ігор та вправ  дають  учням змогу вибірково підходити до об’єктів пізнання (вибирати те, що потрібно зараз), виявляти самостійність і творчість, наполегливість у навчанні. А для вчителя - це одна з можливостей розвивати пізнавальну активність у молодших школярів, бо такий спосіб вивчення програмового матеріалу захоплює не лише інтелектуальну сферу дітей, а й емоційну, підвищує рівень мотивації навчальної діяльності, суспільний зміст учіння, культуру розумової праці; допомагає виявити можливості стійкої пізнавальної активності школярів на уроках української мови.

Орієнтуючись на формування і розвиток пізнавальної активності молодших школярів, можна добитися найбільш високого результату у навчанні не лише української мови, але й інших дисциплін.

Пізнавальна активність - один з головних критеріїв якості підготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умов спеціальної організації пізнавальної діяльності дітей.

Вона має бути у центрі уваги вчителя під час підготовки і проведення кожного уроку, а навчальна робота на уроках мови повинна організовуватися так, щоб не тільки використовувати наявні в дітей пізнавальні сили, а й повсякчас розвивати їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Література:

1.Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная оценки учения школьников (Текст) / Ш.А.Амонашвили.- М., 1984.

2.Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? (Текст) / Ш.А.Амонашвили // Учительская газета. – 1979. – 8 декабря.

3. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: кн. для учителя (Текст) / Ш.А. Амонашвили.- К.: Освита, 1991. – 111с

4.Аристова Л.П. Активность учения школьников/Людмила Павловна Аристова.-М.:Просвещение.-1968.-139с.

5.Бабанский Ю.К. оптимизация учебно- воспитательного процесса:[ метод. основы]/ Юрий Константинович Бабанский.-М.: Просвещение,1982.-190с.

 6.Бєльчева Т. Навчально-пізнавальна задача як об'єкт розумової діяльності молодших школярів/Т.Бєльчева   //Рідна школа. - 2006. - № 1. - C. 20-21.

7.Вашуленко М.С. Українська мова і мовлення в початковій школі: Методичний посібник. - К.: Освіта, 2006. - 268с.

8.Ващенко, Г. Виховний ідеал / Григорій Ващенко // Історія української школи і педагогіки: хрестоматія. – К.: Знання, 2003. – С. 489-493.

 

9.Вороніна І. Організація пізнавальної діяльності в позаурочний час у початковій школі /  І.Вороніна//Початкове навчання та виховання. - 2007. - № 28. - C. 10-12.

10.Вукіна Н.В., Дементієвськаа Н.Л., Суизенко І. М. Критичне мислення: як цього навчити: Науково-методичним посібник / За наук. ред. О. 1. Пометун. -Х„ 2007.-190 с.

11. Гавриш Р. Розвиток пізнавального інтересу як засіб формування особистості молодшого школяра на уроках української мови /Р.Гавриш  //Початкова освіта. - 2009. - № 5-7. - C. 31-33.

12. Глазунова Л., Панченко А. Пізнавальні ігри /Л.Глазунова,  А.Панченко // Шкільний світ. - 2004. - № 5. - С.17-21.

13.Гончарук П.А. Психологія навчання.-К.: Вища школа.-1985.-212с.

    14.Державний стандарт початкової освіти. Наказ №462 від 20.04.2011

   15.  Данилова Л.Розвивати пізнавальну активність учнів/Л. Данилова//Рідна школа.-2002.-№6.-С.18-20.

16. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології.- К.: Академвидав,2004.

  17. Досяк І.М. Нестандартні уроки з використанням інноваційних технологій. 1-4 класи. – Харків. Видавнича група «Основа», 2007. – 160 с.

18. Дюдіна О. Пізнавальна діяльність молодших школярів на уроці/ О.Дюдіна //Початкова школа. - 2006. - № 6. - C. 14-16.

19.Евдокшюв В.И., Олейник Т.А., Горькова С. А. Практикум по развитию критического мышления.- X.: Торнадо,2002,- 144 с.

20. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності // Рідна школа. – 2000. – № 3. – С. 37–39.

 21.  Закон України « Про загальну середню освіту»

22.   Ігнатова Р.Розвиток пізнавальної активності учнів як педагогічна проблема//Вісник .:Серія педагогічна.-2004.-№18.-С73-80.

     23.  Комар О. Інтерактивні методи як інноваційна діяльність сучасного вчителя початкової школи.// Початкова школа.-2010.-№ 7.

24. Компетентнісна освіта – від теорії до практики. - Київ. «Плеяди», 2005. – 67-76 с.

25.Концепція загальної середньої освiти  (12 — рiчна школа)

26 .Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / За ред. Л.М. Проколієнко. - К.: Рад. Школа, 1989.

27.Лебедев П.М. Види пізнавальної активності учнів//Початкова школа.-1975.-№2.-С.69-74.

28.Лозова В.І. Пізнавальна активність школярівспецкурс із дидактики):[ навч. Посібник для пед..ін-тів]/Валентина Іванівна Лозова.-Х.:основа.-1990.-89с.

29. Майборода В. Виховання пізнавальних інтересів молодшихшколярів / В. Майборода //Початкова школа. - 1998. - № 6. - C. 7-10.

30. Маліцька Л. Управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів/ Л.Маліцька //Рідна школа. - 2002. - № 6. - C. 20-21.

31. Мартиненко С. Діагностичні методики вивчення навчально-пізнавальної діяльності учнів початкової школи/ С. Мартиненко //Початкова школа. - 2008. - № 4. - C. 52-55.

32. Мечник Л. Система пізнавальних завдань як засіб формування дієвих природничих знань молодших школярів/Л. Мечник //Початкова школа. - 2003. -  №4.- С.19-21.

33.Навчальні .програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою 1-4 класи.-  К.: Видавничий дім « Освіта», 2013.-392С.

34.Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті

35.Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021р.р.

36.Одинцова Г.С. Цікаве мовознавство для школярів:[навч.посібник  для вчителя початкових класів] / Г.С. Одинцова, Я.П. Кодлюк. - К.: Наш час, 2006. - 123 с.

   37.Онопрієнко О., Цимбалару А. Компетентністно орієнтовна освіта в дії: уроки для стійкого розвитку. // Початкова  школа.-2011.-№1.

38.Особистісно орієнтований підхід в початковій освіті. / Упорядник О. Кондратюк. – К.: Шк.. світ, 2008. – 128 с. –(Бібліотека «Шкільного світу»).

39.Островерхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології / Н.М. Островерхова. - К.: Фірма „ІНКОС”, 2003. – 331с.

40.Порецький А. Активізація пізнавальної діяльності учнів/А. Порецький //Управління школою. - 2008. - № 33. - C. 21-23.

41.Рекомендації щодо організації навчально – виховного процесу в початковій школі у 2013-2014н.р

.42.Родигіна І.В. Компетентнісно - орієнтований підхід до навчання. - Харків. Видавнича група «Основа», 2005.

43.Савченко О.Я. Дидактика початкової освіти [підр. для студ. вищ. навч.закл.] /Олесандра Яківна Савченко.-К.: Грамота.-2012.-504с.

44. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах/Олександра Яківна Савченко. - К.: Магістр-5,2007.-255 с.

45.Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної активності молодших школярів/Олександра Яківна  Савченко. -К.: Рад. Школа, 1982.

    46.Савченко О.Виховний потенціал початкової  освіти.-К.:СПД «Цудзинович Т.І.»-2007.

    47. Савченко О. Якість початкової освіти : сутність і чинники впливу.//Початкова освіта.-2009.- № 8.

    48. Савченко О. Розвиток змісту початкової освіти в умовах Державного суверенітету України: методологічний, законодавчий, дидактичний аспекти.// Початкова школа.-2011.-№ 8.

 49.Савченко О. Сучасний крок суб’єктивність навчання,      варіативність структури// Початкова школа.-2011.- № 11.- C. 13-15.

50.Сухомлинський В.О.Про індивідуалізацію навчально – виховного процесу в початкових класах//Початкова школа.-2002.-№9.-С.-30-34.

51.Сухомлинский В.А.Серце віддане дітям. — Вибрані твори в 5 томах. —Т. 3-К.: Рад. шк, 1977

52.Сучасний урок у початковій школі. 33 уроки з використанням технології критичного мислення / Упор. Г. О. Ярош, Н. М. Седова.- X.: ВГ «Основа»,2005.

   53. Творча спадщина Василя Сухомлинського.//Початкова школа.- 2010.- №9.

   54.Трофанова М. Виховання молодших школярів у системі пізнавальної діяльності /М.Трофанова//Рідна школа. - 2000. - № 9. – С.44-45.

55.Тягло О. В. Критичне мислення,- X.: ВГ «Основа», 2008,- 190 с.

56. Українська мова з методикою навчання в початкових класах: Інтегрований курс 6 Підручник для педагогічних вузів / За ред. А.П. Каніщенко, Г, О. Ткачук. - К.: Промінь, 2003. - 232 с.

57.Учебные программы для общеобразовательных учебн. завед. с обучением на русском языке. 1-4 классы. –К.: Видавничий дім « Освіта», 2012.- 144С.

58. Шамова, Т. И. Воспитательная система школы: сущность, содержание, управление/ Т. И. Шамова, Г. Н. Шибанова. — М.: ЦГЛ, 2005. — 200 с

59.Щукина Г. И. Психологические проблемы формирования познавательных интересов учащихся. – М.: Педагогика, 1988.

 

 

 

 

docx
Додано
25 жовтня 2018
Переглядів
4249
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку